А потім дізналася, що Мері Марвелл, яку вважала своїм ворогом, вже в нас побувала, і змінила плани відповідно до ситуації, про яку ви, мій друже, самі їй повідомили. Поставивши леді кілька запитань, я зрозумів, що це ви розказали їй про листи, а не вона вам! А леді Ярдлі залишалося лише скористатися тим шансом, що ви їй запропонували.
– Не вірю! – вихопилося в мене, бо слова Пуаро добряче мене зачепили.
– Si, si, mon ami, шкода, що ви не вивчаєте психологію. Леді сказала, що знищила листи? О-ля-ля, жінка ніколи не знищить листа, якщо в цьому не буде крайньої потреби. Навіть якщо знищити його було б справді варто.
– Усе це дуже добре, – сказав я, відчуваючи, як серджуся все більше, – але ви виставили мене справжнісіньким дурнем! Від початку й до кінця! Звісно, легко пояснювати події логічно, коли все вже позаду. Однак усьому є межа!
– Але ви так пишалися собою, мій друже, що я не став руйнувати ваших ілюзій.
– Це неправильно. Цього разу ви зайшли задалеко.
– Mon Dieu! Та перестаньте ви гніватися на пустому місці, mon ami!
– З мене годі! – я вийшов геть, грюкнувши дверима. Пуаро зробив із мене посміховисько, і я вирішив, що його треба провчити. Хай мине трохи часу, перш ніж я йому пробачу! Він навмисно підлаштував усе так, щоб я виставив себе повним дурнем!
Трагедія в Мерсдон-Менорі
Я поїхав із міста на кілька днів у справах, а коли повернувся, то застав Пуаро за спаковуванням знаменитої маленької валізи.– A la bonne heure42, Гастінґсе, я боявся, що ви повернетеся додому пізніше й не зможете поїхати зі мною.
– Значить, вам підкинули справу?
– Так. Втім, мушу визнати, що вона навряд чи виявиться цікавою. Страхова компанія "Північна спілка" попросила мене з'ясувати обставини смерті містера Мелтреверса, який кілька тижнів тому застрахував у них життя на п'ятдесят тисяч фунтів.
– На п'ятдесят тисяч? – мене ця історія дуже зацікавила.
– Звісно, в договорі був пункт про самогубство. Якби протягом року він убив себе, гроші родині не виплатили б. Містера Мелтреверса ретельно оглянув лікар, який працює у страховій компанії. І хоча клієнта вже не можна було назвати чоловіком у розповні літ, здоров'я він мав, здавалося, цілком добре. А проте в середу, тобто позавчора, його тіло знайшли в полі недалеко від дому – жив він у Мерсдон-Менорі, графство Ессекс. Причиною смерті містера Мелтреверса назвали внутрішній крововилив. І не було б у цьому нічого надзвичайного, якби не літали останнім часом чорні чутки про фінансове становище цього пана. "Північна спілка" отримала найпевніші відомості про те, що Мелтреверс стояв на порозі банкрутства. Отже, все не так просто в цій справі. Мелтреверс мав молоду вродливу дружину, і злі язики кажуть, що він зібрав усі гроші, які в нього ще лишалися, щоб заплатити внесок за страхування життя на користь дружини, а тоді вчинив самогубство. Такі випадки вже бували. Хай там як, мій друг Альфред Райт, директор "Північної спілки", попросив мене розслідувати цю справу, хоч я й не можу гарантувати, що розгадаю загадку. Якби причиною смерті назвали серцеву недостатність, я б міг сподіватися на більше, бо цим діагнозом місцеві лікарі зазвичай намагаються прикрити власну нездатність визначити, від чого насправді помер пацієнт. Але крововилив – причина цілком конкретна. І все ж ми мусимо поїхати туди й спробувати щось дізнатися. У вас, Гастінґсе, є п'ять хвилин, щоб спакувати речі, бо нам уже пора ловити таксі до вокзалу.
За годину ми зійшли з потяга на маленькій станції "Мерсдон-Лі". Нам сказали, що до маєтку Мерсдон-Менор звідси – не більше милі43. Пуаро вирішив, що нам варто пройтися, і ми вирушили головною вулицею містечка.
– Які в нас плани? – запитав я.
– Спершу треба поговорити з лікарем. Я довідався, що тут, у Мерсдон-Лі, він тільки один, доктор Ральф Бернард. Ось ми, до речі, підійшли до його будинку.
Будинок більше нагадував високий котедж. Він стояв у глибині двору, далі від дороги. На металевій пластині на воротах було вигравіювано ім'я лікаря. Ми пройшли стежкою до дверей і подзвонили.
Нам пощастило: була якраз приймальна година, але пацієнти під кабінетом ще не зібралися. Доктор Бернард, сутулий і гостроплечий чоловік у літах, виявився трохи неуважним, але привітним співрозмовником.
Пуаро відрекомендувався і розповів, чому ми прийшли, підкресливши, що страхова компанія має намір розслідувати всі деталі цієї справи.
– Ну звісно, звісно, – дивлячись повз нас, сказав доктор Бернард, – мабуть, такий багатий чоловік застрахував життя на досить пристойну суму?
– Ви думаєте, він був заможний, докторе?
Лікар, здавалося, здивувався.
– А хіба ні? У нього було два автомобілі, та й Мерсдон-Менор – великий маєток, утримання його влітало в копієчку. Хоча, здається, купив він його задешево.
– Я чув, що останнім часом покійник мав фінансові проблеми, – сказав Пуаро, дивлячись лікарю просто в очі.
Але той тільки сумно похитав головою.
