А зараз я покажу тобі, як можна зробити порожнечу в тій кімнаті.
Він підняв смолоскип і показав ще один пристрій, який досі був у затінку. Він був складніший, ніж два попередні, бо, так би мовити, було видно всі його нутрощі. То був величезний алебастровий циліндр, усередині якого видніли темні обриси ще одного циліндричного тіла, яке наполовину було в ньому, а наполовину виходило назовні; у верхній частині воно було пригвинчене до чогось на кшталт велетенського руків'я, яке можна було приводити в рух двома руками, немов це важіль. Ардзруні став рухати цим важелем, і видно було, як внутрішній циліндр піднявся, а потім опустився, повністю заповнивши зовнішній. Від верхньої частини алебастрового циліндра відходила велика труба, зроблена із шматків міхурів тварин, ретельно зшитих докупи. Труба ця йшла вгору і пропадала у стелі. У нижній частині, в основі циліндра, відкривався отвір.
— Отже, — пояснював Ардзруні, — тут нема води, тільки повітря. Коли внутрішній циліндр опускається, він стискає повітря, що міститься в алебастровому циліндрі, і випускає його з нижнього отвору. Коли важіль піднімає його, циліндр приводить в дію кришку, яка закриває нижній отвір, так що повітря, яке вийшло з алебастрового циліндра, назад повернутися не може. Коли внутрішній циліндр повністю піднімається, він приводить в дію ще одну кришку, а вона через цю трубу, яку ви бачите, впускає повітря з кімнати, про яку я вам говорив. Коли внутрішній циліндр опускається знову, він виштовхує й це повітря. Поступово ця машина висмокче все повітря з тієї кімнати і випустить його сюди, а в тій кімнаті утвориться порожнеча.
— А хіба в ту кімнату не входить звідкись повітря? — поспитав Бавдоліно.
— Ні. Тільки-но цей пристрій почне діяти, через ці мотузки, приєднані до важеля, закриваються всі отвори та щілини, крізь які в кімнату може проникати повітря.
— І цим пристроєм ти міг би вбити людину, яка буде в тій кімнаті, — сказав Фрідріх.
— Міг би, але ніколи цього не робив. Але я впустив туди півня. Після експерименту я піднявся туди, і півень був мертвий.
Борон похитав головою і шепнув Бавдолінові на вухо:
— Не вірте йому, він бреше. Якби півень справді був мертвий, це б означало, що порожнеча таки існує. Але що вона не існує, то півень ще живий і здоровий. Або ж здох від старості.
Тоді сказав уголос до Ардзруні:
— Ти чув колись, що тварини здихають у глибині порожнього колодязя, де гаснуть свічки? Дехто з цього висновує, що там нема повітря, а отже є порожнеча. А натомість у глибині колодязів просто нема легкого повітря, зате є повітря пусте й сморідне, і саме воно душить живі створіння і гасить полум'я свічок. Те ж саме, мабуть, стається і в твоїй кімнаті. Ти витягуєш легке повітря, але важке залишається, бо його не можна висмоктати, і цього досить, щоб твій півень здох.
— Годі, — сказав Фрідріх, — усі ці хитромудрощі чудові, але, крім дзеркал там, нагорі, жодне з них не можна використати в облозі або в битві. То який з них хосен? Ходімо, я голодний. Ардзруні, ти обіцяв мені гарну вечерю. Мені здається, що саме пора.
Ардзруні вклонився і повів Фрідріха з його людьми в бенкетну залу, яка справді сяяла пишнотою, принаймні на погляд людей, які тижнями їли вбогі військові припаси. Ардзруні звелів подати на стіл усе найкраще, що знала вірменська і турецька кухня, включно з деякими вельми ніжними ласощами, завдяки яким гостям стало здаватися, ніби вони тонуть у меді. Як було домовлено, Бавдоліно з друзями куштували кожну страву перед тим, як передати її імператорові. Всупереч будь-якому двірському етикету (але під час війни етикет завжди допускав численні винятки), всі вони сиділи за тим самим столом, і Фрідріх пив і їв весело, немов був їхнім приятелем, прислухаючись з цікавістю до словесної перепалки, яка почалася між Вороном і Ардзруні.
