Незвичайно боязкий і невпевнений у собі спочатку, Блад поводився тепер навмисне необережно й зухвало. Його не можна було зрозуміти.
Хагторп не витримав і спитав:
— Що ви хочете цим сказати, капітане Істерлінг? Які у вас наміри щодо нас? [308]
— А такі: закувати вас у кайдани й кинути в трюм, де ви не зможете заподіяти ніякої шкоди.
— Боже мій, сер...— почав був Хагторп, проте його слова заглушив рішучий і спокійний голос капітана Блада:
— І ви, мосьє Жуанвіль, спокійно дозволите вчинити таке?
Жуанвіль розвів руками, відкопилив спідню губу й знизав плечима:
— Ви самі накликали на себе лихо, капітане Блад.
— Ось для чого ви тут — щоб зробити відповідне повідомлення мосьє д'Ожерону! Ну-ну! — дошкульно засміт явся капітан Блад.
Враз полуденну тишу надворі розітнув грім гармати, і всі здригнулися. Сполохано закричали чайки, люди втупились один в одного, потім Істерлінг стривожено запитав, ні до кого зокрема не звернувшись:
— Що це, кат би його взяв? Йому люб'язно відповів Блад:
— Не тривожтесь, любий капітане. Це просто салют, що .його дав на вашу честь Огл — надзвичайно вправний гармаш з "Сінко Льягаса". Хіба я вам не розповідав про нього? — він окинув поглядом усе товариство.
— Салют? — повторив Істерлінг.— Про що це ви, чорт забирай? Який салют?
— Ну, звичайна собі ввічливість, спосіб нагадати нам і попередити вас. Нагадування про те, що ми забрали годину вашого часу і що далі ми не можемо зловживати вашою гостинністю.— Він підвівся і випростався, невимушений і елегантний у своєму чорному, розшитому сріблом іспанському вбранні.— Бажаємо вам, капітане, всього найкращого.
Люто почервонівши, Істерлінг вихопив з-за пояса пістоль.
— Ти, підступний блазню! Ти не підеш з цього корабля! — заревів він.
Капітан Блад знову всміхнувся.
— Слово честі,— мовив він,— це буде дуже погано і для корабля, і для всіх, хто є на борту, разом з цим винахідливим мосьє Жуанвілем, який справді вірить, ніби ви заплатите йому обіцяну частку своїх примарних скарбів за те, що він дасть проти мене брехливе свідчення, аби виправдати вас в очах губернатора, коли ви загарбаєте "Сінко Льягас". Як бачите, щодо вас у мене немає ілюзій, дорогий капітане. Ви надто простакуватий, як на шахрая. [309]
Істерлінг вибухнув зливою брутальних слів, розмахуючи пістолем. Але застосувати зброю йому не давала якась невиразна тривога, накликана насмішкуватим і впевненим поводженням Блада.
— Ми марнуємо час,— перебив його Блад,— а кожна мить винятково дорогоцінна. Вам слід знати, що на вас чекає. Я віддав Оглу такий наказ: якщо за десять хвилин після його салюту я й мої друзі не покинемо борт "Бонавентури", він повинен вгатити ядро вам у борт по ватерлінії, а після цього ще стільки, скільки буде потрібно, щоб пустити вас на дно. Не думаю, що доведеться витрачати надто багато ядер. Огл дуже влучний стрілець. Його відзначили, коли він служив у королівському флоті. Та я, здається, вже розповідав вам про нього.
Тишу, що запала по цих словах, порушив Жуанвіль.
— Господи боже! — вискнув він, схоплюючись на ноги.— Випустіть мене звідси!
— Перестань скавуліти, французький пацюк! — загарчав розлючений Істерлінг. Потім, загрозливо розмахуючи пістолем, спрямував свою лють на капітана Блада.-, Ах ти ж підла п'явко! Покидьку вчений! Краще б ти ставив банки та пускав кров, як я тобі й радив!
