10. Юстініан — римський імператор (483-565), за якого була проведена славетна кодифікація римського права і відвойована у остготів Італія.
11. Огнем... першої любові... — Святого Духа.
16. Агапіт І — Римський Папа (з 533 до 536 p.), їздив у Візантію до Юстініана в справі миру з остготами.
24. Величний труд — труд законодавця.
25. Велізарій (490-565) — Юстініанів полководець.
31. Хто з них всю правду знає... — сказано іронічно.
32. Знак святий — знак римського орла.
33. Прикріплює, чи... знімає... — Гібеліни пристосовують ідеї імперії до своїх цілей, а гвельфи ці ідеї відкидають зовсім.
36. Паллант — один з героїв "Ене'іди", спільник Енея (Ен. X, 302— 509).
38. Альба — Альба Лонга, місто в Лаціумі, засноване, за переказом, Асканієм, сином Енея.
39. Три з трьома зійшлись... — За легендою, коли три Горації, римські воїни, перемогли альбанських Куріаціїв, влада над усім Лаціумом перейшла від Альби до Риму.
40-41. Од злих... бід... — від викрадення сабінок за Ромула до самогубства зганьбленої Лукреції за Тарквінія Гордого, останнього римського царя.
46-48. Квінтій (на прізвисько Кошлатий — Цінцінат) — римський консул і диктатор V ст. до н. є., прославлений суворістю своїх звичаїв; Фабії — рід, що залишив помітний слід у римській історії, Торкват — римський полководець IV ст. до н. є.; Деції — троє полководців — дід, син і внук.
49-51. Араби — так названо карфагенян, яких у середньовічній Європі вважали за предків арабських племен, бо вони також жили в Північній Африці. Карфагеняни в 128 р. до н. є. вдерлись в Італію через Альпи. ,
52-53. Сціпіон Африканський (235-183 pp. до н. є.) і Гней Помпей Великий (106-48 pp. до н. є.) — прославлені полководці і державні діячі.
53. Твою він рідну гору... — під якою лежить місто Ф'єзоле, на захист якого засновано Флоренцію, де народився Данте.
55-56. Коли ж у небі здумали в ту пору... — незадовго до епохи Августа, коли можна було вважати, що небо надумалося дати тишу всій землі, встановивши скрізь (на свій монархічний зразок) мир і єдиновладдя.
57. Тут починається вихваляння подвигів Гая Юлія Цезаря (100— 44 pp. до н. є.), якого вважали засновником імператорської влади в Римі, а тому ідеалом монархічного правителя.
58. Ізара — притока Рони; Ера — нині Луара.
60. До Рейну й Вару... — тобто в Трансальпійській Галлії.
62. Рубіконського стрибка. — Рубікон — річка, що впадає в Адріа-тичне море на південь від Равенни. Переходом її (стрибком) Цезар 49 р. до н. є. розпочав громадянську війну, що привела до єдиновладдя.
67-68. Римський поет І ст. н. є. Лукан пише в поемі "Фарсалія" (IX, 950-999), що Цезар після фарсальської перемоги відвідав Антандр — приморське місто, звідки відплив Еней (Ен. III, 6), сусідню річку Сімо-ент, Троаду. Всі ці місця — батьківщина римського орла.
69. Губити Птолемея... — Цезар скинув молодого єгипетського царя Птолемея XII і посадив на престол його сестру Клеопатру (51 р. до н. є.).
70. Юба — цар Нумідії, держави на півночі Африки, на захід від Карфагена; прибічник помпеянців, якого Цезар переміг, після чого цар убив себе (46 р. до н. є.).
71. До вас, на захід... — в Іспанію, де Цезар переміг останні сили помпеянців (45 р. до н. є.).
74. З Кассієм скавчить у Пеклі Брут... — Кассій і Брут — убивці Цезаря. Данте прирівнював їх вчинок — убивство земного царя — до злочину Іуди Іскаріота, який згубив царя небесного. Данте описав, як у самій глибині Пекла, на його дні, Сатана в своїй страшній пащі безперестанно пережовує цих трьох найбільших у всьому світі за всі часи грішників.
75. Близько від Модени Октавіан, майбутній (з 27 р. до н. є. — до 14 р. н. є.) римський імператор Август, переміг Марка Антонія (43 р. до н. є.); Перуджу він зруйнував 41 р. до н. є.
76-78. Клеопатра, втікши під час морського бою під Акцією (31 р. до н. є.) і далі даремно намагаючись привабити Октавіана, зрештою вкоротила собі життя, давши вкусити себе гадюці.
79. Досяг він моря... — Октавіан Август завоював увесь Єгипет аж до Червоного моря.
81. Храм замкнувся Януса ясного. — У цьому храмі двері були відчинені тільки під час війни.
86. Третій цезар... — рахуючи від Юлія Цезаря, тобто Тіберій (з 14 до 37 p.).
88-93. Жива-бо Правда із руки того... — Зміст: за Тіберія Бог (жива Правда) поклав на римського орла, в особі римської влади в Іудеї, славу неугавну помсти, палом гнівання свого, за Адамів гріх розп'яттям Христа. А потім — і це може здатися дивним — той же римський орел, уже в руках у Тіта, знову з Божої волі відомстив іудеям цю мсту за гріх днедавній, зруйнувавши Єрусалим (70 р. н. є.).
94-96. Карл Великий, франкський король (з 768 до 814 р.) згодом (з 800 р.) імператор, виступив на захист папи Адріана І в його боротьбі з лангобардським королем Дезідерієм, який і зазнав поразки (774).
