Габрієла

Не кажіть мені більше про це нічого.

І тут втрутився Тоніко. Думка про домовленість припала йому до душі. Кілька днів тому Мундіньйо побував на фазенді Алтіно. Очевидно, ця пропозиція йде від експортера.

— Дозвольте полковникові висловитись до кінця, батьку. Він прийшов до нас як давній товариш і друг, і ви мусите його вислухати. Чи погодитесь ви з ним чи ні, це вже інша справа.

— Чому ви не беретеся за розчистку бухти? Чому не запросите Мундіньйо у свою партію, не об'єднаєте всіх і не очолите Ільєус? Тут ніхто не бажає вам зла, навіть Капітан. Але коли ви будете вперто стояти на своєму, ви програєте.

— Ви маєте конкретну пропозицію, полковнику? — запитав Тоніко.

— Ні. З сеньйором Мундіньйо я не хотів розмовляти про політичні справи. Я лише сказав йому, що бачу єдиний шлях: домовленість поміж вами.

— Ну, а що він? — зацікавився Тоніко, що слухав розмову з видимим інтересом.

— Не відповів нічого, та я і не чекав на відповідь. Але коли полковник Раміро захоче, хіба Мундіньйо зможе не погодитись? Якщо полковник подасть руку йому, невже він її відштовхне?

— Хто знає, можливо, ви і маєте рацію...— Тоніко підсунув важке крісло до Алтіно.

Їхній діалог був порушений Раміро Бастосом, який голосно сказав:

— Полковнику Алтіно Брандан, коли тільки це привело вас до мене, то візит закінчено...

— Батьку! Але ж як...

— А ти помовч. Якщо не хочеш, щоб я тебе прокляв, викинь з голови навіть думку про домовленість. Даруйте мені, полковнику, я не хочу вас образити, адже я завжди підтримував з вами добрі стосунки. В моєму домі ви можете почуватися як вдома. Поговоримо про щось інше, коли ваша ласка, але про це я більше не хочу чути ані слова. Послухайте мене: нехай я зостануся самотнім, хай мене залишать мої сини і перекинуться до чужоземця, хай всі друзі забудуть мене, всі, окрім кума Амансіо, а він мене ніколи не зрадить, в ньому я впевнений,— хай я буду один як палець, але на домовленість не піду ніколи. Доки я живий, нікому не дозволю верховодити у Ільєусі. Те, що було добрим вчора, може знадобитися і сьогодні, хоча б мені й довелося померти зі зброєю в руках, хоча б знову довелося мені, хай мене бог милує, посилати вбивць. Я виграю, полковнику, навіть коли всі будуть проти мене, навіть коли Ільєус знову стане бандитським кублом і розбійницьким краєм.— Раміро Бастос підвищив тремтячий голос і встав.— Я виграю!

Алтіно теж підвівся і взяв капелюха.

— Я прийшов до вас з добрими намірами, але ви не хочете мене вислухати. А я не хочу іти від вас ворогом, бо глибоко і щиро шаную вас. Проте ніяких зобов'язань у мене стосовно вас немає, я вам нічого не винен і вільний голосувати за кого захочу. Прощавайте, полковнику Раміро Бастос.

Старий схилив горлову, очі його стали скляними. Тоніко провів полковника до дверей.

— Батько дуже впертий. Але я докладу зусиль...

Алтіно потиснув Тоніко руку і обірвав його:

— Він залишиться одиноким. Можливо, тільки двоє-троє відданих друзів не покинуть його,— він поглянув на елегантного Тоніко.— Гадаю, Мундіньйо не помиляється, Ільєус потребує нових людей, тільки вони зможуть управляти містом. Від сьогодні я буду з ним. Але ви мусите залишатися з батьком і слухати його. Інші мають право вести переговори, вимагати домовленості, навіть милості, але не ви, бо перед вами лише одна дорога. Ви мусите залишатися з батьком, якби вам навіть загрожувала смерть. Іншого виходу у вас немає.

Алтіно попрощався з білявою Жерузою, що зацікавлено виглядала з вікна вітальні, і пішов.

Про диявола, який вільно розгулює вулицями

— Бідолашний вчитель! Він ще, чого доброго, збожеволіє! Ходить такий сумний, прямо дивитись на нього боляче...— нарікала Кінкіна.

— Він такий слабий, він і справді може захворіти,— підтримала Флорзінья.— Такий тендітний...

— Та він теж гарний, нічого не скажеш. Так засумував, що навіть став упадати за цією вертихвісткою... Не соромиться зупинятися під її вікнами і розмовляти з нею... Я вже казала падре Базіліо...

— Що?

— Що Ільєус стає землею грішників, настане день — і Господь їх покарає. Нашле на плантації паразитів, і вони знищать саджанці какао...

— А він що відповів?

— Сказав, що я пащекую, і розсердився на мене. Сказав, що я накликаю нещастя.

— Ти, звичайно, даремно звернулася до нього... Адже і в нього є плантація. Слід було поговорити з падре Сесіліо. Він бідний і чистий душею.

— Я й з ним говорила. Він мені сказав: "Доротеє, в Ільєусі диявол вільно розгулює вулицями". І це правда.

Вони одвернулися, щоб не бачити Глорії, обличчя якої світилося посмішкою, призначеною для відвідувачів бару Насіба. Тому що дивитися на неї було все одно, що дивитися на гріх або на самого диявола.

В барі Капітан урочисто оголосив сенсаційну новину: полковник Алтіно Брандан, господар Ріо-до-Брасо, власник тисячі голосів, пристав до Мундіньйо. Полковник заходив у контору експортера, щоб повідомити йому про це. Здивований таким ходом справи, Мундіньйо запитав:

— Що вплинуло на ваше рішення, полковнику?

