Вони – досконалі ідеальні образи для всього, до чого можуть і повинні прагнути людські духи у своєму найдосконалішому розвитку. Вони, як магніт, притягують спрямованих угору. Цей самочинний зв'язок стає відчутним шукачам і спрямованим угору як почасту непоясниме томління, що надихає їх на поривання до пошуку та спрямування вгору.
Це духи, які ніколи не народжувалися в Речовинності, яких створив Сам Бог, Праджерело всього Буття і Життя, як перших Чистодуховних, котрі, отже, до Його власної Досконалости перебувають якнайближче. Вони є й тими, хто справді створений за Його образом і подобою! Не можна лишити поза увагою те, що в оповіді про Створення Світу чітко зазначено: за Його образом і подобою. Ця вказівка має тут важливе значення, бо вони можуть бути створені лише за Його образом, а не за Ним Самим, тобто лише за виглядом, у якому Він виявляє Себе, оскільки Саме Чистобожественне є єдине Безсутнісне.
Аби виявити Себе, Бог, як уже згадувалося, мусив спершу обгорнутися божественно-сутнісним. Але й тоді Він невидимий для духовно-сутнісних, проте Його можуть бачити тільки Божественно-сутнісні, і то лише малу частину, бо все Чистобожественне у Своїй досконалій Чистоті та Ясності засліплює все не-Божественне. Навіть Божественно-сутнісні не спроможні подивитися на Лик Божий! Відмінність між Божественно-Безсутнісним і Божественно-сутнісним для цього ще занадто велика.
У цьому Раю свідомого духовно-сутнісного живе і несвідоме духовно-сутнісне. Воно приховує в собі ту саму основу, з якої складається свідоме духовно-сутнісне, – тобто його зародки. Ці зародки несуть, одначе, в собі життя, а життя в усьому Творінні згідно із Божественною Волею прагне розвитку. Розвитку до самоусвідомлення. Це цілком природний і здоровий процес. Самоусвідомлення ж може виникнути із несвідомого тільки за допомогою досвіду, і це прагнення дальшого розвитку за допомогою досвіду врешті-решт самочинно відштовхує або виштовхує такі спраглі зародки несвідомого духовно-сутнісного, які неспинно зріють, назовні за межі Духовно-сутнісного. Оскільки це виштовхування чи відштовхування зародка не може відбуватися вгору, то він змушений обрати вільний для нього шлях донизу.
І це є природним для духовних зародків, що прагнуть самоусвідомлення, а також необхідним виштовхуванням із Раю, з Духовно-сутнісного!
Це і є насправді згадуване в Біблії вигнання з Раю. Образно це цілком правильно відтворено у словах: "У поті свойого лиця ти їстимеш хліб свій". Це означає, що в горнилі досвіду в нього виникає при цьому необхідність захисту й боротьби зі спрямованими на нього впливами низького оточення, в яке він проникає як чужинець.
Це відштовхування, виштовхування, або вигнання з Раю – зовсім не покарання, а цілком природна й самочинна необхідність наближення визначеної зрілости кожного духовного зародка внаслідок прагнення розвитку самоусвідомлення. Це народження з Несвідомого Духовно-сутнісного в Сутнісному і потім у Речовинному з метою розвитку. Тобто це поступ, а зовсім не реґрес!
Цілком правильно в оповіді про Створення Світу сказано й про те, що людина відчула бажання "прикрити свою голизну", після того як у ній пробудилося поняття про добро і зло – початок поступового самоусвідомлення.
Із усе сильнішим поривом до самоусвідомлення настає самочинне відштовхування або виштовхування з Пратворіння, з Раю, щоб, пройшовши крізь Сутнісне, потрапити в Речовинне. Щойно зародок духу виходить за межі Духовно-сутнісного, то як такий у нижчому – чужорідному і щільнішому – оточенні виявляється "оголеним". Інакше кажучи, "непокритим". Таким чином у нього виникає не лише потреба, але й безумовна необхідність у захисному покритті відповідно до роду свого сутнісного або речовинного оточення, в надяганні своєрідного покриву, сутнісної оболонки етерноречовинного, а потім зрештою і груборечовинного тіла.
Тільки з отриманням груборечовинного покриву, або тіла пробуджується абсолютний статевий потяг, а з ним і тілесна сором'язливість.
Чим більша ця сором'язливість, тим шляхетніший потяг, і тим вище стоїть також духовна людина. Більше чи менше виражена тілесна сором'язливість земної людини є безпосереднім мірилом її внутрішньої духовної цінности! Це мірило безпомилкове і його легко розпізнає кожна людина. Із придушенням чи ігноруванням зовнішнього почуття сором'язливости також водночас завжди придушується значно тонше і зовсім іншого роду душевне почуття сором'язливости, і таким чином внутрішня людина стає нічого не вартою.
Безпомилковою ознакою глибокого падіння й неодмінного занепаду є стан, коли людство під облудою поступу хоче "піднятися" над цим у всіх відношеннях дорогоцінним скарбом, що рухає вперед, – над почуттям сором'язливости! Не має значення, робиться це під прикриттям спорту, гігієни, моди, виховання дітей чи з якогось із багатьох інших підхожих для цього приводів. Занепад і падіння тоді не зупинити, і тільки величезний страх може ще привести до тями декого з тих, хто бездумно дозволив затягти себе на цей шлях.