100. Лілеї золоті — гвельфи борються з імперським орлом в інтересах анжуйського дому, що має в гербі три золоті лілеї.
101. Собі його грабують... — так чинять гібеліни. 106. Новий той Карл... — Карл II Анжуйський. 127. На всю перлину... — на весь Меркурій.
128-142. Ромео — Ромей де Вільньов (бл. 1170-1250), міністр, конетабль і великий сенешаль останнього графа Прованського Раймун-да Беренгарія IV, або Рамондо Берінг'єра. Він був правителем його спадшини і, ставши опікуном його четвертої дочки, Беатріси, одружив її з Карлом Анжуйським і тим дав йому привід претендувати на дуже знесилений і зруйнований альбігойськими війнами Прованс (про деякі наслідки цього шлюбу див. далі, прим. Р. І, 93). Такі історичні факти. Проте можливо, що під впливом італійського значення імені Ромео (тобто пілігрима до римських святинь) склалася легенда, нібито Ромео прийшов до двору графа Прованського убогим прочанином, упорядкував його майнові справи, видав його чотирьох дочок за королів, але заздрісні придворні обмовили його, і граф зажадав від Ромео звіту в управлінні; той передав графові його збільшені багатства і пішов геть таким же убогим, яким прийшов. Схаменувшись, граф стратив обмовників.
138. Здав... за десять п'ять і сім... — подаючи звіт, Ромео показав такою мірою більші багатства, ніж вимагалось, в якій дванадцять (п 'ять і сім) більші за десять.
ПІСНЯ СЬОМА Друге, Меркурієве небо. — Спасіння
5. Ця сутність... — тобто душа Юстініана.
13. До БЕ й до ІЧЕ... — Поет побожно тремтить уже від звуків, що складають початок і закінчення імені Беатріче.
20-21. Хіба за люту справедливу мсту теж справедливо люто відом-щатись? — Див. Р. VI, 88-93 та прим.
25. Той, що не народився... — Адам.
50. Справедлива мста... — зруйнування Єрусалима.
67. Те, що до вас іде від неї прямо... — все те, що Бог створює безпосередньо.
71. Сторонніх впливів... — створених сил.
76. Людина з благом схожа найповніш... — Зміст: людина має безсмертя (68), свободу (71) і схожість до Бога (73-75);
86. Ще з зародку... — тобто в особі Адама.
105. Чи то одним, чи то двома шляхами — або шляхом милосердя, або шляхом правосуддя, або ж обома цими шляхами.
122. Вагання кожне роз'ясню твоє... — на додаток до сказаного вище (67-69) про вічність усього, що створило безпосередньо божество.
132. Всі первісно сотворені вони — тобто їх створив безпосередньо Бог, а тому вони й досконалі.
136. Сотворено — створено безпосередньо божеством.
ПІСНЯ ВОСЬМА
Піднесення на третє, Венерине небо. — Духи велелюбних. — Карл
Мартелл. — Король Роберт. — Питання: чому діти рідко коли
скидаються на батьків?
1. Народи, нині зниклі... — тобто античні язичники.
3. Кіпріда — Венера, народжена на о. Кіпрі; в третім епіциклі — згідно з ученням Птолемея, планети обертаються навкруг Землі не просто по коловій орбіті, а кожна по якомусь малому колу, епіциклу, а вже центр його здійснює коловий рух навколо Землі, чим і пояснюється їх петлеподібний шлях. Венера, як третя від Землі планета, обертається в третім епіциклі.
9. На руки... Дідоні. — Щоб прихилити серце вдови, карфагенської цариці Дідони, до Енея, бог кохання Купідон, з напучення матері Венери, набрав вигляду його сина Асканія і сів до неї на коліна (Ен. І, 657— 722).
19-21. Помітні стали... — У глибині світної планети Данте бачить кружіння інших світил. Це душі велелюбних. Вони рухаються з різною швидкістю, і поет висловлює припущення, що вона залежить від ступеня щасливого їх зору, тобто доступного їм споглядання Бога.
27. Де линуть серафими — у десятому небі.
34. Стежками Начал... — Начала — ангельський чин, що керує третьою сферою (Венериним небом).
37. "Ви, хто думками водить в третім небі..." — початковий рядок першої канцони Дантового "Бенкету".
49-50. Мені дісталось недовго жить... — Йдеться про Карла Мар-телла (1271-1295), старшого сина Карла II Анжуйського. У 1294 р. він відвідав Флоренцію, де познайомився і навіть подружив з Данте.
58. Лівий берег... — Прованс, що тоді вже належав анжуйському домові.
61-63. Ріг Авзонський... — південь Авзонії (Італії), тодішнє Неаполітанське королівство з містами Катаною, Гаетою й Барі. Річки Тронто й Верде становили його північний кордон.
65. Земель, де ллє Дунай... — Карл Мартелл був коронований на угорського короля, але не правив.
67-70. Трінакрія (грецьке слово: триверхова) — Сицилія. З мису Пакіно (Пассаро) до мису Пелоро (Фаро), уздовж берега, відкритого жорстокому Беру (східному вітру), вона млиста не тому, що з-під Етни дихає замкнений там гігант Тіфей (Тіфон), а тому, що надра вулкана Етни багаті на сірку.
71-75. Зміст: Сицилія звикла б як до своїх державців до потомків Карла Мартелла (батьком якого був Карл II, а тестем — імператор Рудольф І), якби свавілля Карла І з його французами не викликало в Палермо повстання 1282 p., яке позбавило анжуйський дім влади над островом.
76-78.