На цей раз питання торкалося його самого. Його викликали до Бішопсгета в комісію, що складалася з трьох неприємних осіб. Ці три особи були три доктори, уповноважені від влади; один був
доктор богословії, що його делегував Вестмінстерський декан, другий був доктор медицини, що його делегувала колегія Вісімдесяти, а третій був доктор історії й цивільного права, делегований Ґрешамською колегією. Ці три експерти in omni re scibili3 повинні були стежити за всіма словами, що їх виголошували публічно в ста тридцяти лондонських парафіях, у шістдесяти трьох парафіях Мідульсекса і в п'яти савтворських парафіях.
Отож, Урсус одного чудесного дня одержав од делегованих докторів розпорядження з'явитися; на щастя оповістку передано було йому в власні руки, і він міг зберегти всю справу в секреті. Він вирядився, не сказавши нікому жадного слова, згідно з оповісткою, тремтючи від однієї думки, що своїм зовнішнім виглядом він може подати привід вважати його за людину деякою мірою зухвалу. Для нього, що так рекомендував іншим мовчання, це була тяжка наука. Garrule, sana te ipsum 2.
Три доктори, уповноважені й делеговані, засідали в Бішопсгеті в глибині залі першого поверху, на трьох чорних шкуратяних кріслах; над їх головами на стіні було три бюсти — Міноса, Еака й Радаманта; перед ними був стіл, а коло їхніх ніг — ослінчик.
Урсуса ввели спокійні и суворі гайдуки; він увійшов, побачив докторів і відразу, в думці про себе, дав кожному з них те прізвище пекельного судді, якого обличчя він мав над своєю головою.
Мінос, перший з трьох, уповноважений од богословії, подав йому знак сісти на ослінчику.
Урсус вклонився чемно, тобто до землі, і, знаючи, що ведмедів приваблюють медом, а докторів латиною, залишаючися напів зігнутим задля пошани, сказав:
— Tres faciunt capitulum 3.
1 У всьому, що можна знати.
2 Базікало, сціли себе самого.
3 Троє становлять капітул.
І, схиливши голову, — скромність обезброює, — він сів на табурет.
Кожен з трьох докторів мав перед собою на столі справу з замітками і перегортав її.
Мінос почав:
— Ви говорите публічно промови?
— Так, — відповів Урсус.
— 3 якого права?
— Я — філософ.
— Це не дає права.
— Я також блазень, — сказав Урсус.
— Це інша справа.
І
Урсус зітхнув, але скромно. Мінос сказав далі:
— Як блазень, ви можете говорити, а як філософ, ви повинні мовчати.
— Постараюся, — сказав Урсус.
А про себе подумав: я можу говорити, але я повинен мовчати. Складна річ!
Він був дуже наляканий.
Уповноважений од бога сказав далі:
— Ви говорите неблагонадіині речі. Ви ображаєте релігію. Ви заперечуєте найочевидніші істини. Ви розповсюджуєте бунтівничі помилки. Наприклад, ви сказали, що дівоцтво виключає материнство.
Урсус трохи підвів очі.
— Я цього не казав. Я казав, що материнство виключає дівоцтво.
Мінос замислився й пробурчав:
— Справді, це цілком протилежне.
Це та ж сама річ. Проте Урсус одбив перший удар.
Мінос, обмірковуючи відповідь Урсуса, поринув у глибину свого туподумства, — це спричинилося до мовчання.
Уповноважений од історії, що для Урсуса був Радамант, замаскував неспроможність Міноса такою вставкою:
— Винувачений, ваші вільності и ваші помилки різноманітні. Ви заперечували, що битву під Фарсалою було програно тому, що Брут і Касіи зустріли негра.
— Я казав, — промурмотів Урсус, — що причина полягала також і в тім, що Цезар був кращий ватажок.
Історик одразу перейшов на мітологію.
— Ви вибачали мерзотності Актеонові.
— Я гадаю, — обережно сказав Урсус, — що чоловіка і безчестить те, що він побачив голу жінку.
