Дістав на тім дві тисячі прибутку.
(Виходить)
АНТІФОЛ ЕФ. Хто звіриться на вас, той має втіху!
Ви ж обіцяли принести ланцюг,
А я ні вас, ні ланцюга не бачив.
Подумали ви, мабуть: наша приязнь
Міцною надто буде, як зв'язати
її ще й ланцюгом,— та й не прийшли.
АНДЖЕЛО Покиньте жарти ваші; ось рахунок:
Стоїть тут — скільки важить ваш ланцюг,
Аж до останнього карата; тут
І проба золота, й ціна роботи;
Вся сума лиш на три дукати більша
За ту, що винен я цьому ось пану;
Прошу вас, заплатіть йому негайно,
Бо він рушає в море й жде тих грошей.
АНТІФОЛ ЕФ. Такої суми при мені немає,
Крім того, в мене є ще справи в місті.
Будь ласка, проведіть до мене в дім
Цього добродія, й ланцюг віддайте
Моїй дружині, й передайте їй,
Щоб заплатила вам усе, що слід;
Та й я ще, може, вдома вас застану.
АНДЖЕЛО То віддасте ви їй ланцюг самі?
АНТІФОЛ ЕФ. Віддайте ви, я можу запізнитись.
АНДЖЕЛО Гаразд, мій пане, а ланцюг при вас?
АНТІФОЛ ЕФ. Ні, при мені його немає, пане,
Я сподіваюсь, він у вас, а ні —
То підете додому ви без грошей.
АНДЖЕЛО Та годі вам! Прошу вас, пане, дайте
Мені ланцюг; ждуть вітер і приплив
Цього добродія; а я вже й так
Занадто тут його загаяв.
АНТІФОЛ ЕФ. Боже!
Покрить свою вину, що не прийшли
В свій час, як обіцяли, в "Дикобраз"?
Я мав би докоряти вам, та ви
Напались перші, мов базарна баба.
2-Й КУПЕЦЬ Спливає час; прошу, кінчайте, пане.
АНДЖЕЛО Ви чуєте, як він напосідає?
Ланцюг...
АНТІФОЛ ЕФ. Ви віднесіть моїй дружині
й одержите за нього ваші гроші.
АНДЖЕЛО Та годі-бо! Ви ж знаєте, що я
Віддав його допіру вам; пошліть же
Ланцюг їй — чи мене з умовним знаком.
АНТІФОЛ ЕФ. Фе! Жарт ваш переходить всякі межі!
Де мій ланцюг? Прошу вас, покажіть.
2-Й КУПЕЦЬ Не маю часу я на ваші жарти.
Скажіть, мій добрий пане,— згодні ви
Мені платить чи ні? Як ні — то я
Віддам його дозорцеві негайно.
АНТІФОЛ ЕФ. Платити вам? За що ж платить я маю?
АНДЖЕЛО За той ланцюг, що ви його взяли.
АНТІФОЛ ЕФ. Коли візьму, тоді і винен буду.
АНДЖЕЛО Ви ж знаєте й самі про те, що я
Вже з півгодини як його віддав вам.
АНТІФОЛ ЕФ. Не віддавали ви мені нічого!
Такі слова мені тяжка образа!
АНДЖЕЛО Ви ображаєте мене ще більше,
Як берете мої слова під сумнів,-
Тим самим підриваєте кредит мій.
2-Й КУПЕЦЬ Ану, дозорцю, взять його під варту.
СТРАЖНИК Я герцога ім'ям вас арештую.
АНДЖЕЛО О, це вже зачіпає честь мою!
Або платіть мені негайно гроші,
Або дозорця зараз попрошу
Вас взять під варту.
АНТІФОЛ ЕФ. Як? Платить за те,
Чого я не одержував ніколи?
АНДЖЕЛО Дозорче, осьде маєш гроші; ну,
Бери ж його мерщій під варту. Я
І брата рідного не пожалів би,
Коли б сміявсь він з мене так зухвало.
СТРАЖНИК Я арештую вас; ви чули скаргу?
АНТІФОЛ ЕФ. Корюсь тобі, аж поки не поставлю
Поруки я за себе. Начувайтесь,
Добродію! Глядіть, щоб вам за жарт
Не довелось позбутись і крамниці!
АНДЖЕЛО О, я знайду в Ефесі правий суд.
Ганьбою він покриє вас, я певен.
Входить Дроміо Сіракузький.
ДРОМІО СІР. Там корабель із Епідамна є,
Який лише на власника чекає,
Щоб вирушити в море. Я, мій пане,
Вже перевіз на нього наші речі;
Купив бальзаму, масла і горілки.
На кораблі готово все, й на море
Дме з берега веселий вітер; ждуть
Лиш власника і вас, мій пане.
