Ти вважаєш, що нещастя гнітять його? Ні, стають у пригоді. Фідій виготовляв свої статуї не тільки зі слонової кістки: він різьбив їх також у бронзі. А якби ти дав йому мармур чи ще гірший якийсь матеріал, то й з нього він зробив би щось найкраще. Так і мудрець покаже, що таке доброчесність, незалежно від обставин: чи то в багатствах, чи у вбогості; чи то у себе, на батьківщині, чи на вигнанні; чи то як полководець, чи як простий вояк; чи то при доброму здоров'ї, чи в каліцтві. Хоч би яка йому випала доля, він виробить із неї щось гідне пам'яті. Є такі приборкувачі, які навіть найдикіших звірів, що й зустрітися з ними жахно, призвичаюють до присутності людей. Вдовольня-ються не тільки тим, що пом'якшують їх жорстокість, але й поводяться з ними, як із домашніми. Господар може вкласти свою руку в пащу лева; сторож цілує своїх тигрів, манюсінький ефіоп велить велету-слонові приклякнути, ходити по шнурку. Так і мудрець по-мистецькому приборкує біди: страждання, вбогість, неслава, в'язниця, вигнання — все, що таким жахом повсюдно сповнює людей, тільки-но потраплять до нього, відразу стають лагідними.
Бувай здоров!
ЛИСТ LXXXVI
Сенека вітає свого Луцілія!
Пишу тобі, відпочиваючи в сільській оселі самого Сціпіона Африканського(1), віддавши належну шану його манам та вівтареві, який, гадаю, і є могилою великого мужа. Я переконую себе, що його душа повернулась туди, звідки й походила,— в небо. І то не тому, що був проводирем незчисленного війська (мав таке й шалений Камбіз(2), який скористався тим шалом для свого успіху), а завдяки своїй надзвичайній поміркованості і справедливості, які, на мій погляд, гідні більшого подиву в той час, коли він покинув батьківщину, ніж коли її захищав. Рим мав залишитись тоді або без Сціпіона, або без свободи. "Не хочу ні в чому,— сказав він,— порушувати ні законів, ані звичаїв. Хай право буде рівним між усіх громадян. Користуйся без мене моїм добродійством, батьківщино! Я був причиною твоєї свободи, буду і її доказом. Відходжу, коли вже так склалося, що я став більшим, ніж це корисно для тебе!" То як мені не подивляти ту велич духу, з якою пішов на добровільне вигнання, звільнивши вітчизну від тягаря? Адже дійшло до того, що або свобода скривдила б Сціпіона, або Сціпіон — свободу. Злочином було б як одне, так і друге. Отож він поступився місцем законам і подався до Літерна, присвятивши своє вигнання вітчизні, як колись — Ганнібал(3).
Я бачив споруджений з чотирикутних кам'яних брил будинок, стіну, що оточує прилеглу до нього частину лісу, зведені по обох боках садиби, призначені для її оборони вежі, викопане під будинком та зеленими насадженнями водосховище, яке забезпечило б водою хоч ціле військо, а також тісну й за давнім звичаєм темну лазню: наші предки вважали, що тепло може бути лише там, де темно. Великою приємністю для мене було порівнювати звичаї Сціпіона й наші звичаї. Гроза Карфагена, воєначальник, якому Рим зобов'язаний тим, що здобутий був лише один раз(4), ось у тому закутку омивав утомлене сільською працею тіло. Бо ж він гартував себе трудами і сам же (так велось у наших пращурів) орав свою ниву. Під тією вбогою крівлею він стояв, по тій грубій долівці ступав.
