Це була непогана тренувальна вправа, але не дуже цікава. Моментальну лічбу вони проходили ще в п'ятому класі. Єдине, що він погано опанував у школі, так це інтеграли. Перед його внутрішнім зором ураз промайнуло з півдюжини визначень, але Маркові бракувало чисто математичних знань, щоб їх осягнути, хоча процитувати напам'ять будь-яку дефініцію він міг напрочуд легко.
У школі їм завжди казали:
— Ніколи не дозволяйте собі захопитися якимось одним предметом чи навіть комплексом фактів. Тільки-но ви надто зацікавитесь, як почнете факти відбирати, а цього не можна допустити ні в якому разі. Для вас має бути важливим геть усе. Коли вже ви зафіксували якийсь факт, не має значення, розумієте ви його чи ні.
А от нонкомпоси думають інакше. Зарозумілі головачі з дірявим мозком?
Тепер корабель наближався до самого Братуся. Він також яскраво світився, але трохи по-іншому, ніж Сестричка. Поблизу полюсів він був укритий кригою. (Перед очима Марка попливли сторінки підручників з палеокліматології Землі, і він не став їх зупиняти). Ці полярні шапки потроху відступають. Ще мільйон років — і на Братусі буде такий самий клімат, який тепер на Землі. Братусеві розміри й маса майже дорівнюють Земним, а доба в нього становить 36 годин.
Це був справжній двійник Землі. А ті відмінності, про які сповіщалось у повідомленнях Макоями, були на користь Братуся. Наскільки досі було відомо, на Братусеві не існувало нічого такого, що загрожувало б людині. Ніхто б і не подумав, що тут чаїться якась небезпека. Тому ніхто не міг збагнути, чому перша колонія людей на цій планеті загинула вся до останнього чоловіка.
Гірше того, трагедія сталася таким чином, що вся зібрана досі інформація не давала жодного натяку на причину масової смерті людей.
7
Шеффілд прийшов у каюту Марка і провів з ним дві години, що лишилися до посадки. Спочатку їх розмістили в в одній каюті. Заради експерименту: мнемонікам не подобалось товариство нонкомпосів. Хай навіть найкращих серед інших. У всякому разі, експеримент не вдався. Майже відразу після старту Марк почав страждати, весь укрився потом, мало не задихався — тільки кидав на Шеффілда благальні погляди. І той зрозумів, що мнемоніка краще залишити самого.
Шеффілд почувався винним. Він відчував неабияку відповідальність у всьому, що стосувалося Марка, — байдуже, чи справді він чимось завинив, чи ні. Доктор і такі, як він, брали для навчання дітей, подібних до Марка, і руйнували їхню особистість. Цим дітям давали якісь препарати, щоб штучно прискорилося їхнє зростання. Їх розтоплювали й ліпили, наче воскові ляльки. Їм не дозволяли гратися з нормальними дітьми, щоб у них не вироблялися навички нормального мислення. Ще жоден мнемонік не взяв нормального шлюбу, навіть у межах своєї групи.
Тим-то Шеффілд і відчував себе страшенно винним.
Двадцять років тому першу дюжину таких хлопчаків виховали в одній із шкіл під керівництвом Ю Караганди, "деспотичного, мов азіатський владика", як засвідчив із роздратуванням один кореспондент, котрому доводилось брати в нього інтерв'ю. Врешті-решт Караганда через якісь неясні мотиви наклав на себе руки, але інші психологи — і серед них Шеффілд, — куди добропристойніші, хоч і не з таким блискучим інтелектом, яку Ю Караганди, встигли попрацювати з ним і утворити напрямок у психології.
Їхня школа зростала, виникали її філії. Одна з таких філій була заснована навіть на Марсі, зараз у ній навчалося п'ять мнемоніків. За останніми підрахунками, нині налічувалося 103 живих і здорових випускники мнемонічних шкіл (ясна річ, не всі учні завершували повний курс навчання). П'ять років тому Всепланетний Уряд (не слід плутати з Центральним Галактичним Комітетом, який засів на Землі і керував звідси Галактичною Конфедерацією) дозволив заснувати в рамках Міністерства внутрішніх справ спеціальну Мнемонічну Службу.
Ця Служба вже з лихвою окупила себе, але про те знало обмежене коло людей. Всепланетний Уряд замовчував цей факт, так само як і інші відомості, що стосувалися мнемоніків. Адже то дуже тонка справа. То "експеримент". Уряд боявся, що невдача з експериментом матиме прикрі політичні наслідки. Опозиція (її з великими труднощами вдалося переконати, щоб не включала цей пункт до програми передвиборної боротьби) галасувала на загальнопланетних форумах про "навіженство" та "розбазарювання коштів, вилучених у платників податків". І все це незважаючи на те, що існували документовані докази протилежної картини.
В умовах машинної цивілізації, що заполонила Галактику, важко навчитися оцінювати можливості "чистого", неозброєного мозку. Потрібен, певно, тривалий період учнівства.
Шеффілд не міг би назвати тут ніяких конкретних строків.
Однак у присутності Марка не можна було піддаватися меланхолії. Настрій людини передається, як інфекція. Тому Шеффілд сказав:
— У тебе чудовий вигляд, парубче.
Здавалося, Марк зрадів зустрічі.
— Коли ми повернемось на Землю, докторе Шеффілд... — почав він замислено. Потім замовк, трохи почервонів і повів далі: — Я хочу сказати, якщо ми повернемося на Землю, то я роздобуду якнайбільше книжок та фільмів про народні повір'я. Я майже нічого не читав на цю тему. Я проглядав книжки у корабельній бібліотеці, але про це там нічого нема.
