Всі ніби розбагатіли, рабів розхапували в портах, будинки розпусти не знали перепочинку од відвідувачів, а виснажені любов'ю рабині одразу знаходили покупців з незаможних, які сьогодні вважали за можливе прогодувати ще один рот, крім свого власного.
Статери літали зграйками золотих рибок. Над іподромом здіймалися в небо позолочені голуби.
Потім Юстиніан порушив мир з персами. Після невдалої, по суті, війни довелося платити данину, замасковану відшкодуванням витрат персів на утримання Залізних Воріт у Каспійському морі. Юстиніан почав будувати фортеці в багатьох місцях, де не було стільки жителів, щоб зробити торгівлю прибутковою. Юстиніан підкупляв прикордонних варварів, його посли сипали золотом, і статери пливли з імперії. На іподромі цькували немічних левів і старезних ведмедів, з колісниць осипалася позолота, і воскрес уже забутий було податок — обол на видовище, як його називали.
Списки тих, що отримували хліб, обрізали щомісяця, аж поки не зрізали цілком. Для купців це було накладно, бо той, хто раніше міг щось купити чи порозважатися, тепер тратився на хліб. Слідом за хлібними списками Юстиніан обрізав статер. Тепер за золоту монету платили не двісті десять оболів, як при Анастасії, а лише сто вісімдесят. Палатій вигравав, купці втрачали, а покупців ставало все менше й менше.
Розтринькавши золото, успадковане від Анастасія, Юстиніан взявся затягувати петлю податків. Раніше в Абідо-сі, в протоці Геллеспонт, перевіряли кораблі, щоб у столицю не ввозили зброї і не в'їжджали небажані люди, в Босфорі — щоб на кораблях не ховалися втікачі і для варварів щоб не возили шовк і зброю. В обидві таможні Юстиніан послав нових начальників з наказом брати мито в розмірі половини вартості всіх товарів.
Над візантійськими портами Юстиніан призначив начальником сірійця Аддея, який брав мито в розмірі вартості всього привезеного. В перші дні кілька розлютованих купців відвели свої кораблі в море і принародно спалили. Базилевс і оком не моргнув.
Купці постаралися перекласти мита на оптових покупців, а ті — на дрібних торговців. Ціни на все підскочили вдвічі, втричі. Покупки скорочувалися, городяни зубожіли. Одразу з'явилося чимало господарів, які бажали продати рабів, котрих нічим стало годувати. Грізна, зрозуміла кожному ознака!
В Єйрінія та в інших утримувачів будинків розпусти з'явилися небезпечні суперники. Повії торгували собою на вулицях і в будь-якій конурі, щоб не вмерти з голоду.
Візантія стала їсти мало м'яса. Найбільший торговець мясом Вассос був спадкоємним старшиною солеторговців: він стежив, щоб солі не ввозили надто багато, аби не збити ціни. Юстиніан наказав, щоб усю завозну сіль здавали в портах агентам Аддея за цінами меншими, ніж були. А всім покупцям — і великим і дрібним торговцям —Ад-дей запропонував сіль по ціні, підвищеній у два з половиною рази. До того Вассос засолював м'ясо власною дешевою сіллю, тепер же за свою сіль він платитиме як усі!
М'ясоторговці і солярі кинулися в Палатій. Всесильний Іоанн Каппадокієць вигнав їх з побоями. Солярі погрозили, що покинуть промисел. їх попередили, що обов'язок підданих — помножувати прибутки імперії, не ображаючи Божественного балачками. Тут же префект міста Євдемоній заарештував солярів Агапія і Семіона, і вони призналися в проріканні хули на базилевса. Злочинців спалили в мідному Бикові на радість охлосові, який не любить багатих. Невдовзі таким самим чином були страчені ще кілька купців. Базилевс успадкував їхнє майно, оповісники звинуватили їх за підвищення цін, мідний Бик наситився, але сіль не подешевшала.
Анастасій привчив підданих до такого відчуття, яке можна визначити як відсутність страху перед Владою у невинних. Юстиніан повів боротьбу з таким шкідливим для імперії забобоном.
Було введено закон під назвою діаграфе — на власників будинків. Власники прибуткових будинків переклали діаграфе на пожильців, зчинився бунт, кількох власників було вбито.
Події накочувались одна на одну без перерви, базилевс намагався не поповнити казну, а поширити свою владу над світом. Гроші добувались будь-яким способом. Один з найбільших багатіїв Візантії Зенон, онук базилевса Анфі-мія, був призначений базилисою Феодорою на посаду префекта Єгипту. Зенон повантажив на трірему все своє багатство. Вночі корабель розвантажили і спалили, а Зенону сповістили, що його майно загинуло. Незабаром Зенон помер, не знісши горя. Квестор Трибоніан подав заповіт, в якому внук колишнього базилевса, виконуючи обов'язок вірнопідданого, передавав усю свою маєтність Юстиніано-ві. В приступі величних і сердечних почуттів оповісники читали цей заповіт на всіх майданах Візантії. І тут же одразу, не минуло й тижня, як померли патрикій і сенатори Татіан, Демосфен і Гіларій, залишивши такі самі патріотичні заповіти.
Треба було змиритися й мовчати. Як і давніше, Юстиніан на іподромі благословляв першими венетів. Як і раніше, суди виявляли прихильність блакитному кольору на шкоду справедливості. Та полум'яний захват глядачів, які займали трибуни праворуч від кафізми, дуже охолов. Що ж до рідкісно-незвичної співдружності венетів і прасинів,— історія зберегла описи деяких подій, які розбурхали гнів багатьох венетів проти Палатія.
