Але Волверстон, не звертаючи на це уваги, вів далі:
— Можна волочитися за дівчиною, коли з цього що-небудь вийде. Але я краще здохну, аніж стану занапащати себе ромом через якусь там спідницю. Це не в моєму характері. Якщо тебе більше ніщо не цікавить, то чому б нам не напасти на Порт-Ройял! Хіба, кат би його побрав, має якесь значення те, що це англійське місто? Адже в ньому верховодить Бішоп, а серед наших хлопців знайдеться чимало головорізів, які погодяться піти за тобою хоч в пекло, аби тільки схопити мерзотника за горлянку. Я заздалегідь впевнений в успіху такого походу. Нам треба тільки дочекатися, коли з Порт-Ройяла вийде ямайська ескадра. В місті [240] знайдеться немало всякого добра, щоб винагородити наших хлопців, а ти матимеш своє дівчисько. Хочеш, я дізнаюся про настрій, поговорю з людьми?
Блад схопився на ноги, очі його гнівно блиснули, а бліде обличчя спотворилося від люті.
— Ти зараз же покинеш каюту, негайно, або, клянуся небом, звідси винесуть твій труп. Паршивий собако! Як ти смієш з'являтися до мене з такими пропозиціями?
І Блад накинувся на свого вірного офіцера з найбру-тальнішою лайкою.
Жахнувшись цього вибуху люті, Волверстон стрімголов вибіг з каюти, не сказавши ні слова у відповідь. А капітан Блад залишився на самоті з своїми думками.
Відтоді ніхто вже не наважувався торкатися цієї теми.
Та раптом, коли пірати вже втратили будь-яку надію вплинути на свого капітана, одного сонячного ранку на "Арабеллу" приїхав губернатор Тортуги у супроводі маленького кругловидого люб'язного чоловічка з добродушним виразом на самовпевненому обличчі.
— Любий капітане,— звернувся до Блада д'Ожерон,— я прибув до вас із паном де-Кюссі, губернатором французької частини острова Гаїті. Він хоче поговорити з вами.
З поваги до свого друга Блад вийняв з рота люльку і, труснувши головою, щоб хоч трохи протверезитись, підвівся і вклонився де-Кюссі.
— Прошу вас,— промовив він, запрошуючи гостей сідати.
Де-Кюссі відповів на поклін і, прийнявши запрошення, сів на скриню біля ілюмінатора, що виходив на корму.
— Ви командуєте зараз чималими силами, любий капітане,— зауважив він.
— У мене близько восьмисот чоловік,— недбало відказав Блад.
— Наскільки мені відомо, їх уже почала непокоїти бездіяльність.
— Вони можуть забиратися хоч до чорта в зуби, якщо їм цього хочеться.
Де-Кюссі делікатно засунув у ніс тютюну.
— Я маю запропонувати вам дещо цікавіше, ніж це,— сказав він.
— Ну, що ж, пропонуйте,— відповів Блад байдуже. Повівши бровами, де-Кюссі кинув погляд на д'Ожерона, ніби скаржачись, що поведінка капітана Блада не подає особливих надій. Але д'Ожерон, стиснувши губи, заохочуюче [241] кивнув йому головою, і губернатор Гаїті почав викладати свою пропозицію.
— Ми маємо відомості, що між Францією і Іспанією оголошено війну.
— Це не новина,— буркнув Блад.
— Я говорю зараз про офіціальний характер подій, любий капітане. Йдеться не про ті неофіціальні сутички та грабіжницькі дії, на які ми тут заплющуємо очі. В Європі між Францією і Іспанією точиться війна, справжня війна. Франція має намір перекинути воєнні дії і в Новий Світ. З цією метою сюди з Бреста йде ескадра під командуванням барона де-Рівароля. У мене є від нього лист, у якому він доручає мені спорядити допоміжну ескадру і виставити загін — щонайменше тисячу чоловік,— щоб підсилити його ескадру, коли вона прибуде сюди. Моя пропозиція, любий капітане, з якою я прибув до вас за рекомендацією нашого доброго друга д'Ожерона, в кількох словах зводиться до того, щоб ви разом із вашими людьми і кораблями пішли до нас на службу під командування барона де-Рівароля.
