Все інше — просто балаканина моралістів... Якась гарячкова невпокоєність вимагає від нас, щоб смерть здійснювала свої смертельні жнива за наш рахунок".
Смерть і сексуальність, замість того, щоб ворогувати як антаґоністичні принципи (Фройд), взаємно обмінюються в межах того самого циклу, в межах єдиного циклічного кружеляння безперервности. Смерть аж ніяк не є "ціною" сексуальности — щось на зразок еквівалентности, котра повсюдно спостерігається в теорії складних живих істот (на відміну від безсмертної й позастатевої інфузорії), — і так само сексуальність не є просто кружним шляхом до смерти, як у "Незручностях цивілізації": обидві вони обмінюються енерґіями, взаємно звеличують одна одну. Ні одна, ні друга не мають якоїсь особливої економіки: лише внаслідок відокремлености, життя і смерть потрапляють під оруду економіки — у взаємному ж поєднанні вони разом долають економіку через свято і марнування (або ж еротизм, як вважає Батай): "Поміж смертю і сексуальністю немає жодної різниці. Вони є просто найвищими моментами свята, котре справляє природа разом з незліченною кількістю інших створінь, — й та, і друга мають сенс необмежного марнування, до котрого вдається природа всупереч прагненню всякої істоти продовжувати себе до нескінченности." Отож, це свято, і свято це призводить до відновлення циклу, тоді як дефіцит призводить до утворення лінійної економіки тривалости, — свято призводить до відновлення циклічного кружеляння життя і смерти, тоді як Фройд не бачить іншого виходу, крім глухої безвиході повторювання і смерти.
Отож, у Батая смерть розглядається як принцип надмірности і як анти-економіка. Звідси ж походить метафора розкоши, метафора смерти як пишноти. Лише даремне похоронне марнування має сенс — економіка не має жодного сенсу, вона є просто залишком, з котрого вчинили закон життя, тоді як багатство полягає в пишному обміні смерти: в посвяті, в "проклятій долі", що не піддається інвестуванню й еквівалентності, а тому її можна лише знищити. Якщо життя полягає просто в потребі тривати за будь-яку ціну, то знищення — це розкіш, яка не має ціни. В системі, де життя реґулюється законом цінности і користи, смерть стає даремною розкішшю і єдиною альтернативою життя.
Оце розкішне поєднання статі й смерти фіґурує в Батая під знаком безперервности, на противагу перервній економіці індивідуальних існувань. Доцільність належить до порядку дисконтинуального, саме дисконтинуальні створіння виробляють доцільність, всі види доцільности, що зводяться лише до одного, — до їхньої смерти. "Ми перервні створіння, ми індивіди, що вмирають кожен поодинці і за незрозумілих обставин, однак ми потерпаємо від ностальґії за втраченою безперервністю". Смерть же ж, навпаки, не має жодної доцільности, в еротизмі вона ставить під сумнів усяке цільове настановлення індивідуальної істоти: "Що ж означає еротизм тіл, як не насильство над сутністю партнерів?.. Всяка еротична дія базується на принципі руйнування замкненої структури істоти, котра в нормальному стані виступає партнером для гри". Еротичне оголення означає не що інше як завдавання смерти, оскільки воно означає перехід до стану комунікації, до втрати ідентичности і злиття. Зачарованість розпадом сталих форм, — ось що означає Ерос, усупереч Фройду, в котрого Ерос пов'язує енерґії, складає їх у дедалі більші цілісності. В смерті, як і в Еросі, відбувається впоєння перервности в безперервність — це гра з цілковитою перервністю. Саме в цьому сенсі "смерть, розрив тієї індивідуальної перервности, до котрої нас приковує тривога, постає перед нами як набагато важливіша істина, ніж саме життя". Фройд казав точнісінько про те ж саме, але за основу взяв недостатність. І це вже була не та сама смерть.
Фройдові не бракувало вміння розгледіти у смерті контури самого життя, — він просто не здужав розпізнати запаморочливости, надмірности і того перевороту всієї економіки життя, котрий здійснила смерть, — а тому й зробив із неї, у формі кінцевого потягу, рівняння відстроченого життя. Він побудував теорію фінальної економіки під знаком повторюваности і знехтував при цьому пароксизмом. Смерть — це ні розв'язання, ні інволюція, вона становить собою не що інше, як обернення й символічний виклик.
Тому що, в самозабутті й гарячковому намаганні
попередити волю богів,
смертні розпочавши свій гін із широко розплющеними очима обирають найкоротший шлях до небуття
Так бурхливий потік шукає спочинку в морській глибині
кидається з шалом
несамохіть зачарований
з каменя на камінь несамовито
в тузі п'янкій за безоднею...
Безумство мов пошесть. Так цілі народи
віддаються веселому бенкету смерти
[В епоху греків на Ксанті було місто]
великодушність Брута збудила в їхніх серцях лють
Коли спалахнула пожежа, він простягнув їм руку спасіння
хоча і держав ув облозі теє місто
Але вони зіпхнули з валів свого міста його посланців
огонь все шалів а вони ґзилися із утіхи
Брут закликав їх до порятунку — вони ж
мов причинні
волали од жаху і піднесення
чоловіки і жінки юрмами кидалися у полум'я
а діти гинули у стовпиську —
або ж під мечами своїх батьків.
Не варто було кидати їм такий виклик.
