Ось у цьому вся таємниця, чому в мене таке пишне пір'я. Я мушу напружувати всю свою винахідливість, щоб витрачати власні прибутки, діючи, ясна річ, у межах, дозволених законом. Приміром, дуже легко було б роздати гроші, та й годі, і я не мав би мороки з надміром коштів, принаймні, великої частини їх, але я не хочу нікого привчати до паразитичного існування або заподіювати якоїсь іншої шкоди нерозважливою доброчинністю. Я хочу, щоб ті гроші, які я витрачаю, давали користь. Ви розумієте, що я маю на увазі?
— Цілком розумію, хоча, правда, — це таки щось нове, коли людина нарікає, як їй важко знайти застосування своїм прибуткам.
— Але повірте — для мене це й справді неабиякий клопіт. Однак я маю деякі плани, і дуже цікаві. Ви не хочете помити руки? Ну, тоді, може, ще що-небудь подивитесь у мене в домі? Ось пройдіть у цей куток і сядьте на це крісло. Отак. Зараз я сяду поруч з вами, і ми вже можемо рушати.
У кутку кімнати, де вони тепер сиділи, до стін, футів на шість обабіч пофарбованих у шоколадно-коричневий колір, були прикріплені два відкидні плюшеві сидіння, що гостро контрастувало з простотою решти приміщення.
— Це ліфт, — пояснив Рафлс Гоу, — але він так хитро вмонтований у стіну, що якби не інакше фарбування, ви б нічого й не помітили. Він може рухатись по горизонталі й вертикалі. Оці кілька кнопок означають різні приміщення. Бачите: "Їдальня", "Курильня", "Більярдна", "Бібліотека" тощо. Я покажу вам, як ліфт діє по вертикалі. Натискаю ось на цю кнопку — "Кухня".
З'явилось відчуття легенького поштовху й руху, і за мить Роберт, не встигши й ворухнутись у кріслі, побачив, що кімната кудись зникла, а перед ним натомість постали склепінчасті дубові двері.
— Це вхід до кухні, — сказав Рафлс Гоу. — У мене кухня на верхньому поверсі. Я терпіти не можу кухонних запахів. За півтори секунди ми піднялися на вісімдесят футів. Тепер я знов натискаю на кнопку, й ми вертаємось до моєї кімнати.
Роберт Макінтайр вражено розглянувся круг себе.
— Чудеса науки перевищують чудеса магії, — тільки й мовив він.
— Так, тут діє такий собі невеличкий механізм. А тепер спробуємо в горизонтальному напрямку. Я натискаю "Їдальня", і ось вона перед нами, помилуйтеся. Ступіть крок до дверей, і вони самі розчахнуться.
Роберт зробив, як йому було сказано, і опинився разом зі своїм супутником у великій кімнаті з високою стелею, а ліфт, як тільки вони зійшли з нього, повернувся до свого попереднього положення. Робертові ноги тонули в чудовому пухкому килимі, так наче це був мох, що сягав по самі кісточки, а очі його невідривно дивились на картини, розвішані по стінах.
— О, та це ж Рафаель, їй-Богу! — скрикнув гість, показуючи на одну з картин навпроти.
— Атож, це Рафаель, одне з найкращих полотен. Мені довелося на аукціоні добряче позмагатися за нього з французьким урядом. Французи хотіли дістати його для Лувру, але, як то ведеться на торгах, переміг тугіший гаманець.
— А це "Арешт Катіліни" — здається, Рубенса. Він неповторний — такі у нього розкішні чоловіки й звабливі жінки!
