Горе людині в Цьогобіччі й Потойбіччі, яка пропускає та марнує останні всі переведення стрілок, а з тим і можливість виправлення напряму! Вона безповоротно втрачена.
Оскільки Творець не може нічого порушити в Досконалості Своєї Волі, то й допомагаючи, Він буде точно дотримуватися знов-таки найкращих Законів. Іншими словами: Його Воля від самого початку досконала. Кожен новий Акт Його Волі, самозрозуміло, також буде досконалий. Це зумовлює те, що кожен новий Акт Його Волі мусить нести в собі ті самі Закони, що вже існували раніше. Наслідком цього знов-таки є точне прилаштування до розвитку подій Етерно— і Груборечовинного світу. Якусь іншу можливість саме внаслідок Досконалости Бога раз і назавжди виключено. У вже роз'ясненому передбаченні з'явилося Обітування втілення в людину Сина Божого, щоб із провіщенням Істини людство могло перевести стрілку. Дія переведення стрілки відповідно до Законів залишається за самими людськими духами. Внаслідок цього, одначе, неможливо передбачити, яким буде їхнє рішення, бо лише людськими духами вже обраний шлях, на який вони перевели стрілку згідно зі своїм вільним рішенням, дасть змогу точно роздивитися їхні всі станції та повороти аж до кінцевої цілі. Відтак, згідно з логікою, природно виключені ті поворотні пункти, в яких вільне рішення людства є вирішальним, бо й це право, відповідно до природних закономірностей виникнення й розвитку внаслідок Божої Досконалости, так само є непохитне, як і все інше; тож, оскільки Творець надав людським духам це право внаслідок їхнього походження з Духовно-сутнісного, то Він і не намагається знати заздалегідь, яким буде їхнє рішення. Лише наслідки цього рішення може Він точно розпізнати до кінця, тому що вони тоді мусять проявлятися в межах Його Волі, яка міститься в Законах Етерно— і Груборечовинного творіння. Якби було інакше, то це могло б стати причиною появи на цій підставі вади в Досконалості, що, безумовно, виключено.
Людина повинна завжди сповна усвідомлювати, отже, цю свою величезну відповідальність, яка полягає в тому, що у своїх ґрунтовних рішеннях вона справді незалежна. Але, на жаль, вона уявляє себе або цілковито залежним слугою, або ж, переоцінюючи себе, вважає частиною Божественного. Ймовірно, причина цього в тому, що в обох випадках вона сподівається, що уникне відповідальности. В одному випадку вона нібито занадто низьке й залежне створіння, в іншому – нібито стоїть значно вище за неї. Але обидві позиції помилкові! Вона може розглядати себе як управителя, якого в певних речах наділено свободою обрання рішення, але який також несе повну відповідальність, отже, має велику довіру і не повинен вводити в оману щодо поганого господарювання.
Саме ця Досконалість зумовлює необхідність того, що Творець, безпосередньо допомагаючи хибно спрямованому людству, мусить врахувати і провал людства при виборі ним рішення. У такому разі у Своїй Мудрості й Любові, які Йому знов-таки закономірно й природно притаманні, Він тримає напоготові подальші шляхи допомоги, які тоді приєднуються до утрачених через провал людства попередніх шляхів, як їх продовження.
Тож уже до часу втілення в людину Сина Божого у вічному Царстві Отця готувався інший Посланець із Місією на випадок, якщо людство, попри велику Жертву Любови Отця, може провалитися. Якби Синові Божому з його чисто Божественною позицією не вдалося досягти, щоб людство на його застереження перевело стрілку свого шляху в напрямі, який він йому вказав, а в засліпленні залишилося б на своєму колишньому шляху, який веде до загибелі, то мусив би тоді прийти ще один Посланець, який за своєю внутрішньою сутністю міг бути ближчим до людства, ніж Син Божий, щоб іще раз в останню годину послугувати йому Застерігачем і Провідником, якщо — — — — воно захоче почути його Поклик Істини. Це є Син Людський.
Христос, як Син Божий, знав про це. Коли під час своєї діяльности він розпізнав зарослу бур'янами й пересохлу землю душ людських, йому стало зрозуміло, що його земні мандри не принесуть плодів, які мусили б дозріти за доброго воління людства. Він дуже засмутився, бо, маючи за основу так добре відомі йому Закони у Творінні, які несуть Волю його Отця, побачив невідворотний дальший розвиток до неминучого кінця, який мусили притягти до себе природа та воля людей. І тоді він почав говорити про Сина Людського, про необхідність його майбутнього Приходу внаслідок такого розвитку подій. Чим далі він виконував свою велику Місію, яка, залежно від рішення людства, відкривала два шляхи: або великі наслідки його Вчення з наступним сходженням та уникненням усього згубного, або провал і дальше стрімке скочування по похилій площині, що муситиме призвести до загибелі, тим чіткіше він бачив, що рішення великої більшости людства схиляється до провалу і, отже, до загибелі. Після цього сформувалися його висловлювання стосовно Сина Людського в прямі Обітування і Провіщення, в яких він говорив: "Коли ж прийде Син Людський…" – і таке інше.
Цим визначив він час безпосередньо перед небезпекою загибелі, яка, з огляду на провал людства щодо його Місії, як кінцева ціль подальшого впертого прямування в тому самому напрямі, мусила настати згідно з Божественними Законами в Речовинному світі. Тяжко страждав він тоді від цього усвідомлення.