Хто б то нині захотів купатися в такій-от лазні? Всяк матиме себе за останнього злидаря, якщо стіни не віддзеркалюють світла великими й оздобними кругами, якщо александрійський мармур не інкрустовано нумідійським, якщо той мармур повсюди не ряхтить барвистою, що й від малюнка не відрізниш, мозаїкою, якщо стеля не із скла, якщо фасійський камінь, що колись був рідкісною прикрасою у храмі, не облицьовує наших водоймищ, куди занурюємо виснажене надмірним потінням тіло, якщо, врешті, вода не струмить зі срібних трубок. Але ж я описую поки що лазні для простолюду; а що, коли перейду до тих, що належать вільновідпущеникам? Скільки там статуй, скільки колон, які нічого не підпирають, які поставлено лише для прикраси, аби дорожче було! Який потік води збігає з гуркотом водоспаду по східцях! У своєму марнотратстві ми дійшли до того, що вже й ступати не хочемо, коли долівка не цяткована самоцвітами.
А тут, у Сціпіоновій лазні, прорізані в кам'яній стіні навіть не віконця, радше щілини, аби, пропускаючи світло, не послаблювали здатності будинку до оборони. Нині ж норами для тарганів називають ті лазні, які не пристосовані для того, щоб упродовж дня широченними вікнами могли щедро пускати до середини сонячне світло, лазні, де не можна водночас і купатись, і засмагати на сонці, де таки з самої ванни немає можливості милуватися розлогим видом на обшири полів і моря. Вийшло так, що ті лазні, на відкриття яких збіглися, зчудовані, юрми народу, нині порожні: їх уникають, зараховують до застарілих, бо розкіш, намагаючись перевершити себе саму, знайшла вже якусь нову принаду. Колись лазень було не так багато, та й жодних оздоб вони не знали. Втім, з якого б то побиту прикрашати приміщення, куди входять за якийсь там шеляг, та й то не для розваги, а для користі — щоб помитися? Тоді не доливали води, та й свіжою вона не струменіла весь час, мовби з якого теплого джерела, і не так уже доскіпувались, чи достатньо прозора та вода, якою змивають із тіла бруд. Але — бачать боги! — як то приємно зазирнути в ті напівтемні, під простою крівлею лазні, знаючи, що тут власноручно порався колись, будучи едилом, Катон, чи Фабій Максім(5), чи хтось із Корнеліїв(6)! Бо навіть найблагородніші мужі, за свого едильства, вважали, що їхнім обов'язком є також відвідувати ті місця, де звичайно збирався люд, вимагати там чистоти й сприятливого для здоров'я нагріття води — не до такої міри, як то запроваджено недавно, мовби то не лазня, а жаровня, де годилося б живцем купати якогось упійманого на місці злочину раба. Нині вже й не бачу різниці, чи в лазні напалено, чи в ній пожежа. Якою ж то неотесаністю дорікають нині Сціпі-онові за те, що він крізь широкі вікна не пускав у свою лазню денного світла, що не пражився при жаркій погоді й не чекав, поки таки звариться у ванні! Ото бідолаха! Навіть жити не вмів! Умивався непроцідженою водою, здебільшого каламутною, а при сильніших дощах навіть замуленою! Та чи він помишляв над тим, як йому митися? Приходив змити з себе піт, а не всякі там пахучі мастила. Що, гадаєш, сказали б нині про таке? — "Не заздрю тому Сціпіонові: жив, наче й справді на вигнанні, коли так умивався".— Якої б ти заспівав, дізнавшись, що він і вмивався не щоденно? Знаємо ж од тих, хто описав звичаї давнього Рима, що руки й ноги (вони забруднюються в роботі) вмивали щодня, а купалися лише раз на тиждень. От і вигукне тут дехто: "Ну і бруднющі, бачу, були в давнину люди! Якими ж то запахами, гадаєш, тягло від них?" — Якими? Військовою службою, працею, мужністю! Після того, як винайдено оті до блиску начищені лазні, люди стали бруднішими. Що каже Горацій Флакк, маючи намір описати відомого розкішника, паскудну людину?
Мазями пахне Букцілл...
