В спортивному плаванні ти сам собі хазяїн: куди хочеш, туди й пливеш. А коли вже зв'язався з вантажем, тоді ти немов візник: віжки в руках, а везеш — куди накажуть.
Ось, припустимо, Гамбург… Та хіба б я пішов туди за своїм бажанням? Чого я там не бачив? Шуцманів, чи що? Ну, й до того ж, знаєте, ускладнюється плавання, з'являється всіляке комерційні листування, турботи про вантаж, митні формальності, а тим більше в Гамбурзі. Народ там, не в приклад норвежцям, тертий, неввічливий, так і дивись, живцем облуплять.
До речі, знаєте, я ніяк не збагну, чому це в нас твердо так вимовляється: "Гамбург"? Неправильно це, тамтешні жителі називають своє місто "Хамбург". Воно й звучить м'якше, а головне — більше відповідає дійсності.
Так, але коли наказано, треба підкорятися. Привів у Гамбург "Біду", поставив біля стінки, сам одягнувся чистенько й пішов розшукувати Гаденбека. Приходжу в звіринець. Там, знаєте, й слони, й тигри, й крокодил, і птиця марабу, й білка ця сама висить тут же в клітці. Та яка ще білка, не моїм рівня!.. Мої, ледарки, сидять у трюмі, об'їдаються халвою, а цій зроблена вертушка, й вона там увесь час, немов заводна, немов білка в колесі, так і стрибає, так і крутиться. Задивишся!
Ото ж, розшукав я самого Гаденбека, відрекомендувався й роз'яснив, що маю на борту повний вантаж білок, живцем, по вигідній ціні.
Гаденбек глянув на стелю, склав руки на животі, покрутив пальцями.
— Білки, — каже, — це такі з хвостиками й вушками! Як же, знаю. То у вас білки? Ну що ж, я візьму. Тільки, знаєте, в нас дуже суворо з контрабандою. Документи на них в порядку?
Тут я з вдячністю згадав норвежців і виклав на стіл документи.
Гаденбек дістав окуляри, взяв хустинку й не поспішаючи став протирати скельця. Раптом, звідки не візьмись, хамелеон. Стриб на стіл, висолопив язика, злизав документ, і тільки його й бачили. Я за ним. Та де там!
А Гаденбек сховав свої окуляри, розвів руками.
— Без документів, — каже, — не можу. Радий би, та не можу. У нас щодо цього дуже строго.
Я рознервувався, почав було сперечатися. Ну, бачу, робити нічого, пішов. Підходжу до пристані, дивлюся — на "Біді" щось не гаразд. Натовп ротозіїв кругом, на борту шуцмани, таможенники, портові чиновники… Напосідають на Лома, а той стоїть між ними й сяк-так відлаюється.
Я проштовхався, заспокоїв їх і довідався, в чому справа, А справа набула зовсім несподіваного й неприємного характеру. Гаденбек, виявляється, вже подзвонив на митницю, а там підібрали статтю, обвинуватили мене в незаконному ввозі худоби й загрожують відібрати судно разом з вантажем…
А мені й крити нічим: справді, документи втрачені, спеціального дозволу на ввіз білок я не одержав. Якщо правду сказати, хто ж повірить? Доказів нема ніяких, а змовчати — ще гірше.
Одне слово, бачу: діло кепське.
"Ех, — думаю, — пан або пропав! Ви так, і я так!"
Оправив кітель, випростався на весь зріст і найголовнішому чиновникові заявляю:
— Вимоги ваші, панове чиновники, безпідставні, оскільки в міжнародних морських законах прямо передбачено пункт, згідно з яким обов'язкові речі, як-от: якорі, шлюпки, розвантажувальні й рятувальні пристрої, засоби зв'язку, сигнальні прилади, паливо й ходові машини в кількості, необхідній для безпечного плавання, Ніякими портовими зборами не оподатковуються й спеціальному оформленню не підлягають.
— Цілком з вами згоден, — відповідає той, — але не відмовтеся пояснити, капітане, до якої саме категорії названих предметів відносите ви своїх тварин?
Я було відчув, що загнаний на слизьке, але, бачу, відступати вже пізно.
— До останньої, пане чиновнику: до категорії ходових машин, — відповів я і повернувся на каблуках.
Чиновники спочатку оторопіли, потім пошептались між собою, і знову головний виступив уперед.
— Ми, — каже, — охоче відмовимось від наших законних претензій, якщо ви зумієте довести, що тварини, які перебувають на борту вашого судна, справді правлять вам за ходову машину.
Ви самі розумієте: довести таку річ нелегко. Де там доводити, — хоч би час відтягнути!
— Бачите, — кажу я, — відповідальні частини двигуна зараз на березі, в ремонті, а завтра, будь ласка, наведу вам докази.
Ну пішли вони. Але тут же біля "Біди", дивлюся, поставили поліцейський катер під парами, щоб я не втік під шумок.
А я, розумієте, заховався в каюту, пригадав ту білку, що в Гаденбека, взяв папір, циркуль, лінійку й почав креслити.
За годину ми разом з Ломом пішли до коваля й замовили йому два колеса, як у пароплава, а третє подібне до млинового. Тільки в млиновому східці зовні, а ми зробили всередині й з двох боків натягли сітку. Коваль попався моторний, кмітливий. Зробив усе в строк.
На другий день, зранку, привезли все це хазяйство на "Біду". Пароплавні колеса приладнали по бортах, млинове посередині, з'єднали всі три колеса спільним валом і запустили білок.
Гризуни, знаєте, одуріли від світла, від свіжого повітря, помчали, як скажені одна за одною по східцях всередині колеса. Вся наша машина закрутилася, й "Біда" без парусів пішла так, що поліцейські на своєму катері ледве за нами поспішали.