Якось один з референдаріїв Палатія, сенатор Лев, на лихо втратив дружину. Не маючи наміру засиджуватись у вдівцях довше вказаного канонами церкви терміну, Лев зібрався одружитися за кілька місяців до січневого бунту. Відбулися заручини з дівицею патрикіанського роду, все було підготовлене до весілля. В останній день втрутилася базилиса Феодора. її повірниця, колишня акторка і гетера Індаро, хотіла прилаштувати свою доньку, а сенатор був спокусливо багатий і немолодий — подвійна перевага. В день, визначений для ошлюблення, шанований сенатор був схоплений тілохранителями базилиси і обвінчаний з дочкою Індаро. Через кілька днів сенатор, який намагався змиритися із становищем хоч і з принуки, та все ж чоловіка, почав уголос нарікати, що молода дружина навіть дівочої скромності не принесла в посаг. Індаро, заступившись за дочку, поплакалася базилисі. Феодора викликала сенатора. В її вітальні, на очах десятків сановників, євнухи заголили балакуна і, піднявши "на воздусі", відшмагали сорокап'ятилітнього сенатора, наче бешкетливого школяра.
Після бурі сяйнуло сонце... Чоловік доньки Лева від першого шлюбу Малфан нарікав на недостатність свого багатства. На прохання Феодори Юстиніан послав Малфа-на з дуже широкими повноваженнями в Килікію, звідки погано поступали податки; крім того, в столиці тієї провінції, в Селевкії, за Доносами шпигунів, дехто дозволяв собі погано висловлюватися про Священну Особу базилевса. Дев'ятий легіон, розквартирований у Килікії, був тимчасово підданий Малфану. Вирішивши скористатися ситуацією, Малфан обдирав і страчував підданих, на яких вказували нишпорки.
Провінційні прасини мовчали. Венети міста Тарса, певні в прихильності до себе базилевса, дізнавшись про розправи над селевкійськими венетами, оголосили анафему Малфану. Шпигуни негайно сповістили повноважному представникові базилевса. Вночі Малфан з двома когортами вступив у Таре. Легіонери заходилися громити будинки і вбивати
людей за списком, даним шпигунами. Жителі, подумавши, що в місто вторглися чужоземці, вчинили опір, чим ще більше накликали гнів Малфана. Сенатор Даміан, голова тарсійських венетів, був убитий на порозі власного дому.
Візантійські венети збунтувались. На догоду їм Юстиніан видав едикт про розстеження справи і про покарання Малфана. Леву довелося рятувати зятя, і сенатор підніс базилевсу донатіум — дар золотом і коштовностями. Дона-тіум широко застосовувався і заохочувався в правління Юстиніана. Кожен, хто бажав отримати вигідну посаду чи клопотав у якійсь справі, вносив базилевсу донатіум. Уже сучасні Юстиніану історики насмілювалися звинувачувати базилевса в торгівлі посадами і правосуддям. Під впливом кодексу законів Юстиніана хабар короні дожив до середини XIX століття у вигляді продажу державних посад у Західній Європі. Молода дружина Лева, зміцнюючи своє становище в родині, клопотала через свою матір перед Феодорою. Едикт про розстеження діянь Малфана залишився в канцелярії Палаті я. /
Після повернення Малфана з Килікії кат Селевкії і Тарсу, як його називали венети, був милостиво прийнятий Юстиніаном. Кільканадцять розлютованих венетів напали на Малфана в садах Палатія, жорстоко зранили його, але не встигли вбити — їм завадила варта. Був порушений мир Палатія, піддані посміли з'явитися там зі зброєю, але Юстиніан не наказав розшукувати злочинців. Базилевс ніби кинув відчепного венетам кров Малфана.
В той же час, не виходячи за межі Палатія, зник Ніко-дем, син убитого в Тарсі сенатора Даміана. Нікодем намарне просив у Юстиніана правосуддя. Чи син Даміана був ув'язнений у нумерах під палацом Буколеон, чи під палацом Феодори, чи втоплений у протоці, як і багато хто до нього, нікому не було відомо.
Візантійські венети, які торжествували на початку правління Юстина і Юстиніана, відчули, наче під час землетрусу, нестійкість, хисткість міського бруку. Небо стало грізним. До днів стихійно вибухлого Ніка венети перенаситилися облудою. Не так давно прасини, понад усі заслуги возвеличуючи базилевса Анастасія, робили з нього монофі-зита. Тепер інші венети були готові відмовитися від кафо-лицтва з ненависті до Юстиніана.
Юстиніан послідовно служив ідеї: імперія — це безсмертна сутність — царство боже на землі, а підданий — скороминуща випадковість. Підданий не має волі й іншого
9 В. Іванов
257
призначення, окрім сприяння імперії. Так звані жертви підданого насправді суть єдине його призначення, і лише вони визначають його право на земне існування. Хто відмовляється виконувати обов'язки стосовно імперії, той тим самим ставить себе поза правом на життя, оскільки загальне благо втілене в благові імперії. Базилевс є божественним втіленням імперії, тому він непогрішимий, єдиновладний, ні перед ким не несе відповідальності за свої дії.
Усі наступні самодержці, кожен по-своєму, кожен в силу своїх можливостей, намагалися здійснити ідеали Юстиніана.
Після розгрому міських тюрем навіть людям обережним, з холодною кров'ю і тверезим розумом, почало здаватися, що Юстиніан наближається до кінця, який випадав на долю багатьох його попередників.