14-15. Мов та... — у середньовічному романі про Ланчелота придворна дама, на ім'я Мальйо, значуще кашлянула, спостерігаючи ніжну розмову королеви Джіневри з закоханим героєм. 25. Йоаннову кошару... — Флоренцію.
33. Наріччям не цілком сучасним... — Каччагвіда весь час розмовляє латинню (див. Р. XV, 18-20, і прим.), яка має з мовою Данте дещо спільне, але й дуже відрізняється від неї.
34-39. Відколи вість приніс благу... — За флорентійським літочисленням, яке велося від "втілення Христового" (25 березня), до дня народження Каччагвіди, планета Марс увійшла в сузір'я Лева 553 рази. Через те, що тодішні вчені, зокрема арабські, тривалість обертання Марса вважали рівною приблизно двом земним рокам, Каччагвіда мав народитися десь у 1106 р.
41-42. Оселя кам'яна стояла рідна... — де біля брами Сан-П'єро на щорічних перегонах вершники опиняються в останній з шести міських округ. Будинки у цій найстарішій частині міста належали найстаровинні-шим флорентійським родам (між іншими там був "дім Елізео" — див. прим. Р. XV, 136), отже, цілком можливо, що й сімейству Каччагвіди, тобто Аліг'єрі, теж.
43-45. Та й годі з тим... — Каччагвіда, який перейшов у потойбічний світ, вільний уже від земної марнославності, не хоче збуджувати цих почуттів у ще живому своєму праправнукові.
49-50. Фіггіне (Фільїне), Чертальдо — невеличкі містечка недалеко від Флоренції.
54. Галущо — містечко за дві милі від Флоренції. 55-56. Селюк — городянин з діда-прадіда, Данте ніде не приховує неприязні до вихідців із сільських місцевостей, і треба визнати, що він слушно обирає об'єкти для конкретизації своїх почуттів: із Агульйоне (поблизу від Флоренції) походив, напр., Бальдо д'Агульйоне, юрист, що робив усякі нечесні махінації в нотаріальних книгах, а в 1311 р. складав закон про амністію, до якої Данте не ввійшов; з Сіньєю — з містечком в околицях Флоренції. Звідси був родом Фацйо деї Морубальдіні де Сінья, також доктор прав, безчесна людина: бувши "чорним" гвельфом, люто переслідував "білих".
58-69. Коли б народ, що робить хибний крок... — Зміст: якби духовенство не сперечалося проти імператорських прав і тим не сприяло чварам, що роздирають Італію, то багато хто лишився б жити на давніх місцях і Флоренція не потерпіла б від прибульців.
61-62. В Сіміфонте... котрийсь із... торгашів... — мабуть, Ліппо Веллуті, діяч партії "чорних".
64. Монтемурло — замок між Пістойєю і Пунто, що належав графам Гвіді.
65. Черкі — вихідці з Аконе, у 1300 р. очолювали "білих".
66. Бондельмонте, після зруйнування в XII ст. флорентійським військом їх замку Монтебоні на річці Греве (на південь од Флоренції), оселились у старій частині міста (див. далі 136-145).
72. Єдина шпага б'є певніш за п'ять — натяк на те, що з того часу місто зросло вп'ятеро (див. вище, 47-48).
73-74. Луні, на березі Тірренського моря, на південь од річки Маг-ри, та Урбісалья (в Аконській марці) — колись квітучі міста, в часи Дан-те давно уже зруйновані.
75. К'юзі, етруське місто в Вальдік'яні, та Сінігалья, на південний схід від Акони, дійшли до цілковитого занепаду задовго до часів Данте.
88-93. Я бачив Кателліні славний стан... — перелічені у цих і дальших рядках флорентійські роди на той час або закінчили існування, або зубожіли.
94-96. Край брами Сан-П'єро тепер живуть забагатілі Черкі, що в 1280 р. поскуповували будинки й палаци, які колись належали родові Равіньяні (див. прим. 97-99), а потім графам Гвіді. Ці Черкі своїм зрадництвом доведуть до загибелі державний корабель. Після проголошення "Установлень правосуддя" (1293 р.) вони прилучилися до народної партії, але в 1301 р. легкодушно здадуть місто Карлу Валуа (див. далі прим. P.XVI1, 48).
97-99. Равіньяні — Беллінчонс Ьерті деї Равіньяні (див. Р. XV, 112) видав одну з своїх дочок за графа Гвідо. Ім'я Беллінчоне усталилося у потомстві усіх чотирьох дочок старого Равіньяні, особливо в родині Убальдіна Донаті.
101-102. Позолочений держак меча був ознакою рицарського звання.
103. Білячий стовп. — У гербі роду Пільї була в червоному полі вертикальна смуга (стовп) білячого хутра.
105. Згодом з мірок в них палали щоки. — Рід К'ярамонтезі, які зганьбили себе, бо один з них, Дуранте К'ярамонтезе, підробляв урядові мірки.
106. Кальфуччі — споріднені з Донаті.
109. В ганьбі кінчали... — Уберті, одна з найвидатніших гібелінських родин.
110. Кулі золоті були в гербі Ламберті, також прославлених гібелінів. 112-114. Такі були й батьки старезні... — тих Вісдоміні і Тозінгі, які, поки єпископська кафедра порожня, стають її наглядачами і живуть розкошуючи.
115. Стоклятий рід — Адімарі, один з яких, Боккаччіно деї Каві-чуллі, конфіскував "для громади" а потім привласнив майно вигнанця Данте й далі чинив всілякий опір його амністії.
119. Убертін Донато — чоловік однієї з дочок Беллінчоне Берті деї Равіньяні (див. прим. 97-99).