— Так, це Рубенс. А два інші — Веласкес і Тенірс, чудові зразки іспанської та фламандської шкіл. У цій кімнаті в мене тільки давні майстри. А сучасні — в більярдній. Устатковано цю кімнату досить своєрідно, ба навіть неповторно. Тут усе з ебенового дерева й бивнів єдинорога. Ось бачите — ніжки столу й крісел з різьбленої слонової кості. Мебляреві це був неабиякий клопіт, бо ж на ринок цього матеріалу надходить дуже мало. Як цікавинку скажу вам, що китайський імператор замовив велику кількість єдинорогових бивнів для внутрішньої огорожі в якійсь пагоді, але на торгах я перехопив їх у нього з-під рук, і його небесній величності довелося чекати наступної партії товару. Он у кутку ліфт, тільки нам він не потрібен. Пройдіть, будь ласка, у ці двері. Це і є більярдна, — мовив далі Рафлс Гоу, коли вони опинились у сусідній кімнаті. — На стінах перед вами кілька вартісних зразків сучасного малярства. Ось Коро, два Мейсоньє, Бугро, Міллс, Орчардсон, дві картини Альма Тадема. Але ці стіни з різьбленого дуба навіть шкода було закривати полотнами. Подивіться лише на цих пташок, що пурхають серед гілля і співають. Як живі, правда?
— Вони — сама досконалість. Я ніколи не бачив такого витонченого різьблення. Однак чому ви називаєте цю кімнату більярдною? Тут же нема ніякого більярдного столу.
— О, таж більярдний стіл такий громіздкий, він завжди заважає, коли ви не масте охоти грати. Через це я сховав його під цією ділянкою полірованого клена, яким покрито підлогу. Ось я ставлю ногу на моторчик, бачите? — Коли він промовив ці слова, прямокутник підлоги у центрі піднісся вгору на чотири фути і очам відкрився чудовий більярдний стіл, інкрустований черепахою. Господар натис на іншу пружину, і в такий самий спосіб постав на видноті й другий стіл, уже менший розміром.
— За допомогою оцих важелів можна мати також картярський або який інший столик, — зауважив він. — Але це все абищиці. Ось у музеї в мене знайдеться дещо цікавіше для вас.
Він провів гостя до іншої кімнати, умебльованої в античному дусі й увішаної дуже рідкісними гобеленами. Підлога з мармурової мозаїки була вистелена коштовними шкурами. Власне, меблів у кімнаті було мало, тільки попід стінами стояли бюрка в стилі Луї Чотирнадцятого, зроблені з ебенового дерева й прикрашені сріблом з медальйончиками тонкої роботи.
— Можливо, називати цю кімнату музеєм занадто сміливо, — мовив Рафлс Гоу. — Тут містяться лише декотрі вишукані дрібнички, що я роздобув у різних місцях. І особливо — коштовне каміння. Гадаю, в цьому я міг би позмагатися з будь-якою приватною колекцією в світі. Я тримаю все це добро під замком, бо навіть найчесніші з обслуги можуть не витримати спокуси.
Він зняв срібного ключа з годинникового ланцюжка й почав відмикати й висовувати шухляди. Роберт мимоволі аж скрикнув з подиву й захоплення, коли перед його очима постали цілі розсипища коштовних камінців у шухлядах. Глибока, рівна червінь рубінів, ясносяйна зелень смарагдів, твердий полиск діамантів, мінливі переливи берилів, аметистів, оніксів, "котячих очей", опалів, агатів, сердоліків, здавалося, наповнили приміщення трохи тьмяним мерехтливим різнобарвним світлом. Довгасті пластівці чудового блакитного лазуриту, розкішні камінці геліотропу, зразки рожевих, червоних і білих коралів, довгі пацьорки лискучих перлин — усе це господар висипав із шухляд так недбало, як хлопчисько свої мармурові кульки із сумки.
— Ось це непогана штучка, — мовив він, підносячи в руці золотаву брилку завбільшки з людську голову. — Як взірець бурштину навіть дуже гарна. Це мені надіслав мій агент з Балтики. Вага двадцять вісім фунтів. Про гарніший шматок бурштину я ще не чував. Щодо діамантів, то вони в мене не особливо великі — більших просто не траплялося на ринку, хоча серед них є й цілком пристойні. Ладні цяцьки, чи не так?
