А в нас п'ятсот місць, враховуючи стоячі. Чорт би забрав цю бабу! У нас і без неї справа йшла так, що тільки встигай повертатися.
— Вам треба більше приміщення, — сказав Бак.
— Так, між нами кажучи, я вже пригледів великий склад. Він дозволить розмістити щонайменше тисячу чоловік. Ми його впорядкуємо. Я укладу з тобою контракт, будеш відповідати за музику.
Бак похитав головою.
— А що, якщо відкрити великий заклад у місті? Це привабить людей, у яких більше грошей. Ви будете господарювати, а я забезпечу відвідувачів.
Ленкі з урочистим виглядом погладив свій сплющений ніс.
— Як будемо ділитися?
— Навпіл, — сказав Бак.
— Ні, — сказав Ленкі задумливо. — Я граю чесно, Бак, але навпіл у такій справі буде несправедливо. Адже я вкладаю весь капітал. Я дам тобі третину, і ти будеш займатися музикою.
Вони оформили контракт у адвоката. У адвоката Бака. На цьому наполіг Ленкі.
У сумовитому півмороку раннього ранку сонний Бак їхав на переповненому тротуарі додому. Була година пік, люди стояли впритул один до одного і сердито гарчали, коли сусіди ставали їм на ноги. Здавалося, що юрба більша ніж звичайно. Бак відбивався від поштовхів і ударів ліктями, занурений у свої думки.
Настав час знайти собі житло краще. Його цілком влаштовувала їхня убога квартира, коли він не міг дозволити собі кращу, але Вел вже не один рік скаржилася. А тепер, коли вони могли переїхати і зняти гарну квартиру або навіть купити маленький будинок у Пенсільванії, Вел відмовилася. Каже: не хочеться розлучатися з друзями.
Бак роздумував про жіночу непослідовність і раптом зміркував, що наближається до будинку. Він почав проштовхуватися до повільнішої смуги тротуару. Натискаючи щосили, намагаючись протиснутися між пасажирами, він запрацював ліктями — спочатку обережно, потім зі злістю. Юрба довкола нього не піддавалася.
— Прошу пробачення, — сказав Бак, роблячи ще одну спробу. — Мені тут сходити.
Цього разу пара мускулистих рук перепинила йому дорогу.
— Не сьогодні, Бак. Тебе чекають у Манхеттені.
Бак кинув погляд на обличчя, які зімкнулися навколо його. Непривітні, похмурі, з негарними усмішками обличчя. Бак раптово кинувся убік, пручаючись щосили, — але його грубо потягли назад.
— В Манхеттен, Бак. А якщо хочеш на той світ — твоя справа.
— В Манхеттен, — погодився Бак.
Біля злітного майданчика вони зійшли з рухомого тротуару. Їх чекав флаєр — розкішна приватна машина, номер якої надавав право на великі пільги.
Вони швидко полетіли до Манхеттену, перетинаючи повітряні коридори, і зайшли на посадку на даху будинку "Відеоскоп Інтернешнл". Бака поспішно спустили на антигравітаційному ліфті повели по лабіринті коридорів і не занадто чемно вштовхнули в кабінет.
Величезний кабінет. Мало меблів: письмовий стіл, кілька стільців, стійка бару в кутку, екран відеоскопу неуявної величини і мультикорд. В кімнаті повно народу. Погляд Бака пробіг по плямах облич, що розпливались в його очах, і знайшов одне, яке було йому знайоме. Халсі.
Пухкий агент зробив два кроки вперед і зупинився, пильно дивлячись на Бака.
— Прийшов час поквитатися, Ерлін, — сказав він холодно.
Чиясь рука різко вдарила по столу.
— Тут я займаюся всіма справами, Халсі! Сідайте, будь ласка, містер Бак.
Бак ніяково розташувався на стільці, який був звідкись висунутий вперед. Він чекав, спрямувавши очі на людину за столом.
— Мене звуть Джемс Дентон. Чи дійшла моя слава до таких занедбаних дір, як ресторанчик Ленкі?