Блад глянув на гостя вже з деяким інтересом, хоч і дуже кволим.
— Ви пропонуєте нам перейти на службу до французів? — спитав він.— На яких умовах, пане?
— Надаємо звання капітана першого рангу вам і відповідні ранги вашим офіцерам. Ви будете одержувати платню, яка належить цьому рангу, і матимете право разом з вашими людьми на одну десяту частку всіх захоплених трофеїв.
— Боюсь, що моїм людям ваші умови здадуться не дуже вигідними. Вони скажуть вам, що можуть хоч і завтра самі вийти в море, розгромити яке-небудь іспанське місто і залишити собі всю здобич.
— Це так, але не забувайте про риск, пов'язаний з таким піратськими діями. З нами ж ваше становище буде і законним і офіціальним, а враховуючи те, що під командою барона де-Рівароля перебуває сильна ескадра, ви зможете разом із ним братися за операції у значно ширшому масштабі, ніж ті, які ви змогли б здійснювати самі. Отже, одна десята частка в даному разі може бути більшою, ніж уся вартість трофеїв, які ви захопите, коли діятимете самостійно.
Капітан Блад замислився. Те, що йому пропонували, вже не було піратством. Ішлося про законну службу під прапором короля Франції. [242]
— Я пораджуся з моїми офіцерами,— сказав він і послав за ними.
Офіцери з'явилися негайно, і де-Кюссі сам виклав їм свою пропозицію. Хагторп відразу ж заявив, що пропозицію можна прийняти, що люди невдоволені надто довгою бездіяльністю і безсумнівно погодяться піти на службу, яку пропонує де-Кюссі від імені короля Франції. Висловлюючи свої міркування, Хагторп кинув поглядом на похмурого Блада. На знак згоди з ним Блад без особливого ентузіазму кивнув головою. Підбадьорені цією хоч і скупою згодою, офіцери приступили до обговорення умов. Ібервіль, молодий французький пірат, зауважив де-Кюссі, що частка трофеїв, яку той пропонує піратам, надто мала. Тільки за п'яту частку здобичі офіцери могли б дати згоду від імені своїх людей. Де-Кюссі був прикро вражений. Він мав точні інструкції і не наважувався перевищити свої повноваження, боячись накликати на себе немилість барона. Про п'яту частку не могло бути й мови. Однак і пірати не поступалися, і де-Кюссі нарешті наважився погодитися на одну п'яту. Того ж дня було складено й підписано угоду. Пірати зобов'язувались до кінця січня бути в Пті Гоав, куди на той час мала прибути 'ескадра де-Рівароля.
Одразу ж на Тортузі настали дні кипучої діяльності: кораблі переоснащувались для далекого походу, заготовлялося м'ясо та інші продукти. Тільки капітан Блад не брав ніякої участі у готуваннях, хоч колись бувало він увесь віддавався такій роботі. Цього разу він тримався осторонь, байдужий до всього. Якщо він і дав згоду взяти участь в операції під французьким прапором, або, вірніше, поступився бажанням своїх офіцерів, то тільки тому, що запропонована служба не мала нічого спільного з піратством, з яким, як Блад поклявся в душі, було покінчено назавжди. Але служба, хоч він на неї й дав згоду, не викликала в нього ніякого ентузіазму, і Блад залишався бездіяльним, байдужим. Він навіть заявив Хагторпу, коли той висловив свій протест проти такого ставлення до справи, що йому однаково, куди піти, чи в Пті Гоав, чи в пекло, байдуже кому слу-> йти, чи королю Людовіку, чи самому сатані.
