Віддалік шестеро бандитів, міцно тримаючи діда, який кликав на допомогу, виривали йому обценьками зуб за зубом, аж поки загальний вигук полегшення не оповістив, що вони нарешті знайшли і видалили той болючий корінь, який мучив і їх внаслідок трансмісії; покинувши беззубого і напівзакатованого діда, вони, явно заспокоєні, пішли собі геть.
Однак мене, виявляється, розбудив крик не цього неборака; причиною був інцидент, який трапився в пивній навпроти: якийсь п'яний здоровань молоснув там свого приятеля по лобі й сам у ту ж мить відчув біль, розлючений цим, він почав гамселити його чимдуж, а завсідники, яким теж дуже боліло, підскочили, аби лупцювати тих, що зчепилися; коло загального страждання так розширилося, що половина гостей мого готелю, вирвана зі сну, похапали ціпки, мітли, кийки і в нічній білизні повибігали на місце бійки, де сплелись у один великий клубок і качалися посеред потрощених меблів і посуду, аж поки не перекинули лампу, від якої спалахнув вогонь. Під бамкання дзвонів, виття старої пожежної машини і крики недобитків того побоїща я чимшвидше втік з того місця, аби через кілька вулиць натрапити на громаду, а, швидше, натовп, що обступив невеликий білий будиночок серед трояндових кущів. Як виявилося, там перебувала пара молодих, які щойно побралися. Тиснява була неймовірна. Мигтіли військові мундири, сутани духовних осіб і навіть форми ліцеїстів; ті, що стояли попід вікнами, заглядали досередини, інші видиралися їм на плечі, кричали: "Ну! Що таке?! Скільки можна гуздратися?! Довго нам іще чекати?! Ану до роботи, швидше!" і т. ін. Якийсь дідуган, неспроможний пропхатися, зі сльозами на очах благав пропустити його вперед, бо здалеку він через склероз нічого не почує; але на його слізні прохання ніхто не зважав — одні мліли собі потихеньку з утіхи, інші постогнували з великої жаги, а менш досвідчені пускали носом бульбашки. Родина молодят спершу хотіла порозганяти набридливий натовп, але незабаром і сама, впавши в замішання загальної розпусти, приєдналася до грубіянського хору, що підохочував закоханих, при чому перед у цьому сумному видовищі вів прадід молодого, котрий уперто штурмував інвалідним візком на коліщатах двері подружньої спальні. Глибоко вражений цією сценою, я вирішив повернутися до готелю, та по дорозі раз по раз натикався на купи людей, з яких одні вовтузилися в бійці, а інші — завзято обіймалися; але все це було нічим у порівнянні зі сценами, які відбувалися в готель Вже здалеку я помітив, що гості в білизні вискакували через вікна на вулицю, часто-густо ламаючи собі ноги, кілька осіб залізло на дах, а всередині господар, його жінка, покоївки, швейцари бігали й верещали зі страху, мов шалені, вони ховалися до шаф або попід ліжка, і все через те, що кіт у льоху ловив мишей.