А подай-но Букцілла тепер: видасться смердючим цапом і займе місце Гаргонія, якого Горацій протиставляє тому ж Букціллові! Замало їм, бач, намащуватися лиш один раз на день: двічі, тричі втирають у тіло пахощі, аби не вивітрилися. Ба, ще й похваляються тим запахом, начебто своїм, природним!
Якщо подальше моє писання видасться тобі надто нудним, то нарікай на садибу, де від Егіала, вельми хазяйновитого батька сімейства (він тепер є власником тієї посілості), я дізнався, що пересаджувати можна й старі дерева. Цього навчитися необхідно нам, людям похилого віку, адже кожен із нас садить оливи для когось іншого. А я бачив, як він восени пересаджував трирічні і навіть чотирирічні дерева, щоб мати з них кращі плоди. Тож і тебе втішатиме тінню дерево, хоча
Звільна росте воно й кроною тільки нащадків окриє ,
як мовить наш Вергілій, який дбав не так про те, щоб сказати якнайправдивіше, як про те, щоб звучало якнайпригожіше, і не так хлібороба хотів повчати, як розважати читача. Оминаючи все інше, наведу хоча б таку його думку, бо так і кортить мені вже нині вказати на її хибність:
Садять боби навесні, й тебе, медоносний буркуне,
Скиба приймає пухка навесні. З кожним роком так само
Й просо турботи чекає від нас...
Чи в одну пору засівають ті рослини, тобто чи їх посів пов'язаний саме з весною, суди ось по чому. Пишу тобі цього листа у червні, що вже хилиться до липня; в одну й ту ж днину я бачив і тих, що збирали боби, й тих, що сіяли просо.
Але повернусь до олив. Я спостерігав два способи їх пересадження. Стовбури великих дерев, обрізавши перед тим галузки, щоб не були довшими від стопи, він переносив разом із кореневищем, але коріння обтинав, залишаючи сам вузол, з якого вони звисають. Потім, змочивши його гноєм, устромляв стовбур у яму, а далі не тільки засипав землею, але й щільно її втоптував. Запевняв, що немає нічого важливішого від того — як він сам називав — утоптування, бо воно закриває дорогу і холоду, й вітру. А ще ж дерево менше розхитується, і молоді корінчики, хапаючись землі, можуть витягуватися; а хоч трохи воно б хитнулося — тут же й пообривалися б ті, мовби воскові, неспроможні втриматися корінці. І ще одне: перше, ніж засипати землею основу дерева, він подекуди зіскрібає кору, бо з тієї деревини, яка оголена, проростає, за його словами, нове коріння. З землі стовбур не повинен виступати більше, ніж на три або чотири стопи.
Тоді він одразу вкриється з самого низу зеленню, і більша його частина не буде, як у старих олив, сухою та покрученою. Другий спосіб садження такий. Він брав міцні, але ще не згрубілої кори галузки, які бувають у молодих дерев, і садив їх у такий же спосіб. Ті ростуть дещо повільніше, зате, пішовши із саджанця, вони не бувають ні хирлявими, ні вузлуватими. А ще я бачив, як він пересаджував багаторічну виноградну лозу. її треба якомога краще очистити від найдрібніших пагінців, а тоді в усю довжину розіслати по землі, щоб вона коренилася із самого стебла. Я бачив лози, що були посаджені не тільки в лютому, а й наприкінці березня: вони тримаються і пнуться по сусідніх в'язах. Усі ті, сказати, високостовбурні дерева потребують, за словами нашого господаря, підживлення з підземних водоймищ; якщо та волога допоможе їм, значить, дощ — у наших руках.
Але більше не повчатиму, щоб не зробити тебе моїм суперником, як мене зробив своїм суперником Егіал.
Бувай здоров!
ЛИСТ LXXXVII
Сенека вітає свого Луцілія!
Я побачив уламки свого судна ще перед тим, аніж ступив на нього.