Жодними причинами і домислами не можна пояснити, чому акції цієї компанії так різко падають униз. І зауважте: падають акції лише ваших підприємств. Компанія "Нью-Йорк, Вермонт енд Конектикут" виплачувала останні чотири квартали п’ятнадцять відсотків дивідендів, і акції її здавалися так само непохитними, як Гібралтар. Але тепер вони падають і падають. Те ж саме з акціями "Монтана Лоуд", мідних копалень у Долині Смерті, "Імперіел Тангстен" і "Норс-Уестерн електрик". А візьміть акції "Аляска Тродуелл"? Вони були стійкі як скеля. Наступ на них розпочався лише вчора надвечір. До закриття біржі вони упали на вісім пунктів, а сьогодні — на шістнадцять. Усе це акції підприємств, у які вкладений ваш капітал. Ніякі інші папери не порушені. Інші абсолютно стійкі.
— Але й акції "Темпіко петролеум" теж стійкі! — заперечив Френк. — А в це підприємство в мене найбільше грошей вкладено.
Беском у розпачі знизав плечима:
— Ви впевнені, що не можете назвати нікого, хто здатний на таке? Невже вам не спадає на думку, хто ваш ворог?
— Їй-право, ні, Бескоме! Ні на кого не можу подумати. У мене немає ніяких ворогів просто тому, що після смерті батька я зовсім не займався справами. "Темпіко петролеум" — єдине підприємство, яким я цікавився, але з його акціями поки що все гаразд. — Він неквапливо підійшов до біржового телеграфу. — Ось гляньте, продано ще п’ятсот акцій за ціною на півпункта вище, ніж досі.
— І все-таки хтось на вас полює, — запевнив його Беском. — Це ясно як Божий день. Я переглядаю всі звіти про ці підприємства, які вам назвав. Факти в них підроблені — підтасовані досить майстерно, щоб створити якомога похмуріше враження. Чому, наприклад, "Норс-Уестерн" не виплатила дивідендів? Чому в таких чорних тонах складено звіт Малені про підприємство "Монтана Лоуд"? Гаразд, не будемо говорити про ці тенденційні звіти. Але чому така кількість акцій викидається на ринок? Справа ясна: хтось веде наступ, очевидно, на вас — і, повірте, наступ цей не випадковий; він готувався повільно і неухильно. Катастрофа може статися при перших же чутках про війну, про великий страйк чи фінансову паніку — словом, після першої події, яка захитає увесь біржовий ринок. Погляньте на своє становище: акції всіх підприємств, окрім тих, що ви фінансуєте, цілком стійкі. Я весь час намагався сплачувати різницю в курсі. Але значна частина ваших додаткових забезпечень уже витрачена, а різниця між собівартістю і продажною ціною акцій дедалі зростає. Це не дрібниця. Це може призвести до краху. Становище надто скрутне.
— Але в нас є "Темпіко петролеум". Тут нам все ще посміхається щастя: ці акції можуть покрити будь-яку різницю, — сказав Френк. — Щоправда, мені б не хотілося продавати їх, — додав він.
Беском похитав головою:
— Ми маємо враховувати можливість революції в Мексиці і поблажливість нашого уряду. Якщо ми залучимо акції "Темпіко петролеум", а там почнеться якийсь заколот, — вам кінець. І все-таки, — завершив Беском, — я не бачу іншого виходу, як удатися до допомоги акцій "Темпіко петролеум". Я вичерпав майже всі ресурси, що ви мені залишили. А те, що відбувається з нами, — це не раптова атака. Це повільний і завзятий наступ, що нагадує мені рух льодовика, який сповзає з гори. Усі ці роки, що я веду ваші справи на біржі, ми вперше потрапляємо в глухий кут. Тепер поговорімо про ваше фінансове становище взагалі. Вашими фінансами відає Колінз, і йому має бути все відомо. Але вам необхідно бути в курсі всіх справ. Якими паперами ви можете мене забезпечити? Якими — сьогодні і якими — завтра? Якими — наступного тижня й у наступні три тижні?
