А зараз... вивернути кишені!
Розрахунок був правильний: скільки було курців серед юнг, усі висипали тЮтЮн на землю.
— Юнгам курити не годиться,— заявив старшина. Вітька Синяков гучним басом запитав:
— А якщо я з одинадцяти років курю... здихати мені? ■— І здохнеш, яище з одинадцяти почав. Крок уперед!
— Мені? Виконувати команду.
Синяков ступив уперед. Як і слід було сподіватися, старшини виявили в нього тютюн, захований на майбутнє.
— За невиконання наказу — позачерговий наряді ■— За що-о? — обурився Синяков.
— Два наряди — за розмови. Повтори! Без "ну"!
— Єсть без "ну": два наряди... А за що-о?
Після обіду Синяков по-дружньому підсів до Савкиї
— Як тобі сподобалося на флотській малині?
— Мені поки що подобається. А тобі як?
— Шити можна,— відповів Синяков.— Якщо ти за мене . ще й гальюн видраїш, то й зовсім добре буде.
— А наряди ж одержував не я! — заперечив Савка.
— Але ж і силу богатирську не ти демонстрував у Екіпажі. А я ж тебе попереджав, що Вітька Синяков задарма нічого не робить. Не підеш гальюни драїти, я кому треба капну, що ти о'бдурив комісію. Тебе з флоту так турхонуть, що полетиш, не оглядаючись.
— Гаразд. Піду. Видраю.
— А ще з тебе десять пайок хліба,— додав Синяков, Доведеться віддати. Щоб не здіймав галасу.
Безперечно, народ зібрався різний... В основному — городяни, діти пролетарів та інтелігентів. Як це не дивио, дуже мало юнг вийшло з сімей моряків. Більшість з'явилася з провінції, де й моря ніколи не бачили. Але з російської історії відомо: знамениті флотоводці, як правило, народжувалися на привіллі полів і лісів, дитинство провели на берегах тихих, задумливих річок, де водилися скромні пічкурі, й ніколи не мріяли про океани.-
Були серед юнг і такі шибайголови, які перейшли лінію фронту, щоб не жити в окупації. Були з дитбудинків, серйозні лагідні хлопчаки, які втратили рідних або ніколи їх і не знали. Були й безпритульні, яких міліція підібрала на вокзалах, де вони гинули від бруду й холоду, просячи милостиню або щось крадучи. Нарешті, був один хлопчина з партизанського загону, який спізнав, почім ківш лиха,, нерш ніж збулася його мрія про море.
Ситих серед юнг не зустрічалось, а молоді організми вимагали багато їжі. Війна ж внесла свої жорстокі норми, і хліб по картках набув особливого смаку і зріс на ціні. Тому юнги, потрапивши на флотський пайок, вдихнувши ароматів камбуза, відчували вовчий апетит, чого не могли дозволити собі раніше. З'явилися й "шакали", які з ранку до вечора стовбичили біля камбуза, обіцяючи кокам вимити баки з-під супу, сподіваючись, що за це їм щось перепаде. Підлітки :< гордим характером канючити не могли, зате вигадували сво1 способи наїстися досхочу.
Доазгут Назипов перший подав Савці руку.
Здрастуй. Ти на мене не сердишся? __Ні. Я знайшов іншого.
— От і добре,— зрадів Мазгут.— Давай домовимося так: сьогодні* вечеряючи, ти з'їси мій і свій окраєць, а завтра я в'їм за тебе й за себе... Згоден?
_ А чого ж: два окрайці завжди краще.
До них підійшов гінкий гарний підліток, який випадково почув їхню розмову. Він сказав, що йому все це подобається.
— Візьміть і мене в свою компанію. З'їсти три порції одразу ще краще, ніж дві. До речі, будьмо знайомі — Джек Баранов, москвич, майбутній підводник.
— А чому ти, Джек? — запитали його.
— Насправді я чистокровний ЗКенька. Але я не розумію, .чому гірше називатися Джеком? Ви Джека Лондона читали?'
— Чудово пише!
— Збираюся сам писати не гірше від нього.
