Винятком були нечасті недільні вечори, коли не влаштовували проханих обідів. Тоді містер Осборн здіймав велику біблію в червоних палітурках і молитовник з полиці в кутку, де вони стояли поряд із примірником "Книги перів", скликав дзвоником слуг до парадної їдальні і рипучим голосом урочисто читав своїм домашнім вечерню. Кожен із дітей чи з челяді, хто заходив до цієї кімнати, відчував страх. Тут містер Осборн перевіряв рахунки ключниці й переглядав інвентарну книгу пивниці, яку провадив дворецький.
Звідси він міг через чисте, посипане жорствою подвір'я командувати конюшнею, куди провів один із своїх дзвінків. Візник виходив на те подвір'я, немов в'язень на місце кари, і Осборн лаяв його з вікна кабінету. Чотири рази на рік міс Вірт заходила до тієї кімнати по свою платню, а дочки містера Осборна по кишенькові гроші, які їм давали щоквартально. Коли Джордж був хлопцем, його часто лупцювали в цій кімнаті, а мати сиділа на сходах і болісно дослухалася до ударів різки.
Хлопець майже ніколи не плакав, як його карали, а бідолашна мати, коли він виходив звідти, нишком пестила його, цілувала й давала грошей, щоб йому було легше. Над каміном тут висів родинний портрет, перенесений сюди з їдальні після смерті місіс Осборн: Джордж сидить на поні, старша сестра подає йому букет квіток, а меншу мати тримає за руку; всі рожевощокі, з великими червоними ротами, всі безглуздо усміхаються одне одному, як звичайно на родинних портретах. Тепер мати лежала в землі, давно всіма забута, сестри і брат мали безліч своїх власних зацікавлень і, хоч і досі складали родину, стали одне одному зовсім чужі. Через кілька десятків років, коли всі постаріють, якою гіркою сатирою здадуться ці пишні, наївні родинні портрети, ця комедія почуттів, облудних усмішок і невинності, такої соромливої і такої самовдоволеної! А на почесному місці в їдальні замість родинного портрета висів тепер парадний портрет самого Осборна, його срібної чорнильниці й крісла. Отож до цієї кімнати й подався старий Осборн, на превелику втіху маленького товариства, яке він залишив. Коли челядь також пішла, в їдальні почалася жвава, але дуже тиха розмова. Потім сестри, обережно ступаючи, вирушили нагору, Містер Буллок приєднався до них, скрадаючись у своїх рипучих черевиках. Він не насмілився на самоті пити вино, та ще й так близько від грізного старого джентльмена, що сидів поряд у кабінеті.
Десь через годину після того, як стемніло, служник, не отримавши ніяких доручень, зважився постукати в двері й подати до кабінету свічки та чай.
Господар сидів у кріслі й удавав, що читає газету; а коди служник, поставивши на стіл свічки й тацю з вечерею, пішов, містер Осборн підвівся й замкнув за ним двері на ключ. Цього разу не лишилося вже ніяких сумнівів: усі домашні зрозуміли, що має статися якась велика катастрофа і що, мабуть, торкнеться вона містера Джорджа.
У великому блискучому секретері з червоного дерева містер Осборн тримав в одній шухляді речі й папери свого сина. Там зберігалися всі документи ще з часів, коли Джордж був хлопцем: його зошити з каліграфії та альбоми для малювання з похвальними відгуками й зауваженнями вчителя, його перші листи, написані великими круглими літерами, з поцілунками таткові й мамі та з проханням послати йому пирога. У них часто згадувалося любого хрещеного батька Седлі. Прокльони кривили помертвілі губи старого Осборна, а серце його стискала страшна ненависть і лють, коли він, проглядаючи декотрі з них, натикався на це прізвище. Всі листи були пронумеровані, надписані й перев'язані червоною стрічкою. На них стояло: "Від Джорджі з проханням 5 шилінгів, 25 квітня 18...— відповідь 25 квітня" або "Джорджі про поні, 13 жовтня" тощо. В іншій пачці були "Рахунки доктора С", "Рахунки кравця Джорджі і за спорядження", "Векселі на мене, видані Дж.
Осборном-молодшим", і т. д.; його листи в Вест-Індії; листи його агента й газети з повідомленнями про його підвищення. Тут же зберігалася дитяча нагаєчка сина й загорнуте в папірець пасмо волосся, яке завжди носила його мати.