— Ні, — сказав Бак. — Але я про вас чув.
Джемс Дентон. Король "Відеоскоп Інтернешнл". Безжалісний володар суспільного смаку. Йому було не більше сорока. Смагляве красиве обличчя, блискаючі очі і завжди готова посмішка.
Він повільно кивнув, постукав сигарою об край столу і не поспішаючи підніс її до рота. З усіх боків до нього простягнулися запальнички. Він вибрав одну, не піднімаючи очей, знову кивнув і глибоко затягся.
— Я не стану стомлювати вас, Бак, відрекомендовуючи вам тих, що зібралися тут. Деякі з цих людей прийшли сюди з ділових міркувань. Деякі — з цікавості. Я вперше почув про вас вчора, і те, що я почув, змусило мене подумати, що ви можете стати проблемою. Відзначте, я кажу — можете, і от це я й хочу з'ясувати. Коли передімною проблема, Бак, я роблю одне з двох. Я або вирішую її, або ліквідую — і не витрачаю і на те і на інше багато часу. — Він посміхнувся. — Ви могли в цьому переконатися хоча б тому, що вас привели до мене відразу, як тільки ви виявилися, ну, скажімо, у межах досяжності.
— Ця людина небезпечна, Дентон, — випалив Халсі.
Дентон блиснув своєю посмішкою.
— Я люблю небезпечних людей, Халсі. Їх корисно мати біля себе. Якщо я зможу використовувати те, що є в містера Бака, що б це там було, я зроблю йому вигідну пропозицію. Впевнений, що він прийме її з вдячністю. Якщо я не зможу його використовувати, я маю намір зробити так, щоб він, чорт візьми, не заподіював мені незручностей. Я висловлююсь зрозуміло, Бак?
Бак мовчав, вп'явшись у підлогу.
Дентон нахилився вперед. Його посмішка не здригнулася, але очі звузилися, а голос зненацька став крижаним.
— Я висловлююсь зрозуміло, Бак?
— Так, — ледь чутно пробурмотів Бак.
Дентон тикнув великим пальцем убік дверей, і половина присутніх, включаючи Халсі, урочисто, по одному, вийшли. Інші чекали, переговорюючись пошепки, поки Дентон пихкав сигарою. Раптово селектор Дентона прохрипів одне-єдине слово:
— Готово!
Дентон вказав на мультикорд.
— Ми жадаємо демонстрації вашого мистецтва, містер Бак. І дивіться, щоб це була справжня демонстрація. Халсі адже слухає, і він нам скаже, якщо ви спробуєте шахраювати.
Бак кивнув і зайняв місце за мультикордом. Він сидів, розслабивши пальці і посміхаючись, побачивши втуплені в нього з усіх боків погляди. Це були володарі великого бізнесу, і будь-коли в житті вони не чули справжньої музики. Стосовно Халсі, так, Халсі буде слухати його, але через селектор Дентона, через систему зв'язку, призначену тільки для передачі частотного діапазону людської мови!
Крім того, у Халсі поганий слух.
Все ще посміхаючись, Бак торкнув фільтр скрипки, знову спробував його і зупинився в нерішучості.
Дентон сухо розсміявся.
— Я забув довести до відома, містер Бак. За порадою Халсі ми відімкнули фільтри. Ну...
Бака охопив гнів. Він різко опустив ногу на регулятор гучності, зухвало зіграв позивні відеоскопа і почав свій комерс про темперський сир. З налитим кров'ю обличчям Джемі Дентон нахилився вперед і щось сердито пробурчав. Сидячі біля нього неспокійно заворушилися. Бак перейшов до іншого комерсу, зімпровізував кілька варіацій і почав спостерігати за обличчями навколишніх. Володарі бізнесу. А кумедно було б, подумав він, змусити їх танцювати і притупувати ногами. Його пальці самі намацали непереборний ритм, і люди неспокійно захиталися.
