Попри те, що сьогоднішні представники християнських релігійних громад особливо наголошують на страдницькому шляху Сина Божого, вони, одначе, на цьому факті самі нічого не навчились і не отримали жодної користи з цього. Саме нинішні керівники громад, заснованих на Вченні Христа, а також сучасних рухів і сьогодні знову спробували б знешкодити кожного, хто за допомогою самої Істини міг би загрожувати хисткому переходу через небезпечні прогалини чи провалля в їхніх повчаннях та тлумаченнях. Вони б його переслідували у своїй ненависті, породженій страхом, а ще більше в марнославстві – точно так, як це вже однораз було.
Величі б їм забракло, щоб змиритися, що їхніх знань недостатньо, аби самим пізнати Істину й заповнити прогалини, щоби таким чином людям до легшого розуміння та повного осягнення прокласти шлях.
І все-таки для людства сходження можливе тільки за допомогою повного осягнення, ніколи за допомогою сліпої невігласької віри!
Такою прогалиною через хибний переказ є поняття "Сина Людського". Хворобливо вчепилися за нього ті, подібні до фарисеїв, хто зі своїм традиційним заскнілим вченням не бажав відкритися протиставленій їм Істині, принесеній Сином Божим. Христос говорив про себе тільки як про Сина Божого. Нелогічність, називати себе водночас Сином Людським, була йому невластива. Якщо ж намагаються через власні сумніви з великою вправністю й спритністю кидатися навсібіч, аби пояснити це очевидне і кожній спокійно мислячій людині відчутне протиріччя між поняттями Сина Божого і Сина Людського, то все-таки, попри всі зусилля, не можна стверджувати, що вдалося досягти поєднання цих понять. Найбільш правдоподібне з усіх тлумачень знову й знову мусить виявляти дві природи, які існують одна біля одної, але ніколи не можуть постати як одна.
Це коріниться також цілком у природі речей. Син Божий не може стати Сином Людським лише тому, що він мусив народитися з людської утроби, щоб мати змогу мандрувати по Землі.
Кожному християнинові відомо, що Син Божий прийшов єдино з духовною Місією, і що всі його слова стосуються Духовного Царства, тобто йшлося про духовне. Отже, від самого початку і його численні посилання на Сина Людського не можна сприймати інакше! Чому тут повинен бути виняток? Духовно, однак, був і залишається Христос єдино Сином Божим! Коли він говорив про Сина Людського, то не міг мати на увазі самого себе. У цьому всьому міститься набагато ґрандіозніше, ніж подають сьогоднішні тлумачення християнських релігій. Очевидне протиріччя уже давно мусило б спонукати до серйозніших роздумів, якби все не прикривала догматична скутість. Замість того, щоб розпочати найсерйознішу перевірку, безумовно, потрібну, коли йдеться про настільки вирішальні речі, судомно вчепилися за слова переказу і з тим надягнули на себе шори, які перешкоджають вільному оглядові. Природним є наслідок, що такі тлумачі та вчителі хоча й знаходяться у Творінні свого Бога, ні разу правильно пізнати його не спроможні, через що єдиною лишається надія наблизитися до Самого Творця, Вихідного Пункту Діяння.
Христос навчав насамперед цілковитої природности, що означає пристосуватися до Законів природи, тобто Творіння. Пристосуватися до них, однак, може лише той, хто їх знає. Закони природи, знову ж таки, несуть у собі Волю Творця і, отже, можуть стати також шляхом до пізнання Самого Творця. Хто ж знає Закони природи, тому відомо також, як непохитно діють вони в тісній взаємодії; тож він обізнаний, що їхня дія у своїй неспинній поступальній послідовності, спрямованій уперед, є незмінною, як і Воля Творця, Бога-Отця.
Будь-яке відхилення означало б зміну Божественної Волі. Зміна, одначе, вказувала б на недосконалість. Але ж, оскільки Праджерело всього Буття, Бог-Отець, єдиний і досконалий, то й найменші відхилення в Законах природи, тобто Законах розвитку, просто неможливі й від самого початку виключені. Цей факт зумовлює, що й релігійна наука, й природничі науки у всіх відношеннях мусять бути єдиними в бездоганній зрозумілості й послідовності, якщо вони повинні відтворювати Істину.
Те, що частка знань природничих наук сьогодні у співвідношенні до всього Творіння має ще дуже низький рівень, є незаперечним, бо вони зосереджені виключно на груборечовинному, оскільки інтелект у сьогоднішньому розумінні спроможний підступитися лише до зв'язаного в просторі та часі. Єдиною ж, але непростимою помилкою при цьому є те, що прибічники цих наук усе, що виходить за їхні межі, намагаються висміяти й заперечити як нереальне, за винятком небагатьох учених, котрі мали рівень, вищий за середній, та були далекогляднішими, й відмовлялися прикривати незнання зарозумілістю.
Релігійна наука ж сягає значно далі, але, попри це, вона також залежить від Законів природи, які виходять далеко за межі всього зв'язаного в просторі й часі, і які, виходячи з Праджерела, вливаються в по-земному видиме без зупинок і без зміни їхньої природи. З цієї причини й релігійні вчення не мають права приховувати ні прогалини, ні суперечності, якщо вони справді повинні відповідати Істині, тобто Законам природи або Божественній Волі, тобто якщо вони повинні нести в собі Істину. Вільностей сліпої віри не мають права припускатися провідні та сповнені відповідальности вчення!
