Якби люди також були досконалими, то в силу природи речей кожен із них мусив би і міг би йти точно таким самим шляхом, що й інші.
Лише недосконалість може допускати існування відмінностей!
Саме у виконанні Божественних досконалих Законів полягає те, що після "відходу до Отця" Син Божий, як і Сам Отець позбавлений можливости особисто перебувати в Речовинності, тобто спуститися на Землю. Цього, згідно із Законами Творіння, не буває без втілення в людину!
З цих причин кожне пошанування будь-якого речовинного предмета на Землі як Божественного мусить бути рівнозначне порушенню Верховного Закону Бога, оскільки тільки Живому Богові одному личить Божественне вшановування, і саме внаслідок Своєї Божественности Він не може перебувати на Землі.
Груборечовинне тіло ж Сина Божого, знов-таки, згідно з Досконалістю Бога в Його Творчій Волі, мусило бути чисто земним, тому ніхто не має права називати або вважати його божественним* (Доповідь №58 "Воскресіння земного тіла Христа").
Усе, що з цим пробуває в суперечності, логічним чином свідчить про сумнів у безумовній Досконалості Бога і, отже, мусить бути хибним! Це незаперечне й безпомилкове мірило правильної віри в Бога.
Дещо інше відбувається з чистою символікою. Кожен символ, сприяючи руху вперед, виконує своє добре призначення, доки до нього як такого ставляться серйозно, бо його вигляд дуже багатьом людям допомагає досягти глибшої і більшої зібраности. Багатьом віруючим споглядання символів їхньої релігії полегшує спрямовування їхніх думок незатьмареними до Творця, незалежно від того, під яким Іменем Він доступний їхньому осягненню. Неправильно було б тому сумніватись у високій цінності релігійних обрядів і символів, однак при цьому не треба нічого підносити аж до поклоніння предметам та їх пошанування.
Оскільки Сам Бог на Землю, в Груборечовинне, прийти не може, то це залежить від людського духу одного, чи вдасться йому піднятися шляхом до Духовно-сутнісного, звідки він походить. І щоб цей шлях указати, Божественне зійшло донизу, втілившись у людину, тому що тільки в Божественному лежить Прасила, з якої може линути Живе Слово. Проте людина не має права вважати, що Божественне залишилося на Землі для того, щоб кожна людина, щойно в неї з'явиться бажання, відразу могла бути помилувана в цілком особливий спосіб. Запорука помилування – залізні Закони Божі у Творінні, тільки їх безумовне дотримання може принести помилування! Нехай керується цим той, хто хоче піднятися до Світлих Висот!
Ніхто не повинен досконалого Бога порівнювати із земним царем, який на свій недосконалий людський розсуд може вчинити свавільний акт милости після того, як подібні до нього за своєю природою судді винесуть вирок. Ніщо схоже на це неможливе в Досконалості Творця і в Його з Нею єдино сущій Волі!
Людський дух повинен нарешті звикнути до думки, що він сам і доволі енергійно має поворушитись, аби отримати помилування та прощення, і цим урешті-решт виконати свій обов'язок, який через млявість нехтував. Він повинен зібратися на силі й попрацювати над собою, якщо не хоче впасти в темряву проклятих! Треба покладатися на свого Спасителя, що означає, покладатися на його слова. Діючи, зробити живим те, що він сказав! Ніщо інше неспроможне допомогти! Порожня віра не принесе духові жодної користи. Вірити в нього означає не що інше, як вірити йому. Безнадійно втраченим є кожен, хто не працюватиме сумлінно, щоби піднятися вгору по канату, вкладеному йому до рук Словом Сина Божого!
Якщо людина справді хоче знайти свого Спасителя, то мусить уже нарешті зібратися на силі для духовної активности та праці, спрямованої не лише на земну вигоду й насолоди, – вона мусить постаратися піднятися до нього. Вона не має права зухвало чекати, доки він зійде до неї. Шлях туди вкаже їй Слово. Бог не бігатиме за людством, умовляючи, якщо воно створює собі хибне уявлення про Нього, через це звертає вбік і йде хибним шляхом. Настільки приємним це не є. Однак, оскільки таке безглузде переконання через хибне сприйняття вкоренилося в умах багатьох людей, то людство мусить спершу знову навчитися боятися свого Бога, коли в неминучій взаємодії зручної, але мертвої віри розпізнає, що Його Воля в Досконалості закріплена твердо і не допустить свого відхилення. Хто не пристосується до Божественних Законів, той зазнає ушкоджень або його зовсім буде стерто на порох, як це зрештою і станеться з тими, хто віддається ідолопоклонству, небожественному віддає Божественну пошану! Людина мусить дійти висновку: Спаситель її чекає, однак не тягне за собою!
Віра, або, точніше кажучи, омана, яка володіє більшою частиною людства сьогодні, мусила призвести до провалу і навіть до лиха й загибелі, тому що вона мертва і не має в собі нітрохи істинного життя!
Як Христос колись очистив храм від міняйл, так і зараз людей треба підстьобнути, щоб вони позбулися всієї млявости свого мислення в тому, що стосується їхнього Бога! Однак нехай спить спокійно далі той, хто не хоче нічого іншого, і вмощується приємно на м'якій підстилці самообману, гадаючи, що вірить правильно, якщо він зовсім мало думає, і що роздуми, зрештою, є гріхом. Жахливим буде його пробудження, яке перед ним ближче, ніж він здогадується. Йому має відмірятися тоді відповідно до його млявости!
