І Незнайко теж.
— Вам залишається, пані, вибрати того, хто більше сподобається.
— Справа тут не в мені, — сказала хазяйка. — Я хотіла б, щоб няня сподобалась моїм чарівним крихіткам… Ну-бо, Роландику, — звернулася вона до пуделя, — покажи, любенький, хто тобі більше подобається.
З цими словами вона зняла повідок з нашийника пуделя. Звільнившись від прив'язі, пудель спроквола пішов до коротульок і почав обнюхувати кожного. Підійшовши до Незнайка, він чомусь дуже зацікавився його черевиками: довго обнюхував їх, після чого задер голову, лизнув Незнайка прямо в щоку й сів перед ним на підлогу.
— Ти не помилився, Роландику? — спитала хазяйка. — Тобі й справді подобається цей?.. Ану, подивимось, що скаже Мімі.
Служниця нагнулась і спустила на підлогу маленького собачку. Собачка покотився на своїх коротеньких ніжках прямо до Незнайка й теж сів біля його ніг.
— Дивіться, і Мімі вибрала цього! — усміхнулася служниця.
Незнайко присів і почав гладити обох собак.
— Скажіть, голубе, — спитала хазяйка, — ви й справді любите тварин?
— Душі в них не чую! — признався Незнайко.
— В такому разі я беру вас.
Працівник контори записав Незнайкове ім'я, а також ім'я й адресу хазяйки, яку, до речі, звали пані Мінога, після чого сказав, що Незнайко повинен заплатити за послуги контори фертинг, коли ж у нього немає грошей, то щоб приніс, тільки-но одержить платню. На цьому формальності були закінчені, й Незнайко пішов з контори в супроводі обох собак, а також пані Міноги та служниці.
В домі, де тепер Незнайко мав жити, його поселили у світлій, просторій кімнаті, стіни якої були прикрашені портретами Роланда, Мімішки і якихось інших собак. Посеред кімнати стояло троє ліжок. Двоє були більші — на них спали Роланд і Незнайко. Третє ліжко було менше — на ньому спала Мімішка. Біля стіни була дзеркальна шафа, в якій зберігались собачі фуфайки, шубки, попонки, жилетки, нічні піжамки, а також вечірні панталончики для Мімі.
Найвідповідальнішим ділом, яке доручили Незнайкові, було купання собак. Для цього в домі була спеціальна кімната з двома ваннами. Одна ванна, більша, — для Роланда, друга, менша — для Мімі. Мімішку доводилося купати тричі на день: уранці, опівдні і ввечері. А Роланд купався лише вранці, бо перед купанням йому неодмінно треба було розпускати косички, а це забирало багато часу. Якщо ж коси не розпускати, то, намокнувши у воді, вони збилися б, і собака не мав би такого шикарного вигляду.
Після ранкового купання собак одразу доводилося вести в собачу перукарню, де Роландові знову заплітали кіски, підстригали морду й хвіст, відновлюючи порушену красу. Мімішці в цей же час підвивали щипцями кучерики, змащували шерсть бриоліном, щоб вона красиво блищала, підфарбовували чорною фарбою вії, підмальовували синькою очі, щоб вони здавалися більшими й виразнішими. З перукарні собаки повертались у супроводі Незнайка додому, потім він вів їх прямо в спальню до пані Міноги, яка на цей час вставала з постелі. Побажавши собакам доброго ранку й поцілувавши їх у морди, хазяйка розпитувала Незнайка, як вони провели ніч, тоді відпускала їх снідати, наказавши Незнайкові краще дивитися за ними.
Після сніданку Незнайко з Мімішкою і Роландом ішли заведеним порядком у собачий парк, де в цей час гуляли й інші собаки із своїми няньками. Після прогулянки наставала пора вдруге купати Мімішку, а Роланд розважався тим, що ловив у саду цвіркунів і коників. Потім усі троє ішли в собачий ресторан обідати. Пообідавши, собаки відпочивали годинки півтори, а Незнайко в цей час пильнував, щоб їх не кусали мухи. Після відпочинку всі троє гуляли по місту. Мімішка і особливо Роланд були великими любителями бродити вулицями, а надто в центрі міста, де вони могли досхочу розглядати стрічних пішоходів. Гомін натовпу, шум автомобілів, а також найрізноманітніші запахи від перехожих, які вловлював тонкий нюх собак, — все це давало їм незбагненне, тільки собакам доступне задоволення.
Вернувшися з прогулянки, собаки робили фіззарядку, тобто бігали за Незнайком по саду, стрибали через кущі й квіткові клумби. Такі вправи вважалися дуже корисними для собачого самопочуття, хоч і не дуже подобались садівникові, в обов'язки якого входило стежити за садом. Після фіззарядки був відпочинок, під час якого Незнайко заповняв так званий собачий журнал. У цей журнал записувались усі більш-менш значні і навіть незначні події з життя Роланда та Мімішки.
Нарешті наставала пора вечеряти, після чого час проводили по-різному. Коли у пані Міноги була звана вечеря, то Незнайко приводив Мімі й Роланда в кімнати, щоб гості могли помилуватися собаками. Коли Мінога їхала в театр, то неодмінно брала з собою і Мімішку, бо в той час була мода тягати по театрах своїх кімнатних цуциків. Усіх, хто з'являвся в театр або на концерт без собаки, вважали нещасними злиднями і сміялися з них. У такі вечори Незнайко опікувався тільки Роландом, і вони вдвох ішли в спортивний собачий зал або в плавальний басейн, де дивилися якесь собаче змагання, або вирушали в дрянингський "Тупичок" і провідували хворого Козлика.
