Поволі починала розуміти своє становище. Вона потрапила до рук Нільфгаарду. Нільфгаард її шукав і знайшов, безсумнівно вистеживши шлях, яким її послав хаотичний телепорт з Tor Lara. Те, що не вдалось Геральтові, вдалось крилатому лицареві і слідопитам-Лапачам.
Що сталось на Танедді з Єнніфер і Геральтом? Де вони? Вона мала найгірші підозри. Лапачі та їх ватажок, Скомлік, говорили простацькою, брудною версією Загальної, але без нільфгаардського акценту. Лапачі були звичайними людьми, але служили лицареві з Нільфгаарду. Лапачі тішились думці про нагороду, яку за віднайдення Цирі їм виплатить префект. У флоренах.
Єдиними країнами, де обіговою монетою був флорен, а люди служили нільфгаардцям, були керовані префектами імперські Провінції на далекому Півдні.
*******
Наступного дня, на пасовищі над берегом струмка, Цирі почала задумуватись над можливістю втечі. Їй могла допомогти магія. Обережно спробувала найпростіше закляття, делікатний телекінез. Але її підозри підтвердились. Вона не мала у собі навіть крихти чародійської енергії. Після нерозсудливої гри з вогнем магічні здібності цілком залишили її.
Збайдужіла знову. До всього. Замкнулась в собі і занурилась в апатію. Надовго.
До того дня, коли їм заступив дорогу через пустку Блакитний Лицар.
*******
— Ая-яй – промурмотів Скомлік, дивлячись на кінних, що перегородили їм дорогу. – Біда буде. Це Варнхаґени з форту Сарда…
Кінні наблизились. На чолі, на міцному сивому коні, їхав велетень у позолочених, вилискуючих блакиттю латах. Одразу за ним тримався другий панцерний, з-заду під'їжджали двоє вершників у простих бурих строях, безсумнівно пахолоки.
Нільфгаардець у крилатому шоломі виїхав назустрічя, втримуючи гнідого у танцюючому клусі. Його зброєносець помацав руків'я меча, обернувся у сідлі.
— Стати з-заду і пильнувати дівчини – буркнув до Скомліка та його Лапачів. – Не втручатись!
— Ми не дурні – тихо промовив Скомлів, як тільки зброєносець віддалився. – Ми не дурні, щоб втручатись до ворожнечі панів з Нільфгаарду…
— Буде бійка, Скомліку?
— Обов'язково. Поміж Свеерсами і Варнхаґенами родова ворожнеча і кривава помста. З коней. Пильнуйте дівку, бо у ній наші інтерес та зиск. Якщо нам пощастить, візьмемо за неї всю нагороду.
— Варнхаґени певно теж цю дівку шукають. Якщо переважать, відберуть у нас її… Нас тільки четверо…
— П'ять – блиснув зубами Скомілк. – Один з обозників з Сарди це здається мій свояк. Побачите, з цієї бійки для нас буде зиск, не для панів лицарів…
Лицар у блакитних латах стягнув віжки сивка. Крилатий став навпроти. Супутник Блакитного підклусував, спинився з тилу. Його дивний шишак був оздоблений двома смугами шкіри, що звисали з заборола і виглядали ніби два великих вуса чи ікла моржа. Впоперек сідла Двоіклий тримав грізно виглядаючу зброю, що дещо нагадувала еспонтон[40], який носили гвардійці з Цинтри, але маючий значно коротше древко і довше вістря.
Блакитний і Крилатий обмінялись кількома словами. Цирі не розчула якими, але тон обох лицарів не залишав сумнівів. Це не були слова приязні. Блакитний раптом підвівся у сідлі, різко вказав на Цирі, щось голосно і гнівно сказав. Крилатий у відповідь крикнув так само гнівно, махнув рукою у панцерній рукавиці, явно наказуючи Блакитному йти геть. І тоді почалось.
