Це був непривітний старий чоловік з довжелезним сивим волоссям та бородою. Він був високий, худий, і трохи когось нагадував Гаррі.
— Що? — прохрипів він.
— Прошу три маслопива, — замовила Герміона. Чоловік нахилився під ляду, видобув три закурілі й бруднющі пляшки і. грюкнувши, поставив їх на шинквас.
— Шість серпиків, — назвав він ціну.
— Я розрахуюся, — швиденько сказав Гаррі. передаючи гроші. Шинкареві очі ковзнули по Гаррі й на частку секунди затрималися на його шрамі. Тоді шинкар відвернувся й поклав Гарріні гроші в старезну дерев'яну касу, шухляда якої автоматично відкрилася. Друзі знайшли найдальший від шинквасу стіл, сіли і роззирнулися. Чоловік у сірих брудних бинтах постукав по ляді кісточками пальців і отримав від шинкаря чергову порцію паруючого напою.
— Знаєте, що? — пробурмотів Рон, захоплено поглядаючи на шинквас. — Ми б тут могли замовити все, що захочемо. Цей тип продасть нам що завгодно, йому абсолютно байдуже. Я завжди мріяв сьорбнути ковточок вогневіскі...
— Ти... староста, — наголосила Герміона.
— А, — усмішка на Ройовому обличчі зів'яла. — Ну, так...
— То хто мав з нами зустрітися? — поцікавився Гаррі, відкручуючи заіржавілий ковпачок з маслопива й роблячи ковток.
— Та так, кілька душ, — відповіла Герміона, глянувши на годинник, а тоді стурбовано подивилася на двері. — Я їм сказала прийти приблизно в цей час. Вони цей заклад усі знають... ага, дивіться, це вже, мабуть, вони.
Відчинилися двері. Густа смута насиченого курявою сонячного світла на мить прорізала кімнату, а тоді зникла, бо її перекрила, заходячи, ціла юрба учнів.
Перші з'явилися Невіл, Дін та Лаванда, за ними Парваті та Падма Патіл разом з (тут Гарріне серце тьохнуло) Чо та однією з її сміхотливих подруг. Згодом прийшла (така замріяна, ніби потрапила сюди абсолютно випадково) Луна Лавґуд, тоді Кеті Бел, Алісія Спінет та Анжеліна Джонсон, Колін і Деніс Кріві, Ерні Макмілан, Джастін Фінч?Флечлі, Анна Ебот, якась гафелпафська дівчина з довгою косою, її імені Гаррі не знав, троє рейвенкловських хлопців, звали яких, здається, Ентоні Ґольдштейн, Майкл Корнер і Террі Бут, а ще Джіні, за нею високий худорлявий блондин з кирпатим носом, у якому Гаррі впізнав гравця гафелпафської квідичної команди, і, нарешті, Фред та Джордж Візлі з їхнім приятелем Лі Джорданом. Вони тримали в руках великі паперові пакети, набиті товарами з крамнички "Зонко".
— Оце такі кілька душ? — перепитав у Герміони Гаррі. — Кілька душ?
— Очевидно, ідея сподобалася багатьом, — радісно прощебетала Герміона. — Роне, підтягни сюди стільці!
Шинкар, який саме витирав склянку бруднющою ганчіркою, якої, мабуть, ніколи в житті не прали, завмер на місці. Він ще не бачив у своєму шинку стільки народу.
Фред, привітавшись, підійшов до шинквасу і швидко порахував товариство:
— Прошу нам дати... двадцять п'ять маслопив. Шинкар вилупився на нього, роздратовано жбурнув ганчірку, наче його відірвали від страшенно важливої справи. і почав витягати з?під ляди запилюжені пляшки.
— Дякую, — сказав Фред і почав роздавати маслопиво. — Ану, витягайте грошики, бо в мене на всіх не вистачить...
Гаррі німо дивився, як галасливі учні розбирали пиво й нишпорили по кишенях, шукаючи монетки. Він не міг зрозуміти, чого ця юрба тут опинилася. І раптом йому стрельнула жахлива думка, що вони, мабуть, хочуть почути від нього якесь вступне слово. Він нахилився до Герміони.