Треба сказати, що Незнайко ніколи не забував про свого хворого друга. Не минало й дня, щоб він не заскочив до нього хоча б на хвилинку. Як завжди, це вдавалося зробити в час післяобідньої прогулянки. Щоразу, обідаючи з собаками, Незнайко не з'їдав свою порцію до кінця, а ховав у кишеню то пиріжок, то котлетку, то окрайчик хліба і ніс усе це голодному Козликові.
Першого ж дня він звернувся до пані Міноги з проханням заплатити йому хоча б за тиждень наперед, бо йому треба помогти хворому приятелеві, який перебував у дрянингській нічліжці. Пані Мінога сказала, що тепер він живе в багатому домі, у товаристві пристойних собак, і йому не личить водити компанію із злидарем Козликом, який навіть свого житла не має, а спить у чужій нічліжці.
— Ні про яких таких Козликів я не хочу й чути! — сказала вона. — Якщо ж ви при мені або при Мімішці з Роландом вимовите якесь непристойне слово на взірець "нічліжки", я вас звільню. Що ж до платні, то ви одержуватимете її раз на тиждень, тільки не наперед, а як мине тиждень.
Справді, як тільки минув тиждень, хазяйка заплатила Незнайкові п'ять фертингів. Для нього це була велика радість. Другого дня, під час післяобідньої прогулянки з собаками, він зайшов у лікарню і запросив до Козлика лікаря.
Лікар уважно оглянув хворого й сказав, що його найкраще було б покласти в лікарню, бо хвороба дуже запущена. Довідавшись, що за лікування в лікарні доведеться заплатити двадцять фертингів Незнайко страшенно засмутився і сказав, що він одержує всього лиш п'ять фертингів на тиждень і йому потрібен буде цілий місяць, щоб зібрати таку суму.
Коли протягти ще місяць, то хворому вже не допоможе ніяка медицина, — мовив лікар. — Щоб врятувати його, потрібне негайне лікування.
Він дістав олівець і клаптик паперу й почав робити якісь розрахунки.
— Ось, — сказав нарешті він. — Я приходитиму двічі на тиждень і робитиму хворому уколи. За кожний візит будете платити мені по півтора фертинга. Решта грошей піде на ліки. Думаю, тижнів за три ми зможемо поставити хворого на ноги.
Він одразу ж виписав багато рецептів. Тут були різні медикаменти як для прийому всередину, так і зовнішні: вітаміни різних сортів, антибіотики, синтоміцинова емульсія для прикладання до розпухлої шиї, а також стрептоцид, пірамідон і новокаїн.
Лікування справді пройшло успішно, і за два тижні лікар дозволив Козликові вставати, а ще за тиждень сказав, що тепер йому приходити нема потреби, бо хворий зовсім видужав; йому конче треба тільки добре харчуватися, щоб відновити сили.
Це був радісний день як для самого Козлика, так і для Незнайка. Вони сиділи на полиці в дрянингському "Тупичку" і мріяли.
Тепер нам не треба буде витрачати гроші па оплату лікаря і ліків, — казав Незнайко. — Ти будеш краще харчуватися, а коли сили твої відновляться, теж знайдеш якусь хорошу постійну роботу.
— О, це було б чудово! — щасливо усміхаючись, мовив Козлик.
На підлозі біля них лежали Роланд з Мімішкою і, здавалося, прислухались до їхньої розмови. Насправді ж вони ні до чого не прислухались, а підстерігали пацюка, який ховався від них під полицею. Роланд з природи був чудовим ловцем пацюків, тому він з величезним задоволенням ходив з Незнайком у дрянингську нічліжку, де саме повітря, здавалося, було просякнуте пацючим смородом. Опинившись з Незнайком у нічліжці і спіймавши пацюка, Роланд звичайно не загризав його, а, лише придушивши трохи, віддавав погратися Мімішці. Мімішка вищала й бігала, тримаючи пацюка в зубах, потім на хвилиночку відпускала його і вдавала, ніби дивиться вбік, а коли пацюк намагався втекти, знову ловила його. Все це страшенно розважало мешканців нічліжки, які тепер щодня з нетерпінням чекали, коли прийде Незнайко із своїми собаками.
Радість Незнайка й Козлика була недовгою. Пані Мінога вже давно звернула увагу на те, що від її улюбленої Мімішки почало чомусь тхнути пацюками. Запідозривши недобре, вона подзвонила по телефону в контору розшуку й дала завдання простежити, де буває Незнайко, гуляючи з собаками. Власник контори доручив що справу досвідченому сищику панові Біглю, який невідступно слідкував за Незнайком три дні, після чого подав докладний звіт про його дії. Вивчивши звіт, власник контори розшуку повідомив Міногу про точну адресу дрянингського готелю і час, коли Незнайко буває там із довіреними йому собаками.
Діставши цю звістку, пані Мінога мало не зомліла. Дізнавшись від покоївки, що Незнайко недавно пішов на прогулянку, вона негайно викликала з розшукної контори сищика Бігля і звеліла йому відвезти її разом з покоївкою туди, де він бачив Незнайка з її улюбленцями.
І ось саме в ту мить, коли Незнайко й Козлик мріяли, а Мімішка гралася з пацюком, якого щойно спіймав для неї Роланд, двері відчинились, і в нічліжці з'явилась пані Мінога в супроводі покоївки й сищика Бігля. Побачивши Роланда, який розлігся на брудній підлозі біля ніг Незнайка, і свою улюблену Мімішку з огидним пацюком у зубах, пані Мінога заверещала і, закотивши очі, впала на підлогу. Сищик перелякався і, взявши Міногу за талію, почав щосили трясти її, а покоївка тим часом бризкала їй на обличчя одеколоном.