— У ваших васалів частіше бувають у руках мотики, ніж мушкети, судячи з їх стрільби. Одначе індійці, здається, збираються до східної сторони, і, я думаю, незабаром підуть на штурм.
Справді, з того боку огорожі, який обороняв де Катіна, стрільба дуже посилилась, і було ясно, що тут зосереджено головний удар ірокезів. З-за кожного стовбура, пня, дупла й куща вилітали червоні іскри, оточені сірим димом, і кулі співали невпинну пісню смерті, пролітаючи крізь бійниці. Амос проробив собі діру в огорожі на фут від землі і, лежачи ниць, заряджав рушницю й стріляв із своїм звичайним методичним спокоєм. Поряд з ним стояв Ефраїм Саведж, з суворо стиснутими губами й палаючими очима під насупленими бровами. Вся душа його захоплена була винищенням "амалекітян". Капелюх упав з його голови, сиве волосся маяло на вітрі, великі плями під пороху рябіли на його засмаглому обличчі, а садно на правій щоці показувало те місце, куди контузила індійська куля. Де Катіна тримався як досвідчений стратег. Він походжав між своїми людьми з короткими фразами похвали або перестороги, тими запальними, грубими і влучними, від яких загоряються серця й спалахують щоки. Семеро з його людей лежали забиті, але тому, що атака, посилившись на його боці, ослабла на другому, то старик де ла Ну поспішив до нього на допомогу з сином, а дю Лю привів ще десять чоловік. Де ла Ну тільки що простяг табакерку де Катіна, коли пронизливий крик іззаду примусив його обернутись. Онега ламала руки над трупом сина. Зразу було видно, що куля пройшла Ахіллові крізь серце, і він був уже мертвий.
На одну мить худе обличчя старого вельможі трохи зблідло і рука, що тримала золоту табакерку, захиталась, наче гілка від пориву вітру. Але він зараз же опанував себе, засунув руку в кишеню і стримав судорогу, яка скривила йому обличчя.
— Всі де ла Ну вмирають на полі честі, — промовив він. — Мені здається, у той куток, де стоїть гармата, треба додати людей.
Тепер стало зрозуміло, чому ірокези головний напад спрямували якраз на східну сторону. Тут, між узліссям і огорожею, росли кущі, які були б їм надійним прикриттям. Там міг сховатися цілий загін, щоб іти на остаточний штурм. Два воїни, один по одному, переповзли через нешироку смужку відкритого місця, за ними перестрибнув третій, і всі сховались у кущах. Четвертий, був поранений і впав з перебитою спиною за кілька кроків від узлісся, але потік воїнів невпинно сунув уперед, доки тридцять шість ірокезів не притаїлись під гіллям. Настав час відзначитись Амосові Гріну.
З того місця, де він лежав, виразно біліла смужка зрізаної ним березової кори. Грін знав, що прямо під нею лежить мішок з порохом. Він націлився в смужку і потім помалу повів мушку рушниці вниз, поки не наставив її, наскільки міг розрахувати, навпроти деревця, що росло в гущавині чагарнику. Перший постріл не дав наслідків, і при другому прицілі він навів мушку на фут нижче. Куля влучила в мішок. Від раптового вибуху затремтів будинок, і весь ряд міцних кілків огорожі захитався, мов колосся в полі від пориву вітру. Стовп синього диму здійнявся вище найбільших дерев: після могутнього удару запала гробова тиша, порушувана тільки гупанням падаючих тіл. Потім пролунав дикий крик радості обложених і у відповідь на нього несамовите виття індійців, а стрільба з лісу поновилась з іще більшою люттю.
Проте удар заподіяно було ворогові чималий. З тридцяти шести воїнів, вибраних авангардом за їх відважність, Тільки четверо повернулось у ліс, та й ті такі скалічені, що їх можна було вважати загиблими. Індійці і раніш зазнали вже великих утрат, а це нове лихо примусило їх змінити план атаки. Ірокези були настільки ж обережні, наскільки хоробрі, і за кращого ватажка вважали того, хто беріг життя своїх воїнів. Стрільба помалу стихала і, нарешті, крім поодиноких пострілів, майже замовкла.
