Він знав, що на Сміта можна покластися.
Везубі вже не раз кликав його відновити свою перервану політичну освіту, але Гордон під всякими приводами ухилявся. Тепер, згадавши, що у Везубі є в міністерстві колоній друзі-фабіанці, він сам подзвонив йому по телефону і просив влаштувати через цих друзів відправку маленького Нурі на батьківщину. Однак Везубі, почувши його розповідь про Фримена і маленького Нурі, несподівано захвилювався.
— Боже мій, Гордоне, але ж це саме те, що вам потрібно. Скандальна історія або, у всякому разі, з цього можна зробити скандальну історію. Сама доля дає вам зброю проти Фрімена і його впливу. Дійте! Викривайте його! Необхідно знищити його остаточно. Досить одного запиту в парламенті щодо того, як і для якої мети Фрімен привіз хлопчика в Англію. Цим ви підведете під нього таку міну, що вам вже неважко буде викрити все, що вимагає викриття! Не бійтеся зайти надто далеко, до вашого голосу прислухаються. Яке щастя! У вас в руках козир, від якого залежить результат всієї гри. А я вже подбаю про те, щоб ви могли розіграти його найкращим чином.
— Ні; ні; ні! — закричав Гордон в трубку.
— Тобто як це ні? Та вам інший такий випадок ніколи не трапиться. Що може бути…
— Кажу вам — ні! Ніяких скандалів.
— Що за недоречна педантичність!
— Не в цьому справа. Я не бажаю вигравати гру таким способом. Перш за все тому, що для мене це взагалі не гра. І запам'ятайте, що я не збираюся спекулювати на складнощі арабського конфлікту. Мені потрібно вирішення питання по суті, а не злостиві плітки. Так що залишимо цю розмову.
— Ви втрачаєте шанс започаткувати серйозні зрушення.
— Ну і нехай. Я собі ніколи такого завдання не ставив.
— Зізнайтеся, Гордоне, що ви задумали? Навіщо сюди приїхав Юніс? Що у вас на думці?
— Нічогісінько! Я просто хочу відправити додому маленького Нурі.
— Киньте, я впевнений, що справа не тільки в цьому. У вашій пустелі знову щось відбувається. Чую по запаху тут в міністерствах.
— У пустелі завжди що-небудь трапляється.
— Так, але зараз це щось серйозне.
— В такому разі вам відомо більше, ніж мені. Я не знаю, як зараз йдуть справи в Аравії, і не хочу знати. Коли можна буде відправити хлопчика додому? Йому шкідливо тут залишатися.
— Постараюся в кілька днів все залагодити. А ви, Гордоне, скоріше приїжджайте в Лондон. Тут з вами жадає зустрітися половина палати громад, не кажучи вже про американця і росіянина, з якими ви самі просили вас звести.
Гордон встиг уже забути про це своє прохання, але пообіцяв бути в Лондоні через тиждень.
— А що все-таки, на вашу думку, робиться в Аравії? — не втримавшись,запитав Гордон.
— Толком не знаю. Чи то Гамід знову заворушився, чи то бахразські революціонери, а може бути, на промислах неспокійно. Але щось носиться в повітрі. Я особисто думаю, що назріває якесь загострення між Гамідом і нашими людьми в Істабалі. Ось чому мене дивує ваша відмова скористатися цією фріменівською історією. Було б дуже до речі. Якщо розумно нанести цей удар, від нього захиталася б вся наша політика в Аравії.
— Ні!
— Як хочете. Але мене дивує, що ви не в курсі подій.
Гордон тепер і сам шкодував про це. Він чув дещо тільки від маленького Нурі, який розповідав йому про Гаміда, про Зейна, про життя в Істабалі. Нурі знав, що готується нове повстання — про це знав кожен араб пустелі, — але його відомості були самого загального характеру, можна було лише здогадуватися, ґрунтуючись на його оповіданнях про деяких відвідувачів, що таємно вчащали у істабальський палац Гаміда.
У Істабалі все йшло як і раніше, говорив Нурі; нове тільки те, що Гамід, виконуючи дану обіцянку, взяв його і Минку до себе на службу. У місті життя неспокійне, трапляються бійки і злочини, і Гаміду раз у раз доводиться наводити порядок, судити і карати.
Було два випадки, коли злодіям відрубували руки (покарання, передбачене за крадіжку гвинтівки); Про це стало відомо Фримену, і він сказав Гаміду, що подібних жорстокостей більше не повинно бути; він дуже розсердився — маленький Нурі ніколи не бачив його в такому гніві — і навіть кричав на Гаміда. А що за клопіт у цьому йому, англійцю? Тепер Гамід творить суд і розправу потихеньку: якщо потрібно відрубати злочинцеві руки, це робиться на даху палацу, так, щоб Фрімен не бачив; і обидва — кат і жертва — за мовчазною домовленістю зберігають всю справу в таємниці від англійців.
Сам Гамід все той же: істинний володар, суворий і енергійний; тільки язик у нього, мабуть, став гостріше та рука більш важкою. (Це Нурі і Мінка кілька разів відчули на собі, розпустувавшись.) Так, він нетерплячий і грізний, але як і раніше відданий своїм побратимам.
Ще маленький Нурі розповів Гордону, що англійці прислали в Істабал своїх людей, і ті постійно стирчать тепер у Гаміда перед носом. Гамід з ними чемний і люб'язний, але ночами, коли бахразські літаки піднімаються в небо, Гамід виходить на білий палацовий балкон і на повний голос кляне їх — з серцем, але спокійно і впевнено, наче знає, що рано чи пізно настане день ... — Ах, пане, всі ми молимо бога, щоб цей день настав, — сказав Нурі. — Всі ми цього чекаємо.
— Ну, а бахразець Зейн?