Із миті природного виштовхування такого зародка духу в ходу крізь Сутнісне і Речовинності дальшого Творіння виявляється не лише одна, а щодалі більше й більше настійних потреб у бутті в цих нижчих колах Творіння для свого дальшого розвитку й піднесення; знову ж таки, у зворотній дії це підсилює і зміцнює зародок, що не лише сприяє розвитку його власної самосвідомости, але передусім уможливлює його як такий.
Це ґрандіозне творення і прядіння, тисячі ниток переплітаються одна з одною, але, попри це, вся жива самочинна діяльність настільки строго логічно узгоджена зі своєю взаємодією, що єдина хода такого духовного зародка до свого завершення має вигляд частини барвистого килима, зітканого цілеспрямованою рукою художника, і тоді цей зародок або підніметься до самоусвідомлення, або скотиться донизу для захисту інших від наступного розкладання.
Так багато Законів спокійно і впевнено працюють у дивовижному Діянні Творіння, що про кожну з багатьох тисяч подій у бутті людини можна було б написати окремий твір, але знову й знову все зводилося б до однієї великої основної риси: до Досконалости Творця як Вихідного Пункту, чия Воля є Живлющий Творящий Дух. Святий Дух! А все Духовне є Його Діяння!
Оскільки людина походить із Духовно-сутнісного Діяння, то вона несе в собі часточку воління цього Духа, яка хоч і дає змогу обирати вільне рішення, а отже, брати на себе відповідальність, та все ж таки вона не рівнозначна самому Божественному, як це часто помилково сприймають і роз'яснюють.
Увесь прояв Божественної Волі у Творінні, що допомагає і сприяє розвитку як Закони природи, для обізнаного спостерігача мусить відтак сформуватися в прекрасну злагоджену радісну пісню. В єдине, спрямоване до цього Вихідного Пункту мільонами каналів, почуття вдячности і радости.
Вічно повторюваний процес становлення у Творінні, який призводить до такого виштовхування духовного зародка з Раю при його певному ступені зрілости, стає видимим для земних очей у всіх проявах земних подій, оскільки на всьому лежить відбиток однакових подій.
Цю подію виштовхування, що визріває в природному становленні, можна також назвати подією самочинного відділення. Саме так достигле яблуко або кожен дозрілий плід падає з дерева, щоби під дією Творчої Волі, розкладаючись, вивільнити сім'я, яке потім лише внаслідок безпосередніх зовнішніх впливів прориває оболонку, аби стати зародком та тендітною рослиною. Вона, знову ж таки, лише під дощем, вітром і сонячним промінням пробуджується до спротиву, і тільки так у неї є можливість стати міцним деревом. Таким чином виштовхування дозрілих духовних зародків із Раю є необхідним наслідком розвитку, як і Сутнісне, Речовинне і нарешті Земне творіння в основних рисах є лише наслідком Духовно-сутнісного творіння, причому основні риси Справжнього Творіння завжди повторюються, але з необхідною різницею, тож прояви цих рис будуть різними, залежно від роду сутности і речовини. І в Груборечовинно-земному під час проходження розвитку всього духовно-сутнісного знову відбувається виштовхування душі, щойно настане час зрілости для неї. Це земна смерть, яка означає самочинне відштовхування, або виштовхування з Груборечовинного і, отже, народження в Етерноречовинному. При цьому вони відпадають, як плоди від дерева. У тиху погоду – тільки дозрілі, у бурю та негоду, одначе, недозрілі. Дозрілі плоди – ті, чий перехід із дозрілим внутрішнім сім'ям в етерноречовинне Потойбіччя відбувається в слушну годину. Вони духовно "готові" для Потойбіччя, пускають тому швидко коріння й спроможні впевнено рости.
Недозрілі ж плоди – це ті, чиє відпадання, або смерть, і з цим пов'язане розкладання їхнього досі захисного груборечовинного тіла оголює потойбічне ще недозріле сім'я і, отже, передчасно залишає його напризволяще перед усіма впливами, внаслідок чого воно або хиріє, або йому доведеться дозрівати, перш ніж воно в потойбічному ґрунті (обставинах) укоріниться (приживеться) і зможе рости.
Так продовжується далі й далі. Від одного щабля розвитку до іншого, якщо тимчасом не втрутиться гниття, що розкладає недостатньо дозріле сім'я, котре як таке загине разом із природно притаманним йому живим зростанням до самостійного плодоносного дерева, що може брати участь у дальшому розвитку.
Людина, яка уважно роздивляється довкола себе, може у своєму найближчому оточенні багаторазово точно спостерігати основну картину всіх подій у Творінні, бо в найменшому завжди відбивається найвеличніше. — — —
Найближчим до цього духовно-сутнісного Раю, в долішньому напрямку є царство всього Сутнісного. Саме Сутнісне ділиться, знову ж таки, на дві частини. Першою є Свідомо-Сутнісне. Воно складається зі стихійних і природних істот, до яких належать ельфи, ґноми, русалки тощо. Ці стихійні та природні істоти стали необхідним підготовленням для розвитку на шляху до створення Речовинности, бо лише у зв'язку із сутнісним могло постати речовинне.
Стихійні та природні істоти мали взяти творчу участь у виникненні Речовинности, як це відбувається ще й сьогодні.
Другим у царстві Сутнісного є Несвідомо-Сутнісне. З цього Несвідомо-Сутнісного постають до життя душі тварин* (Доповідь №49 "Відмінність у походженні людини і тварини").