Борон казав:
— Ти вперто торочиш про порожнечу, немов це простір без жодного іншого тіла, навіть повітряного. Але простір без тіл не може існувати, бо простір — це співвідношення між тілами. Крім того, порожнеча не може існувати, бо природа її боїться, як твердять усі великі філософи. Якщо втягти повітря з очеретини, зануреної у воду, вода підніметься по ній, бо не може бути порожнього простору без повітря. Крім того, послухай-но, предмети падають на землю, і залізна статуя падатиме швидше, ніж шматок тканини, бо повітрю важко витримати вагу статуї, натомість воно легко витримує тканину. Птахи літають, бо, махаючи крильми, зрушують масу повітря, яке підтримує їх попри їх вагу. Повітря підтримує їх так, як вода підтримує рибу. Якби повітря не було, птахи б попадали на землю, але, вважай-но, з тією ж швидкістю, що й будь-яке інше тіло. Тому, якби в небі була порожнеча, зірки досягли б безконечної швидкості, бо їх падіння або обертання не зустріло б опору повітря, яке натомість витримує їх величезну вагу.
Ардзруні заперечив:
— Хто сказав, що швидкість тіла пропорційна його вазі? Як казав Йоан Філопон, вона залежить від наданого йому руху. Зрештою, скажи-но мені, якщо порожнечі нема, то як можуть тіла пересуватися? Вони б наштовхнулися на повітря, і воно б зупинило їх рух.
— Зовсім ні! Коли тіло штовхає повітря, яке було там, куди тіло рухається, повітря займає місце, звільнене тілом! Це як двоє людей, які йдуть у протилежних напрямах по вузькій вуличці. Вони втягують живіт, кожен притискається до муру, і поки один поступово просувається в одному напрямі, другий просувається в протилежному, і врешті один займає місце другого.
— Авжеж, бо кожен з них силою своєї волі надає своєму тілу руху. Але повітря не має волі, тому це неможливо. Воно переміщається внаслідок поштовху, якого надає йому тіло, що тисне на нього. Але поштовх породжує рух у часі. У ту мить, коли предмет рухається і штовхає повітря перед собою, само повітря ще не рухається, а отже воно ще не опинилося в місці, звільненому предметом, який штовхає його. То що ж є в тому місці, нехай на коротку мить? Порожнеча!
Досі Фрідріха розважала ця їхня перепалка, але потім йому це набридло.
— Облиште, — мовив він. — Якщо хочете, завтра можете впустити у верхню кімнату ще одного півня. А тепер дайте мені з'їсти цього смаженого півня — сподіваюсь, йому скрутили в'язи, як Бог приказав.
25. Бавдоліно двічі бачить Фрідріхову смерть
Вечеря затяглася допізна, й імператор сказав, що хоче йти на спочинок. Бавдоліно з друзями провели його аж до опочивальні й ще раз уважно оглянули її у світлі двох смолоскипів, які палали на стінах. Поет хотів перевірити ще й комин, але той майже відразу звужувався так, що не залишав місця для того, щоб ним могла проповзти людина.
— Тут уже добре, якщо дим проходить, — зауважив він. Вони зазирнули й у відходкову комірчину, але ніхто не зміг би піднятися з дна вивідного колодязя.
Біля ліжка, разом з уже запаленим каганцем, стояв дзбан з водою, і Бавдоліно захотів скуштувати її. Поет зауважив, що хтось міг посипати отруйною речовиною подушку, якої Фрідріх може торкнутися вустами вві сні. Добре було б, запримітив він, якби імператор завжди мав напохваті протиотруту, бо ж ніколи не відомо…
Фрідріх сказав, що не варто робити з мухи слона, але Раббі Соломон смиренно попрохав слова.