— Ого! Джек, а поки що не Лондон, а Лондоненя.
— Хай буде й так. Хіба я ображусь? Отже, кинемо жереб.
Але жеребкування довелося відмінити, бо не було пі монет, ні сірників. Домовилися на словах, що об'їдатися почне Савка: сьогодні він має вмолоти одразу аж три порції.
За вечерею юнгам оголосили: завтра будуть лікарі. У Савки тьохнуло в серці: знову почнуть крутити й мацати кожного. А якщо звернуть увагу, що ліва рука його не в порядку? Але старшини враз заспокоїли його: — — Завтра всім робитимуть уколи. Спробуйте уникнути...
Великі чайники передавали вздовж довгих столів, а перед Савкою лежали аж три окрайці хліба. Тільки-но він доторкнувся до шматка, як раптом ззаду підкрався Вітька Синяков:
— А-а, ось де ти сховався від суду історії... Побачив три окрайці і миттю згріб їх.
—— Oro, добряче ти, нациганив. З тебе ще сім таких.. Зрозумій моє трагічне становище: курити хочеться, а хліб принагідно можна виміняти на тютюн.— І поплескав Савку по плечу, щоб той не журився.— Не плач, дитино, не плач даремно. Запитай будь-кого, хто грамотніший, і тобі скажуть, Що наїдатися на ніч шкідливо.
Перед відбоєм Савку притисли в куток Джек і Мазгут:
~— Слухай, ти чого віддав наш хліб цьому пройдисвіту?
Ьавка зізнався: якби не цей Синяков з його розвинутими Щепсами, ие бачити б.йому флоту, як своїх вух.
"— Як на мене,— сказав на це Джек Баранов,— Вітьці хліба не давати, а краще гуртом набити йому пику.
— Набий! — заперечив Мазгут.— Ти йому синців наставиш, а він доповість, що Савка лікарів обдурив.
Зрештою друзі вирішили кілька вечорів поголодувати, щоб Савка міг розрахуватися зі своїм здирником.
— І більше не зв'язуйся з ним,— втокмачували вони йому.— Лікарям поки що не потрапляй на очі. Приживись на флоті, щоб тебе оцінили. Потрапиш на корабель, там лікарі ие такі живоїди, як у тилу. Там тебе підлікують і — будь здоров... Хлопці, ходімо вже спати.
Але від Синякова не так легко було відкараскатись.
— Уже кололи тебе? — запитав він Савку вранці, т— Ось який шприц... А тебе?
Ї-^ Моя ніжна натура цього не витримує. Будь другом, підстав лікарям свою попку й за мене. Назвись моїм прізвищем, як я колись назвався твоїм... Чи забув послугу?
Приставши до чергової партії юнг, Огурцов покірно опустив штани і прийняв другий укол. З болем відчуваючи, як входить у тіло голка, усвідомив для себе житейську істину: одна брехня чіпляється за іншу і з маленької брехні виростає брехпя велика...
За два дні Савка розрахувався з Синяковим хлібом:
— Ми квити. І більше до мене не чіпляйся.
— Наскільки я розуміюся на політиці,^— відповів Вітька, спантеличений чесністю Савки,— ти моїм вірним васалом бути не хочеш.
— Не хочу. Маю інших друзів.
Синяков одразу відкусив половину пайки. Жуючи хліб, промимрив:
— Що ж, побачимо, що з цього вийде. До речі, що в тебе з лапою? В яких дверях тебе прищикнули? Може, ти інвалід якийсь?
Савка стрімголов кинувся бігти. Ну й в'язкий, як реп'ях, клятий!
До кінця липня юнги поневірялись у бараках, відтяті від спілкування з містом. Листи писати заборонялося. Старшипи читали їм стройовий і дисциплінарний статути. Але ці книжки навівали на юнг глибоку нудьгу. Не веселішими здавалиг ся їм і стройові заняття, відшліфовування кроку й поворотів між стінами похмурих бараків. Нудьгу чекання інколи розсіювали лекції комісарів про славу та героїзм російського флоту. Вивчали юнги й гвинтівку з гранатою — це вже охоче! Жодної кінокартини юнгам не показали.