— Невже вони припинять атаку! — радісно скрикнув де Катіна. — Амос, ви, здається, врятували нас!
Але обережний дю Лю похитав головою.
— Швидше вовк кинув би недогризену кістку, ніж ірокези таку здобич.
— Але ж їх втрати величезні.
— Так, проте не такі великі, як наші, коли взяти до уваги те, скільки б'ється з обох боків. Вони втратили п'ятдесят з тисячі, — ми — двадцять з шістдесяти. Ні, ні, у них іде військова нарада, і ми незабаром відчуємо її наслідки. Але доти може минути кілька годин, і послухайтесь моєї поради, підіть трохи засніть. З ваших очей я бачу, що ви менше, ніж я, звикли до безсоння, а в цю ніч навряд чи ми відпочинемо.
Де Катіна дійсно стомився вкрай. Амос Грін і капітан, позагортавшись у свої ковдри, вже спали під захистом огорожі. Офіцер побіг нагору, кинув кілька заспокійливих слів тремтячій Аделі, потім упав на-ліжко і заснув мертвим сном без видінь, сном знеможеної людини. Коли новий вибух стрільби з лісу розбудив його, сонце спустилось уже низько на небі, і ніжні вечірні тони лягли на голі стіни кімнати. Він зірвався з ліжка, схопив мушкет і кинувся вниз. Оборонці зібрались коло бійниць, а дю Лю, де ла Ну й, Амос Грін заклопотано шепотілись один з одним. Мимохідь він помітив, що Онега, тихо голосячи, все в тому самому положенні сидить над трупом сина.
— Що трапилось? Хіба вони наступають? — швидко спитав він.
— Вони надумали якусь чортівню, — промовив дю Лю, виглядаючи з-за рогу амбразури. — Вони збираються юрбою на Східній стороні, а стріляють з півдня. Індійці звичайно не нападають на відкритому місці, але, якщо вони бояться, що з форта до нас надійде підмога, то зважаться й на це.
— Ліс кишить ними, — зауважив Амос. — Вони пораються під кущами як бобри.
— Може, вони хочуть напасти з цього боку під прикриттям стрільби з флангів.
— І я так. думаю, — скрикнув де ла Ну. — Принесіть швидше всі зайві рушниці і зберіть сюди всіх людей, лишивши по п'ять на кожному боці.
Ледве він устиг вимовити ці слова, як з лісу пролунав пронизливий зазивний бойовий клич, і в одну мить на відкриту просторінь висипала ціла купа воїнів, біжачи до огорожі, виючи, стрибаючи й вимахуючи в повітрі рушницями й томагавками. І в кошмарному сні не могли приверзтися такі жахливі постаті, як ці індійці з розфарбованими яскравими смугастими обличчями, з маючими чубами, з вимахуючими в повітрі руками, з роззявленими ротами, з тілами, що звивалася в консульсіях. Деякі з передніх несли човники і, підбігши до огорожі, підставляли їх сторч і лізли по них, наче по драбині; інші стріляли крізь бійниці так, що дула їхніх мушкетів стукались об дула ворожих рушниць; треті видиралися на огорожу, безстрашно сплигуючи в двір. Канадці опирались, як люди, які не ждуть пощади. Вони стріляли, ледве встигаючи заряджати рушниці, і, повернувши мушкети, оскаженіло молотили прикладами по кожній червоній голові, що з'являлась над огорожею. У дворі лунав невимовний галас: вигуки й крики французів, завивання ірокезів, жахливі зойки переляканих жінок — все це зливалось в один страшний дикий гамір, серед якого підносився лише голос старого вельможі, що благав своїх васалів триматися твердо. З рапірою в руці, без капелюха, із зсунутим набік париком, забувши свою манірність, старий воїн був таким самим, як колись при Рокруа, і разом з дю Лю, Атиосом Гріном, де Катіна та Ефраїмом Саведжем з'являвся скрізь попереду своїх воїнів. Вони билися завзято, рушниці їхні та приклади перемагали томагаки, і хоча п'ятдесят ірокезів зразу сплигнули за огорожу, але більшість їх оборонці миттю повбивали, а решту прогнали за огорожу! Та раптом новий потік полився з південної сторони, позбавленої оборонців. Дю Лю зразу побачив, що двір втрачено і лишається тільки один засіб урятувати будинок.
