До того ж якщо справді існує рай християн, то краще приберегти магічну таїну хрещення до останньої години життя. Вся гріховність довгих років змиється одразу, і імператор постане перед небесним сторожем чистим, як новонароджений. Так Костянтин і зробив. Тридцять один рік його правління був часом брехні й компромісу між церквою та імперією. Фатальний відбиток ніколи не згладиться.
З форуму-майдану свого імені рівноапостольський базилевс звертав свій погляд на схід — але зовсім не заради споглядання, як благословляється на світ! Він ніс туди хрест.
Добровільні, не імператорські, провісники нового одкровення вже давно, ще задовго до років Костянтина, дісталися до самого берега Азії, до Океану Сі ні в. Жовтолиций учений в шовковому вбранні, який знав напам'ять десять тисяч знаків,— саме лише споглядання на них підносить людину, бо навіть частина знака зображує ідею,— з цікавістю прислухайся до нового СЛОВА. Що ж, і Конфуцій 1 учив чесності, шани до батьків, доброчинності, осуджував злих. Людина добра від природи, в природі немає протиборствуючих сил, тільки сам смертний готує собі погибель, переступаючи закон помилково. Тому народові потрібна сталість прикладів і повчань. Любити ближнього, як себе, досить розумно: будуть любити й тебе. Хай згине від меча, хто підняв меч. Війна — найтяжче лихо, нехай знищиться призвідник. І нехай для вічних істин знаходять нові образи: сила слів, якщо їх весь час повторювати, затуплюється.
Зосереджені мовчуни Індії, які прагнуть сну пристрастей, прислухалися до нового вчення. Чому ж нового? Трій
1 Конфуцій — Кон-фуцзи, китайський наставник-мораліст (551— 479 рр. до н. е.).
ця християн нагадувала Тримурті ',і не раз уже праведники закріплювали мучеництвом своє одкровення. Без сумніву, цей безсрібник, який ходив босий тернистими дорогами віддаленого Заходу, належав до священного братства посвячених у Таїну. Не варто ставати на дорозі його послідовникам.
А Костянтин возсідав на бойовому коні, в героїчному облаченні імператорів войовничого Риму. Такого апостола Схід відмовився прийняти. Сумирні проповідники Христа з жебрацькою сумою на тихих осликах перетворилися на вивідувачів злого дракона. На Сході було вдосталь і своїх бойових коней, мечів, палаців і нещадних самодержців. Тому час відібрав в імператора Другого Риму навіть ту землю, яку заступали на форумі ноги його коня.
Отож, цей форум і ця статуя виявилися багатозначними символами, втіленими пророкуванням. Але — тільки за прикладом промовлянь Кумської Сі вілли чи Дельфійської Піфії, тобто зрозумілими після того, як збулися провіщення. /
Приміщення префектури, відоме кожному візантійцю, було на вулиці Аевів, кроків за п'ятсот від форуму Костянтина. Пе реконавшись у незвичайності розмаху бунту, Євдемоній вирішив, що його місце тут. Пославши легіон для охорони Божественного, префект залишив собі одну мані-пулу першої когорти. За давнім звичаєм, перші когорти формувалися з кращих мечів, легіонери перших когорт ще носили римське звання евокатусів — вибраних.
Євдемоній наказав не запалювати вогнів і зняв пост з п'яти легіонерів, які охороняли день і ніч десять сходинок, що піднімалися до дверей приміщення. На мідних полотнищах дверей виділялися випуклі знаки хреста. З ними поруч були сліди заклепок, які колись прикріплювали староримську емблему правосуддя — пучок різок ліктора з топірцем, вставленим у сніп лозин.
Легіонери порозстеляли плащі і попритулювалися один до одного якнайщільніше, в морозяній дрімоті мріючи про вугільні жаровні.
Відбитий низькими хмарами, на підлогу впав блиск пожежі. Нерухома купка легіонерів ніби піднялася з темряви, нагадуючи воєнний надгробок.
1 Тримурті — в індійському браманізмі єдність богів Брами, Вішну, Шіви — триголова статуя і тризуб.
Палала тюрма в Октогоні. Світлі плями на хмарах вказували місця інших пожеж. На плоскому даху триповерхової префектури була вежка з добрим оглядом. На неї піднявся Євдемоній з двома десятками помічників. Уява господарів міста підказувала пункти, де коїлися лиха.
— Охлос напав на тюрми! — гнівно мовив претор дему Петро.— І нікому спинити,— це був докір префекту.
Петра підтримав квезитор Стефан:
— Що скаже його Божественність, він буде невдово-лений.
Відшліфовані етикетом, як галька — хвилями, язики сановників самі відливали круглі фрази: все з точки зору блага, волі, спокою базилевса, все з посиланням на закони Єдино Мудрого і на його висловлювання.
Юстиніан наділив претора необмеженими правами карного пошуку. Цілковита таємність, яка замінила публічність ухвал колишніх магістрів, дозволяла претору широко користуватись речами, відібраними у злодіїв та розбійників. Власникам поверталось найменш цінне, а краще підносилося казні Палатія з доповіддю про невідшукання власників.
Таємничість розв'язувала і сваволю квезитора. Він відав справами про протиприродну розпусту, про єретиків, іудеїв, прихованих язичників. Викорінення діянь, які завжди не мали речових доказів і свідків, було золотим рудником. Необмежене мордування давало свідків, а запідозреному залишало єдине бажання — якнайшвидше вмерти. Смерть купувалася ціною признань з неславою. Спадщина діставалася базилевсу і квезитору.