Він подумав про докази, які не переконали Алтіно, і про розмови, які не дали наслідків.

— Стільці з високими спинками,— відповів Алтіно.

Але в барі вже знали про невдалу бесіду і про гнів полковника Раміро. Як і завжди, чутки були перебільшеними: стверджували, що між Алтіно і Бастосом відбулася суперечка і старий політичний лідер вигнав Алтіно; що того посилав сам Мундіньйо, аби запропонувати Бастосу домовленість, просити перемир'я і пощади. Поширювалася також інша версія, автором якої був Тоніко; із збудженим виглядом він оголошував на вулицях Ільєуса усім знайомим, що місто повертається до старих часів перестрілок і вбивств. Окрім того, відповідно до версій Доктора і Ньо-Гало, які зустрічали полковника Алтіно, Раміро розгнівався саме тоді, коли фазендейро сказав, що вважає його переможеним ще до виборів, і попередив, що буде голосувати за Мундіньйо. Після цього Алтіно немовби запропонував принизливу для Бастосів домовленість. Раміро відмовився. Деінде версії змінювались залежно від політичних симпатій переповідачів, але одне було скрізь правдою: після того, як пішов Алтіно, Тоніко бігав по лікаря — доктора Демосфенеса,— щоб той допоміг полковнику Раміро, котрий почував себе зле. Того дня довго обговорювалися новини, точилися нескінченні суперечки, всі були збуджені. Жоана Фулженсіо, що прийшов на вечірню бесіду із "Папеларіа Модело", попросили висловити свою думку.

— Я думаю так само, як дона Доротея. Вона прийшла до мене, щоб розповісти про диявола, котрий блукає вулицями Ільєуса. Щоправда, їй не відомо, де він точно переховується, чи в будинку Глорії, чи тут, у барі. Куди ви заховали рогатого, Насібе?

Він не лише диявола, він ціле пекло носив у себе в грудях. Те, що він вигадав для Габрієли, не дало позитивних наслідків. Вона приходила і ставала біля каси. Але це був надто нетривкий бастіон і надто коротка відстань для чоловіків, що згорали від бажання. Тепер вони юрмилися біля прилавка і пили стоячи, а навколо Габрієли виникав мало не мітинг — сама тобі непристойність. Суддя дійшов до такого зухвальства, що просто сказав Насібу:

— Готуйтеся, мій любий, я вкраду у вас Габрієлу. Тож загодя підшукуйте собі іншу куховарку.

— Вона подала вам якусь надію?

— Не дала, так дасть... Все залежить від часу і вміння.

Мануел дас Онсас, що раніше не вилазив з плантації, здавалося, забув про свої фазенди в самий розпал збирання врожаю. Він навіть вирішив подарувати Габрієлі ділянку землі. Стара діва мала рацію. Диявол вирвався на волю, підкорив собі чоловіків. Завершиться тим, що він заволодіє і Габрієлою. Лише два дні тому дона Армінда сказала Насібу:

— От який цікавий збіг обставин: мені приснилося, що Габрієла пішла, а того ж дня полковник Мануел прислав сказати, що, коли її ласка, він перепише на її ім'я плантацію.

Жінка — істота слабка, варто глянути на Малвіну — сидить на набережній і теревенить з інженером. А хіба не казав Жоан Фулженсіо, що вона найрозумніша дівчина в Ільєусі? Що в неї сильна воля і безліч інших чеснот? І ось вона втратила глузд і фліртує у всіх перед очима з одруженим чоловіком. Насіб пройшов до кінця широкого тротуару перед баром. Він замріявся і злякано здригнувся, коли побачив полковника Мелка Тавареса, що вийшов із свого будинку і рушив у бік набережної.

— Дивіться! — вигукнув Насіб.

Дехто почув його і озирнувся.

— Він пішов до них...

— Ну, зараз буде видовище...

Дівчина також помітила наближення батька і підвелася. Мабуть, він щойно повернувся з плантації, бо навіть не роззув чобіт. В барі всі посхоплювалися з місць, всім кортіло вгадати, що буде...

Інженер зблід, коли Малвіна попередила його:

— Батько йде сюди.

— Що будемо робити? — Голос виказав його хвилювання. Похмурий Мелк Таварес зупинився біля них, тримаючи в руках нагая і пильно дивлячись на доньку. Він немов не бачив інженера, навіть не дивився в його бік, і голосом різким, як виляск нагая, сказав Малвіні:

— Цієї ж миті додому!..

Полковник залишився на місці, дивлячись, як дочка повільно йде геть. Інженер не поворухнувся, його ноги налилися свинцем, чоло і руки спітніли. Коли Малвіна увійшла в ворота і зникла за ними, Мелк підняв нагая і ткнув широким, коротким пужалном в груди інженера Ромуло:

— Мені відомо, що ви закінчили обстеження бухти і телеграфом попросили дозволу залишитись, аби керувати наступними роботами. На вашому місці я не робив би цього. Я послав би телеграму з проханням вислати заміну і не чекав би навіть приїзду колеги... Післязавтра відпливає корабель.— Він підняв нагая, і при цьому його кінчик торкнувся обличчя Ромуло.— Це той термін, який я вам даю.

Мелк повернувся спиною до інженера і подивився на бар, немовби запитуючи, чому так багато людей з'юрмилося біля нього. Він пішов туди, і цікаві одразу ж позаймали свої місця за столиками і разом загомоніли, скоса позираючи на полковника. Мелк підійшов до Насіба і поплескав його по спині:

— Ну, як живеться? Налийте-но мені коньяку.

Тут він побачив Жоана Фулженсіо і сів поруч з ним:

— Добрий вечір, сеньйоре Жоане.