Він відчув, як його покидають останні сили. Голова впала на землю і він зомлів.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —
Секрет Герміони
— Жахливі речі... жахливі... просто неймовірно, що ніхто з них не помер... ніколи про таке не чув... це ж яке щастя, що ти там був, Снейпе...
— Дякую, пане міністре.
— Орден Мерліна другого ступеня! Не менше. А якщо вдасться, то й першого!
— Дуже вам дякую, пане міністре.
— Рана, бачу, серйозна... Мабуть, Блекова робота?
— Якщо чесно, це Поттер, Візлі і Ґрейнджер, пане міністре...
— Та ні!
— Блек їх зачаклував, я зрозумів це відразу. Закляття "Конфундус", судячи з їхньої поведінки. Він навіть навіяв їм, що невинний. Вони не тямили, що роблять. Але їхнє втручання призвело до того, що Блек зумів утекти... вони, мабуть, гадали, що піймають його самі. Їм досі забагато прощалося... Боюся, що вони склали про себе зависоку думку... до того ж директор, звісно, Поттерові забагато дозволяє...
— Ну, але ж, Снейпе... ти знаєш, Гаррі Поттер... ми всі трохи заплющуємо очі на його витівки.
— Але ж... чи на користь йому така поблажливість? Особисто я поводжуся з ним, як з будь яким іншим учнем. А будь який інший учень був би принаймні тимчасово відрахований зі школи за те, що піддав такій небезпеці своїх друзів. Судіть самі, пане міністре: він порушив усі шкільні правила... Після всіх запобіжних заходів, що вживалися задля його ж безпеки. .. він опинився за межами школи, уночі, в товаристві вовкулаки і вбивці... До того ж, я маю всі підстави підозрювати, що він таємно відвідував Гоґсмід...
— Ну, але ж... побачимо, Снейпе, побачимо... хлопчина, без сумніву, накоїв дурниць...
Гаррі лежав і слухав, не розплющуючи очей. Він був неначе п'яний. Почуті слова ледве повзли від вух до мозку, тож йому важко було щось збагнути. Його руки й ноги мовби налилися свинцем, важкі повіки не піднімалися... Хотілося цілу вічність лежати на цьому зручному ліжку...
— Мене найбільше вражає поведінка дементорів... Що змусило їх відступити, Снейпе?
— Не знаю, пане міністре. Коли я отямився, вони вже займали свої пости біля входів до школи...
— Неймовірно. Але ж і Блек, і Гаррі, і дівчина...
— Усі були непритомні, коли я до них добрався. Певна річ, я зв'язав Блека, заткнув йому кляпом рота, вичаклував ноші й негайно доправив їх усіх до замку.
Запала тиша. Мозок Гаррі запрацював трохи швидше, і відразу щось запекло йому в животі...
Він розплющив очі. Усе злегка розпливалося: хтось зняв з нього окуляри. Він лежав у тьмяній шкільній лікарні. У глибині палати розрізнив постать мадам Помфрі, що стояла спиною до нього, нахилившись над ліжком. Гаррі примружився. Під рукою мадам Помфрі виднілося руде Ронове волосся.
Гаррі повернув голову на подушці. Праворуч від нього лежала на залитому місячним сяйвом ліжку Герміона. Її очі теж були розплющені, а вона — перелякана. Побачивши, що Гаррі прокинувся, Герміона притисла пальця до вуст і кивнула на лікарняні двері. Вони були відчинені, а з коридору долинали голоси Корнеліуса Фаджа та Снейпа.
Мадам Помфрі поспішила в напівтемряві до Гарріного ліжка. Вона несла йому плитку шоколаду небачених розмірів. То була не плитка, а радше тротуарна плита.
— Ага, ти вже прокинувся! — жваво мовила вона, поклала шоколад на столик біля ліжка і заходилася дробити його маленьким молоточком.
— Як там Рон? — запитали в один голос Гаррі й Герміона.
— Буде жити, — похмуро відповіла мадам Помфрі. — А стосовно вас обох... ви залишитеся тут, поки я не переконаюся, що ви... Поттере, що це ти робиш?
