Служителі Бога могли би при цьому з таким самим успіхом висловлюватися і по-сіамськи, тобто так само безуспішно.
Істинне Знання не має необхідности бути незрозумілим, оскільки в ньому міститься водночас і здатність, навіть потреба висловлюватися простими словами. Істина без винятку призначена для всіх людей, бо вони походять від неї, тому що Істина в Духовно-сутнісному, вихідному пункті людського духу, є живою. З цього випливає, що Істина у своїй природній простоті може бути зрозумілою всім людям. Щойно вона, однак, у відтворенні стає плутаною та незрозумілою, відразу втрачає чистоту й істинність або її описи губляться в дрібницях, які не мають такого значення, як ядро. Це ядро, справжнє Знання, мусить бути зрозуміле всім. Штучна піднесена риторика у своїй віддаленості від природности може містити в собі зовсім мало мудрости. Кожен, хто не осягнув істинного Знання, не може просто й природно викласти його, інакше він мимовільно намагається щось приховати або стає схожим на безживну виряджену ляльку.
Хто допускає в послідовності прогалини і для цього вимагає сліпої віри, той робить із досконалого Бога сповненого вад ідола і тим доводить, що не знає правильного шляху і тому неспроможний впевнено вести за собою. Нехай це кожному серйозному шукачеві буде застереженням!
51. Дух
Настільки багаторазово вживають слово "дух", що промовець уже не усвідомлює, чим є дух, власне кажучи. Один, недовго думаючи, внутрішнє життя людини називає духом, другий змішує душу і дух, також часто говориться про духовно багату людину, при цьому мають на думці не більше, як просту роботу мозку. Говорять про осяяння духу і про багато що інше. Однак ніхто не дійшов до того, аби по-справжньому пояснити, що таке дух. Найвище з усього, що досі під цим розуміли, міститься у вислові: "Бог є Дух!" Із нього виводиться все. За допомогою цього твердження намагаються зрозуміти також Самого Бога і знайти в ньому роз'яснення про Нього.Саме це, однак, змусило знов ухилитися від дійсности і тому також потягнуло за собою помилки, бо хибно просто сказати: Бог є Дух.
Бог Божественний, а не духовний! У цьому вже лежить роз'яснення. Ніколи не можна Божественне визначати як дух. Лише духовне є духом. Попередня помилкова думка пояснюється тим, що людина походить із Духовного, отже, її мислення не спроможне вийти за межі Духовного, тобто для неї все духовне є найвищим. Напрошується тому висновок, що найнезатьмареніше і найдосконаліше в ньому вона хотіла би вважати Витоком усього Творіння, тобто Богом. Тож можна припустити, що хибне поняття виникає не лише з потреби уявляти свого Бога за власною подобою, хоча й в усіх відношеннях досконалого, щоб відчувати себе тісніше з Ним пов'язаним, але причина цього головним чином полягає в нездатності осягнення справжньої Височини Бога.
Бог Божественний, лише Його Воля є Дух. І з цієї Живлющої Волі виникло найближче розташоване до Нього духовне оточення, Рай із його мешканцями. А з цього Раю, тобто з Божественної Волі, що стала формою, вийшла людина як духовне сім'я, щоб розпочати свою ходу крізь дальше Творіння, як порошинка Божественної Волі. Людина, отже, є справжнім носієм Божественної Волі, тобто носієм Духа в сукупному Речовинному творінні. З цієї причини вона у своїх діях прив'язана до чистої Праволі Бога і мусить нести повну відповідальність, якщо через зовнішні впливи речовинного обростає нечистим і дозволяє обставинам часом себе цілком поховати.
Це скарб або талант, який у її руках повинен принести прибуток і відсотки з прибутку. З хибної передумови, що Сам Бог є дух, тобто того ж роду, що й витік самої людини, випливає чітко, що людина ніколи не могла скласти правильне уявлення про Божество. Вона не має права через це уявляти Його лише найдосконалішим у її роді, навпаки, їй треба вийти далеко за ці межі до роду, який для неї завжди залишиться незбагненним, тому що на це осягнення вона взагалі неспроможна в межах свого власного духовного роду.
Отже, Дух – це Воля Божа, Еліксир Життя всього Творіння, яке мусить бути Ним пронизане, щоб залишатися збереженим. Людина частково є носієм цього Духа; шляхом самоусвідомлення вона повинна зробити свій внесок у піднесення та подальший розвиток усього Творіння. Для цього їй, одначе, треба навчитися правильно застосовувати сили природи і використовувати їх для загального просування вперед.
52. Розвиток Творіння
Уже однораз я вказував на те, що письмово викладені оповіді про Створення Світу не можна сприймати із земної точки зору. Також оповідь про Створення Світу в Біблії не стосується Землі. Створення Землі було лише природним наслідком подальшого розвитку породженого Самим Творцем Першого Творіння. Майже незбагненно, як дослідники Святого Письма могли зробити настільки нелогічний і далекий стрибок, що призвів до прогалин, припустивши, що Бог у безпосередній близькості біля Своєї Досконалости без будь-якого переходу повинен був створити груборечовинну Землю.Не треба змінювати "слово" Святого Письма, щоб наблизитися до істини цієї події. Навпаки, слово оповіді про Створення Світу, знов-таки, значно чіткіше виявляє цю істину, ніж усі неповні та хибні припущення. Лише помилкові тлумачення спричинили непорозуміння серед безлічі людей.