Було видно, що він задумав убити Блада. Але той випередив його. Перш ніж хто-небудь встиг щось зрозуміти, він вхопив за шийку велику плескату пляшку з ка-нарським, що стояла перед ним, і вдарив нею Істерлінга в ліву скроню. Капітан "Бонавентури" від удару похитнувся і сперся спиною об переділку, а Пітер Блад, злегка вклонившись йому, мовив:
— Дуже шкодую, що в мене немає банок, але, як бачите, пустити кров я можу і з допомогою звичайної пляшки.
Істерлінг, втративши свідомість, сповз униз і безживною купою впав біля переділки. Це видовище привело його прибічників у рух. Пірати посунули на капітана Блада, хрипко закричавши, і хтось уже був простягнув до нього руки. Та крізь ревище прорвався його дзвінкий голос:
— Вас попереджено! Час уже кінчається. Десять хвилин майже минуло, і або я із своїми друзями піду звідси, або ми всі тут потонемо!
— Ради бога, подумайте, що ви робите! — вигукнув Жуанвіль і кинувся до дверей.
Однак якийсь пірат, що мав практичний розум і встиг дещо змикитити, схопив француза за поперек і кинув назад. [310]
— Гей там! — гукнув він до капітана Блада.— Ти із своїми людьми йди перший. Та швидше! Ми зовсім не хочемо потонути, як пацюки.
Вони пішли, як їм було сказано, супроводжувані прокляттями, погрозами й обіцянками поквитатися.
Чи то головорізи, що юрмились на палубі, не знали про наміри Істерлінга, чи їм було заборонено перешкоджати Бладові і його супутникам, але вони не зачепили їх.
Коли шлюпка була напівдорозі між обома кораблями, Хагторп, нарешті, зумів опанувати свій голос.
— Клянусь спасінням душі, Пітере, була мить, коли я думав, що хвилини наші злічені,— сказав він.
— Так, так,— охоче підхопив Піт.— Вони мало не були злічені.— Він нахилився до Пітера Блада, який сидів на кормі: — А що було б, якби з якоїсь причини ми не вибралися за десять хвилин і Огл відкрив вогонь?
— Ах,— відповів Блад.— Справжня небезпека полягала для нас у тому, що він і на думці не мав відкривати вогонь.
— Але ж ти наказав йому!
— Ні, саме це я й забув наказати. Я тільки велів йому дати холостий постріл, коли мине година від нашого від'їзду. Я подумав, що хоч як би обернулися справи, такий захід не зашкодить. Так воно й вийшло, клянусь честю! — Він скинув капелюха й витер чоло під ошелешеними поглядами своїх друзів і мовив: — Цікаво, чого це з мене так піт котиться, від спеки, чи що?
Розділ II
КОРАБЕЛЬ ЗІ СКАРБОМ
Капітан Блад любив казати, що вартість людини виявляється не стільки в здатності планувати великі діла, скільки в умінні вгадати слушну нагоду й скористатися з неї.
Сам він, безперечно, показав ці якості і тоді, коли'оволодів чудовим іспанським кораблем "Сінко Льягас", і тоді, коли зірвав намір підлого пірата капітана Істерлінга відібрати в нього той благородний корабель.
Однак після того як Блад зі своїм кораблем насилу порятувались, усім його товаришам стало зрозуміло, що води Тортуги для них небезпечні і що довіряти піратам не можна. Того ж дня на шкафуті було скликано загальну [311] раду, і Блад висунув нескладну альтернативу: коли на людину нападають, вона або б'ється, або тікає.
— А оскільки нам не випадає битись, коли на нас нападуть, а це, безсумнівно, незабаром станеться, нам лишається одне — вдати боягузів, хоч би для того, щоб врятуватись і згодом довести, що ми не з легкодухих.