Гаррі сів, нап'яв окуляри і схопив чарівну паличку.
— Я мушу зустрітися з паном директором, — пояснив він.
— Поттере, — почала заспокоювати його мадам Помфрі, — все гаразд. Блека схопили. Він сидить замкнений нагорі. Дементори ось ось виконають свій Цілунок...
— ЩО?
Гаррі зіскочив з ліжка. Герміона теж. Але його крик почули в коридорі. Наступної миті в палату зайшли Корнеліус Фадж і Снейп.
— Гаррі, Гаррі, що таке? — розхвилювався Фадж. — Негайно в ліжко... Він уже з'їв свій шоколад? — стурбовано запитав він мадам Помфрі.
— Пане міністре, послухайте! — вигукнув Гаррі. — Сіріус Блек ні в чому не винен! Пітер Петіґру сфальсифікував власну смерть! Ми його сьогодні бачили! Ви не можете дозволити дементорам зробити таке з Сіріусом, він...
Але Фадж похитував головою, легенько усміхаючись.
— Гаррі, Гаррі, у тебе все переплуталося, ти витримав таке жахливе випробування! Лежи й відпочивай, тепер уже все під нашим контролем...
— НЕ ВСЕ! — зарепетував Гаррі. — ВИ ЗАТРИМАЛИ НЕ ТОГО!
— Пане міністре, прошу нас вислухати! — Герміона підбігла до Гаррі й благально зазирнула в обличчя Фаджа. — Я теж його бачила. Це був Ронів пацюк, він анімаг, я маю на увазі Петіґру, і...
— Ви бачите, пане міністре? — втрутився Снейп. — Їх цілком збили з пантелику. Блек добре постарався.
— НІХТО НЕ ЗБИВАВ НАС З ПАНТЕЛИКУ! — закричав Рон.
— Пане міністре! Пане професоре! — розсердилася мадам Помфрі. — Я наполягаю, щоб ви залишили палату. Поттер мій пацієнт, і його не можна тривожити!
— Мене ніхто не тривожить, я лише намагаюся розповісти, що сталося насправді! — розлючено вигукнув Гаррі. — Якби вони вислухали...
Але мадам Помфрі зненацька засунула йому в рот великий шматок шоколаду. Гаррі завмер на півслові, і вона силоміць уклала його в ліжко.
— Пане міністре, благаю, дітям потрібен спокій. Прошу покинути...
Але тут знову відчинилися двері.
Це був Дамблдор. Гаррі насилу проковтнув шоколад і ще раз підвівся.
— Пане директоре... Сіріус Блек...
— Заради всіх святих! — істерично вигукнула мадам Помфрі. — Це лікарня чи що? Пане директоре, я наполягаю...
— Прошу вибачити, Поппі, але я мушу перемовитися з містером Поттером та міс Ґрейнджер, — спокійно мовив Дамблдор. — Я щойно розмовляв із Сіріусом Блеком...
— Допускаю, що він розповідав вам ту саму баєчку, якою замакітрив голову Поттерові? — скривився Снейп. — Про пацюка і про те, що Петіґру живий...
— Блек і справді про це розповідав, — підтвердив Дамблдор, пильно поглядаючи на Снейпа крізь свої окуляри півмісяці.
— Отже, мої свідчення вже нічого не важать? — гаркнув Снейп. — Пітера Петіґру не було ні у Верескливій Халупі, ні надворі. Я його не бачив!
— Бо ви були непритомні, пане професоре! — відверто сказала Герміона. — Ви прибули пізніше і не все чули...
— Міс Ґрейнджер, ПРИКУСІТЬ ЯЗИКА!
— Та годі тобі, Снейпе, — аж здригнувся Фадж, — ця юна панянка трохи збентежена, треба взяти це до уваги...
— Я хотів би поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, — раптом наполіг Дамблдор. — Корнеліусе, Северусе, Поппі — прошу нас залишити.
— Пане директоре! — обурилася мадам Помфрі. — Вони потребують лікування і відпочинку..
— Це нагальна справа, — не поступався Дамблдор. — Я наполягаю.