Бідолаха просидів не одну годину, перебираючи ці папери й думаючи над цими пам'ятками. Тут були його найзаповітніші мрії й найшанолюбнішї надії. Як він пишався своїм хлопцем і вродливішого за нього не було ніде. Всі казали, що він схожий на сина аристократа. Одна принцеса королівського роду звернула на нього увагу в парку К'ю, поцілувала його й спитала, як він зветься. Хто ще з ділових людей у Сіті міг похвалитися таким сином? Про жодного принца так не піклувалися, як про нього. Він мав усе, що можна було придбати за гроші. В актові дні старий Осборн звичайно приїздив до школи в кареті, запряженій четвериком, зі служниками в нових лівреях і обдаровував новенькими шилінгами Джорджевих товаришів. А коли він проводжав Джорджа в полк, перед тим як хлопець мав відплисти до Канади, то влаштував для офіцерів такий обід, що на ньому не соромно було б посидіти й герцогові Йоркському. Чи він коли відмовлявся оплачувати векселі, які син видавав на нього? Ось вони — всі оплачені без єдиного слова. Не кожен генерал мав таких коней, якими їздив Джордж! Він згадував сина в найрізноманітніші періоди його життя, і той поставав перед його очима то після обіду, коли любив зайти до їдальні, гордовито, самовпевнено, і випити з батькової чарки, сидячи поряд із ним на покуті; то верхи на поні в Брайтоні, коли він перескочив через огорожу і не відставав від мисливців; то того дня, коли його відрекомендовано принцові-регенту під час парадного виходу, коли цілий Сент-Джеймський двір не міг похвалитися ще одним таким гарним юнаком. І ось тепер усьому кінець! Одружитися з дочкою банкрута, знехтувати синівський обов'язок і багатство! Якого приниження й люті, яких мук безсилого гніву, нездійсненого шанолюбства й любові, зневаженої гордості й навіть батьківської ніжності довелося тепер зазнати цьому марнославному чоловікові!-Перебравши папери й задумано посидівши то над тим, то над іншим, сповнений гіркого і безсилого смутку, який охоплює нещасну людину, коли вона згадує про своє щасливе минуле, Джорджів батько забрав усі документи з шухляди, де він так довго тримав їх, і замкнув у скриньку, перев'язавши її стрічкою і запечатавши своєю печаткою. Тоді відчинив книжкову шафу і взяв з полиці велику червону біблію, про яку ми вже згадували,— пишно ілюстровану, всю в позолоті книжку, в яку він рідко заглядав. На фронти списі в ній був зображений Авраам, що приносить у жертву Ісаака. Там, за звичаєм, на першому чистому аркуші, Осборн позаписував своїм розгонистим канцелярським почерком дати свого одруження і смерті дружини, дні народження та імена своїх дітей. Першою йшла Джейн, тоді Джордж Седлі Осборн і нарешті Марія Фрейнс, а також дні, коли хрестили кожного з них. Узявши перо, Осборн старанно викреслив ім'я Джорджа, а коли аркуш висох, поклав книжку туди, звідки її взяв. Після цього він витяг якийсь документ з шухляди, де тримав свої особисті папери, прочитав його, зім'яв у руці, запалив від свічки й кинув на ґратки каміна, не зводячи з нього очей, аж поки він догорів. То була його духівниця. Спаливши її, Осборн сів до столу, написав якогось листа, подзвонив служникові й звелів віднести його вранці на вказану адресу. Тим часом уже й настав ранок: коли старий підіймався нагору до своєї спальні, весь дім заливало сонячне світло і серед буйного зеленого листя на Рассел-сквер щебетали пташки. Дбаючи про гарний настрій родини Осборнів та їхніх підлеглих і бажаючи здобути якнайбільше друзів Джорджеві в нещасну для нього годину, Вільям Доббін, що знав, як впливає на душу людини смачний обід і добре вино, повернувшись до готелю, написав дуже ввічливого листа Томасові Чопперу, есквайрові, в якому запросив цього джентльмена пообідати з ним другого дня в "Слотері". Лист застав містера Чоппера ще в Сіті, і він негайно надіслав відповідь, у якій писалося, що "містер Чоппер висловлює глибоку пошану капітанові Доббіну й матиме честь і приємність чекати його" і т. д. Запрошення й чернетку відповіді він, повернувшись ввечері додому, в Сомерстаун, показав місіс Чоппер і дочкам, і коли родина сіла пити чай, біля столу тільки й мови було що про шляхетних офіцерів та вест-індських аристократів. А коли дівчата пішли спати, вони з дружиною почали обговорювати дивні події, що відбувалися в родині його принципала. Ніколи ще клерк не бачив свого господаря таким схвильованим. Зайшовши до містера Осборна після того, як капітан Доббін залишив кабінет, містер Чоппер застав свого принципала з почорнілим обличчям і майже непритомного. Старий клерк був певен, що містер Осборн і капітан за щось дуже посварилися. Чоппер дістав наказ виписати й підрахувати всі суми, виплачені капітанові Осборну протягом трьох останніх років. "І цифра вийшла чималенька",— заявив головний клерк, сповнюючись іще більшої пошани до старого й молодого господарів, що так легко розкидався гінеями. Йшлося начебто про міс Седлі. Місіс Чоппер присягалася, що їй дуже шкода тієї молодої дівчини. Подумати тільки — втратити такого вродливого хлопця, як капітан! Містер Чоппер не високо ставив міс Седлі як дочку невдатного біржовика, що платив дуже низькі дивіденди. Він шанував фірму Осборн понад усе в лондонському Сіті й сподівався, що капітан Джордж одружиться з дочкою якогось аристократа. А проте клерк спав тієї ночі куди спокійніше за свого принципала і, попестивши дітей після сніданку (який йому дуже смакував, хоч його скромна чаша життя була підсолоджена тільки рудим цукром)', вирядився у своє найкраще, святкове вбрання та в сорочку з брижами й пішов до контори, пообіцявши захопленій його виглядом дружині не дуже налягати ввечері на портвейн каштана Доббіна.
Коли містер Осборн прийшов у звичайний свій час до контори, його вигляд вразив усіх підлеглих, що звикли, з цілком зрозумілих причин, стежити за виразом обличчя принципала,— таке воно було бліде й виснажене. О дванадцятій годині з'явився спеціально викликаний містер Міняйлі (адвокатська контора "Міняйлі і Базікервік", Бедфордроу), його провели до кабінету принципала, і там вони, замкнувшись, просиділи з годину. Десь біля першої містер Чоппер отримав від служника капітана Доббіна записку з листом для містера Осборна, якого клерк відніс господареві в кабінет.