Він набрав дві жмені смарагдів з шухляди, а тоді повільно висипав їх назад.
— Сили небесні! — скрикнув Роберт, переводячи погляд із шухляди на шухляду. — Таж це величезне багатство! Така пречудова колекція коштує, мабуть, сотню тисяч фунтів, не менше.
— Ви, як я бачу, не вельми знаєтесь на вартості коштовного каміння, — зауважив, сміючись, Рафлс Гоу. — Та за ту суму, яку ви назвали, не придбаєш навіть найменшої з цих шухляд! Я собі в нотатнику веду облік, скільки саме досі витрачено коштів на придбання цієї колекції, хоч мої агенти, уповноважені її поповнювати, протягом найближчих тижнів, імовірно, набагато збільшать загальну суму витрат. Так ото на сьогодні витрачено… зараз подивлюся… Перлини — сто сорок тисяч, смарагди — сімсот п'ятдесят, рубіни — вісімсот сорок, діаманти — дев'ятсот двадцять, онікси… — у мене є кілька дуже гарних оніксів… — двісті тридцять. Інше коштовне каміння, карбункули, агати… гм… Атож, виходить трохи більше як чотири мільйони сімсот сорок тисяч. Загалом можна сказати, враховуючи всякі супутні видатки, п'ять мільйонів.
— Боже милостивий! — вихопилось у молодого художника, що стояв, широко розвівши очі.
— Але я ж до певної міри і зобов'язаний збирати цю колекцію. Як ви розумієте, обробка, шліфування, продаж коштовного каміння — це все професії, цілком залежні від заможних людей. Якщо ми їх не підтримуватимемо, вони захиріють, і отже, значну кількість людей спіткають злигодні. Те саме стосується і ювелірних виробів із золота, на які ви звернули увагу в мене у дворику. Багатство накладає певні обов'язки, і один з них — підтримувати ось такі ремесла. Гляньте, який гарний рубін. Це з Бірми, п'ятий за розмірами з усіх відомих у світі. Без огранки він був би, мабуть, другим, але ж огранка помітно зменшила його в розмірах.
Він потримав хвилинку між пальцями сліпуче-багряний камінець завбільшки з каштан, а потім недбало кинув його назад у шухляду.
— Пройдім до курильні, — запропонував він. — Вам треба трошки підкріпитись, адже тямущі люди кажуть, що нема нічого виснажливішого, як розглядати всілякі дивовижі.
Розділ IV
ІЗ КРАЮ В КРАЙ
Кімната, в якій тепер опинився приголомшений Роберт, була умебльована ще розкішніше, хоч, може, і не так розмаїто, як попередні, в яких він побував. На пухнастому східному килимі стояли зумисне врозкидь низенькі диванчики, оббиті бордовим плюшем. Там і сям були глибокі крісла, канапи, американські гойдалки — що хоч, те й вибирай. Одна стіна кімнати була скляна, за нею виднів пишний зимовий сад. У дальньому кінці кімнати на двох рядах позолочених стендів був широкий вибір останніх номерів найрізноманітніших журналів. На поличках обабіч інкрустованого каміна довгою низкою красувалися курильні люльки з різних країн та світів — англійські черешневі, французькі вересові, німецькі порцелянові, різьблені пінкові, люльки з пахучого кедра й австралійської акації, східні наргіле, турецькі чубуки, два великі кальяни в золотій оправі. Праворуч і ліворуч попід усіма стінами були прикріплені в три ряди невеликі закриті шухлядки, на кожній табличка зі слонової кості з назвою відповідного сорту тютюну. Вище йшов ярус шухлядок дещо більших — із сигарами й сигаретами.
— Ну ж бо, як вам видасться ця дамаська канапа, — запросив господар гостя, сам сідаючи в крісло-гойдалку.