— Що ти їм усім казала? — ледь чутно спитав він у неї. — Чого вони від мене чекають?
— Їм просто цікаво почути, що ти скажеш, — заспокоїла Герміона, але Гаррі так люто на неї зиркнув, що вона швиденько додала: — Ти поки що нічого не роби. Я перша почну говорити.
— Здоров, Гаррі, — привітався сяючий Невіл, сідаючи навпроти.
Гаррі зобразив усмішку, але нічого не відповів, бо в роті йому пересохло. Чо йому просто всміхнулася й сіла праворуч від Рона. Її подруга з кучерявим рудуватим волоссям не тільки не всміхнулася, а ще й недовірливо глянула на Гаррі, ніби хотіла сказати, що якби її воля, то вона ніколи сюди не прийшла б.
Новоприбулі, хто вдвох, хто втрьох, порозсідалися навколо Гаррі, Рона та Герміони. Дехто був схвильований, дехто зацікавлений, а Луна Лавґуд мрійливо дивилася невідь?куди. Коли вже всі розмістилися, гамір ущух. Усі очі були звернені до Гаррі.
— Е?е, — почала Герміона трохи писклявим від хвилювання голосом. — Ну... вітаю.
Учні зосередили увагу на ній, хоч і далі стріляли очима на Гаррі.
— Ну... е?е... ну, ви ж знаєте, чого сюди прийшли. Е?е... ну, Гаррі подумав... тобто, — (Гаррі гостро зиркнув на неї), — ...я подумала... що було б непогано, якби ті, хто хоче навчатися захисту від темних мистецтв... тобто навчатися по?справжньому, а не робити ті нісенітниці, які нам нав'язує Амбридж... — (Герміонин голос раптом зміцнів і став значно впевненіший.) — ...і які аж ніяк не можна називати захистом від темних мистецтв... — ("Це точно", — підтримав її Ентоні Ґольдштейн, і Герміона підбадьорилась.) — ...Отже, я подумала, що було б непогано, якби ми, ну, взяли справу в свої руки. Вона зробила паузу, скоса глипнула на Гаррі і повела далі:
— Я маю на увазі, що ми повинні навчитися себе захищати як належить. Не тільки теоретично, а й користуючись справжніми закляттями...
— Ти ж, мабуть, теж хочеш складати іспит із захисту від темних мистецтв для СОВ? — поцікавився Майкл Корнер, котрий уважно на неї дивився.
— Авжеж хочу. — відразу відповіла Герміона. — Та найбільше я хочу навчитися справжнього захисту, бо... бо... — вона набрала повні груди повітря й випалила: — Бо повернувся Лорд Волдеморт.
Реакція була миттєва й передбачувана. Подруга Чо зойкнула й розлила на себе маслопиво. Террі Бута мимоволі пересмикнуло. Падма Патіл здригнулася, а Невіл якось дивно заскімлив, та потім зробив вигляд, що це на нього напав кашель. Однак усі уважно, навіть настирливо, дивилися на Гаррі.
— Отакій план. — додала Герміона. — Якщо хочете до нас приєднатися, мусимо вирішити, як нам...
— А де докази, що повернувся Відомо?Хто? — досить агресивно урвав її білявий гафелпафський квідичист.
— Дамблдор у це вірить... — почала Герміона.
— Ти хотіла сказати, що Дамблдор вірить йому. — кивнув блондин на Гаррі.
— А ти хто такий? — доволі грубо спитав його Рон.
— Захаріас Сміт, — відповів хлопець. — і ми маємо право знати, чому він каже, що повернувся Відомо?Хто.
— Послухай. — негайно втрутилася Герміона, — ми не для того тут зібралися...
— Усе нормально, Герміоно, — урвав її Гаррі.
До нього щойно дійшло, чого сюди прийшло так багато людей. Герміона. на його думку, повинна була це передбачити. Деякі з цих учнів, якщо не всі. прийшли, щоб почути з перших уст Гарріну версію.
— Чому я кажу, що повернувся Відомо?Хто? — перепитав він. дивлячись Захаріасу прямо у вічі. — Бо я його бачив. Але Дамблдор уже розповів усій школі, що сталося, тож якщо ви йому не повірили, то не повірите й мені, а я не збираюся марнувати цілий день, щоб когось переконувати.