З усіх кораблів на нас дивляться в біноклі, на березі юрби народу, а ми йдемо, тільки хвилі розбігаються в боки.
Потім розвернулися, стали назад, до причалу. Той самий чиновник прийшов, зіпсував собі настрій остаточно. Лається, кричить, а зробити нічого не може.
А ввечері на автомобілі прикотив сам Гаденбек. Виліз із машини, встав, подивився, склав руки на животі, покрутив пальцями.
— Капітане Врунгель, — каже, — це у вас білки? Як-же, пригадую. Як ви їх оцінюєте?
— Та бачите, — кажу, — не в ціні справа. Ви ж знаєте, документи на них загублені.
— Е, годі, — заперечує він. — Не турбуйтеся, капітане, ви не хлопчик, повинні розуміти — в нас з цим ділом просто. Ви ціну скажіть…
Ну, я назвав добру ціну; він поморщився, але, не торгуючись, тут же розплатився, забрав білок разом з колесами а напослідок питає:
— Чим ви їх годуєте?
— Халвою та ананасами, — відповів я й розпрощався.
Не сподобався мені цей Гаденбек. Та й Гамбург взагалі не сподобався.
РОЗДІЛ V
Про оселедців та про карти
У Голландію я зовсім не хотів заходити. Країна ця незначна й великого інтересу для мандрівника не являє. Там тільки і є три варті уваги речі: голландська сажа, голландський сир і голландські оселедці.
Мене, як моряка, зрозуміло, зацікавило це останнє, і я вирішив завернути в Роттердам, познайомитися з оселедцьовим ділом.
У них там воно поставлене на широку ногу. Там оселедців ловлять, солять, маринують, і свіжих оселедців заморожують, і живих оселедців можете купити й пустити в акваріум.
І ось що в цьому ділі особливо вражає: голландці, очевидно, знають якийсь секрет. Інакше як же ви поясните таку несправедливість: от шотландці, наприклад, пробували ловити. Закинули сіті, витягли — повно оселедців. Ну, й зраділи, розуміється, та, коли розібрались гарненько, роздивились, розкуштували, то виявилось, що оселедці попалися геть чисто всі шотландські.
Норвежці теж пробували. Норвежці — прославлені, першокласні рибалки, але цього разу і в них нічого не вийшло. Теж закинули сіті, витягли, подивилися — є оселедці, та тільки всі чисто норвезькі.
А голландці ловлять і ловлять уже котрий рік, і їм все попадаються голландські оселедці різних гатунків. Ну, й, звичайно, вони цим користуються: продають свої оселедці направо й наліво — і в Південну Африку, і в Північну Америку…
Я заглибився у вивчення цього питання, і тут мені зовсім несподівано вдалося зробити одне важливе відкриття, яке докорінно змінило первісний план мого походу. Після цілого ряду спостережень я встановив з винятковою точністю, що кожен оселедець — риба, але не кожна риба — оселедець.
А це що значить?
Це значить, що нема потреби витрачати величезні кошти, нема потреби набивати оселедцями бочки, вантажити на кораблі й вивантажувати знову там, де це треба. Чи не простіше зігнати оселедців у табун чи стадо, — як хочте називайте, — і гнати живцем до місця призначення?
Якщо кожний оселедець — риба, значить, утопитися він не може. Адже рибам властиво плавати, хіба ж не так? А з другого боку, якщо приб'ється якась стороння рибина, то не кожна ж риба — оселедець. Отже, її дуже легко виявити, відрізнити, відігнати, налякати, знищити, нарешті.
І там, де при старому способі перевезення потрібний був величезний пароплав з великою командою, із складними механізмами, при новій системі може справитись навіть таке невеличке суденце, як моя "Біда".
Це теорія, так би мовити. Але теорія приваблива, і я вирішив на практиці перевірити свої міркування. А тут як на те, й нагода трапилася: в Північну Африку, в Олександрію, посилали партію оселедців. Їх уже спіймали, збиралися солити, але я припинив цю справу. Оселедців випустили, зігнали в табун, ми з Ломом підняли паруси й пішли. Лом став на стерно, а я сів на самісінький ніс, на бушприт, узяв довгий хлист, і, як тільки помічу якусь сторонню рибину, я її по губах, по губах!
І, знаєте, чудово вийшло: йдуть наші оселедці, не тонуть, жваво йдуть. Ми за ними ледве встигаємо. І стороння риба не лізе. День так пройшли — нічого. А повернуло на ніч, і я відчув — важко: стежити втомлюєшся, очей невистачає, а головне, спати ніколи. Один з оселедцями зайнятий, другий на стерні, тільки встигай повертатися. Ну, добре б день, два, вже як-небудь постаралися б, а то дорога далека, попереду океан, тропічні широти… Одне слово, бачу, не впораємося, все діло провалимо.
Ну, я подумав і вирішив узяти на судно ще одну людину — матроса. І якраз, знаєте, місце зручне: в той час ми вже ввійшли в Англійський канал, тут Франція під боком, порт Кале, а в Кале завжди повно безробітних моряків. Можна вибрати кого хочете: й тесляра, й боцмана, й рульового першого класу. Я, недовго думаючи, підійшов ближче до берега, "Біду" поклав у дрейф, викликав лоцманський катер і відрядив Лома на берег по матроса.
Тут я, певна річ, зробив помилку: набір команди — справа серйозна, відповідальна. Лом, звичайно, хлопець старанний, але молодий, досвіду мало. Слід було б самому за це взятися, але, з іншого боку, і тут, на борту, теж, знаєте, гав ловити ніколи. Адже як-не-як, перегін живих оселедців — справа нова.