Просить, щоб ви негайно приїхали. Якийсь винятковий випадок і незвичайні обставини.
Равік глянув на Вебера.
— Тобто Дюран спартачив операцію і тепер хоче накинути її мені, так?
— Не думаю. Він наляканий. Мабуть, не знає, що робити.
Равік похитав головою. Вебер мовчав.
— А звідки він взагалі знає, що я повернувся? — спитав Равік.
Вебер здвигнув плечима.
— Не уявляю собі. Мабуть, від котроїсь із сестер.
— Чому він не покличе Біно? То дуже добрий хірург.
— Я й сам йому радив звернутися до Біно. А він сказав, що це особливо складний випадок. Із вашої царини.
— Дурниці. З кожної царини в Парижі є дуже добрі лікарі. Чому він не звернеться до Мартеля, одного з найкращих хірургів світу?
— Хіба ви самі не можете здогадатися, чому?
— Звичайно, можу. Не хоче соромитися перед колегою. Інша річ безпаспортний лікар-утікач. Він триматиме язика на припоні.
Вебер глянув на нього.
— То ви поїдете? Дорога кожна хвилина.
Равік розв'язав шворки халата.
— Звичайно, поїду, — сердито сказав він. — А що ж мені робити? Але тільки з однією умовою — що ви теж поїдете зі мною.
— Добре. Візьмемо мою машину.
Вони зійшли сходами вниз. Перед клінікою блищала на сонці Веберова машина.
— Я працюватиму лише у вашій присутності,— сказав Равік. — Бо хтозна, чи той тип не підкладе мені свиню.
— По-моєму, тепер йому не до того.
Машина рушила.
— Я ще й не таке бачив, — повів далі Равік. — У Берліні я був знайомий з одним молодим асистентом, який мав усе для того, щоб стати добрим хірургом. Якось його професор оперував п'яний, зробив неправильно розріз і, нічого не сказавши, звелів асистентові робити далі за нього операцію. Той нічого не помітив, а через півгодини професор зчинив бучу і все звернув на нього. Пацієнт помер під час операції, а молодий асистент другого дня. Наклав на себе руки. Професор же й далі оперував і пив.
На авеню Марсо вони зупинилися: вулицею Галілея проїздила колона вантажних машин. Крізь скло припікало сонце. Вебер натиснув кнопку на щитку, і дах машини поволі відсунувся назад. Він гордо позирнув на Равіка.
— Недавно поставив. Електричний пристрій. Чудово! Чого тільки люди не вигадають.
Крізь відкритий дах завівав вітерець. Равік кивнув головою.
— Так, чудово. Найновіший винахід — магнітні міни й торпеди. Вчора десь читав. Коли така торпеда пролетить повз ціль, то сама дугою повернеться назад і таки влучить. Ми дивовижно винахідлива раса.
Вебер повернув до нього рум'яне обличчя. На ньому сяяла добродушна усмішка.
— Ви знов про свою війну, Равіку! Від нас до неї далі, ніж до місяця. Всі ті балачки про війну — тільки спосіб політичного тиску, повірте мені!
Шкіра хворої мінилася блакитнявим перламутром. Обличчя було сіре, мов попіл. Над ним у сліпучому світлі операційної лампи палало буйне золотаве волосся. Те жовте полум'я навколо сірого, мов попіл, обличчя було таке неймовірно яскраве, що здавалося майже непристойним. Немов життя вже цілком згасло в цьому тілі, і тільки волосся ще жило, іскрилося життям і криком кричало, благаючи допомоги.
Молода жінка на операційному столі була дуже вродлива. Струнка, висока, з обличчям, яке не могла спотворити навіть густа тінь глибокої непритомності. Ця жінка була створена для розкошів і кохання.
Кровотеча була мала, аж занадто мала.
— Ви відкрили матку? — спитав Равік Дюрана.
— Так.
— І що?
Дюран не відповів. Равік підвів на нього очі. Дюран дивився на нього безтямним поглядом.