— Скільки ж вам треба? — у свою чергу запитав Френк.
— Мільйон доларів сьогодні, до закриття біржі. — Беском красномовно вказав на біржовий телеграф. — І принаймні ще двадцять мільйонів у найближчі три тижні, якщо — раджу вам гарненько запам’ятати це "якщо", — якщо у світі все буде спокійно і становище на біржі залишиться таким, як останні півроку.
Френк рішуче підвівся і взяв свого капелюха.
— Я негайно їду до Колінза. Він набагато краще обізнаний зі станом моїх справ, аніж я сам. Я передам вам принаймні мільйон сьогодні, і я майже певен, що зможу дістати вам решту протягом найближчих тижнів.
— Пам’ятайте, — застеріг його Беском, стискаючи йому руку, — найлиховісніше в цій спрямованій на вас атаці — методична неквапливість, з якою вона розгортається. І це не маскарадний жарт, а широко задумана кампанія, і веде її, цілком імовірно, якийсь великий фінансист.
* * *
Не раз за цей день і вечір рабиня літаючих слів викликала Королеву до апарата і з’єднувала з чоловіком. На свою величезну радість, вона знайшла в себе в спальні, біля ліжка, телефон, і, викликавши кабінет Колінза, побажала Френку доброї ночі і спробувала навіть поцілувати його в телефон, на що у відповідь почула дивний, неясний звук — його відповідний поцілунок.
Королева не знала, скільки спала. Але, прокинувшись, вона з-під примружених повік побачила, що Френк дивиться на неї від порога; потім він тихенько вийшов зі спальні. Вона відразу підхопилася і побігла до дверей, але Френк уже спускався сходами.
"Знову в нього неприємності з американським богом", — подумала Королева, здогадавшись, що Френк, очевидно, пішов до тієї дивної кімнати — бібліотеки, аби прочитати на стрічці вістового апарата погрози і попередження сердитого бога. Королева подивилася в дзеркало, поправила зачіску і, самовдоволено посміхаючись, накинула капот — ще один чудесний доказ уваги, люб’язності і турботи Френка.
На вході до бібліотеки вона зупинилася, почувши за дверима чийсь чужий голос. Першою її думкою було, що це чарівний телефон, але ні, не може бути: занадто голосно і занадто близько звучить цей голос. Заглянувши в щілину, вона побачила двох чоловіків у великих шкіряних кріслах один проти одного. Френк, змарнілий від турбот і хвилювань, був у звичайному костюмі, а гість у фраку. Вона чула, як той, інший, називав її чоловіка Френком, а її чоловік у відповідь називав його Джонні. Невимушений тон їхньої бесіди дали їй зрозуміти, що вони давні, вірні друзі.
— Так я тобі і повірю, Френку, — говорив той, інший, — що ти там, у Панамі, поводився як чернець! Напевно, раз десять дарував своє серце прекрасним сеньйоритам!
— Тільки одній, — після паузи сказав Френк, пильно дивлячись, як помітила Королева, в очі своєму другу. — Більше того, — продовжував він, знову помовчавши, — я справді втратив серце... але не голову. Джонні Пасморе, ох, Джонні Пасморе, ти просто джиґун і ловелас, і нічого ти в житті не тямиш. У Панамі я стрів найкращу дівчину на світі: я щасливий, що дожив до зустрічі з нею, і був би радий умерти за неї. Це палка, жагуча, ніжна шляхетна істота — Королева, та й годі.
І Королева, що чула його слова і бачила його захоплене обличчя, посміхнулася гордовито і ніжно: якого люблячого чоловіка знайшла вона.
— Ну, а леді... мм... відповідала тобі взаємністю? — запитав Пасмор.
Королева побачила, як Френк багатозначно кивнув.