АНТІФОЛ ЕФ. Що?
Чи ти не збожеволів? От баран!
Жде корабель? Мене? Із Епідамна?
ДРОМІО СІР. Та ви ж мене знайти його послали,
Щоб виїхати звідси.
АНТІФОЛ ЕФ. П'яний рабе!
Я посилав тебе по нагая
И сказав тобі, навіщо він потрібен.
ДРОМІО СІР. Мене по нагая ви посилали?
Мене до гавані послали ви —
Знайти вам корабель!
АНТІФОЛ ЕФ. Про це з тобою
Поговорю пізніше і тебе
Навчу, як слухати мене уважніш.
Біжи мерщій до Адріани, блазню:
Віддай ключа й скажи їй, що у скрині,
Яку турецьким килимом покрито,
Є гаманець з дукатами: нехай
Пришле його; скажи їй, що мене
На вулиці під варту взято й гроші
Мені потрібні для застави. Ну ж бо!
Бі"жи щодуху, рабе; забирайся!
Тепер — в тюрму, там будем ждать слугу.
2-й купець, Анджело, стражник та Антіфол Ефеський виходять.
ДРОМІО СІР. До Адріани! Це туди, де ми
Обідали; де товстелезна краля
Мене женити на собі бажає.
Та я й не обніму такої туші!..
Не йшов би я,— від неї верне душу;
А все ж господарю коритись мушу.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Дім Антіфола Ефеського.
Входять Адріана й Люціана.
АДРІАНА Він, Люціано, спокушав тебе?
Що ти в очах у нього прочитала?
Що він те все поважно говорив?
Він червонів, чи блідість покривала
Йому лице? Веселий був? Смутний?
Чи на обличчі не відбився бій
Сердечних метеорів? О, їй-богу.
ЛЮЦІАНА Він заперечував твої права на нього.
АДРІАНА Він жодного мені не хоче дати...
ЛЮЦІАНА Що він тут всім чужий, став присягати.
АДРІАНА Він не збрехав, хоч клятву і зламав.
ЛЮЦІАНА Про тебе мовила...
АДРІАНА Що ж він сказав?
ЛЮЦІАНА Кохання, що благала я для тебе,
У мене став благати він для себе.
АДРІАНА А чим тебе хотів він спокусити?
ЛЮЦІАНА Словами, що могли б і зворушити,
Як чесні; вихваляв красу, розмову...
АДРІАНА То ти була ласкава з ним?.. Чудово!..
ЛЮЦІАНА Терпіння май... Прошу тебе пождати...
АДРІАНА Не можу я, й не хочу я мовчати!
Не серцю, ні,— покірна язикові.
Він виродок, нікчема безтолковий,
Старе, безпутне, губи пожовтілі,-
Душа потворна у потворнім тілі.
ЛЮЦІАНА Хто ж може ревнувати до такого?
Утратиш скарб такий — і слава богу!
АДРІАНА Не вірить серце, що верзе язик,-
Так чайки крик відводить від кубельця.
Хай буде він лихим в очах чужих...
Хоча й кляне язик, та ласки серце просить!
Входить Дроміо Сіракузький.
ДРОМІО СІР. Скоріш! До скрині! Гаманець шукайте!
ЛЮЦІАНА Як ти засапався?
ДРОМІО СІР. Бо біг... Давайте!
АДРІАНА Де твій господар? Чи здоровий він?
ДРОМІО СІР. Він в Тартара безодні, в пеклі він:
Його вхопив сам чорт у власні пута,
А серце в чорта крицею окуте;
Злий демон, дух жорстокий, туполобий;
Вовк, справжній біс у буйвола подобі;
Зрадливий друг, що руки зненацька накладає
На плечі, й скрізь негідник дорогу заступає —
В провулках і на площах, по вулицях, кутках;
Собака, що знаходить всюди вірний шлях,
Хоч бігає й безладно, а все ж таки впіймає,-
Отой, що душі в пекло все ж таки вкидає!
АДРІАНА Та що там сталось, хлопче?
ДРОМІО СІР. Не знаю що, але він під арештом.
АДРІАНА Як під арештом? Хто ж тому виною?
ДРОМІО СІР. Одне відомо: він в тюрмі закритий;
Його взяв біс, що в буйвола зашитий.
Скажіть, чи пошлете на викуп гроші?
АДРІАНА Дай, сестро, їх.
Люціана виходить.
Невже ж то є у нього
Борг, про який не знаю я нічого?
Скажи, він арештований за вексель?
ДРОМІО СІР. Ні, не за вексель,— більше: взятий він
За золотий ланцюг; вам чути дзвін?
АДРІАНА Дзвенить ланцюг?