Тяжкою ношею лежить тому помилка в понятті про Сина Людського на прибічниках істинного Вчення Христа, оскільки вони помилкові перекази спокійно сприймають і волочать за собою далі, незважаючи на те, що в багатьох людей як тихі застереження часом виникають суперечливі відчуття.
Саме незмінність Божественної Волі у своїй Досконалості є тим, що виключає свавільне втручання Бога у Творіння. Вона є, одначе, й тим, що після відторгнення Люципера через його хибні вчинки* (Доповідь №45 "Таємниця Люципера") його не можна так просто усунути; так само допускається зловживання Законами природи, Божественною Волею з боку людей, тому що дух людський внаслідок свого походження з вічного Духовно-сутнісного залишає за собою свободу обрання рішень* (Доповідь №5 "Відповідальність"). У подіях Етерно— і Груборечовинного творіння саме непорушна Досконалість Волі Творця мусить проявлятися у вигляді зв'язаного буття! Однак лише неповноцінні й дріб'язкові людські духи при цьому пізнанні можуть угледіти обмеження Його Могутности й Величі. Таке сприйняття було б єдино наслідком їхньої власної обмежености.
Неосяжність цілого заплутує їх, оскільки вони насправді здатні мати уявлення про нього лише тоді, коли воно – відповідно до їхнього розуміння – матиме вужчі межі.
Хто ж усе-таки по-справжньому намагається пізнати свого Творця в Його Діяннях, той на надійному шляху Законів природи отримає переконливе уявлення про далекосяжні події, початок яких міститься в Праджерелі, тобто у Вихідному Пункті всіх подій, аби звідти простягнутися крізь Творіння наче непорушною рейковою колією, по якій потім мусить покотитися все дальше життя залежно від того, як буде переведено стрілки. Переведення стрілок, одначе, виконує дух людський у своїй подорожі крізь Речовинне самостійно* (Доповідь №30 "Людина та її вільна воля"). Через принцип Люципера більшість людей, на жаль, допускає неправильне переведення стрілок, і отже, їхнє життя тоді згідно з непохитними Законами дальшого розвитку, які, наче рейкові колії, перетинають Речовинне, котиться щодалі більше донизу, залежно від їхньої налаштованости, до цілком визначеної кінцевої цілі.
Переведення стрілок вільним рішенням можна точно спостерігати або відчувати від Витоку, звідки чітко розпізнається дальший плин подій, оскільки після обраного рішення в наступному розвитку він мусить рухатися тільки згідно з рейковими коліями вкорінених у Творінні Законів. Ця обставина дає змогу передбачати досить багато подій, тому що Закони Творіння або природи у своєму потоці розвитку ніколи не відхиляються. Тисячоліття не відіграють при цьому жодної ролі. У цьому передбаченні безумовних кінцевих цілей з'являються великі Одкровення, які перед обдарованими духовно розкриваються в образах і завдяки дальшій передачі доходять до відома людства. Але є дещо, що неможливо з упевненістю передбачити: земний час, у який здійсняться такі Одкровення та Обітування!
Вони відбудуться в годину, о котрій такий плин життя, рухаючись обраними рейками, досягне заздалегідь оголошеної проміжної станції або кінцевої цілі. Долю людини, як і народу та, зрештою, всього людства, можна порівняти з поїздом, що стоїть в очікуванні на одноколійній залізниці, рейкові колії якої спрямовані в усі напрями. Людина встановлює стрілку, як забажає, стрибає всередину і розводить пару, що означає – оживляє його. При його виїзді на обрану нею колію можна назвати лише окремі станції та кінцеву ціль, але не точну годину прибуття у відповідний пункт, бо це залежить від швидкости руху, яка може змінюватися залежно від характеру людини, адже людина оживляє машину і згідно зі своєю природою рухатиме її вперед у спокійній рівномірності або з палким завзяттям, або змінюючи по-різному цю швидкість. Чим ближче такий особистий, національний або загальнолюдський поїзд, одначе, до станції зміни напряму колії, або своєї долі, тим впевненіше можна визначити й передбачити час прибуття на наступну станцію. Залізнична мережа має, одначе, також деякі лінії сполучення, які може бути використано при відповідному переведенні стрілки під час руху, щоб змінити напрям і таким чином досягти іншої кінцевої цілі, суттєво відмінної від первинної. Це вимагає, звісно, уповільнення руху при наближенні до такої стрілки, затримки та її переведення. Уповільнюючи рух, людина замислюється, обирає рішення, що для неї завжди можливо аж до останнього вирішального пункту, і, переводячи стрілку, робить наступну дію.
Божественну Волю, яка у твердо встановлених Законах природи, мов рейкова колія, проникає крізь Речовинне, можна також назвати нервами в Діянні Творіння, що дають змогу Вихідному Пункту, Творчому Праджерелу відчувати кожен недуг у ґрандіозному тілі Діяння або повідомляти про нього.
Цей надійний огляд, що на основі непохитних Законів сягає кожного кінця Всесвіту, дає Творцеві змогу додавати до Своїх Одкровень також Обітування, які при наближенні небезпечного повороту, проміжної або кінцевої станції сповіщають вчасно про прийдешніх від Нього Помічників! Ці споряджені Ним Помічники незадовго до настання неминучих катастроф та небезпечних поворотів повинні провіщенням Істини відкрити очі людським духам, які котяться по цій неправильній колії, щоб надати їм можливість вчасно перевести стрілку, аби уникнути дедалі небезпечнішого наступного місця і завдяки новому напряму уникнути й згубної кінцевої цілі.