І нікому було заступити його хоч на час. Треба було тягти, тягти й тягти, і він тяг сам. Так ішло день у день, а навколо хитався весь діловий світ і фірма по фірмі розвалювалась.
— Усе гаразд, старий! — казав він Гіганові щоранку і цими словами підбадьорював усіх цілий день, крім хіба тих хвилин, коли боровся запекло з людьми й подіями, підкоряючи їх собі.
Щоранку о восьмій годині він був уже в конторі за своїм столом. О десятій він об'їздив автомобілем банки. Звичайно при ньому було десять тисяч або й більше доларів, одержаних напередодні з переправи та трамваїв. Ними він мусив загачувати найслабкіші місця у своїй фінансовій греблі. І в кожному банку між Гарнішем і директором відбувалась така сама сцена. Усі вони були паралізовані страхом, і найперше він мусив удавати перед кожним непохитну життєрадісність. Далебі, вже скрута пересідається, казав він. Аякже, аякже, хіба не видно? Треба тільки впертись добре та потриматися ще трохи. І більш нічого. Он на Сході вже ділове життя пожвавішало. Погляньте лишень на біржові бюлетені Уолл-стріту за останню добу. Це ж вам найліпший флюгер, і він показує, що вітер завертається. Хіба Раян не сказав так і так? А хіба не кажуть, що Морган наміряється зробити те й те?
Ну, а в нього самого хіба прибутки від трамваю не ростуть день у день? Незважаючи на кризу, люди все сунуть і сунуть в Окленд. І на землю вже попит з'являється. У нього якраз купують понад тисячу акрів на околиці. Це, звісно, збитковий продаж, але полегшить трохи скруту і підбадьорить страхополохів. Горе з ними, з цими страхополохами! Якби не вони, і паніки ніякої не було б! А потім іще один східний синдикат закидає, чи не продав би він контрольного пакета акцій "Сьєрри й Сальвадору". Це також показує, що вже повертає на краще.
Коли не щастило відбутись бадьорим тоном, коли прохання й благання сходило на вимоги та погрози, Буйний День мусив відповідати тим самим. Лякати він умів не згірше за них. Як не помагала просьба, — починав вимагати. А коли доходило до відвертого запеклого бою, коли відкидалось усяку чемність, усякі умовності, — тоді він хапав просто за горлянку.
Але він так само добре знав, де й коли поступитись. Коли він бачив, що в якомусь місці стіна небезпечно хитається й осипається, він підмазував її там готівкою від своїх трьох компаній, що давали йому гроші. Доки стоять банки — стоїть і він. Уся справа в тому, щоб не дати їм упасти. Бо тоді всі його папери, що лежали в заставі по банках, викинули б на охоплений кризою ринок, і йому настав би край. Отож чимдалі частіш траплялося так, що він у червоному автомобілі, разом із щоденною сумою готівки, відвозив і свої найпевніші папери — акції Переправи "Єрба-Буена", Міського водогону та Трамвайного тресту. Але робив те вкрай неохоче, опинаючись якомога.
Ось як він сказав директорові Комерційного банку Сан-Антоніо, коли той почав нарікати, що містер Гарніш, мовляв, не один такий боржник у нього.
— То все дрібнота, нехай гинуть! Головна підпора у вас — я! Від мене ви матимете більше зиску, ніж від них усіх. Звісно, боржників у вас забагато, всім давати вільготу ви не можете, отож треба вибирати, кому дати, кому ні, от і все. Тут або вам, або їм капець. Я занадто твердо стою, щоб повалитися. Мені ви можете тільки наробити зайвої мороки, а собі наробите ще більшої. У вас одна рада: пустити дрібноту за вітром, і я вам допоможу це зробити.
При нагоді, скориставшися з тієї фінансової анархії, Буйніш День поміг зійти нанівець і своєму суперникові Саймонові Доліверу. Розвідавши, як стоять його справи, й дізнавшися, що підвалина Доліверової сили — Національний банк Золотої Брами, Буйний День сказав директорові цього банку:
— Я вам увесь час допомагав. Тепер ви валитесь у прірву. А Долівер увесь час їде верхи й на вас, і на мені. Годі вже цього. Чуєте? Я кажу — годі. Долівер не нашкребе й десятьох доларів, щоб порятувати вас. Пошліть його під три чорти, і тоді слухайте, що я зроблю. Я вам віддам виторг із трамваїв за чотири дні, це буде сорок тисяч, а шостого числа цього місяця ви ще одержите двадцять тисяч від Міського водогону. — Він знизав плечима. — Оце мої умови, а ви як хочете.
— Це, як то кажуть, хто кого з'їсть. А я вже свого не вгавлю, — пояснив Буйний День Гіганові того самого дня пополудні. Саймон Долівер пішов на дно, шляхом усіх тих нещасливців, кого криза застала з купою паперів на руках і без грошей.
Гарнішева винахідливість і спритність були просто разючі. Від гострого його ока не могло сховатись ніщо, ні велике, ні мале. Та в напрузі він жив нелюдській. Він не мав коли навіть підобідати. Дня було замало, і в обідню перерву в кабінеті його так само кипіла робота, як і весь час. Під кінець дня він зовсім знесилювався й ще дужче, ніж коли, жадав спочинку й забуття за муром з алкоголю. З контори він їхав просто до готелю і йшов у свої кімнати, куди йому враз подавали першу з цілої низки подвійних порцій мартіні. До обіду в голові йому вже стояв туман, ї паніка забувалась. До вечора він набирався шотландського віскі зовсім доп'яна. Він не робився буйний, чи галасливий, а чи просто ступілий, йому було тільки гарно, приємно, мов під якимсь легким наркозом.