121-122. Капонсакко — Капонсаккі, знатні ф'єзоланці, оселились у Флоренції біля Меркато Веккйо (Старого ринку).
125-126. Заходили тоді ще... — одна з брам старого міста мала назву за ім'ям делла Пера.
127-132. Хто ходить з пишними гербами великого барона... — Гугон Великий, маркіз Тосканський (пом. 1001), день смерті якого флорентійці відзначали на свято Фоми, 21 грудня, посвятив у рицарі кількох флорентійців, які взяли собі його герб з тими чи іншими відмінами. Герб делла Белла відрізнявся золотою каймою. Один з делла Белла, Джано, став на чолі народного руху проти магнатів і був ініціатором "Установлень правосуддя" 1293 р.
133-135. Гвальтеротті й Імпортуні — жили в окрузі Борго Санті Апостолі, де було б спокійніше без нових осельців (Бондельмонті).
136-141. Дім, де вам вчинилось зло в житті... — родина Амідеї. У 1215 р. Бондельмонте де' Бондельмонті зламав слово, дане дочці Лам-бертуччо з роду Амідеї, й одружився з іншою дівчиною, з роду Донаті.
Ображені й скривджені Амідеї, їх родичі й друзі вирішили помститися. Найрішучішу пораду дав Моска деї Ламберті, і Бондельмонте було забито недалеко від Старого мосту, біля статуї Марса. До цього вбивства легенда пристосувала розкол міста на два табори — гвельфів і гібелінів. Перших очолили Бондельмонті, других — Уберті.
143. Ема — притока річки Греве (див. прим. 66).
145. На кам'яній плиті... — на уламку статуї Марса біля в'їзду на Старий міст (див. прим. 136-141).
152-153. Лілея ж гордо маяла до хмар... — тобто ворог ні разу не кинув на землю прапора Флоренції з геральдичною лілеєю.
154. Й не стала ще червоною від чвар. — Старовинним гербом Флоренції була біла лілея на червоному полі. Гвельфи замінили її на червону лілею на білому полі, а гібеліни лишили собі давній герб.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
П'яте Марсове небо. — Злигодні вигнання. — Горювання й радість Данте. — Мужність істини
2. Клімена — смертна мати Фаетона, яку той просив підтвердити, що він справді Аполлонів син; далі, як відомо, з дозволу батька, він став у його колісницю й кінець кінцем загинув від блискавки Юпітера, бо невмілим керуванням накоїв багато лиха землі та всьому, що на ній є живого (Метам. І, 748-II, 328).
4. Таким я був... — прагнучи дізнатися від Каччагвіди правду про себе й свою долю.
5. Світець священний... — дух Каччагвіди. 13. Стовбуре мій... — мій предку.
15. Двох тупих в трикутник не вмістити... — тобто у трикутнику не може бути двох тупих кутів.
29. Побажання Беатріче... — яке вона висловила вище, див. 7-12.
31-32. Було це в звичках вчителів основ — вчителі основ (релігійних) завжди, навіть ще за життя Ісуса Христа, мали таку звичку (казати все не манівцями і не таємниче), яку поет засуджує.
43. А звідти... — від "правічного ока".
46-47. Іполит — у грецьких міфах син Тезея, на якого звела наклеп його мачуха Федра, і він був примушений залишити свої рідні Афіни.
48. Ти ж мусиш із Флоренції піти. — У своїх намаганнях підкорити Тоскану папа Боніфацій VIII, спільно з місцевою партією "чорних", послав до Флоренції французьке військо на чолі з Карлом Валуа ніби для того, щоб примирити ворогуючих городян. Увійшовши до міста 1 листопада 1301 p., він зараз же розгромив "білих". Багатьох із них засуджено до вигнання, серед них і Данте (27 січня 1302 p.), але поет встиг вчасно зникнути. Незабаром (10 березня) йому було заочно ухвалено новий присуд — до спалення.
49-51. Так схоче... — тобто у продажній папській курії в Римі, де флорентійські "чорні" успішно інтригуватимуть проти "білих" емігрантів.
55-57. Ти кинеш все... — Справді Данте кинув у Флоренції дружину, дітей і все майно.
58. Який солоний хліб... — Ці рядки любив повторювати засуджений царським урядом Тарас Шевченко (лист до Бр. Залеського між 3/VII і 15/ІХ 1856 p.).
61-65. Але найтяжче... — Мова йде про незгоди Данте з "білими", які теж опинились у вигнанні, такими, наприклад, як от Лапо Сальтерелло (див. вище, Р. XV, 127) або графи Ромена — Гвідо II, Алессанд-ро І та інші, душі яких після смерті опинилися за дуже тяжкий гріх — підробку золотих флоринів — на самому дні передостаннього кола Пекла (див. П. XXX, 77).
66. Зачервоніють скроні... — тобто будуть скривавлені. Мабуть, натяк на невдале намагання "білих" та гібелінів у липні 1304 р. силоміць повернутися на батьківщину. У цьому замаху Дайте, що на той час уже розірвав з "білими", участі не брав.
69. Що партію свою складеш ти — з себе. — Тобто єдиним своїм спільником будеш ти сам.
71. В великого Ломбардця... — Бартоломео делла Скала, синьйора Верони з 1301 р. (пом. 1304).
76. Уздриш того з ним... — Кангранде делла Скала, молодшого брата Бартоломео (народився 1291, правив Вероною з 1312 до своєї смерті — 1329).
77. З цієї зірки... — від войовничої планети Марс.
82-83. Гасконець — папа Климент V, який вітав вступ високого Арріго (Генріха VII) до Італії, а потім розпочав з ним боротьбу (див. далі Р. XXX, 133-148 і прим.