Усі з ним погодились. Та хоч було ухвалено тікати негайно, але куди саме, поклали вирішити пізніше, бо найважливіше тепер було покинути Тортугу й уникнути можливих залицянь з боку капітана Істерлінга.
І от глупої ночі, зоряної але безмісячної, великий фрегат, що був колись гордістю Кадіса, якомога тихіше підняв якір. Підставивши розгорнуті вітрила легенькому попутному вітерцеві, що віяв з берега, і скориставшись із відпливу, що полегшив йому цей маневр, "Сінко Лья-гас" повернув у відкрите море. І якщо навіть скрипіння кабестана, брязкіт якірного ланцюга чи рипіння блоків і долинули до Істерлінга, який перебував на борту "Бона-вентури" на відстані кабельтова, перешкодити Бладові здійснити, свій намір він просто не міг, бо найменше три чверті його розбійницької команди сиділи по шинках на березі, а піти на абордаж із залишками матросів, хоч ці залишки вдвічі переважали кількість людей на "Сінко Льягасі", він був зовсім не схильний. А втім, якби у нього на борту була вся команда, що складалася з двохсот чоловік, Істерлінг однаково не став би чинити перешкод капітанові Бладу. Поки "Сінко Льягас" стояв у Тортузі, Істерлінг міг спробувати оволодіти ним лише потихеньку, хитрощами, бо навіть його зневага до усталених тут звичаїв не дозволяла й думати про те, щоб захопити корабель у цьому піратському притулку хиломіць, тим більше, що французький губернатор мосьє д'Ожерон ставився до Блада та його товаришів по засланню доброзичливо.
А у відкритому морі все було б інакше, до того ж він би таку історію вигадав про те, як "Сінко Льягас" попав йому в руки, що ніхто в Кайоні й слова проти нього не сказав би.
Отже, капітан Істерлінг дозволив Пітерові Бладу відплисти без перешкод і був з цього навіть задоволений. Не виявив він також ніякого недоречного поспіху кинутись навздогін, що зразу зрадило б його наміри. Він усе приготував неквапливо і підняв якір тільки опівдні наступного дня. Істерлінг не сумнівався, що зуміє правильно вгадати, в якому напрямку пішов Блад, сподіваючись завдяки більшій швидкості "Бонавентури" наздогнати його. [312]
Міркування Істерлінга були досить логічні. Він знав, що на "Сінко Льягасі" для довгого плавання немає харчів, отже, годі й думати, щоб капітан Блад вирушив просто до Європи.
Насамперед йому треба було поповнити корабельні запаси, а оскільки він не міг навіть наблизитись до англійського чи іспанського поселення, то з цього випливало, що він скористається з єдиної для нього можливості й подасться до якого-небудь нейтрального голландського володіння. До того ж, не маючи досвідченого штурмана, він навряд чи міг зважитись плисти серед небезпечних рифів Багамських островів. Тому не важко було зробити висновок, що Блад візьме курс на Підвітряні острови з наміром зайти в Сан-Мартін, Сабу або Санта-Еустасію. І ось впевнений, що наздожене "Сінко Льягас", поки він дістанеться до найближчого з цих голландських поселень, що лежало на відстані двохсот ліг від Тортуги, Істерлінг узяв курс на схід уздовж північного узбережжя Еспань-йоли.
Все, однак, склалося далеко не так просто, як гадав Істерлінг. Вітер, спочатку попутний, надвечір змінився на східний і протягом ночі обернувся в шторм. На світанку, коли небо розлючено й лиховісно почервоніло, "Бонавен-тура" не тільки не просунулась уперед, а й на кілька миль збилася з курсу. Потім під обід вітер змінився на південний і розгулявся як ніколи. З цим вітром з Карібського моря налетів ураган, і протягом двадцятетчотирьох годин "Бонавентуру", що згорнула всі вітрила й задраїла люки, кидало по розлючених хвилях, наче корок.
Але Істерлінг був не тільки сміливим бійцем, а й вправним моряком.