Хибним є кожен переказ, який стверджує, що Ісус, Син Божий, водночас визначав себе і як Сина Людського. Така нелогічність не притаманна ні Божественним Законам, ні Синові Божому, як Знавцеві й Носителю цих Законів. Учні не розібралися в цьому, як випливає із самих їхніх запитань. Тільки через них сталася помилка, яка тримається аж до сьогодні. Їм здалося, що Син Божий виразно визначив самого себе Сином Людським, і це припущення з такою помилкою вони переказали й нащадкам, які також не підійшли серйозно до наявної в цьому нелогічности, як і самі учні, а просто обминули її, почасти з боязкости, почасти зі зручности, незважаючи на те, що у виправленні ще чіткіше й сильніше виявилася б усеосяжна Любов Творця. Ідучи вслід за Сином Божим, що означає, прийнявши та продовживши його Місію, Син Людський, як другий Посланець Бога-Отця, постане перед людством на Землі, щоб завдяки провіщенню Істини відвернути його з теперішнього шляху і привести до добровільного рішення про вибір іншого напряму, який відведе від пункту загибелі, що тепер на нього чекає.
Син Божий – Син Людський! Те, що між ними мусить бути відмінність, напевно, не так уже й важко здогадатися. Кожне з цих слів має свій чітко окреслений, строго визначений зміст, їх змішування і злиття треба затаврувати як млявість мислення. Слухачі та читачі доповідей зуміють усвідомити природний розвиток, коли він, виходячи від Прасвітла, Бога-Отця, сягає груборечовинного світового тіла. Син Божий прийшов із Божественно-Безсутнісного, промчавши крізь Духовно-сутнісне та Етерноречовинне до інкарнації в Груборечовинному світі. Тому він із повним правом мусить бути названий втіленою в людину Божою Частиною або Сином Божим. Стрімке проходження як крізь Духовно-сутнісне, саме в якому міститься вихідний пункт людського духу, так і крізь наступну Етерноречовинну частину Творіння, не дало йому змоги закріпитися там настільки, щоб його Божественно-Безсутнісний Дух зміг отримати міцні захисні оболонки того й іншого роду, навпаки, ці оболонки, які зазвичай слугують обладунками, лишилися тонкими. Це стало тією перевагою, що його внутрішнє Божественне випромінювалося, тобто проривалося, вільніше й потужніше, але це було також вадою, тому що у ворожих до Світла низовинах землі його винятковість дуже швидко викликала опір та люті напади на нього. Потужне, але слабо прикрите Божественне в земній груборечовинній оболонці мусило залишатися серед людей чужим, тобто розташованим надто далеко від них. Образно висловлюючись, отже, можна сказати, що його Божественний Дух для низького Груборечовинно-земного через брак пристосувань із Духовно-сутнісного та Етерноречовинного був недостатньо оснащеним і спорядженим. Прірва між Божественним і земним лишилася зовсім слабо заповненою.
Оскільки люди не оцінили й не зберегли цього Дарунку Божественної Любови, а через природний потяг до всього темного виступили проти просвітлого Сина Божого з ворожістю й ненавистю, то мусив прийти другий Посланець в особі Сина Людського, котрий для Груборечовинного світу краще споряджений.
Син Людський також є Посланець Бога і вийшов із Божественно-Безсутнісного. Він, одначе, перед початком своєю Місії в Груборечовинному світі був інкарнований у вічному Чисто-Духовно-сутнісному, отже, був тісно пов'язаний з природою духовної сутности, з якої походить сім'я зародку людського духу! Таким чином, Божественно-Безсутнісне Ядро цього другого Посланця наближається до людського духу в його витоку, внаслідок чого він здобув як кращий захист, так і безпосередню силу проти нього.
У Найвищих Висотах спорідненого з сутністю людського духу живе для всього сущого досконалий Ідеал того, що може нести в собі весь дальший розвиток із Духовно-сутнісного. Тобто вічний чисто-духовно-сутнісний Ідеал усього жіночного, як Цариця Жіночности з усіма живлющими Чеснотами. Кожен жіночий духовний зародок несе в собі несвідоме томління, рівняючись на цей чистий, у найшляхетнішій формі живлющий Ідеал. На жаль, це несвідоме томління під час ходи крізь Речовинність часто вироджується в марнославство, яке імітує і в самообмані намагається підмінити багато що з того, шо не стало живим, але до чого все ж є прагнення. Однак це томління стає свідомішим при піднесенні до Світла ще в Етерноречовинному світі. Щойно ниці бажання почнуть відпадати – а вони завжди бурхливо вириваються назовні, – чесноти нарешті оживають і зміцнюються. Магнітом і фокусом цього шляхетного томління за жіночими Чеснотами є Цариця Жіночности в непроминущому Царстві Отця, в Чисто-Духовно-сутнісному. Божественно-Безсутнісне Ядро другого Посланця Бога було занурене в цей духовно-сутнісний Ідеал Жіночности й виховане ним як духовно-сутнісною Матір'ю у вічному Царстві Бога-Отця, в Замку Ґраля як батьківщині його духовної юности. Лише тоді звідти вирушив він зі своєю Місією у Груборечовинний світ завчасно, щоб у слушну годину потрапити на поле боротьби, аби вказати правильний шлях у Царство Отця тим, хто просить про духовне керівництво в серйозних пошуках Бога, і водночас захистити від нападів ворожих до них осіб, спрямованих донизу.
Оскільки він, на противагу Синові Божому, свою духовну юність провів у Духовно-сутнісному, тобто у витоку й вихідному пункті людських духів, то укорінений він водночас окрім у Божественно-Безсутнісному також міцно в Духовно-сутнісному, внаслідок чого за своєю природою він перебуває ближче до людства і в поєднанні походження та юности є справжньою Боголюдиною! Походячи з Божественно-Безсутнісного, а також із Духовно-сутнісного, Прапочатку людства.