Він раптом забув про обережність. Беззвучно сміючись про себе, він дав волю могутньому потоку звуків, від якого ці люди пішли в танок. Все зростаючий вибух емоцій прикував їх до місця в безглуздих позах. Потім він змусив їх несамовито притупувати, викликав сльози в них на очах і закінчив могутнім ударом — тим, що Ленкі називав сексуальною музикою. Потім він застиг над клавіатурою, в жаху від того, що зробив.
Дентон підхопився з блідим обличчям, то стискаючи, то розтискаючи кулаки.
— Господи Боже! — бурмотав він.
Потім проревів у свій селектор:
— Реакція?
— Негативна, — пішла негайна відповідь.
— Кінчаємо.
Дентон сів, провів рукою по обличчю й повернувся до Бака з ввічливою посмішкою:
— Вражаюче виконання, містер Бак. Через кілька хвилин ми дізнаємось... а от і вони!
Люди, що перед тим вийшли, по одному повернулися в кімнату. Кілька людей зібралися в купу, переговорюючись пошепки. Дентон встав через стіл і покрокував по кімнаті. Інші присутні, включаючи і Халсі, стояли в ніяковому чеканні.
Бак залишився за мультикордом, із занепокоєнням оглядаючи кімнату. Повернувшись, він випадково зачепив клавішу, і ця єдина нота обірвала розмови, змусила Дентона різко повернутися, а Халсі — у переляку зробити два кроки до дверей.
— Містерові Баку не терпиться, — вигукнув Дентон. — Чи можна покінчити з цим?
— Хвилинку, сер!
Нарешті вони повернулися і вишикувалися в два ряди перед столом Дентона. Їх очолювала сивоволоса людина, вченого вигляду з ніжно-рожевим обличчям. Він ніяково прокашлявся і чекав, коли Дентон дасть знак починати.
— Встановлено, — сказав він, — що присутні в цій кімнаті піддалися сильному впливу музики. Ті, хто слухав через селектор, не зазнали чогось, крім легкої нудьги.
— Це кожен дурень міг встановити, — буркнув Дентон. — А от як він це робить?
— Ми можемо запропонувати тільки робочу гіпотезу.
— А, то ви про щось здогадуєтеся? Валяйте!
— Ерлін Бак має здатність телепатично проектувати свої емоційні переживання. Коли ця проекція підкріплюється звуком мультикорду, ті, хто знаходиться безпосередньо біля нього, отримують надзвичайно сильні почуття. На тих, хто слухає його музику в передачі на відстані, вона не вчиняє якоїсь дії.
— А відеоскоп?
— Гра Бака не зробить ефекту на слухачів відеоскопу.
— Зрозуміло, — сказав Дентон. Він задумливо насупився: — А як щодо тривалого успіху?
— Це важко пророчити...
— Все одно пророчте, чорт забери!
— Новизна його манери грати спочатку приверне увагу. Згодом в нього, ймовірно, з'явиться група послідовників, для яких емоційні переживання, пов'язані з його грою, будуть чимось на зразок наркотику.
— Дякую, джентльмени, — сказав Дентон. — Це все.
Кімната швидко спорожніла. Халсі затримався на порозі, з ненавистю подивився на Бака і боязко вийшов.
— Отже, я не зможу вас використовувати, Бак, — сказав Дентон. — Але ви, здається, не являєте собою проблеми. Я знаю, що збираєтеся робити ви з Ленкі. Скажи я хоч слово, і будь-що вам не знайти приміщення для нового ресторану. Я міг би закрити його ресторанчик сьогодні до вечора. Але навряд чи це варте зусиль. Я навіть не стану наполягати на тому, щоб у вашому новому ресторані був екран відеоскопа. Якщо зможете створити свій культ, що ж, може, це відверне ваших послідовників від чогось гіршого. Бачите, я сьогодні великодушний, Бак. А тепер вам краще піти, поки я не передумав.
Бак кивнув і піднявся. У цю хвилину в кімнату ввірвалася Меріголд Меннінг, блискуче прекрасна, пахуча екзотичними парфумами.