— Затримайте їх на хвилину! — гукнув він, і, підбігши до мідної гармати, ударив кресало і кремінь і вистрелив, просто в юрбу ворогів. Потім, коли вони на мить подалися назад, дю Лю, застромивши гвіздок в запальний отвір, забив його прикладом. Кинувшись у протилежний кінець двору, він заклепав гармату з другого боку і тільки тоді побіг до вхідних дверей, куди вороги відтіснили рештки гарнізону. Канадці кинулись у будинок, з силою зачинивши за собою важкі двері і зламавши ногу першому індійцеві, який спробував вскочити за ними. Отож вони могли тепер перепочити трохи і обміркувати, що робити далі.
Розділ XXXVI
ПОЯВА МОНАХА
А справи їхні були зовсім погані. Якби тільки вороги могли повернути проти них гармати, всякий опір був би даремний; але відвага дю Лю врятувала їх від цієї небезпеки… Дві гармати з боку річки і човни були в безпеці, бо їх захищали з вікон будинка. Але кількість оборонців страшенно зменшилась, та й ті, що лишилися живі, були до краю втомлені, поранені й змучені. Дев'ятнадцять чоловік увійшло в будинок, з них один був уже прострелений наскрізь, лежав на підлозі, а в другого було розрубане томагавком плече, і він не міг підняти мушкета. Дю Лю, де ла Ну і де Катіна лишились цілі й непошкоджені, але Ефраїмові Саведжу куля пробила руку, а в Амоса з порізу на обличчі текла кров. Інші теж більше чи менше потерпіли, але тепер ніколи було думати про рани, бо кривава розв'язка насувалась і потребувала рішучих дій. Кількома пострілами із забарикадованих вікон вдалося звільнити двір, бо цілитись звідти було дуже зручно, але, з другого боку, вороги могли тепер ховатися за частоколом і розпочати вогонь звідти. З півдесятка васалів відповідали на стрілянину. в той час, як керівники оборони радились.
— У нас двадцять п'ять жінок і чотирнадцять дітей, — казав де ла Ну. — Я певен, ви, мосьє, погодитесь зі мною, що наш обов'язок перш за все подумати про них. Дехто з вас, як і я, втратили синів або братів, так врятуй, принаймні, наших жінок і сестер.
— Вгору на річці не видно ірокезьких човнів, — сказав один з канадців. — Якщо жінки вирушать уночі, вони зможуть дістатися до форта.
— Присягаюсь святою Анною, — вигукнув дю Лю, — добре б відіслати звідси й чоловіків, бо я не знаю, як ми продержимось до ранку.
Похвальний гомін пробіг між канадцями, але старий вельможа рішуче похитав своєю прикрашеною париком головою.
— Е, е! Це що за дурниці! — крикнув він. — Невже ми кинемо Сен-Марі на розграбування першої зграї дикунів, яка задумала напасти на нього? Ні, ні, мосьє! Нас тут іще близько двадцяти чоловік, а коли гарнізон почує, що на нас напали, — а це станеться найпізніше завтра вранці, — то, звичайно, пришле нам підмогу.
Дю Лю понуро похитав головою.
— Коли ви наполягаєте, щоб обороняти цей будинок, я не покину вас, — сказав він, — але шкода даремно жертвувати такими хоробрими людьми.
— Човнів ледве вистачить на жінок та дітей, — зауважив Тер'є.