Уранці він прокидався з посмаглими губами, з пересохлим ротом і важкою головою. Та все те швидко минало, і о восьмій годині він сидів уже в конторі за столом, готовий знов до боротьби. О десятій — їхав по банках, а потім, уже аж до самого вечора, не маючи хвилини спочинку, шпортався в заплутаному клубкові грошових, промислових і просто людських справ. Надвечір повертався до готелю, де чекали подвійні мартіні й шотландське віскі. І так минав день по дневі, і дні переходили в тижні.
РОЗДІЛ XXI
Хоч на людях Буйний День був завжди бадьорий, аж пашів невичерпною життєвою снагою, — глибоко всередині він почував тяжку втому. Вечорами, під чаркою, в нього бували хвилини, коли він бачив своє життя ясніш, ніж удень, на тверезу голову. Так одного вечора, вже збираючись лягати й сидячи на постелі з черевиком у руках, він задумався над словами Діді, що водночас можна спати на одному тільки ліжку. Не випускаючи з руки черевика, він подивився на розвішані по стінах гнуздечки з волосіні, встав, поволі перелічив їх, обійшов дві суміжні кімнати, полічив і там. Потім, вернувшись на ліжко, поважно промовив до черевика, що й досі був у нього в руці:
— Так, дівчина правду сказала. Відразу на двоє ліжок не ляжеш. Сто сорок гнуздечок! І без ніякої користі! Мені їх ані одної не треба. Ані одної. Бо я тепер і на одній коняці не можу їздити. Бідний Боб! Краще б його відіслати десь на пасовище. Тридцять мільйонів доларів! А попереду — або сто, або нічого. А що я за них маю? Є сила речей, що їх не купиш за гроші. Любої моєї дівчинки не купиш! І спромоги більше з'їсти чи випити не купиш. Що мені з тих мільйонів, коли більш, як кварту коктейлю на день, я не подужаю? От коли б міг випити сотню — то інша річ. А то одна нещасна кварта! Я, тридцять разів мільйонер, працюю як воляка зрання до вечора, роблю вдесятеро більше за кожного з тих, хто в мене служить, і що ж я з того маю? Їм тільки двічі на день, і то не в смак; сплю на одному ліжку, випиваю одну кварту мартіні, та ще можу милуватись на сто сорок розвішаних по хаті гнуздечок. — Він сумно роззирнувся по стінах. — Містере черевику, я п'яний. На добраніч!
Ще страшніші за п'яниць, що п'ють постійно й розмірковано, ті, хто напивається на самоті; а саме такий п'яниця помалу робився з Буйного Дня. Він рідко коли пив тепер у компанії. Повернувшись додому, втомлений після цілоденної напруженості, він наливав себе дурманом, аж доки валився сонний, знаючи, що вранці прокинеться з пересохлим ротом і почне знову те саме.
А тим часом країна цього разу не могла так швидко, як давніше, видихати кризу. Скрута на гроші тривала, хоч Гарнішеві газети, як і всі інші куплені чи субсидовані фінансистами, на всякі лади переконували читачів, що з грішми все гаразд і паніка вже відійшла в минуле. Усі публічні заяви фінансистів аж яскріли бадьорістю й оптимізмом, дарма що багато хто з них ще був у сутузі. Сцени, які часом відбувалися за зачиненими дверима в Гар-ніпіевій конторі або на засіданнях правлінь його компаній, могли б зразу викрити брехню в передових статтях його газет. Ось, приміром, на зборах більших акціонерів "Сьєрри й Сальвадору", Міського водогону та ще деяких акційних товариств він оголосив:
— Доведеться вам ще труснути капшуками. Діло наше певне, але щоб вистояти, треба ще дечим поступитись. Розводитися про тяжкі часи нема рації. Чи я сам не знаю, які вони тяжкі? І хіба не через це ми тут зібрались? Кажу вам ще раз: треба труснути капшуками. Контрольні пакети у мене, і я вам заявляю: потрібні додаткові внески. Або це — або банкрутство! А вже як я впаду, то так гепнуся, що подавлю й вас усіх. Дрібноті ще можна розбігтись, але вам, більшим, не можна. Наш корабель не потоне, доки ви на ньому, але як ви покинете його, то до берега самі не допливете, потопитесь усі до одного. Отож додаткові внески неминучі, й квит.
Великим гуртовим фірмам, постачальникам харчів до його готелів та всій зграї кредиторів, що його обсідала, Буйний День також давав гарту. Він викликав їх до себе в контору і "на пальцях" показував їм, що можна й чого не можна.
— Доведеться вам підтримати мене! — казав він їм. — Коли ви думаєте, що сіли грати для забавки в віста на дрібні й можете встати з-за столу та піти додому, щойно заманеться, то ви, далебі, дуже помиляєтесь. Ви, Воткінсе, допіру сказали, що довше не можете витримати. А я вам ось що скажу: ви можете витримати й витримуватимете. Ви мені постачатимете все, що треба, й братимете від мене розписки, аж доки мине скрута. Як ви це зробите — то ваш клопіт, мене те не обходить. Пам'ятаєте, що я зробив із Клінкнером і Альтамонтським трестом? Адже ж я знаю всі ваші справи наскрізь, краще ніж ви самі, і якщо ви спробуєте мене зрадити, я вас зітру на порох. Вже як я сам падатиму, то якось потраплю звалитися на вас і втопити всіх разом із собою. Ми або всі випливемо, або всі потонемо, і я гадаю, вам же ліпше підтримати мене і не дати мені впасти.
Може, найзапекліший бій йому довелося витримати з акціонерами Міського водогону, бо від них він зажадав усього прибутку, щоб підперти свій широкий бойовий фронт.