Розділ XXVI
ДЕ-РІВАРОЛЬ
Не позбувся капітан Блад свого пригніченого настрою і тоді, коли вже відплив з острова Тортуги і прибув, як було домовлено, в бухту Пті Гоав. У такому ж настрої він вітав [243] барона де-Рівароля, коли в середині лютого той, нарешті, прибув з своєю ескадрою із п'яти військових кораблів і кинув якір поряд з кораблями піратів. Як пояснив де-Рівароль, через негоду вони добиралися сюди аж шість тижнів.
Де-Рівароль викликав Блада до себе, і капітан з'явився в замок Пті Гоав, де мала відбутися зустріч. Барон, високий горбоносий чоловік років сорока, тримався холодно і сухо. Він з явним несхваленням зміряв поглядом капітана Блада з ніг до голови, а на Хагторпа, Ібервіля та Волверстона, що стояли позаду капітана, навіть не глянув. Де-Кюссі запросив Блада сісти.
— Хвилинку, пане де-Кюссі. Здається, барон не помітив, що я тут не один. Дозвольте, сер, представити вам моїх супутників: капітан Хагторп з "Елізабет", капітан Волвер-стон з "Атропо" і капітан Ібервіль з "Лахезіс".
Барон недбало і гордовито глянув на капітана Блада, а потім сухо і ледь помітно кивнув головою кожному з представлених йому піратів. Усією своєю поведінкою він давав зрозуміти, що зневажає їх усіх і хоче, щоб вони це помітили. Поведінка барона викликала у капітана Блада несподівану реакцію — вона розбудила в ньому диявола, а разом з цим і почуття власної гідності, що останнім часом було задрімало. Йому раптом стало соромно за свій неохайний вигляд, і це, очевидно, примусило його триматися ще зухваліше. Жест, яким він поправив портупею так, щоб оздоблений ефес його довгої шпаги було видно де-Ріваролю, був майже натяком. Звернувшись до своїх капітанів, Блад вказав рукою на стільці вздовж стіни.
— Присувайтеся ближче до столу, хлопці. Ми примушуємо барона чекати.
Капітани послухались, а Волверстон при цьому багатозначно посміхнувся. Вираз обличчя пана де-Рівароля став ще нахабнішим. Він мав би за безчестя сидіти за одним столом з цими бандитами, вважаючи, що всі вони, крім хіба, може, самого капітана Блада, повинні були вислухати його стоячи. І, щоб підкреслити різницю між собою і піратами, він зробив єдине, що йому залишалось,— надів капелюха.
— Оце вірно,— по-дружньому зауважив Блад.— Я й не помітив, що тут протяги.— І він надів свого касторового капелюха з плюмажем.
Де-Рівароль від гніву почервонів, здригнувся і якусь мить, перш ніж заговорити, ледве стримувався, щоб не скипіти. Панові де-Кюссі теж було явно не по собі.
— Сер,— крижаним тоном почав барон,— ви примушуєте мене нагадати вам, що маєте лише звання капітана [244] першого рангу і перебуваєте в присутності генерала, командуючого сухопутними і військово-морськими силами Франції в Америці. Я змушений нагадати, що вам належить з пошаною ставитися до людини мого рангу.
— Щасливий запевнити вас,— одмовив капітан Блад,— що це нагадування зайве. Я, між іншим, вважаю себе джентльменом, хоч зараз і дуже мало на нього схожий, і, як джентльмен, я завжди з повагою ставився як до тих, кого природа й доля поставили наді мною, так і до тих, хто стоїть нижче і не має можливості обуритись, коли до нього виявляють зневагу.— Це був тонкий докір. Де-Рівароль, не знаючи, як заперечити, закусив губу, а Блад, не даючи йому можливості відповісти, вів далі.— Ну а зараз, коли ми порозумілися, може, перейдемо до справи? Де-Рівароль якусь мить понуро розглядав його.
— Очевидно, так буде краще,— сказав він і взяв аркуш паперу.— Це копія угоди, яку ви підписали з паном де-Кюссі.