— Ну добре, — мовив Равік. — Сестер нам поки що не треба. Досить і нас, трьох лікарів.
Дюран кивнув головою. Сестри й асистент вийшли.
— І що? — знов спитав Равік.
— Ви ж самі бачите.
— Не бачу.
Равік бачив, що зробив Дюран, але хотів, щоб той сам признався у всьому в присутності Вебера. Так було надійніше.
— Третій місяць вагітності. Кровотечі. Довелося чистити. Ложкою. Мабуть, зачеплена внутрішня стінка.
— І що? — знов спитав Равік.
Він дивився просто у вічі Дюранові. В того на обличчі застиг вираз безсилої люті. Він мене зненавидить навіки, подумав Равік. Хоч би тому, що все це чує Вебер.
— Перфорація, — сказав Дюран.
— Ложкою?
— Звичайно, — не зразу відповів Дюран. — А чим же ще?
Кровотеча цілком припинилася. Равік мовчки оглядав хвору далі. Потім випростався і сказав:
— Ви пробили матку й не помітили цього. Далі втягли в отвір кільце кишки й не зрозуміли, що то. Мабуть, подумали, що то оболонка плоду. Почали її шкребти й пошкодили кишку. Так чи ні?
Лоб у Дюрана раптом геть спітнів. Борідка під маскою заворушилася, ніби він розжовував щось тверде.
— Може, й так.
— Скільки часу триває операція?
— До того, як ви прийшли, три чверті години.
— Внутрішня кровотеча. Пошкодження тонкої кишки. Гостра загроза сепсису. Кишку треба зашити. Матку вирізати. Негайно.
— Що? — спитав Дюран.
— Ви самі все добре розумієте, — мовив Равік.
У Дюрана забігали очі.
— Так, розумію. Але я вас запросив не для цього.
— Це все, що я можу вам сказати. Кличте своїх помічників і оперуйте далі. Я вам раджу поквапитись.
Дюран знов заворушив щелепами.
— Я надто схвильований. Ви б не зробили операцію замість мене?
— Ні. Як ви знаєте, я перебуваю у Фракції нелегально й не маю права оперувати.
— Ви… — почав Дюран і затнувся.
Санітари, напрактиковані студенти, масажисти, асистенти вдають із себе видатних німецьких лікарів… Равік не забув, що Дюран сказав Левалеві.
— Мсьє Леваль дав мені деякі пояснення щодо цього, — мовив він. — Перше ніж вислати мене з Франції.
Він побачив, що Вебер насторожився. Дюран нічого не сказав.
— Операцію замість вас може зробити доктор Вебер, — сказав Равік.
— Але ж ви досить часто оперували за мене. Якщо йдеться про гонорар…
— Гонорар не має ніякого значення. Я не оперую, відколи повернувся назад. А надто пацієнтів, які не дали заздалегідь своєї згоди на таку операцію.
Дюран розгублено втупив очі в Равіка.
— Не можна ж тепер припинити наркоз і спитати пацієнтку, чи вона згодна.
— Чому ж, можна. Але є ризик, що почнеться сепсис.
Обличчя в Дюрана змокріло від поту. Вебер глянув на Равіка. Той кивнув головою.
— На ваших сестер можна покластися? — спитав Вебер Дюрана.
— Можна…
— Ми обійдемося без асистента, — сказав Вебер Равікові. — Нас троє лікарів і дві сестри.
— Равіку… — почав був Дюран і замовк.
— Вам треба було покликати Біно, — мовив Равік. — Або Малона чи Мартеля. Вони першокласні хірурги.
Дюран промовчав.
— Ви згодні визнати в присутності Вебера, що зробили перфорацію матки й пошкодили тонку кишку, вважаючи її за оболонку плоду?
Дюран хвилину вагався.
— Так, — хрипко сказав він нарешті.
— Ви згодні визнати, що попросили Вебера разом зі мною, випадковим асистентом, зробити гістеректомію, резекцію тонкої кишки й анастомоз?
— Так.
— Ви згодні взяти на себе цілковиту відповідальність за операцію та її наслідки, а також за те, що пацієнтка нічого не знає і не дала своєї згоди?