Вони цілком правильно відчувають помилку, яка полягає в тому, що згаданий у Біблії Рай неодмінно хотіли розташувати на настільки віддаленій від Божественного груборечовинній Землі. Однак, зрештою, добре відомо, що Біблія – це, насамперед, духовна книга. Вона надає роз'яснення про духовні події, в яких люди згадані лише там, де вони безпосередньо причетні до пояснення цих духовних подій, проливають на них світло.
Зрештою, це й людському інтелекту зрозуміло, бо природно, що оповідь у Біблії про Створення Світу не стосується настільки віддаленої від Творця Землі. Навряд чи хто-небудь наважиться заперечити той факт, що це безпосереднє і визначене як Перше Творіння Бога варто шукати також лише на найближчій відстані від Нього, оскільки воно першим вийшло від Самого Творця і через те воно мусить перебувати з Ним у тіснішому зв'язку. Жоден спокійно й чітко мислячий не сподіватиметься, що це перше і справжнє Створення Світу розігралося якраз на найбільш віддаленій від Божественного Землі, яка виникла лише в ході подальшого розвитку.
Про Рай на Землі тому не може бути й мови. Те, що особисто створив Бог, як це чітко зазначено в оповіді про Створення Світу, самозрозуміло, залишилося з Ним також безпосередньо пов'язаним і повинно розташовуватися тільки на найближчій відстані від Нього. Так само легко зрозумілим і природним є висновок, що все створене в такій беспосередній близькості від Творця або те, що вийшло від Нього, лишається найбільш подібним до Його власної Досконалости. І це також один і єдиний Рай, вічне Царство Боже!
Таке уявляти, одначе, на груборечовинній Землі, означає плекати скептиків. Думка про "вигнання" із земного Раю, тоді як вигнанці все-таки змушені залишатися на тій самій Землі, має в собі так багато нездорового, є настільки очевидно та грубо приземленою, що її треба назвати просто ґротесковою. Це позбавлений життя образ, який несе на собі тавро судомно утвореної догми, до якого жодна розумна людина не знає, як приступитися.
Чим менш досконалим є щось, тим більше віддалене воно від Досконалости. Також із Досконалости створені духовні істоти не можуть бути земними людьми, а мусять пробувати якнайближче до цієї Досконалости і, отже, бути найідеальнішими зразками для людей. Це вічні духи, які ніколи не приходять у Речовинність, тобто не стають земними людьми. Променисті ідеальні образи, що не лише притягують, як магніти, а й підсилюють усі здібності людських духовних зародків і впливають на духів, які пізніше стали свідомими.
Рай, названий так у Біблії, отже, не варто плутати із Землею.
Для докладнішого роз'яснення треба ще раз показати повну картину всього сущого, щоб людині, зайнятій пошуком, полегшити його, знайти шлях до вічного Царства Божого, до Раю, звідки походить її духовний першокорінь.
Людина уявляє собі Божественне як Верховне і Найвище. Сам Бог, як Вихідний Пункт усього сущого, як Праджерело всього Життя, у своїй безумовній Досконалості Безсутнісний. Він, набуваючи форми, обгортається інколи Покривом прилеглого Божественно-сутнісного. За Самим Богом із первісно властивою Йому Безсутністю розташоване це коло Божественно-сутнісного. Із нього походять ті, хто першим отримав певну форму. До них, по-перше, належать чотири Архангели, по-друге і по-третє – невелике число Старійшин. Ці останні не спроможні увійти в Божественно-Безсутнісне, але мають велике значення для подальшого розвитку до Духовно-сутнісного, так само, як пізніш і свідомо-сутнісні мають велике значення для розвитку Речовинного. Із Божественно-сутнісного було послано Люципера, щоби Творінню в його самостійному дальшому розвитку він був безпосередньою опорою.
Син Божий прийшов, однак, із Божественно-Безсутнісного, як Його Частина, і після своєї Місії Допомоги знову мусив увійти в Божественно-Безсутнісне, щоби знову стати єдиним із Отцем. Син Людський також походить із Божественно-Безсутнісного, безпосередньо від Бога. З відділенням від Витоку через зв'язок зі Свідомим Духовно-сутнісним він підпав під заповідь відокремлення, та все одно й надалі безпосередньо пов'язаний із Божественно-Безсутнісним, аби вічно міг залишатися Посередником між Богом і Його Витвором. Вийшовши з Божественно-сутнісного, Люципер у своїх діях зазнав провалу, після чого на його місце мусив бути посланий сильніший за нього, який зв'яже його й допоможе Творінню. Тому призначений для цього Син Людський походить із Божественно-Безсутнісного.
До Божественно-сутнісного прилягає Рай, вічне Царство Боже. Це, насамперед, розташоване найближче до Божественного Свідоме Духовно-сутнісне, де існують створені вічні духовні істоти, названі також духами.