Мадам Помфрі зціпила вуста й подріботіла до свого кабінету в глибині палати, грюкнувши дверима. Фадж глянув на великий золотий годинник, що звисав з його камізельки.
— Дементори мали б уже прибути, — сказав він. — Піду їх зустріну... Дамблдоре, побачимося нагорі.
Він підійшов до дверей і відчинив їх, запрошуючи Снейпа, але той не зрушив з місця.
— Сподіваюся, ви не повірили жодному слову Блека? — просичав Снейп, уп'явшись очима в обличчя Дамблдора.
— Я хочу поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, — повторив Дамблдор.
Снейп підступив до нього на крок.
— Сіріус Блек продемонстрував схильність до вбивства ще в шістнадцять років, — видихнув він. — Ви ж не забули, директоре? Не забули, що він колись намагався мене вбити?
— З пам'яттю в мене поки що все гаразд, Северусе, — спокійно відповів Дамблдор.
Снейп крутнувся на підборах і рушив до дверей, що їх і досі притримував Фадж. Двері зачинилися, і Дамблдор повернувся до Гаррі й Герміони, які заговорили навперебій.
— Пане професоре, Блек каже правду... ми бачили Петіґру...
— ...він утік, коли професор Люпин обернувся у вовкулаку..
— ...він пацюк...
— ...передня лапка в Петіґру... тобто рука... там немає пальця, він сам його відрізав...
— ...на Рона напав Петіґру, а не Сіріус...
Дамблдор підняв руку, щоб зупинити цей словесний потік.
— Тепер ваша черга слухати, і я благаю, щоб ви мене не перебивали, бо в нас дуже мало часу, — спокійно мовив він. — Окрім ваших слів, немає жодного доказу на підтримку Блекової версії... А слова двох тринадцятирічних чарівників нікого не переконають. Свідки з усієї вулиці присягалися, що бачили, як Сіріус убив Петіґру. Я сам свідчив у міністерстві, що Сіріус був тайнохоронцем Поттерів.
— Професор Люпин може підтвердити... — не стримався Гаррі.
— Професор Люпин зараз десь далеко в лісі і не здатний нічого й нікому підтвердити. Коли він знову набуде людської подоби, буде пізно: Сіріуса вже не стане. Мушу додати, що вовкулаки не викликають довіри серед чарівників, тому на його слова мало хто зважить.. . До того ж, вони з Сіріусом старі друзі...
— Але ж...
— Вислухай мене, Гаррі. Вже надто пізно, ти розумієш? Ти ж бачиш, що версія подій в тлумаченні професора Снейпа звучить набагато переконливіше за вашу.
— Він ненавидить Сіріуса, — зітхнула Герміона. — І все через той безглуздий жарт, що втнув із ним Сіріус...
— Сіріус поводився доволі підозріло. Напав на Гладку Пані... проник у ґрифіндорську вежу з ножем... Без Петіґру, живого чи мертвого, ми не маємо жодного шансу скасувати Сіріусів вирок.
— Але ж ви нам вірите.
— Так, вірю, — спокійно підтвердив Дамблдор. — Але я безсилий примусити інших розпізнати правду або скасувати рішення міністра магії...
Гаррі глянув у його похмуре обличчя і відчув, ніби втрачає ґрунт під ногами. Він уже звик, що Дамблдор завжди знаходив якесь несподіване рішення, тож і тепер сподівався на диво. Та ба... згасала їхня остання надія.
— Нам потрібно, — повільно проказав Дамблдор, перевівши погляд своїх ясно блакитних очей з Гаррі на Герміону, — трохи більше часу.
— Але ж... — почала Герміона. Та враз її очі округлилися. — АГА!
— Слухайте мене уважно, — сказав Дамблдор дуже тихо й дуже чітко. — Сіріуса замкнули в кабінеті професора Флитвіка на восьмому поверсі. Тринадцяте вікно праворуч від Західної вежі. Якщо все піде добре, ви врятуєте нині більше, ніж одне невинне життя. Але запам'ятайте: вас ніхто не повинен бачити. Міс Ґрейнджер, ви знаєте закони... ви знаєте, що поставлено на карту...