— Ви помиляєтесь, — сказав суддя суворо.
Радамант повернувся до історії.
— З приводу пригоди з кіннотою Мітрідата ви піддали в сумнів силу трав і рослин. Ви заперечували, що така трава, як securiduca, може розковувати коней.
— Вибачайте, — відповів Урсус, — я казав, що це можливо тільки для трави sferra-cavallo. Я не заперечував сили трав взагалі.
І додав напівголосно:1
— І доброчинности жінок.
Таким додатком до своєї відповіді Урсус доводив сам собі, що, як би він не турбувався, він не ставав безпорадним. Урсуса було складено із страху и стіикости духа.
— Я настоюю, — сказав далі Радамант. — Ви заявили, що то було Сціпіонове простацтво, коли він хотів одчинити ворота Картагена, вживши за ключа траву Aethiopis, бо трава Aethiopis не має властивости відмикати замки.
— Я просто сказав, що йому краще було б скористатися з трави Lunaria.
— Ця думка заслуговує на увагу, — пробурчав Радамант, теж збитий з пантелику.
Історик замовк.
Богослов Мінос, стямившися, знов почав питати Урсуса.
У нього був час продивитися нотатки в зшитку.
— Ви зарахували аврипіґмент до арсенових речевин і сказали, що аврипіґментом можна отруїти. Біблія заперечує це.
— Біблія заперечує, — зітхнув Урсус, — а арсен стверджує.
Особа, що в ній Урсус вбачав Еака и що був уповноважений од медицини, — він до цього часу ще не говорив, — втрутився і гордо, напів закривши очі, звисока підтримав Урсуса. Він сказав:
— Відповідь не така дурна.
Урсус подякував наиприниженішою посмішкою.
Мінос страшенно нахмурився.
— Я кажу далі, — сказав Мінос. — Відповідайте. Ви сказали, що думка, ніби василиск царює над зміями з іменням Кокатрікса, фалшива.
— Високопревелебний, — сказав Урсус, — я так мало бажаю пошкодити василискові, що навіть категорично твердив, що в нього людська голова.
— Гаразд, — суворо відповів Мінос, — але ви додали, що Періи бачив одного василиска, в якого була соколина голова. Можете ви довести це?
— Тяжко, — сказав Урсус.
І Він починав потроху губити під собою ґрунт.
Мінос використав свою перевагу и почав питати настирливіше.
— Ви твердили и розповсюджували неможливі речі. Ви казали, ніби Еліян бачив, як слон писав сентенції.
— Ні, високопревелебний. Я просто казав, що Оппіян чув, як гіпопотам дискутував філософську проблему.
— Ви об'явили, як неправдиве, що блюдо з букового дерева само по собі покривається всіма стравами, яких тільки побажають.
і— Я сказав, що для того, щоб мати таку силу, треба, щоб
і його вам дав диявол.
— Дав мені?
— Ні, мені, превелебний! — Ні! нікому! всім!
Урсус про себе подумав: "Я сам не знаю, що говорю". Проте його внутрішнього хвилювання, хоч воно и було надмірне, не було помітно. Урсус змагався.
— Все це, — відповів Мінос, — показує певну віру в диявола.
Урсус держався добре.
— Високопревелебний, я вірю в диявола. Віра в диявола — зворітна сторона віри в бога. Одна доводить одну. Хто не вірить трохи в диявола, той і в бога не дуже вірить. Хто вірить у сонце, той повинен вірити в тінь. Диявол — божа ніч. Що таке ніч? Доказ дня.
Урсус імпровізував дивовижну комбінацію філософії и релігії. Мінос знов замислився і знову поринув у мовчання.
Урсус зітхнув знову.
Почалася несподівана атака. Еак, делегований од медицини, що оце призирливо захищав Урсуса проти уповноваженого від богословії, враз із помічника зробився напасником. Він поклав свій кулак на товстий наповнений замітками зшиток. Урсус дістав од нього таку тираду:
— Доведено, що кришталь є сублімація льоду і що алмаз є сублімація кришталю; доведено також, що льод стає кришталем за тисячу років, і що кришталь стає алмазом за тисячу віків. Ви заперечуєте це?
