Урсусові ввижався туманний дурацький ковпак,
що вимальовувався над цими уповноваженими трьома головами. Інтимне и владне шепотіння цієї трійки тяглося декілька хвилин, протягом яких од страху Урсусові становилося то жарко, то холодно; нарешті Мінос, що був за голову, повернувся до нього і з лютим виглядом сказав:
— Гетьте!
Урсус відчув майже те саме, що Йона, коли виходив із утроби кита.
Мінос сказав:
— Вас відпускають!
Урсус сказав собі:
— Ну, тепер мене вже більш не піймаєте! Прощавай медицина!
І додав у своїй совісті:
— Віднині я старанно залишу людям свободу здихати.
Зігнувшися вдвоє, він вклонився всім, докторам, бюстам, столу й стінам, попростував до дверей задом і зник майже як тінь, що розсівається.
Він виходив із залі повільно, як невиновний, а на вулиці побіг, наче винний. Судді — це такі люди, що наближення до них таке невиразне й темне, що навіть виправдана людина квапиться зникнути від них.
Тікаючи щодуху, він мурмотів:
— Щасливо я позбувся! Я — дикий учений, а вони приручені вчені. Доктора чіпляються до вчених. Фалшива наука — покидь істиної науки; її вживають для загибелі філософів. Філософи, утворюючи софістів, утворюють собі власне нещастя. Із гною дрозда виростають ягоди, а з них роблять клей, яким ловлять дроздів. Turdus sibi malum cacat *.
Ми не вважаємо Урсуса за делікатну людину. Він був такий безсоромний, що вживав ті слова, які передавали його думку. В нього було не більше смаку, ніж у Вольтера.
Урсус повернувся до Зеленого Ящика, розповів хазяїнові Ніклесу, що він спізнився через те, що бігав за гарною жінкою, й не прохопився ні одним словом про свої пригоди.
Тільки увечері він сказав зовсім тихо Гомо:
— Знай. Я переміг три Церберові голови.
VII
ЯКІ ПРИЧИНИ МОЖУТЬ БУТИ В КВАДРУПЛЯ, ЩОБ
ВТИРАТИСЯ МІЖ ПРОСТІ СУ
Сталося щось незвичайне.
Таверна Тед кастер щодалі то більш робилася огнищем веселости и сміху. Весь час ішов розгульний гармидер. Хазяїн
1 Дрозд випорожняє собі лихо.
і його хлопець не встигали наливати ель, стовт і портер. Увечорі в низькій залі всі вікна світилися, не було ні одного вільного столика. Співали, кричали; великий старий камін позад пічки, загорожений ґратою й завалений кам'яним вугіллям, так і палав. Це був наче будинок вогню й галасу.
На дворі, тобто в театрі, натовп був ще більший.
Все населення передмістя, що його міг подати Савтворк, в такій масі припливало на вистави "Переможеного Хаосу", що як тільки підіймали завісу, цебто як тільки спускали стінку Зеленого Ящика, уже неможна було знайти місця. Глядачі переповняли вікна; балькон було залито. Не видно було жадного каменя в дворі, — скрізь були люди.
Тільки льожа для вельможного панства завсігди залишалася порожня.
Вона була в центрі балькона й уявляла чорну дірку, те, що на театральному жарґоні звуть "пічкою". Нікого. Скрізь натовп, за винятком льожі.
Одного вечора й там хтось з'явився.
Це було в суботу, в такий день, коли англійці квапляться розважатись, маючи в неділю скучати. Залю було переповнено.
Ми кажемо: залю. Шекспір так само довгий час мав за театр двір готелю й називав його залею. Hall.
В той момент, коли розсунулася завіса на пролог "П е р е м оможеного Хаосу", Урсус, Гомо й Ґуїнплен були на сцені; Урсус, як звичайно, скинув очима на присутніх і враз схвилювався.
Льожу для "вельможного панства" було зайнято.
Там сиділа жінка, сама серед льожі, на утрехтському оксамитовому кріслі.