— Вона кохає мене так само, як і я її, — серйозно відповів він. — Це я знаю напевно. — Він раптом підвівся зі свого крісла. — Почекай, я зараз покажу тобі її.
Френк рушив до дверей, а Королева, втішена його словами, миттєво шаснула до сусідньої розкішної кімнати, яку покоївка називала вітальнею. Вона з дитячим хвилюванням уявляла собі, як здивується Френк, не знайшовши її в постелі, і лукаво дивилася йому вслід. А він вибіг широкими мармуровими сходами і за хвилину повернувся. Серце Королеви легенько стислося, коли вона побачила, що він не виявляє ніякого занепокоєння з приводу її відсутності в спальні. У руці він ніс клапоть тонкого білого картону і, не оглядаючись, пройшов прямо в бібліотеку.
Припавши до замкової щілини, Королева побачила, що він поклав картон перед Джонні Пасмором і сказав:
— Зваж сам. Ось вона.
— Але чому в тебе такий трагічний вигляд? — запитав Джонні Пасмор після ретельного вивчення фотографії.
— Тому що ми зустрілися занадто пізно. Я був змушений побратися з іншою. І я попрощався з нею назавжди за кілька годин до її вінчання з іншим. Їхній шлюб був вирішений до того, як ми познайомилися. Та, з якою я одружився, щоб ти знав, — теж гарна, чудова жінка. Я все життя буду відданий їй. Але, на лихо, вона ніколи не заволодіє моїм серцем.
Ці слова відкрили Королеві всю гірку правду. Їй стало зле і вона схопилася за серце. Хоча розмова в бібліотеці тривала, вона вже не чула ні слова. Величезним зусиллям волі вона опанувала себе. Нарешті, зсутулившись, схожа більше на скорботну тінь тієї вродливої і гордої жінки, якою вона була лише кілька хвилин тому, Королева пройшла через вестибюль і повільно, ніби в страшному сні, піднялася сходами. Опинившись у спальні, вона втратила самовладання. Люто зірвала з пальця Френкову обручку, жбурнула на підлогу й почала топтати її ногами. Зірвала із себе пічний чепчик і черепашачі шпильки і теж заходилася їх топтати. Потім, здригаючись від плачу і бурмочучи щось невиразне, Королева впала в ліжко. Її трусило як у лихоманці, але, коли Френк, ідучи до своєї кімнати, заглянув до неї в спальню, вона доклавши всіх зусиль, вдала, що спить.
Година, поки він заснув, здалася їй вічністю. Вона встала, взяла оздоблений самоцвітами кинджал, привезений із Долини Загублених Душ, і обережно, навшпиньки, пробралася до його кімнати. Там на нічному столику лежав цей шматок картону — велика фотографія Леонсії. Королева нерішуче спинилася, стискаючи до болю у пальцях кинджал. Кого ж ударити: чоловіка чи Леонсію? Вона ступнула до ліжка і вже занесла руку для удару, та сльози, що ринули з її очей, — ніби пелена туману, сховали від неї чоловіка. Вона зітхнула й опустила руку, яка стискала кинджал.
Тоді вона швидко наблизилася до столика. Її увагу привернули блокнот і олівець. Вона надряпала два слова, вирвала з блокнота аркушик, поклала фотографію Леонсії на блискучу, поліровану поверхню столу, накрила її цим аркушем і завдала удару кинджалом. Вістря поцілило межи очі суперниці і увігналося в дерево. Руків’я захиталося і завмерло.
РОЗДІЛ XXV
Доки в Нью-Йорку Ріган спритно продовжував широкий наступ на всі акції Френка, а Френк і Беском марно намагалися з’ясувати, хто їх так притис, у Панамі теж відбувалися не менш важливі події, що звели Леонсію і сімейство Солано з Торесом та начальником поліції, і аж ніяк не останню роль відігравав у цих подіях відіграв повновидий китаєць І Пин.
Старенький миршавий суддя, призначений начальником поліції, солодко дрімав на засіданні суду в Сан-Аитоніо.