— Зовсім ні, — меланхолійно відмовив Урсус. — Я тільки кажу, що за тисячу років льод має досить часу, щоб розтанути, а тисячу віків важко злічити.
Допит провадився далі, питання и відповіді перехрещувалися як шабляні клинки.
— Ви признавалися, що бузина виліковує горлову жабу, але ви додали, що це зовсім не через те, що на її корені є чарівний нарост.
— Я казав, що це тому, що на бузині повісився Юда.
— Похвальна думка, — промурмотів богослов Мінос, задоволений тим, що може й собі вколоти медика Еака.
Ображена зарозумілість одразу переходить на гнів. Еак розлютувався.
— Бродяго, ви блукаєте розумом так само, як і ногами. У вас підозрілі, чудні нахили. Ви близький до чарівництва. Ви маєте зносини з невідомими тваринами. Ви говорите натовпу про речі, що існують тільки для вас одного й що їхня природа невідома, — наприклад, про геморроус.
— Геморроус — єхидна, що її бачив Тремеллій.
Ця відповідь деякою мірою спантеличила розлютованого доктора Еака з його знанням.
Урсус додав:
— Геморроус так само цілком реальний, як і пахуча гієна і як цибет, що його описав Кастель.
Еак захотів виплутатися рішучим обвинуваченням.
— Ось буквально ваші слова, диявольські слова. Слухайте.
Дивлячись у винувальний акт, Еак прочитав:
— Дві рослини thalagssigle та aglaphotis світяться увечері. Це квіти — вдень і зорі — вночі.
Він пильно подивився на Урсуса.
— Що ви скажете на це?
Урсус відповів:
— Кожна рослина — лямпадка. Пахощі — світ.
Еак перегорнув декілька сторінок.
— Ви заперечуєте, що рідина видри має таку саму силу, як і бобровий струмок.
— Я сказав тільки, що може не слід довіряти в цьому Аецію.
Еак зробився суворим.
— Ви практикуєте як медик?
— Практикую, — боязко зідхнув Урсус.
— Над живими?
— Переважніше, ніж над мертвими, — сказав Урсус.
Урсус відповідав серйозно, проте розв'язано; чудна сумішка, де переважала лагідність. Він говорив так м'яко, що доктор Еак почував потребу образити його.
— Що ви там туркотите? — сказав він грубо-
Урсус оторопів і обмежився такою відповіддю:
— Туркотять молоді, а старі зідхають. Ох! я зідхаю.
Еак відмовив:
— Попереджаю вас: якщо хворий, що ви коло нього ходите, помре, то вас покарають на смерть.
Урсус насмілився спитати:
— А як одужає?
— В такому разі, — відповів доктор, надаючи своєму голосу приємности, — вас покарають на смерть.
— Різниця невелика, — сказав Урсус.
Доктор сказав далі:
— Коли вмре, то карають неуцтво, а коли одужає, то карають зухвальство. В обох випадках шибениця.
— Я не знав таких подробиць, — пробурчав Урсус. — Дякую, що ви мене навчаєте. Не знаєш усієї краси законодавства.
— Бережіться.
— Найретельніше, — сказав Урсус.
— Ми знаємо, що ви робите.
— Я сам, — подумав Урсус, — не завсігди знаю.
— Ми могли б відрядити вас до в'язниці.
— Я це бачу, шановні панове.
— Ви не можете заперечувати ваших провин і законопорушень.
— Моя філософія просить вибачення.
— Вам приписують зухвальство.
— Незвичайно несправедливо.
— Кажуть, що ви виліковуєте хорих.
— Я жертва наклепів.
Три пари страшних брів, що їх наведено було на Урсуса, нахмурилися; три вчених фізіономії схилилися одна до однієї и почали шепотіти.