Вона була сама, але наповнювала всю льожу.
Деякі істоти світяться. Ця жінка, як і Дея, сяяла світлом, тільки іншим. Дея була бліда, а ця жінка — рум'яна. Дея була світанок, а ця жінка — світова зоря. Дея була гарна, а ця жінка — пишновелична. Дея була невинність, чистота, білина, алебастер, а ця жінка — пурпур, і почувалося, що вона не боїться почервоніти. Наче проміння розливалося від неї поза льожу, а вона сиділа в центрі, непорушна, в якомусь самоспогляданні ідола.
Очі всіх дивилися на неї.
Том-Джім-Джек змішався з натовпом. Він, як і інші, зник у сяйві цієї блискучої особи.
Ця жінка, що спочатку притягла до себе увагу публіки, становила конкуренцію спектаклю й трохи пошкодила першим сценам "П ереможеного Хаос у".
Хоч вона й здавалася мрією, для тих, що були коло неї, вона була реальна. Це була справжня жінка. Може навіть надто жінка. Вона була висока й міцна и показувала свою розкішну голизну, оскільки це було можливо. В її вухах були масивні сережки з перлин, до яких примішано було ті чудні дорогоцінності, що їх звуть англійськими ключами. Верхній одяг її був із сіямського серпанку, вишитого старовинним золотом, — велика розкіш, бо таке вбрання коштувало тоді шістсот талярів. Широка діямантова застіжка придержувала сорочку врівень з грудима, за тодішньою змисловою модою, — вона була з тонкого фрисляндського полотна, з якого у Ганни Австрійської були простирадла, такі тонки, що вони проходили крізь перстень. На цій жінці була наче кираса з необроблених рубінів; дорогоцінне каміння нашито було по всій спідниці. Далі, —брови було підчернено китайським чорнилом, а руки, лікті, плечі, підборіддя, ніздрі всередині, повіки, кінці вух, долоні, кінці пальців трохи наведено червоною фарбою, — вони мали не знати яку червону й задеркувату гостроту. И над усім цим невблагане бажання бути гарною. В її красі було щось страшне. Це була пантера, що могла бути кішкою й лащитися. Одне око в неї було блакитне, а друге чорне.
Ґуїнплен, як і Урсус, уважно дивився на цю жінку.
Зелений Ящик давав певною мірою фантасмагоричні вистави; "П ереможений Хаос" був скорше сон, ніж п'єса. Урсус і Ґ уїнплен звикли справляти на публіку вражіння візії; цього разу ефект був протилежний; їх самих вразила візія, і тепер була їхня черга хвилюватися. їх було очаровано.
Жінка дивилася на них, а вони на неї.
Урсус, Гуїнплен, Венера, Феба, натовп, всі зазнали зворушення від цього чарівного сяйва, за винятком Деї, що нічого не знала в своїй ночі.
Позад цієї жінки, в сутіні, видно було її пажа el mozo, хлопчика, біленького, гарненького, серйозного. Дуже молодий і дуже серйозний ґрум у той час був у моді. Він був одягнений з голови до ніг у оксамит вогненого кольору; на його обшитій золотом шапочці був пучок павутинового пір'я, що було ознакою високого становища його панів.
Хоч яке могутнє було вражіння, що його справляла поява цієї жінки, та кінцева сцена "Переможеного Хаосу" була ще могутніша. Вражіння, як і завсігди, було невідпірне. Може навіть поява сяйної глядачки, — бо іноді глядач приєднується до спектаклю, — ще більше наелектризувала цю залю. Зараза Ґуїнпленового сміху була така непереможна, як ніколи. Всі присутні зайшлися від незмальованого нападу веселости, в якому можна було відрізнити найгучніший і дзвінкий сміх Тома-Джім-Джека.
Тільки невідома жінка, що дивилася на виставу непорушна, як статуя, і з очима привиду, не сміялася.
Привид, проте соняшний.