— А чому ти раптом зацікавився?
— То все через капітана. Здається, ви казали, що капітан не хоче, аби команда знала, що ми летимо на планету, де загинула перша експедиція?
— Авжеж, казав. То й що?
— Бо серед астронавтів побутують забобони щодо подібних планет, особливо коли вони на вигляд такі привітні. Їх називають "приманкою для роззяв".
— Правильно.
— Так каже й капітан. Тільки я не можу розібратись, у чому тут правда. Я пригадую сімнадцять придатних для життя планет, з яких не повернулися перші експедиції і де не лишилося колоній. А потім кожну з цих планет було освоєно, і нині всі вони входять до складу Конфедерації. От хоч би Сарматія — там тепер добре розвинене поселення.
— Є такі планети, де нещастя не припиняються.
Шеффілд нарочито підкреслив безапеляційність цього твердження. ("Ніколи не ставте навідних запитань". Це один із Законів Караганди. Мнемонічна кореляція не є результат свідомого розумового зусилля; вона не залежить від волі людини. Варто лише поставити "лобове" запитання — й одразу виникне безліч зіставлень, але всі без винятку такі, що їх може легко виконати кожна більш-менш освічена людина. Лиш підсвідомість спроможна перекидати місток через ці безнадійно зяючі провалля).
Марк, як і інші мнемоніки, звичайно ловився на цей гачок. Він озвався із запалом:
— Я ніколи не чув про такі планети. Ну, хіба що планета зовсім не придатна для життя. Наприклад, коли вона вкрита суцільною кригою або це суцільна пустеля, то справа інша. А Братусь не такий.
— Справді, не такий, — погодився Шеффілд.
— Тоді навіщо екіпажеві боятися його? Я тут думав про це весь час, поки лежав хворий. Тому й вирішив подивитися бортжурнал. Я ще жодного не бачив — тож мені все одно не завадило б його погортати. І, звичайно, я сподівався знайти там правду.
— Угу, — буркнув Шеффілд.
— І, на жаль, мабуть, помилявся. На жодній сторінці бортжурналу не було згадано про мету експедиції. Значить, вона секретна. Таке враження, що він тримає її в таємниці навіть від інших офіцерів корабля. А корабель, виявилось, насправді зветься "Георг Г. Гронді".
— Та певно ж, — сказав Шеффілд.
— Ой, не знаю. Я підозрював, що в назві "Три Г." є прихований зміст, — похмуро мовив Марк.
— Тебе просто розчарувало, що капітан не збрехав, — зауважив Шеффілд.
— Не те щоб розчарувало. Але якось відпустило. Я думав... я думав...
Він замовк, геть збитий з пантелику, але Шеффілд не поспішав на допомогу. І Марк був змушений договорити:
— Я думав, що, можливо, всі мені брешуть, не тільки капітан. Може, навіть ви, докторе Шеффілд. Я думав, що ви теж не хочете, щоб я розмовляв з екіпажем. І що у вас є для цього якісь підстави.
Шеффілд спробував посміхнутись, і це йому навіть удалося. Що поробиш, підозрілість — то професійна хвороба співробітників Мнемонічної Служби. Мнемоніки весь час перебувають в ізоляції від інших людей і тому так сильно різняться від них. Очевидна причина призвела до очевидного наслідку.
Шеффілд промовив безтурботно:
— Сподіваюся, коли ти прочитаєш про народні повір'я, то зробиш висновок, що всі ті забобони зовсім не обов'язково спираються на логіку. Від планети, яка має недобру славу, обов'язково чекають зла. Якщо на ній трапляється добро, цього чомусь до уваги не беруть, а от про все погане відразу починають горлати по всіх усюдах, та ще й частенько роблять із мухи слона. Людська неслава тече мов лава.
Шеффілд відійшов від Марка до гідравлічних крісел, в яких вони сидітимуть під час посадки корабля. Повернувшись спиною до хлопця, він на око підганяв довжину широких амортизаційних пасів. Відчувши, що Марк дивиться на нього, Шеффілд неголосно сказав, неначе сам до себе:
— Так, звичайно, найгірше те, що Братусь не такий, як ті планети...
("Обережно, обережно, не сполохай. Один раз гачок уже зірвався...")
— Ні, не такий, анітрохи, — мовив Марк. — Ті експедиції, що загинули на інших планетах, були не такими. Це — правда.
Шеффілд, не обертаючись, напружено чекав. Марк вів далі:
— Всі сімнадцять експедицій, що загинули на планетах, котрі тепер заселені, всі вони були маленькими розвідувальними партіями. У шістнадцяти випадках причиною загибелі стала якась аварія корабля, а в сімнадцятому, на Малій Комі, — несподіваний напад місцевої форми життя. Нерозумної, звичайно. Я пам'ятаю всі деталі...
(Шеффілд мимоволі затамував подих. Марк справді може навести всі деталі. Всі. Процитувати напам'ять всі повідомлення кожної експедиції, слово в слово, для нього не важче, ніж сказати "так" чи "ні". І він до цього завжди готовий. Мнемонікам не притаманна вибірність. З цієї саме причини здається проблематичною можливість нормального спілкування мнемоніків з нормальними людьми. За самою своєю природою мнемоніки, власне, — страшенні зануди. І Шеффілд, який був привчений і натренований вислуховувати такі інформаційні водоспади й аж ніяк не збирався зупиняти Марка, все ж не втримав важкого зітхання).
— ...але це неістотно, — промовив Марк, і Шеффілд знову зітхнув, тепер уже з полегшенням.