ДРОМІО СІР. Ні, ні, я мушу йти.
Пробило дві, як я його покинув,
А щойно дзвін пробив одну годину.
АДРІАНА Що, час назад біжить? Оце новини!
ДРОМІО СІР. Тікає, бач, як стражника зустріне.
АДРІАНА Заборгувавсь? Покинь невчасні жарти!
ДРОМІО СІР. Так, час банкрот, він винен більш, ніж вартий.
Крім того, він ще й злодій: кожен знає,
Що час крадеться, день і ніч тікає.
Раз винен він, і краде, і стражника зустріне,
То як він не відстане за день хоч на годину?
Повертається Л ю ц і а н а з гаманцем.
АДРІАНА Ось гроші, Дромйо; заплати хутчій,
Щоб випустили пана на поруки.-
Тяжкі думки розбили спокій мій,
Думки, що тішать і беруть на муки.
Виходять.
СЦЕНА З
Майдан.
Входить Антіфол Сіракузький.
АНТІФОЛ СІР. Кого б я не зустрів — усі мене
Як давнього вітають друга, й кожен
Мене тут називає на ім'я.
Той пропонує золото мені;
Той просить завітати до господи,
А той за ласку дякує мені;
Той пропонує в себе щось купити.
Якийсь кравець мене закликав щойно
В свою крамницю й показав шовки,
Що він для мене начебто замовив,
І мірку з мене зняв. О, слово честі,
Я певен, що це чарівницькі штуки,
Що діють тут лапландські чаклуни.
Входить Дроміо Сіракузький.
ДРОМІО СІР. Пане, ось золото, по яке ви мене посилали. О!..
А де ж ви поділи образ старого Адама в новому вбранні?
АНТІФОЛ СІР. Що це за золото? Про якого Адама ти говориш?
ДРОМІО СІР. Я говорю не про того Адама, котрий стеріг рай,
а про того, котрий стереже тюрму: про того, що вбраний у шкуру
теляти, зарізаного для блудного сина; про того, що йшов за вами,
пане, наче злий дух, і хотів позбавити вас волі.
АНТІФОЛ СІР. Я не розумію тебе.
ДРОМІО СІР. Не розумієте? Все ж ясно, як божий день.
Я кажу про того, що, ніби віола, у шкіряному футлярі ходить;
про молодця, пане, який тільки-но де побачить чоловіка, так від-
разу й лясне його по плечі та й запроторить у буцегарню на від-
починок; про того, пане, що завжди зглянеться на чоловіка, що
розорився, і надасть йому довгочасний притулок; про того, що
своїм ціпком учиняє більше подвигів, ніж мавр своїм списом,
АНТІФОЛ СІР. Що? Ти кажеш про дозорця?
ДРОМІО СІР. Атож, пане, про начальника всієї варти; про
того, що примушує людей платити борги; про того, який чомусь
завжди думає, ніби люди тільки те й роблять, що збираються
лягати спати, і через те бажає кожному: "Пошли вам, боже,
добрий відпочинок!"
АНТІФОЛ СІР. Годі-бо, добродію, нехай відпочинуть і ваші
жарти. Ну, що? Чи знайшов ти який корабель, що вирушає
звідси вночі? Чи зможемо ми виїхати?
ДРОМІО СІР. Ой пане, та я ж уже казав годину тому, що
барка "Швидкість" вирушає звідси вночі; але вас затримав до-
зорець і примусив чекати на баркасі "Зволікання". Ось ангели,
що мають вас урятувати, по них ви мене посилали.
АНТІФОЛ СІР. Мій хлопець у нестямі, я — також;
Ми тут блукаємо в якійсь омані;
О добра сило, винеси нас звідси!
Входить куртизанка.
КУРТИЗАНКА Приємна зустріч, пане Антіфоле!
Я бачу, ви знайшли золотаря.
А де ж ланцюг, який ви обіцяли?
АНТІФОЛ СІР. Геть, сатано! Не спокушай мене!
ДРОМІО СІР. Господарю, невже ця мадам сатана? ...
АНТІФОЛ СІР. Це — диявол.
ДРОМІО СІР. Ні, багато гірше: вона — дияволиця і сюди з'яв-
ляється в подобі легковійниці; ось чому, коли дівчина скаже:
"Хай мене бог покарає!" — то це однаково, що вона просила б у
бога, щоб він зробив з неї легковійницю! Адже ж так і записано,
що вони завжди з'являються чоловікам, як світлі ангели, а світ-
ло буває від вогню, а вогонь пече; ergo * і об легковійницю
завжди можна обпектись. Не підходьте близько до неї.
КУРТИЗАНКА І ваш слуга, і ви такі веселі...
Ходім до мене,— нас там жде вечеря!
ДРОМІО СІР.