Сфери дії префекта міста, претора і квезитора збігалися. Юстиніан на їхнє запитання пояснив: "Хто перший зуміє розпочати справу..."
Префект Євдемоній міг перехопити шматки в претора і квезитора, але ці двоє не могли поласувати добутками префекта. Спокій, розпорядок життя в місті і, найголовніше,— збір податей — були покладені на префекта. Оподатковувалися всі покупки і всі продажі, інструмент ремісника, коні, бики, осли. Оподатковувались майно і віддаруван-ня майна, спадщини, всі юридичні дії, всі вироби від ювелірних до виплетених із соломки сидінь стільців. Платили податок з прибутку всі повії, і кожну здирник податку переконував, що її прибутки нині збільшилися і частка базилевса — теж. Імперія Юстиніана перебрала розроблену систему обкладання податками. Залишалось удосконалювати її. Візантійці не платили тільки за повітря, котрим дихали.
Суми стягнутих податків виступали мірилом відданості префекта базилевсу. Скарги на оподаткування не приймалися ніде й ніким. Невнесення податку було за законом державним злочином. Несплатників податей переслідували із звірячою жорстокістю. Прес візантійських податків міг спрацьовувати лише в умовах інтенсивного терору. А терор дійовий за умови обов'язкового безперервного застосування. Тому несплатника роздирали на шматки. Податкова система ще більше, ніж кровожерність Влади, розвивала у візантійців зневагу до смерті.
Починаючи з префекта, збирачі податків живилися від податкодавців. Торговці намагалися перекласти гніт на покупців і ретельно стежили один за одним, щоб ніхто не збивав цін. Ширилися підробки. Вино розбавляли водою, хліб пекли з попелом, піском, м'якиною, тирсою. В мірках робили товще днище. Гирі підпилювали, вкорочували мідні бруски для виміру. /
Прагнучи повсюдно збільшити прибутки і в дечому скоротити витрати, що певною мірою збігається, Юстиніан звелів припинити відпускать олію й нафту, що наливались у вуличні світильники.
— Вірнопідданим не належить блукати ночами по місту. А хто шукає духівника для помираючого, повинен захопити ліхтар, і йому нічого робити за межами своєї парафії. Що менше спокус зазнають християни, не покидаючи своїх огнищ з настанням темноти, то спокійніше спатиме моє місто,— пояснив Божественний із властивою велемовністю свою турботу про добробут підданих.
Не боячись у темноті наглядачів, піддані вільно кричали:
— Ніка! Ніка! 1
Це слово ніби само стало гаслом бунту, підготовленого гнобленням, вибиванням податків, зубожінням, пихатою розкішшю Палатія і сановників, сваволею Влади.
Бий зло, бий нещастя, втілене в Юстиніані. Для некафо-ліків — бий також і високу церкву облудної догми і диявольську за її ділами. "Ніка" — гасло саме для бунту, не підготовленого змовою. Бунт Ніка заперечував, тільки й того.
Над холодною Пропонтидою хмари опускали гігантські
Ніка — означає "перемагай", "бий".
хоботи до білих хвиль, шмагали, звивалися, впивались. Народжувались водяні чудовиська. Хмари не кропили море дощем, хмари пили хвилі, небо смоктало води. Важке перетворювалося на легке, море піднімалося до неба.
Цієї ночі на Візантію спала сила, схожа на бурю. Вона вихоплювала людей з постелей, відривала від сімей, перетворювала слабких на сильних, сумирних — на лютих. Підданий, погрузлий в клопотах про насущний хліб, принижений і вже збайдужілий до приниження, замкнутий у собі, як устриця в черепашці, вся сила якої в стисканні скойок, вийшов на вулицю. Захопивши дрюк, сокиру, рожен, обв'язавши якнайміцніше камінь мотузкою, підданий кричав: "Перемагай!" — і ставав у ряд з людьми, яких ніколи досі не бачив.
Успіх у розправі з тюрмами, суддями, здирниками податків та службовцями префектури додавав рішучості.
Підгостривши зуби на тюремних воротах, бунт створював передові загони. Зав'язувалася дружба, називались імена чи випадкові прізвиська.
— Підемо за Фарбувальником, за Гололобим! Чоловік з руками, забарвленими пурпуром, тепер вів
людей до форуму Костянтина. Поруч з ним ішов раб з напівголеною головою.
Майдан зустрів бунтівників гнітючим для уяви простором пітьми. Згори базилевс-колос погрожував тяжкою міддю, внизу війська живого базилевса готувалися замкнути пастку. Лякливі, непокоячи мужніх, сахнулися перед примарною стіною невидимого легіону. І хтось, занепавши духом, уже вважав себе падлом, яке придатне тільки для ката. Натовп зупинився.
Поки за випадковими ватажками не визнали права наказувати, вони мусять ризикувати самі. Фарбувальник і Го-лолобий пішли на розвідку і повернулися із радісною звісткою. Це свої, брати з інших вулиць, виходили на форум Костянтина. Грізний імператор перетворився на купу бездушного металу. Самотність кожного розтала. Сміливі викресали вогонь, слабкі стали сильними.
Курні смолоскипи освітили знайомі обличчя.
— Перемагай, перемагай, перемагай!
Гасло бунту повторювали тричі, як аллілую.
З даху префектури здавалося, що на монумент Костянтина Великого, Святого і Рівноапостольного вчинено напад. Потім рух вогнів нагадував хресний хід великодної ночі.
Заграви вогню росли, розтікалися.