– Невже? Справді. Тоді його дружині вельми пощастило, що він застрахував життя. Вона дуже мила юна особа, але ця катастрофа зовсім вибила її з колії. Бідна жінка перетворилася просто-таки на клубок нервів. Я намагався допомогти їй як міг, але, звісно, вона пережила надто сильний шок.
– Містер Мелтреверс давно звертався до вас, поки ще був живий?
– Сер, він ніколи до мене не звертався.
– Невже?
– Містер Мелтреверс був прихильником християнської науки44 – щось таке я чув.
– Але ви оглянули тіло?
– Звісно. Мене викликав один із садівників.
– І у вас не виникло сумніву щодо причин смерті?
– Жодного. У нього на губах була кров, але переважно крововилив був, мабуть, внутрішній.
– Він лежав там, де його знайшли?
– Так, до тіла не торкалися. Покійник лежав на краю невеликого поля. Він, напевно, вийшов стріляти у граків, бо біля нього лежала фермерська гвинтівка. Мабуть, крововилив почався несподівано. Найімовірніше, відкрилася виразка шлунку.
– І у вас не виникає навіть найменшої підозри, що його могли застрелити?
– Та що ви кажете, сер!
– Перепрошую, – смиренно мовив Пуаро, – але якщо мене не підводить пам'ять, недавно сталося вбивство, що його лікар спершу назвав смертю від серцевого нападу, аж поки констебль не вказав йому на дірку від кулі в голові у покійника!
– Ви не знайдете жодної дірки від кулі на тілі в містера Мелтреверса, – сухо відказав доктор Бернард, – а тепер, джентльмени, якщо це все, про що ви хотіли поговорити…
Ми зрозуміли натяк.
– Гарного вам дня, лікарю, і дуже дякуємо вам, що люб'язно погодилися відповісти на наші запитання. До речі, ви не вважали за необхідне зробити розтин?
– Звісно, що ні, – доктор Бернард почав уже сердитися, – причина смерті була очевидна, і я, як і всі мої колеги, намагаюся зайвий раз не завдавати болю родичам покійного пацієнта.
Розвернувшись, лікар захряснув двері просто перед нашими носами.
– Що думаєте про доктора Бернарда, Гастінґсе? – спитав мене Пуаро, коли ми вже йшли вулицею в напрямку до Менора.
– Гидкий старий пень.
– Я завжди погоджувався з вашими тонкими оцінками характерів, мій друже, – відказав на це Пуаро.
Я підозріливо покосував на нього, але детектив, здавалося, був цілком серйозний. Аж тут його очі хитро заблищали, і він додав: – Тільки коли йдеться про вродливих жінок!
Я кинув на нього холодний погляд.
Коли ми нарешті дісталися до маєтку, двері нам відчинила немолода покоївка. Пуаро дав їй візитку та листа від страхової компанії до місіс Мелтреверс. Покоївка відвела нас у східну вітальню з великими вікнами, а сама пішла повідомити про нас своїй пані. За десять хвилин двері відчинилися, і на порозі з'явилася тонка постать у траурному вбранні.
– Мосьє Пуаро? – нерішуче мовила вона.
– Мадам! – Пуаро зірвався на ноги й галантно вклонився, а тоді кинувся до жінки. – Страшенно шкода, що я мушу тривожити вас. Але що ми можемо вдіяти? Les affaires45, у них немає ні краплі співчуття.
Місіс Мелтреверс дозволила йому провести себе до стільця. Її очі були червоні від сліз, але вони не могли затьмарити її неймовірної краси. Жінці було двадцять сім чи вісім років, вона мала дуже світле волосся, блакитні очі й гарненькі пухкі вуста.
– Ідеться про страхування мого чоловіка, я не помиляюся? Але невже так необхідно перевіряти все саме тепер – одразу після…
– Тримайтеся, мадам. Тримайтеся! Розумієте, ваш чоловік застрахував своє життя на досить велику суму, а в таких випадках страхові компанії завжди намагаються з'ясувати для себе деякі деталі. Вони уповноважили мене виступати від їхнього імені. Повірте, я докладу всіх зусиль, щоб вас якнайменше засмучувати. Не могли б ви переповісти мені сумні події середи?
– Я переодягалася до чаю, коли в кімнату до мене зайшла служниця: в будинок щойно забіг один із садівників і сказав, що знайшов…
Голос місіс Мелтреверс зірвався. Пуаро співчутливо взяв її за руку.
– Розумію. Не продовжуйте! Ви бачилися з чоловіком удень по обіді?
– Ні, після обіду я пішла в містечко, щоб купити марки, а він, мабуть, обходив поля.
– Стріляв у граків, так?
– Так, він зазвичай брав із собою гвинтівку. Я здалеку чула кілька пострілів.
– А де тепер ця гвинтівка?
– Думаю, у вітальні.
Жінка повела нас туди, знайшла зброю й передала її Пуаро, а той уважно розглянув гвинтівку.
– Бачу, було зроблено два постріли, – сказав він і віддав зброю місіс Мелтреверс. – А тепер, пані, чи можу я просити оглянути…
Він делікатно замовк.
– Служниця відведе вас, – тихо мовила жінка, відвертаючись.
Викликали покоївку, і вона провела Пуаро нагору. Я залишився наодинці з красивою нещасною жінкою. Розмовляти з нею чи краще мовчати? Я сказав щось про погоду, вона неуважно відповіла. За кілька хвилин повернувся Пуаро.
– Дякую, мадам, ви були дуже люб'язні. Не думаю, що нам іще раз доведеться турбувати вас із цього питання. До речі, ви знаєте щось про фінансове становище свого чоловіка?
Вона похитала головою.
– Анічогісінько. Я не дуже знаюся на такому.
– Зрозуміло.