— Так. Звичайно, згоден, — прохрипів Дюран.
— Добре. Кличте сестер. Асистент нам не потрібний. Поясніть йому, що ви дозволили доктору Веберові й мені допомагати вам, оскільки випадок особливо складний. Скажіть, що домовились так раніше абощо. Наркоз далі будете давати самі. Сестрам потрібна повторна стерилізація?
— Ні, на них можна покластися. Вони ні до чого не доторкалися.
— Тим краще.
Черевна порожнина була відкрита. Равік надзвичайно обережно почав витягати петлю кишки з розрізу в матці, обмотуючи її стерильними серветками, щоб запобігти сепсисові, поки знайшов пошкоджене місце. Потім обклав серветками й усю матку.
— Позаматкова вагітність, — промурмотів він, звертаючись до Вебера. — Гляньте — половина плоду в матці, а половина в трубі. Власне, його провина не така вже й велика. Дуже рідкісний випадок. А проте…
— Що? — спитав Дюран з-за екрана операційного столу. — Що ви кажете?
— Нічого.
Равік затиснув клемами кишку й зробив резекцію. Тоді швидко зшив відкриті кінці й зробив боковий анастомоз.
Операція захопила його. Про Дюрана він зовсім забув. Перев'язавши трубу й судини, які її живили, він відрізав її. Потім почав видаляти матку. Чому так мало крові? Чому ця частка тіла не кривавить дужче, ніж серце? Адже я видаляю диво життя, здатне продовжувати його, думав він.
Прекрасна жінка, що лежить на столі, мертва. Вона зможе жити далі, але сама вже мертва. Засохла гілочка на дереві поколінь. Квітуча, але позбавлена таємниці плодоносіння. У заростях папороті велетенські людиноподібні мавпи протягом тисяч поколінь проходили складну еволюцію. Єгиптяни будували храми, розквітала Еллада. Кров долала свій таємничий шлях, досягаючи все вищих і вищих вершин, поки з'явилася ця жінка, що тепер стала безплідна, мов порожній колос, нездатна передати далі свою кров, втілившись у сина чи дочку. Незграбна Дюранова рука урвала прадавній ланцюг спадковості. Та хіба й сам Дюран не наслідок праці тисяч поколінь, хіба Еллада й епоха Ренесансу не цвіла й для нього, для його плюгавої борідки?
— Яка гидота, — сказав Равік.
— Що? — спитав Вебер.
— Нічого, це я так собі.
Равік випростався.
— Все.
Він глянув на бліде вродливе обличчя, обрамлене полум'яним золотавим волоссям. Потім на відро, де лежав закривавлений клаптик тіла, що надав цій жінці такої вроди. Тоді перевів очі на Дюрана.
— Все, — сказав він ще раз.
Дюран припинив наркоз. Він не дивився на Равіка. Почекавши, поки сестри вивезуть візок із хворою, він мовчки вийшов слідом за ними.
— Завтра Дюран заправить за операцію додатково п'ять тисяч франків, — сказав Равік Веберові.— Та ще й похилиться, що врятував їй життя.
— Поки що не схоже на це.
— Доба — чималий термін. А каяття минає швидко. Особливо ж, якщо воно може дати зиск.
Равік мив руки. Крізь вікно біля самого вмивальника він бачив будинок навпроти. Там на одному підвіконні квітли червоні калачики, а під ними дрімав сірий кіт.
О першій годині ночі Равік подзвонив із "Шехерезади" до клініки Дюрана. Чергова сестра сказала, що хвора спить. Дві години тому вона дуже кидалася. Але навідався Вебер і дав їй заспокійливі ліки. Тепер начебто все гаразд.
Равік відчинив дверці телефонної будки. Назустріч йому війнуло гострим запахом парфумів. Якась жінка з жовтим фарбованим волоссям, прошелестівши сукнею, гордо, з викликом пройшла до туалету. Коси тієї жінки, що лежала в клініці, були природного кольору.