У Світлі Істини. Послання Ґраля

Тут треба зважити на відмінність між царством Духовно-сутнісного і царством Сутнісного. Тільки все духовне від самого початку несе в собі здатність обрання вільного рішення, що як наслідок зумовлює відповідальність. Не так відбувається в нижче розташованого сутнісного.

Дальшим наслідком розвитку було виникнення Речовинности. Вона розпадається на Етерну речовинність, яка складається з багатьох підрозділів, і на Грубу речовинність, яка, починаючи з найлегшого туману, стає видимою земним очам! Про Рай же на Землі, як найдальше відгалуження Груборечовинного, годі й думати. Колись на Землі повинен настати відблиск справжнього Раю, під орудою Сина Людського, на початку Тисячолітнього Царства, а також водночас із цим виникне земна подоба Замку Ґраля, прообраз якого стоїть на найвищій Вершині справжнього Раю, як єдиний досі істинний Храм Божий.

53. Я Господь, Бог твій!

"Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!" Ці слова надано так зрозуміло, так незаперечно, що про відхилення від них не може бути й мови! Також Христос указував неодноразово з надзвичайною виразністю й суворістю на них. Тим прикріше, що мільони людей лишають їх без уваги і віддаються культам, які прямо суперечать цій найвищій із усіх Заповідей. Найгірше в цьому всьому те, що вони цю Заповідь свого Бога і Господа з палкою вірою зневажають в ілюзії, що шанують Бога і догоджають Йому в цьому очевидному порушенні Його Заповіді!

Ця груба помилка може мати поживу тільки в сліпій вірі, що унеможливлює будь-яку перевірку, бо сліпа віра є не що інше, як недоумство і духовна млявість тих людей, які подібно до ледарів і сонь у всілякий спосіб намагаються зійти зі шляху, який веде до пробудження та вставання, оскільки це несе з собою обов'язки, виконання яких вони бояться. Кожне зусилля наводить на них жах. Адже набагато зручніше дозволяти іншим працювати і думати замість себе.

Хто ж іншим дозволяє думати за себе, той дає їм владу над собою, принижує себе самого до стану прислужника і тим робить себе невільним. Однак Бог наділив людину змогою обирати вільне рішення, дав їй здатність думати, відчувати, і, з огляду на це, звісно, вимагатиме звіту за все те, що зумовлюється здатністю обрання вільного рішення! Він хотів, аби були вільні люди, а не прислужники!

Сумно, коли людина через лінощі на Землі робить себе рабом, але страшними будуть наслідки, якщо вона себе духовно знецінить настільки, що стане тупоумним прибічником учень, які суперечать точним Заповідям її Бога. Ніщо не допоможе людям, якщо вони спробують приспати сумніви, які подекуди пробуджуються, з відмовкою, що найбільшу відповідальність зрештою мусять нести ті особи, які привнесли помилки у вчення. Це само по собі вже правильно, але, крім того, ще й окрема людина особливо ще відповідальна за всі свої помисли і дії. Повною мірою, із цього їй нічого не буде зменшено.

Хто даровану йому здатність відчувати і мислити не використовує у повному обсязі своїх можливостей, той робить себе винним!

Це не гріх, а обов'язок, щоб кожен із пробудженням зрілости, при якій він входить у повну відповідальність за самого себе, починав замислюватися над тим, чого його навчали дотепер. Якщо свої відчуття він не може узгодити з чимось, чого його навчали, то йому не треба сліпо приймати це за правильне. Він шкодить цим лише сам собі, як при невдалій покупці. Від того, що з переконаністю він не може зберегти в собі, йому треба відмовитися, бо інакше його мислення і дії перетворяться на лицемірство.

Той, хто відмовляється від того чи іншого по-справжньому доброго, тому що не може зрозуміти його, ще далеко не такий відкинутий, як той, хто без переконаности присвячує себе культу, який не зовсім розуміє. Усі вчинки й помисли, котрі витікають із такого нерозуміння, є порожніми, і з такої порожнечі, звісно, не вийде жодної доброї взаємодії, тому що в порожнечі немає жодної живлющої основи для чогось доброго. У результаті це стає лицемірством, рівнозначним блюзнірству, тому що перед Богом намагаються удавати те, чого не існує. Бракує живих відчуттів! Хто вчиняє таке, робить себе вартим презирства, вигнанцем!

Мільони людей, котрі бездумно схиляються перед речами, які відверто суперечать Божественним Заповідям, попри, можливо, наявну в них пристрасність, безумовно зв'язані та цілком відрізані від духовного сходження.

Тільки вільна переконаність є живою, і на її основі може також утворитися щось живе! Така переконаність може, одначе, пробудитися лише внаслідок суворої перевірки та недремного внутрішнього відчуття. Де є найменше нерозуміння, не кажучи вже про сумніви, там ніколи не може виникнути переконаність.

Тільки повне, без прогалин осягнення рівнозначне переконаності, яка єдина наділена духовною цінністю!

Просто-таки боляче дивитися на те, як у церкві маси бездумно хрестяться, кланяються і стають на коліна. Таких автоматів не можна прирівняти до мислячих людей. Знак хреста є Знаком Істини, отже, Знаком Бога! Провину звалює на себе той, хто використовує цей Знак Істини, тоді як його внутрішнє єство водночас у всіх відношеннях не є істинним, коли його всі відчуття цілковито не налаштовані на безумовну Істину. Таким людям у сто крат було би краще, якби вони відмовилися накладати на себе хрест, і піднеслися в мить, коли вони своєю усією душею налаштовані на Істину, тобто й на Бога Самого та Його Волю, оскільки Бог, їхній Господь, і є Істина.