Він то з'являється, то зникає, доповідав Нурі. Всі вже знають його в Істабалі, не знають тільки англійці, які його посилено шукають. Іноді він діє в образі кочівника, верхи на верблюді, на якому сидить, згорбившись по-старечому. Іноді приходить переодягнений муллою, або купцем, або дервішем, нібито приніс Гаміду цілюще зілля.
— А хіба Гамід хворий?
— Гамід час від часу прикидається хворим, щоб обдурити англійців.
Він цілими тижнями нікуди не виходить, і ніхто його не бачить — тобто бачить мало не все місто, вся пустеля, весь світ, але тільки не англійці. Англійців в палаці живе троє. Крім того, часто приїжджає Фрімен і той маленький сивий генерал. Але ми їх і не помічаємо. Ось бахразських літаків не можна не помічати, тому що вони своїм гуркотом порушують наш спокій і заважають творити вечірню і ранкову молитву, а іноді не дають навіть людям поспати в саму спекотну, полуденну пору. Налітають невідомо звідки, але Гамід шле їм прокляття, і вони знову відлітають.
— Ну, а бахразець Зейн? Розмовляє він з Гамідом? ..
— Так вони тільки і роблять, що розмовляють між собою, пане. Спершу цей говорить, а той слухає, потім навпаки. Чи сперечаються? О, суперечки в палаці ніколи не вщухають. Інший раз Зейн буває не один, а приводить потайки кого-небудь зі своїх побратимів, і тоді розмова у них йде мало не до ранку; вони і посперечаються, і покричать, і навіть посміються в мирній тиші ночі. Вже цей Зейн! Спершу все мовчить. А потім як почне дошкуляти Гаміда погрозами! А Гамід розсердиться і жене його геть.
— Значить, вони сперечаються?
— Ще б! Адже цей бахразець — він невгамовний. Мінка все погрожує вирізати йому язика. Але ми пригощаємо його шербетом і ніколи не забуваємо, що він твій брат, волею аллаха, пане, — тільки обличчя в нього темне і ніколи не буде таким червоним, як твоє. І ми його любимо, тому що любимо тебе! Зейн каже, що скоро для всіх арабів засяє день. Він мені велів передати це тобі, говорячи, що ти радий будеш це почути.
— А Гамід що велів передати мені?
— Нічого, пане.
— Зовсім нічого?
— Зовсім. Після того як ти поїхав від нас, я кожен день потихеньку плакав, а Гамід на втіху давав мені винні ягоди і говорив, що ти завжди з ним, в саду його душі. А потім цей англієць, Фрімен, запитав, чи хочу я з тобою побачитися. Я знову заплакав, на цей раз від радості, і запитав Гаміда, чи дозволить він мені їхати. Ох, Гордоне, мені навіть зараз боляче, коли я згадую це. "Їдь, — сказав Гамід. — Їдь в ім'я аллаха! " Але, я готовий заприсягтися, при цих словах в очах у нього блиснули сльози. І він сказав: "Може бути, ти умовиш його до нас повернутися! А якщо ні, то хоча б нагадаєш йому про нас ". І це все, Гордоне. Більше нічого не було сказано. А ти повернешся до нас, Гордоне? Закінчився вже термін твоєму слову?
— Ні! — сказав Гордон. — Ще не закінчився. — І обом стало сумно від цієї відповіді.
Приїхав за Нурі сам генерал. Він знову запевнив Гордона в тому, що хлопчик був привезений в Англію без його відома і згоди.
— Це не в моєму дусі вчинок, Гордоне, — сказав він з істинно солдатською прямодушністю.
— А хіба Фрімен — начальник над вами, генерале? Хіба тепер він господарює в Аравії?
Порушуючи чинний спокій материнської кретоновій вітальні, Гордон грубив генералу, хоча зовсім не збирався це робити. Він щиро жалів старого солдата, у якого був такий вигляд, ніби його обдурили в чомусь.
— Відомство Фрімена не знає упину в таких речах, — відповів генерал. — Вам це повинно бути відомо, Гордоне. Хитрощі, змови, всякі хитромудрі політичні інтриги — їх стихія. Але все це не відображає наших справжніх намірів.
— Мені немає діла до справжніх намірів, генерале. Я хочу одного: скоріше відправити хлопчика додому.
— Все вже влаштовано. Але мені хотілося б сказати вам, Гордоне, що на основі цього інциденту я поставив питання про розмежування функцій між нашими двома відомствами. Фримену дані вказівки дотримуватися рамок своєї безпосередньої роботи. Адже він розвідник.
— Розвідник! Як прикро повинно бути багатьом відважним, мужнім людям, що ми присвоїли цю назву збіговиську інтриганів, розбещувачів, лицемірів, грубих, неотесаних, безсовісних скотів.
— Як би там не було, останнє слово залишилося за моїм відомством. Мені зрозумілі ваші почуття по відношенню до цього хлопчика, Гордоне. Ось чому я так енергійно взявся за справу.
— Радий чути, генерале. Але якщо ви хочете зберегти своє становище, раджу вам озброїтися адміністративною бритвою і перерізати горло Фримену, не зволікаючи і не розмірковуючи. Інакше він переріже горло вам.
— Ні, ні! Адже мова йде не про особисте суперництво. У нього вистачить розуму поставитися до справи по-джентльменські.
— Х-ха!
— Це суперечка про методи в політиці, — наполягав генерал. — Я готовий визнати, що між мною і Фріменом чимало розбіжностей в питаннях, що стосуються Аравії. Знаєте, Гордоне, я впевнений, що якби ми з вами сіли спокійно поруч і поговорили про ці питання, виявилося б, що наші погляди, надії і побажання, пов'язані з Аравією, значною мірою збігаються.