Однак це походить з іще давнішої давнини.
Колись їхні батьки, загнані в глухий кут персами,
запалили своє місто і хтіли прорватися
через комиші, що росли над річкою.
Домівки їхні і храми
спливли із димом а люди —
спливли із огнем у небо...
Їхні ж сини про це не забули...
Гельдерлін
*
Ідея про взаємний обмін життя і смерти, ідея про найвищу ціну життя за умови його обміну на смерть вже не належить до розряду наукової істини, — ця "істина" вже назавжди недоступна для науки. Коли Батай пише по еротизм: "Хоча поєднання коханців і є наслідком пристрасти, однак вона закликає смерть, бажання убити або ж учинити самогубство... безперервне насильство над перервною індивідуальністю... ці отвори, зявища і безодні, через котрі людські істоти безперервно поглинають одна одну і в чомусь уподібнюють цю безперервність самій смерті...", — то у всьому цьому немає ніякого об'єктивного відношення, ніякого закону, ніякої природної необхідности. Розкіш і надмірність — це не функції, вони не записані ані в тілі, ані у світі. Так само і смерть, ця символічна пишна смерть, що становить собою виклик, на відміну від біолоґічної смерти не записана в жодному тілі й у жодній природі. Символічне ніколи не збігається ні з реальним, ні з наукою.
Тим часом цієї помилки припускається і сам Батай. "Для людської істоти притаманне бажання продукувати ціною якмога менших зусиль. Природа ж виробляє все без ліку, вона радісно "жертвує". Для чого ж шукати підтримки в ідеалу оцієї щедротної природи супроти ідеально щадливої природи економістів? Розкіш не більш "природна", ніж економіка. Посвята і жертовна витрата не належать до розряду речей. Ця помилка навіть приводить Батая до змішування репродуктивної сексуальности й еротичної витрати: "Надмірність, яка породжує відтворення, і надмірність смерти можна збагнути лише за допомогою одна одної". Але ж відтворення як таке не має характеру надмірности — навіть якщо воно передбачає смерть індивіда, то це все одно вкладається у рамки позитивної економіки і функційної смерти, себто смерти на благо виду. А жертовна смерть завжди антипродуктивна й антирепродуктивна. Вона має на меті, як пише Батай, безперервність, однак це тільки безперервність виду, що становить собою тяглість порядку життя, — тоді як радикальна тяглість, в яку суб'єкт провалюється через секс і смерть, завжди означає нечувану утрату порядку. Вона не спирається на акт репродукування, так само, як і бажання не спирається на потребу, як і врочисте витрачання не продовжує собою задоволення потреб, — вона заперечує цю біолоґічну функційність в еротизмі. Шукати в законі виду таємницю посвяти, таємницю жертовного руйнування, таємницю гри і витрати означає функціоналізувати все це. Поміж ним немає навіть відношення суміжности. Немає нічого спільного між еротичною надмірністю і сексуальною, репродуктивною функцією. Немає нічого спільного між символічною надмірністю смерти та біолоґічним руйнуванням тіла (*).
====
*Тут існує дуже велика загроза збитися на манівці, бо хоч і визнається, що смерть і сексуальність біолоґічно пов'язані як орґанічне приділення складних істот, все це не має однак нічого спільного з символічним відношенням смерти і статі. Перше вписується в в позитивність ґенетичного коду, друге — в деконструювання соціяльних кодів. Чи, радше, друге не вписується в жодну біолоґічну еквівалентність, в жодне число і в жодну мову. Воно є грою, викликом і втіхою, і гра його полягає в обігруванні першого. Поміж ними двома, поміж цим реальним відношенням смерть/сексуальність і їхнім символічним відношенням, проходить цезура обміну і соціяльної приділености, де все воно й розігрується.
Вейсман: сома є смертною, зародкова плазма — безсмертна. Одноклітинні теоретично безсмертні, смерть виникає лише в диференційованих багатоклітинних організмах, для котрих вона можлива й навіть раціональна (необмежена тяглість індивідуального життя стає зайвою розкішшю — пор. із Батаєм, в котрого, навпаки, смерть є "ірраціональною" розкішшю). Смерть — це всього лиш пізніше надбання живих істот. В історії видів вона постає разом із сексуальністю.
Про це ж пише і Турньє в "Лімбах Тихого океану": "Секс і смерть. Їхня тісна пов'язаність... Він наполягав на тому, що індивід мусить жертвувати собою задля виду, тому що його таємне приділення одвіку полягає в акті відтворення. А значить, сексуальність, казав він, є живою, загрозливою, смертельною властивістю людського виду, що присутня в кожному індивіді. Відтворювати означає пускати на світ наступне покоління, котре ненавмисне, однак без жодних жалощів зіпхне своїх попередників у прірву небуття... З цього випливає, що інстинкт, котрий наближає статі одна до одної, є інстинктом смерти. Таким чином природа намагається приховати свою гру, котра однак проглядається досить недвозначно. Навбач видається, що коханцями заправляє еґоїстичне прагнення отримати втіху, але насправді вони рухаються шляхом найбезумнішої самозречености". Ця байка досить точно відбиває ситуацію, однак доводить вона всього лиш біолоґічну співвіднесеність смерти й сексуальности: смертність постає разом із сексуальністю, позаяк остання вже є вписуванням функційної розділености людини, а отже, безпосередньо належить до розряду витіснення.