Вистава закінчилася; стінку підняли; в Зеленому Ящику знову залишився інтимний гурток; Урсус одкрив і випорожнив на стіл, що на ньому мали вечеряти, мішок з виторгом. Це була купа мідняків, і серед них несподівано заблищала золота еспанська Унція.
— Вона! — закричав Урсус.
Золота унція серед позеленілих мідняків, — це був ефект тієї жінки серед цього народу.
— Вона заплатила за місце квадрупль! — викликнув захоплений Урсус.
В цей момент у Зелений Ящик увійшов хазяїн таверни, просунув руку у заднє вікно, відкрив у мурі, що до нього приставлено було Зелений Ящик, кватирку, про яку ми говорили й через яку видно було площу, — вона була на однім рівні з вікном, — потім мовчки подав знак Урсусові, щоб він подивився на площу. З двору швидко від'їздила прикрашена карета з льокаями, що держали смолоскипи.
Урсус шанобливо держав квадрупль між великим і вказним пальцями й, показуючи його хазяїну Ніклесові, сказав:
— Це — богиня!
Потім він ще раз подивився на карету, що завертала за ріг площі, й при світлі смолоскипів, що їх держали льокаї, побачив на її буді золоту корону з вісьмома зубцями.
Він крикнув:
— Навіть більше! Це — герцоґиня!
Карета зникла. Стук колес затих.
Урсус декілька хвилин залишався в якомусь екстазі, піднявши догори між двома пальцями, що стали наче чашею, квадрупль, як підіймають гостії.
Потім він поклав його на стіл і, все ще дивлячися на нього, почав говорити про вельможну даму. Хазяїн підтакував йому. Це була герцоґиня. Так. Титул знали. А ім'я? Невідоме. Ніклес бачив карету зблизька: вся в гербах, а льокаї всі в галунах. У кучера перука, — можна подумати, що лорд-канцлер. Карета була рідкої форми, що в Еспанії звуть coche-tumbon — розкішна відміна, що має кришку труни, яка становить прекрасну підставку для корони. Паж був такий міньятюрнии, що міг сидіти на підніжжі за дверцями. Цих прекрасних істот використовують, щоб носити шлейфи дам; вони носять також і їхні записочки. А запримітили ви пучок павутинного пір'я у цього пажа? От це ознака вельможности. Платять штраф, коли носять таке пір'я, не маючи на це права. Хазяїн Ніклес бачив близько також і саму даму. Вигляд королеви. Така розкіш додає й краси. Шкура стає біліша, очі блискучіші, хода шляхетніша, ґрація гонорніша. Ніщо не може зрівнятися з зухвалою елегантністю рук, що не працюють. Хазяїн Ніклес оповідав про розкішне біле тіло з синіми жилками, про шию, плечі, руки, рум'яна, перлові сережки, зачіску, присипану золотою пудрою, багатство дорогоцінного каміння, рубінів, діямантів.
1 Карета — труна.
— Не такі блискучі, як її очі, — пробурчав Урсус.
Ґуїнплен мовчав.
Дея слухала.
— А ви знаєте, — сказав хазяїн таверни, — що дивніше над усе?
— А що? — спитав Урсус.
— Це те, що я бачив, як вона сідала в карету.
— Ну?
— Вона сіла не сама?
— Ось як!
— З нею хтось сів.
— Хто?
— Згадайте.
— Король, — сказав Урсус.
— Поперше, — сказав хазяїн Ніклес, — у нас під цей час немає короля. Ми тепер не під королем. Угадайте, хто сів у карету з тією герцогинею?
— Юпітер, — сказав Урсус.
Хазяїн таверни відповів:
— Том-Джім-Джек.
Ґуїнплен, що не вимовив ще жадного слова, перервав мовчання.
— Том-Джім-Джек! — крикнув він.
Настала павза від здивовання, підчас якої почувся тихий голос Деї; вона сказала:
— Чи не можна не допускати, щоб ця жінка приходила сюди?
VIII
СИМПТОМИ ОТРУЇННЯ 5
"Привид" більше не повертався.