Це ідолопоклонство ж і відкрите порушення найсвятішої із усіх Заповідей їхнього Бога, коли вони символу виявляють пошану, як належну лиш одному Богові!

"Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!" – сказано недвозначно. Стисло, чітко й зрозуміло, не допускаючи ні найменшого відхилення. Також Христос указав ще особливо на її необхідне дотримання. Він із наміром і багатозначно саме перед фарисеями назвав її Верховним Законом, тобто тим Законом, який за жодних обставин не можна переступати або якось змінювати. Цим визначенням сказано також водночас, що все інше добро і вся інша віра не можуть набути повної цінности, якщо цього Верховного Закону не дотримуватися неухильно! Що навіть усе від цього залежить!

Розглянемо, наприклад, після цього, цілком звільнившись від забобонів, пошанування святих дарів! Багато людей відчувають у цьому суперечність із чіткою Верховною Заповіддю.

Невже людина очікує, що її Бог спуститься в цю чергову проскуру, як доказ того, що Він дозволяє цей вияв поваги до своєї Божественности? Або з освяченням такої проскури Бог змушений буде ввійти в неї? І перше, і друге просто незбагненні. Так само ж унаслідок такого освячення не може утворитися безпосередній зв'язок із Богом, тому що шлях до Нього не такий простий і легкий. Ним людині та людському духові взагалі не дійти до кінцевої цілі.

Якщо одна людина схиляється перед якоюсь вирізьбленою фігурою, друга перед сонцем, третя ж перед святими дарами, то кожна з них грішить у такий спосіб проти Верховного Закону Бога, щойно Божественне, тобто Живого Бога Самого, вбачає в них, і тому очікує від цього безпосередньої Божественної Милости і Благодаті! У такому хибному припущенні, очікуванні та відчутті лежить справжнє порушення, неприкрите ідолопоклонство!

І таке ідолопоклонство прибічники багатьох релігій почасту ревно вчиняють, хоча й у різний спосіб.

Кожна людина, котра виконує покладений на неї її здібностями обов'язок серйозно мислити, мусить, одначе, при цьому відчути розлад, який вона силоміць може заглушити інколи лише неправдою сліпої віри, як ледар, що через сон і млявість нехтує свої щоденні обов'язки. Серйозна людина, проте, неодмінно відчує, що вона насамперед ясности має шукати в усьому, що для неї повинно стати святим!

Як часто Христос роз'яснював, що люди повинні жити за його Вченням, аби отримати від нього користь, тобто це означає, щоб зуміти досягти духовного сходження й вічного життя. У словах "вічне життя" вже відображено тільки духовну жвавість, а не духовну млявість. Указівкою на необхідність жити за його Вченням він застеріг виразно й чітко від тупоумного сприйняття цього Вчення, що неправильно і некорисно.

Переживання можливі, звісно, завжди тільки в переконаності, ніяк не інакше. Переконаність же зумовлює повне розуміння. А розуміння, знову ж таки, – ретельне обмірковування та власну перевірку. Треба вчення зважувати власними відчуттями. Із цього випливає само собою, що сліпа віра є цілком хибною. А все хибне може легко призвести до загибелі, до скочування вниз, ніколи, одначе, – до сходження. Сходження рівнозначне звільненню від будь-якого гніту. Допоки гніт іще десь лежить тягарем, не може бути й мови про звільнення чи порятунок. Незрозуміле ж є гнітом, від якого можна звільнитися не раніше, ніж коли буде усунуто болісні точки, тобто прогалини, завдяки повному розумінню.

Сліпа віра завжди залишатиметься рівнозначною нерозумінню, не зможе тому ніколи стати переконаністю, а отже, не принесе ні звільнення, ні порятунку! Люди, які обмежилися сліпою вірою, не можуть духовно бути живими. Вони подібні до мерців і не мають жодної цінности.

Щойно людина починає правильно мислити, спокійно й уважно відслідковувати всі події та вибудовувати їх у логічній послідовності, то сама приходить до переконання, що Бог у Своїй досконалій Чистоті, згідно зі Своєю власною Творчою Волею, не може прийти на Землю!

Безумовна Чистота і Досконалість, тобто саме Божественність, унеможливлює низходження в Речовинне. Відмінність занадто велика, аби безпосередній зв'язок взагалі був можливий без точного врахування необхідних для цього переходів, що їх зумовлюють проміжні види Сутнісного і Речовинного. Врахувати ці переходи можна, одначе, тільки втілившись у людину, як це відбулося із Сином Божим!

Оскільки він "пішов до Отця", тобто повернувся до свого Витоку, то знову перебуває в Божественному і тому так само відокремлений від земного.

Виняток у цьому означав би відхилення від Божественної Творчої Волі, і, знову ж таки, свідчив би про ваду в Досконалості.

Але оскільки Досконалість невід'ємна від Божественности, то не лишається нічого іншого як визнати, що Його Творча Воля є досконалою, а це рівнозначне сприйманню Її як неухильної.