Блакитний пришпорив сивка і кинув його вперед, витягуючи сокиру з ухвату при сідлі. Крилатий підігнав гнідого, вириваючи меча з піхов. Однак поки панцирний зумів втрутитись у бій, атакував Двоіклий, пришвидшивши коня в галоп древком еспонтона. Зброєносець Крилатого кинувся на нього, видобуваючи меча, але Двоіклий піднявся у сідлі і всадив йому еспонтона просто в груди. Довге вістря з тріском пробило ринграф і кольчугу, зброєносець пронизливо зойкнув і впав з коня на землю, обіруч тримаючи вбите аж по поперечину древко.
Блакитний і Крилатий з гуркотом і стукотом зіткнулись. Топірець був грізнішим, але меч швидшим. Блакитний дістав у плече, фрагмент позолоченої броні руки полетів у бік, крутячись і вимахуючи ременями, їздець захитався у сідлі, на блакитних латах заблищали кармінові смуги. Галоп розділив бійців. Крилатий нільфгаардець повернув гнідого, але тоді на нього напав Двоіклий, обіруч здіймаючи меча для удару. Крилатий шарпнув віжки, Двоіклий, керуючи конем тільки ногами, причвалував поряд. Крилатий однак зумів вгамселити його на льоту. На очах Цирі бляха наплічника наплічника увігнулась, з-під неї бухнула кров.
Блакитний вже повертався, кричучи та крутячи топірцем. Обидва латники на ходу обмінявшись ударами, розділились. На Крилатого знову напав Двоіклий, коні зіткнулись. Задзвеніли мечі. Двоіклий втяв Крилатого, розваливши наручник і щиток. Двоіклий захитався у сідлі. Крилатий встав у стременах і з розмаху вдарив ще раз, між розрубаним, вже вгнутим наплічником і шишаком. Вістря широкого меча з гуркотом вп'ялось у бляху, зав'язло. Двоіклий напружився і затремтів. Коні зіткнлись, тупаючи і гризучи зубами вудила. Крилатий вперся у луку сідла, вирвав меча. Двоіклий звісився з сідла і впав під копита. Підкови загуркотіли у розбитий панцир.
Блакитний повернув сивка, атакував, піднімаючи топірця. З натугою керував конем зраненою рукою. Крилатий помітив це, вправно зайшов йому зправа, піднявся у стременах для страшного удару. Блакитний спіймав удар топірцем і вибив меча з долоні Крилатого. Коні знову зіткнулись. Блакитний був справжній силачем, тяжкий топірець у цого долоні здіймався і опускався як очеретинка. На панцир Крилатого зі стукотом звалився удар, від якого гнідий аж присів на зад. Крилатий захитався, але втримався у сідлі. Поки топірець зумів впасти вдруге, він відпустив віжки і розвернув ліву руку, вхопивши повішений на рем'яному темляку тяжкий гранчастий буздуган, навідліт вдаривши Блакитного по шоломі. Шолом загудів як дзвін, тож Блакитний похитнувся у сідлі. Коні іржали, намагались кусатись і не хотіли розділятись.
Блакитний, виразно ошелешений, ударом буздугана, однак зумів вдарити топірцем, з гуркотом поціливши противника у нагрудник. Те, що обидва ще утримувались у сідлах, здавалось істинним чудом, але це було просто заслуга підтримуючих їх високих сідел. По боках обидвох вершників текла кров, яку було особливо виразно видно на ясній масті сивка. Цирі дивилась з жахом. У Каер Морхені її було навчено битись, але вона не уявляла собі, як могла б протистояти один на один якомусь з цих чилачів. І спарирувати хоча б один з таких потужних ударів.