Коли Гаррі це говорив, усі затамували подих. Гаррі здалося, що навіть шинкар нашорошив вуха. Він і далі витирав засмальцьованою ганчіркою ту саму склянку, від чого вона ставала ще брудніша.
Проте Захаріас не вгамувався: — Дамблдор нам тоді сказав лише, що Седрика Діґорі вбив Відомо?Хто, і що ти приніс Седрикове тіло назад у Гоґвортс. Він не розповів нам подробиць, не повідомив, як саме було вбито Діґорі, а ми всі хотіли б про це знати...
— Якщо ти прийшов, щоб почути, як убиває Волдеморт. то я тебе розчарую, — заперечив йому Гаррі. Йому знову, як це вже не раз траплялося останніми днями, почав уриватися терпець. Не відводив очей від агресивного обличчя Захаріаса Сміта і був сповнений рішучості не дивитися на Чо. — Я не хочу говорити про Седрика Діґорі, зрозуміло? Тому, якщо ви прийшли заради цього, можете відразу собі йти, не марнуючи часу.
Він сердито глипнув на Герміону. Це ж вона виставила його тут диваком, а всі, зрозуміло, поприходили, бо їм цікаво послухати, наскільки буйна в нього фантазія. Проте ніхто не зрушив з місця, навіть Захаріас Сміт, котрий, однак, і далі пильно розглядав Гаррі.
— Отже, — знову заговорила тонесеньким голоском Герміона. — Отже... як я вже казала... якщо ви хочете навчитися захисту, то треба домовитись, як нам усе це робити, тобто, як часто зустрічатися і де саме...
— Чи правда, — втрутилася дівчина з довгою косою, поглядаючи на Гаррі, — що ти вмієш викликати патронуса? Усі зацікавлено загомоніли.
— Так, — дещо виклично підтвердив Гаррі.
— Матеріального патронуса? Ця фраза щось Гаррі нагадала.
— Е?е... а ти часом не знаєш мадам Боунз? — поцікавився він.
Дівчина усміхнулася.
— Це моя тітка, — пояснила вона. — Мене звати Сьюзен Боунз. Вона мені розповідала про слухання твоєї справи. То... це правда? Ти можеш вичаклувати патронуса?оленя?
— Так, — відповів Гаррі.
— Ого?го, Гаррі! — вражено вигукнув Лі. — Я й не підозрював!
— Мама наказала Ронові про це не патякати, — сказав Фред, усміхаючись до Гаррі. — Казала, що ти й так забагато привертаєш уваги.
— Вона не помилялася, — зітхнув Гаррі, а дехто з учнів засміявся.
Самотня відьма у вуалі легенько засовалася на місці.
— А чи ти справді вбив Василіска тим мечем, що лежить у Дамблдоровім кабінеті? — запитав Террі Бут. — Це мені розповів один портрет, коли я там був торік.
— Е?е... так, тим мечем, справді. — підтвердив Гаррі.
Джастін Фінч?Флечлі коротко свиснув, брати Кріві обмінялися захопленими поглядами, а Лаванда Браун сказала: "Ого"
Гаррі почало кидати в жар, і він боявся глянути на Чо навіть краєм ока.
— А коли ми були в першому класі, — повідомив Невіл, — він урятував філологічний камінь...
— Філософський, — прошипіла Герміона.
— Ну, так, цей камінь... від Відомо?Кого. — завершив речення Невіл.
Очі в Анни Ебот спали круглі, мов ґалеони.
— І це ще не згадуючи, — додала Чо (Гаррі глянув на неї побачив, що вона йому всміхається, і його серце ледь не вистрибнуло з грудей), — усіх тих завдань, що він виконав на Тричаклунському турнірі... подолав драконів, водяників і так далі...
За столом схвально загомоніли. У Гаррі всередині все приємно стислося. Він намагався не мати самовдоволеного вигляду. Після похвали Чо набагато важче було вимовити те, що він присягся їм сказати.
— Послухайте, — почав він, і всі негайно замовкли.