Я почав розуміти, яким необачним був мій вчинок; на світанку Альтруїзин діяв уже з такою силою, що коли в когось у носі залоскотало, вся околиця в радіусі милі відповідала вибухами чхання, а від осіб, хворих на важку невралгію, рідні, доглядачки й лікарі втікали гірше, як від якоїсь зарази; там несміливо крутилося тільки кілька блідих мазохістів, які аж сопіли від великої приємності. Було також чимало маловірів, які копали й товкли своїх ближніх, аби переконатися, чи правду розповідають про ті чудеса трансмісії; ті, кого били, так само не хотіли залишатися в боргу, і все місто сповнилося глухими звуками ударів. Десь перед світанком, блукаючи вулицями, охоплений незмірним подивом, я наткнувся на великий натовп, який, гірко плачучи, гнав камінням через ринкову площу закутану в чорне бабусю. Як виявилося, то була вдова якогось поважного шевця, який помер минулого дня і зранку мав бути похований; отож страждання безутішної вдови так допекли сусідам і сусідам сусідів, що, не зумівши ніяким чином заспокоїти бідолашної, вони вигнали її з міста. Від усього побаченого серце моє огорнув важкий смуток, отож я чимшвидше повернувся до готелю, однак і він уже був охоплений вогнем. Все сталося через куховарку, яка, варячи юшку, обпекла собі палець, а якийсь ротмістр, що саме чистив зброю на горішньому поверсі, відчувши гострий біль, мимохіть натиснув на гачок і на місці вбив жінку й четверо дітей; його розпач розділили всі з поламаними кінцівками або вкрай ошалілі, і їх ще не встигли забрати до лікарні. Якийсь зичливець, прагнучи звільнити усіх від мук, від яких і сам мало не гинув, обливав, кого міг, бензином і, в явному шаленстві, підпалював. Я втік від пожежі сам теж мало не знавіснівши, шукаючи вже хоча б одної, хоча приблизно, хоча б трохи ощасливленої особи, але натрапив лише на рештки натовпу, котрий повертався з тієї пошлюбної ночі. Вони коментували її перебіг, при чому все тим нікчемам видавалося не таким, яким, на їх думку, належало бути; до того ж кожен з тих колишніх співучасників першої шлюбної ночі стискав у руці добрячого кийка, щоб відганяти кожного страждальця, який може трапитися по дорозі; тоді я подумав, що в мене від жалю й сорому може не витримати серце, але й далі хотів знайти хоча б одну людину, яка б зменшила моє розчарування; розпитуючи перехожих, я нарешті довідався, де живе один відомий мислитель, який проголошує максимум братерства і світлої людяності. Тому я попрямував до нього, впевнений, що його оселя буде оточена юрбами людей. Та де там! Під брамою нявчало лише кілька котів, під захистом аури прихильності, яку поширював мудрець, завдяки чому пси, що їх переслідували, трималися на певній відстані, нервово облизуючись, а якийсь каліка, біжучи щодуху, минув мене з криком: "Кролярня вже, певне, відчинена! Відчинена!" — полишив мене в понурих роздумах, яким чином те, що відбувається в кролярні, може поліпшити його самопочуття.
Коли я так стояв, до мене підійшло двоє людей. Один, пильно дивлячись мені в очі, щосили затопив другому в пику, а я так остовпів з подиву, що навіть ані схопився за власне обличчя, ані крикнув, бо в мене, як у робота, та щока не заболіла; а варт було про це подумати, бо обоє були з таємної поліції, в такий спосіб виявивши мене, відразу ж узяли в наручники й потягли до в'язниці. Там я у всьому зізнався. Я розраховував, що, може, вони візьмуть до уваги мої шляхетні наміри, хоча півміста вже горіло; але вони тільки для того спершу злегка стиснули мене лещатами, щоб переконатися, що їх це напевно не заболить, а впевнившись, що вони нічого не відчувають, гурмою кинулися бити мене, видирати гвинти, топтати, гепати ногами, ламати фібри мого вимученого єства. Не злічити мук, які я стерпів за своє щире бажання ощасливити їх усіх; досить того, що моїми останками врешті набили гармату й вистрелили ними в Космос, як завжди, тихий і темний. Летячи, я із щораз більшої відстані охоплював пооббиваними очима картини дії Альтруїзину на щодалі то більшому просторі, бо хвилі річки несли частки препарату все далі й далі. Тоді я вже знав, що діялося серед лісової пташні, ченців, кіз, лицарів, селян і їхніх жінок, когутів, дівчат і старших жінок, і від цих картин уже рештки неушкоджених ламп потріскалися в мене з сердечного жалю — і, власне, в такому стані упав я після довгого польоту неподалік від твоєї господи, ласкавий пане, — остаточно, на всі часи вилікуваний від бажання ощасливлювати ближніх прискореними методами...
© ЛЕМ С. Кіберіада. — К.: Дніпро, 1990. — 816 с. — (Фантастика. Пригоди. Детектив).
© СВАРНИК Іван Ів., переклад з польської, 1990.