— Володарю, — мовив Соломон, — ти знаєш, що хоч я й юдей, але вірно служу ділові, яке має увінчати твою славу. Життя твоє мені таке ж дороге, як і моє власне. Послухай. У Ґалліполі я придбав чудодійну протиотруту. Візьми її, — до-дав він, виймаючи плящинку зі своєї хламиди, — дарую її тобі, бо в моєму вбогому житті рідко траплятимуться випадки, коли мені загрожуватимуть надто могутні вороги. Якщо часом вночі почуєшся зле, проковтни це відразу. Коли хтось підсуне тобі щось шкідливе, це тебе негайно врятує.
— Дякую тобі, Раббі Соломоне, — зворушено відказав Фрідріх, — добре робили ми, тевтонці, коли захищали людей твого племені, і ми робитимемо це й у наступні віки — притягаюсь тобі від імені мого народу. Приймаю рятівну твою субстанцію і ось що я з нею зроблю. — Він вийняв з дорожньої торби шкатулу з Градалем, яку весь час ревниво носив із собою. — Дивись-но, — мовив він, — я виливаю цю рідину, яку дарував мені ти, юдей, у чашу, яка містила кров Господню.
Соломон уклонився, але збентежено шепнув Бавдолінові:
— Трунок юдея, який стає кров'ю лже-Месії… Нехай простить мене Пресвятий, хай буде прісно благословенний. Але, по суті, ту історію з Месією вигадали ви, язичники, а не Єгошуа з Назарета, який був праведником, і наші рабини розповідали, що він вивчав Талмуд у Раббі Єгошуа Бен Перахія. Та й імператор твій мені до вподоби. Гадаю, варто прислухатися до порухів серця.
Фрідріх взяв Ґрадаль і вже збирався було покласти його в ковчег, коли йому перешкодив Кіот. Того вечора всі почували себе вправі звертатися до імператора без дозволу: між імператором і кількома його вірними прибічниками виник дух близькості — усі вони забарикадувалися в місці, про яке не знали, гостинне воно чи небезпечне. Так от Кіот мовив:
— Володарю, не думай, що я сумніваюсь у Раббі Соломоні, але його теж могли обманути. Дозволь мені покуштувати цю рідину.
— Володарю, прошу тебе, дозволь Кіотові це зробити, — сказав Раббі Соломон.
Фрідріх кивнув. Жестом священнослужителя Кіот підняв чашу і ледь торкнувся її вустами, немов причащаючись. У ту мить навіть Бавдолінові здалося, що в кімнаті засяяло ясне світло, але, може, то розгорівся смолоскип, бо полум'я дійшло до місця, де шар смоли був товщим. Кіот кілька секунд зоставався схиленим над чашею, рухаючи губами, немов для того, щоб краще ввібрати випиті краплі рідини. Відтак обернувся, притискаючи чашу до грудей, і делікатно поклав її в ковчег. Тоді повільно, намагаючись не здіймати галасу, закрив його.
— Я відчуваю пахощі, — бурмотів Борон.
— Бачите це сяйво? — говорив Абдул.
— Усі янголи небесні сходять на нас, — переконано мовив Зосима, хрестячись навиворіт.
— От бісів син, — шепнув Поет на вухо Бавдолінові, — під цим приводом він здійснив свій священний обряд з Ґрадалем, а коли вернеться додому, то чванитиметься цим від Шампані до Бретані.
У відповідь Бавдоліно прошепотів йому, щоб він не пускав шпильок, бо Кіот виглядав так, ніби й справді вознісся на найвищі небеса.
— Ніхто не зможе нас зламати, — сказав тоді Фрідріх у полоні глибокого містичного зворушення. — Єрусалим невдовзі буде звільнено.