Блакитний, обіруч вхопивши руків'я топірця, глибоко вбитого у нагрудник Крилатого, згорбився і вперся, намагаючись зіпхнути противника з сідла. Крилатий з розмаху лупнув його буздуганом, раз, другий, третій. Кров порснула з-під казана шолома, бризнула на блакитні лати і шию сивка. Крилатий пришпорив гнідого острогами, стрибок коня вирвав вістря топірця з його нагрудника; Блакитний, що хитався у сідлі, випустив з долоні руків'я. Крилатий переклав бузудуган до правої руки, налетів, страшним ударом пригнув голову Блакитного до кінської шиї. Вхопивши віжки сивка вільною рукою, нільфгаардець бив буздуганом, блакитний обладунок дзвенів як залізний баняк, кров стікала з-під увігнутого щолома. Ще один удар і Блакитний вперед головою впав під копита сивка. Сивий кінь перестрибнув, але гнідий Крилатого, мабуть вишколений, з гуркотом потоптав поваленого. Блакитний був ще живим, що засвідчив розпачливий рик болю. Гнідий топтав його й далі – з такою силою, що поранений Крилатий не втримався у сідлі і з гуркотом звалився поряд.
— Повбивались, бляха – крякнув Лапач, який тримав Цирі.
— Панове лицарі, чума на обидва їхніх доми – сплюнув другий.
Пахолки Блакитного спинились, один дивився, прикривши очі долонею.
— Це ти, Скомілку?
— Я! Під'їджаджай, Ремізе, не бійся! Лицарські чвари це не наша справа!
З Цирі раптом вистачило байдужості. Спритно вирвалась від Лапача, що тримав його, пустилась бігцем, зловила сивка Блакитного, одним скоком застрибнула у сідло з високою лукою.
Може їй би і вдалося, якби не те, що пахолки з Сарди були у сідлах і на відпочилих конях. Вони легко впіймали її, вирвали повіддя. Вона зіскочила і погнала у бік лісу, але кінні знову її наздогнали. Один на ходу вхопив її за волосся, потягнув, поволік. Свиснула нагайка, Цирі завила і скрутилась у клубок, затулюючи голову руками. Нагайка знову свиснула, і втяла її по руках. Вона поповзла, але Скомлік підскочив, копнув її, а потім притис чоботом поперек.
— Втікати хотіла, зміюко?
Нагайка свиснула. Цирі завила. Скомлік знову копнув її і шмагонув батогом.
— Не бий мене! – вереснула вона, скулившись.
— Розговорилась, зараза! Твої губи розв'язались? Зараз я тобі…
— Скомліку, спам'ятайся! – крикнув якийсь з Лапачів. – Ти хочеш з неї життя вибити, чи що? Вона забагато коштує, щоб так її змарнувати!
— Хай тебе ясний шляк трафить – промовив Реміз, злазячи з коня. – Це та, яку Нільфгаард шукає вже тиждень?
— Вона.
— Ха! Її шукають всі гарнізони. Це якась важлива для Нільфгаарду персона! Я чув, що якийсь могутній маг наврочив, що вона мусить бути десь тут у цих околицях. Де ви її знайшли?
— На Пательні.
— Бути того не може!
— Може, може – гнівно промовив Скомлік, скривившись. – Ми маємо її, і нагорода наша! Що стоїте стовпами? Спутайте мені ту пташку і у сідло з нею! Забираймося звідси, хлопці! Живо!
— Вельможний Свеерс – промовив один з Лапачів – здається ще дихає…
— Довго не подихає. Пес його їбав! Їдьмо прямо до Амарілло, хлопці. До префекта. Залишмо йому дівку та заберемо нагороду.
— До Амарілло? – Реміз почухав у потилиці, подивився на поле недавнього бою. – там же нам кат світить! Що скажеш префектові? Лицарі побиті, а ви цілі? Коли це все виявиться, префект накаже вас повісити, а нас під конвоєм відішле до Сарди… А після цього Варнхаґени злуплять з нас шкіру. Вам може й дорога до Амарілло, але мені ліпше сховатись у лісах…
— Ти мій шуряк, Ремізе – промовив Скомлів. – А хоч і псячий син, бо ж сестру мою бив, та все ж свояк. Тому твоя шкіра вціліє. Їдьмо до Амарілло, кажу. Префект знає, що між Свеерсами і Варнхаґенами ворожнеча. Зустрілись, повбивали одні одних, річ для них звичайна. Що ми могли? А дівку, зважте на мої слова, ми знайшли пізніше.