Як може людина, котра вірить у Бога, замислюється про Його Сутність і Його Велич, котра, передусім, знає, яким чином виявляє себе досконала Воля Бога як працюючі Закони природи у Творінні, як може вона очікувати, що цілком усупереч цим Божественним Законам неодмінної Взаємодії її гріхи внаслідок накладеної на неї якоїсь єпітимії буде їй прощено? Сам Творець на таке був би неспроможний, бо Закони Творіння і розвитку, породжені Його Досконалістю, діючи самостійно та цілком самочинно, у своїх впливах несуть у собі винагороду чи покарання в дозріванні й жнивах доброго чи злого посіву людського духу в непорушній справедливості.
І те, чого бажає Бог, кожен Його новий акт Волі, знов-таки, завжди мусить нести в собі Досконалість, отже, не може допустити ані найменшого відхилення від попереднього акту Волі, а мусить бути узгоджений із ним у всіх відношеннях. Усе, адже все, в силу Досконалости Бога, мусить щоразу знову й знову йти таким самим шляхом. Прощення відбудеться не інакше, як у виконанні Божественних Законів, закладених у Творінні, і через це неодмінно мусить пройти кожен людський дух, прямуючи своїм шляхом, якщо він бажає потрапити в Царство Боже, отже, це неможлива річ – будь-яке безпосереднє прощення.
Як може людина при деякому мисленні очікувати якихось відхилень? Адже це було б очевидним применшенням її досконалого Бога! Коли Христос у своєму земному житті тій чи іншій людині казав: "Прощаються тобі гріхи твої", – то це було цілком правильно, бо у серйозному проханні і твердій вірі є запорука того, що зазначена людина житиме за Вченням Христа в майбутньому, і завдяки цьому вона мусить досягти прощення гріхів, тому що обрала тим правильну позицію щодо Божественних Законів Творіння і не діятиме більше всупереч їм.
Якщо одна людина на іншу на власний розсуд накладає єпитимію, щоби потім оголосити її гріхи знятими, то вводить в оману вона цим і себе, і того, хто звернувся до неї по допомогу, байдуже, свідомо чи несвідомо, і ставить себе безцеремонно набагато вище за Саме Божество!
Якби ж то люди нарешті захотіли сприймати свого Бога природніше! Його, чиї акти Волі, перш за все, створили живу природу. Але в ілюзії сліпої віри вони роблять із Нього лише фантом, який, однак, анітрохи не схожий на Нього. Саме в природній досконалості та в досконалій природності, як Праджерелі всього буття, як Вихідному Пункті всього живого, Божа Велич є настільки ґрандіозною і для людського духу незбагненною. Але в положеннях багатьох учень часто міститься насильницьке перекручення та ускладнення, через що для людини чиста віра без потреби утруднюється та іноді стає навіть неможливою, тому що їй при цьому конче бракує всілякої природности. А скільки неймовірних суперечностей приховано в багатьох ученнях!
У них, наприклад, як основна думка багаторазово підкреслюється Премудрість і Досконалість Волі та Слово Боже, яке виходить із Неї! Однак у цьому, звичайно, мусить бути закладено ні на волосину невідхильну непохитність, тому що без неї про Досконалість годі й думати. Дії багатьох представників релігій, одначе, свідчать про сумнів у власних ученнях, оскільки вони їм відверто суперечать і їхні основні засади своїми вчинками явно заперечують! Наприклад, таємна сповідь із наступною єпитимією, відпущення гріхів за гроші або за молитви, що повинно гарантувати безпосереднє прощення гріхів, та інші схожі звичаї виявляться адже при тверезому обмірковуванні запереченням Божественної Волі, наявної в Законах Творіння. Хто думкою не метається безладно і не ширяє нестримно у хмарах, той зможе розпізнати в цьому лише безумовне применшення Досконалости Бога.
Цілком природно, що людське помилкове припущення, буцімто вони можуть пропонувати прощення гріхів та інші схожі випади проти Досконалости Божественної Волі, неодмінно призведе до грубих перекручень. Допоки ще триватиме безглуздість в ілюзії, що зі справедливим Богом та Його непохитною Волею можна вести настільки брудну торгівлю!
Якщо Ісус, як Син Божий, колись своїм учням сказав: "Кому гріхи простите, – простяться їм", – то це не має загального значення і не дає права на свавільні дії.
Це було б адже рівнозначним поваленню Божественної Волі в непорушній силі взаємодій, які несуть у собі винагороду й покарання з непідкупною, тобто з Божественною і, отже, досконалою в її живій дії Справедливістю. Допущене порушення.
Такого Ісус ніколи не міг чинити і не чинив – він прийшов "виконати" Закони, а не зруйнувати їх!
Він цими словами мав на увазі у Волі Творця закономірну подію, коли одна людина іншій може простити те зло, яке та заподіяла їй особисто! Прощати це, як скривджена, вона має право, а також владу, бо завдяки її щирому пробаченню інакше неодмінна у взаємодії швидка на розвиток карма для іншого відразу знешкоджується та втрачає силу; тож у цій живій події водночас лежить і справжнє прощення.
Це може виходити, одначе, тільки від самої скривдженої особи стосовно кривдника й винуватця – не інакше.