На всі запитання старшини відповідали:
— Умій чекати. Флот любить тершіячихі Серед юнг поповзли найбезглуздіші чутки.
— Щоб я вмер,— заприсягався один,— коли збрешу. Це вже напевно: усіх нас скоро запроторять на Землю Франца-Йосифа.
— Брехня! — відповідали йому.— Зараз кожного з нас нишком перевіряють, а потім готуватимуть у десант. Севастополь відвойовувати. Хто накладе головою — тому вічна пам'ять. А хто живим з десанту повернеться, того допустять до складання іспитів.
— Яких це іспитів? Чи мало ми їх у школі складали?
— Кажуть, по математиці ганятимуть. Ікс дорівнює ігреку, тангенс-котйнгенс, ну і всяка інша мура...
Якось почувся голос днювального:
— Юнго Огурцов — на вихід!
— З речами? — запитав Савка.
А серце, здавалося,' зламає й ребра у грудях. Чому на вихід? Невже дізналися, що з рукою негаразд?
— Без речей! Тебе батько на ка-не-пе жде.
Курці хапали Савку біля дверей, мучили проханнями:
— Татусь твій з цигарками? Поцуп для нас хоч по одпій.
— Не чіпляйтеся,— похмуро ухилявся Савка від прохачів.— Він же мене відлупцює, яищо я в нього закурити попрошу.
Батько, ще здалеку вгледівши сина, почав реготати. І справді, картина була прекумедна: маленький чоловічок у фланелівці до колін, рукави засукані, штани підгорнуті, а виріз фланелівки, в якому видно тільняшку, досягає аж до пупа. .
— Гарно ж тебе причепурили, брате! — сказав батько, сміючись,— Але не біда. Відійдімо вбік. Як тобі ведеться?
— Добре.
— Правду кажеш?
— Звичайно. Юнги, буває, й адміралами стають.
— Далеко тобі ще... до адмірала! Одного я боюся, синку. Навчання твоє у майбутньому може зірватися, ось що. Виростеш, а з кожним роком дедалі важче сідати за підручники. Це я по собі знаю!
Батько розпочав службу на "новинах" Балтики, мастильником у котельних відсіках. Природжений співак-артист, співаком він не став. Природжений математик, ученим він не став також. Флот заполонив його всього, і хоча пізніше перед ним були відкриті будь-які двері, він так і залишився на
32
кораблях. Пройшов нелегкий шлях від мастильника на есмінцях до комісара.
— Твій вчинок не засуджую,— сказав батько.— Хоч ТІЇ й не порадився зі мною. А я сьогодні прийшов попрощатися.
— їдеш? Знову в море?
— Так. Іду. Тільки не в море — під Сталінград.
— Невже,— запитав Савка,— у нас солдатів не вистачає? Батько відповів йому:
— Якщо добровольцями йдуть мої матроси, то мені, їхньому комісарові, відставати не до лиця. Становище па фронті зараз тяжке, як ніколи..Війна, синку, закінчиться не скоро... Запам'ятай мої слова: тобі доведеться воювати! А війна на морі — дуже жорстока річ. Як батько я бажаю тобі тільки всього найкращого. І не дай бог коли-небудь тонутн з кораблем. Привабливості в цьому мало. Все зовсім не так, як показують у кінокартинах.
— А... як? — запитав Савка.
— Цього тобі знати поки що не треба.— Відігнувши рукав кітеля, батько глянув на годинник, поляскав себе по кишенях, ніби щось шукаючи.— Навіть нема чого залишити —тобі... на згадку.
— А хіба, тату, ми вже не побачимося?
— Найближчим часом — навряд... Писатимемо один одному, але поки що я ще не знаю номера своєї пошти. А ти?
— Нам теж поки що номера не повідомляли.
— Тоді домовляємося,— вирішив батько.— Ти пиши бабусі в Ленінград на стару квартиру, і я теж писатиму туди.
■~— А якщо бабуся...