Їм залишається лише важко й невпевнено повзати по землі, якщо вони здатні до руху. Інші, знову ж таки, напевно, навпомацки бредуть у цій темряві, спотикаються, падають, знову й знову збираються на силі, то тут, то там забиваються, причому не обходиться без болючих ран, бо тут людська душа завжди лише залежно від ступеня власної темности йде пліч-о-пліч із сильнішою чи слабішою щільністю, яка, своєю чергою, тягне з собою відповідну важкість, при цьому душа опускається до реґіону, який точно узгоджується з її етерноречовинною силою тяжіння, тобто який споріднений з її родом етерної речовинности, тож її нове оточення стає для неї так само очевидним, відчутним і непроникним, як і груборечовинне тіло в груборечовинному оточенні. Кожен поштовх, кожне падіння й кожне ушкодження вона тому відчує там так само болісно, як відчувало її груборечовинне тіло впродовж земної ходи на груборечовинній Землі.
Так відбувається в кожному реґіоні, байдуже, до якої глибини чи висоти він належить. Однакова речовинність, однакова чутливість, однакова обопільна непроникність. Кожен вищий реґіон, одначе, або кожна інша за природою речовина може безперешкодно проникати крізь нижчу, щільнішу речовину, як і кожне етерноречовинне крізь іншого роду груборечовинне.
Інакше з тими душами, котрі, до того ж, мають спокутувати якусь учинену ними несправедливість. Сам цей факт є річчю в собі. Її можна спокутувати в мить, коли винуватець отримає від потерпілої сторони цілковите щире прощення. Те, що людську душу, одначе, зв'язує ще тяжче, є потяг або схильність, які стають спонукальною причиною одного чи кількох вчинків. Ця схильність живе в людській душі далі, вже після переходу в інший світ, після відокремлення від груборечовинного тіла. В етерноречовинному тілі вона навіть відразу проявляється ще сильніше, щойно відпаде звуження всього груборечовинного, бо тоді відчуття діють набагато жвавіше й нестримніше. Такого роду схильність знову ж таки стає також визначальною для щільности і, отже, важкости етерноречовинного тіла. Наслідком цього є те, що етерноречовинне тіло після звільнення від тіла груборечовинного відразу опускається до реґіону, який точно відповідає його важкості і, відповідно, має однакову з ним щільність. Там вона в такий спосіб знайде всіх, хто віддається такій самій схильності. Їхні випромінювання її ще більше підживлюватимуть, наснажуватимуть, і тоді вона у здійсненні цієї схильности просто-таки шаленітиме. Те саме, звісно, стосується й тих, хто знаходиться там разом із нею. Те, що така невгамовна розбещеність для оточення мусить стати мукою, зрозуміти неважко. Оскільки ж усе в цих реґіонах завжди засновано тільки на взаємності, то кожна особа мусить зазнавати тяжких страждань від інших через те саме, що вона, своєю чергою, повсякчас намагається сама заподіяти їм. Отже, життя там стає пеклом, доки така людська душа поступово стомиться і відчує огиду до цього. Потім, через тривалий час, у неї зрештою поступово пробудиться бажання вирватися з оточення такого роду. Це бажання та огида є початком виправлення. Вони посилюються до волання про допомогу і нарешті до молитви. Тільки тоді їй може бути простягнуто руку для сходження, на що часто йдуть десятиліття й століття, інколи навіть іще довше доводиться чекати на це. Схильність у людській душі стає, отже, ще тяжчими кайданами.
З цього випливає, що необдуманий вчинок спокутується значно легше і значно швидше, ніж притаманна людині схильність – байдуже, стала вона вчинком чи ні!
Людина, котра несе в собі нечисту схильність, яка досі не стала вчинком лише тому, що їй сприяли земні обставини, мусить поплатитися тяжче, ніж людина, яка необдумано провинилася в одному чи кількох вчинках, не маючи при цьому злого наміру. Необдуманий вчинок може бути прощено негайно, без розвитку злої карми, схильність же – лише тоді, коли її цілковито в людині буде стерто. А її проявів буває багато видів. Чи то жадібність, чи близька до неї скупість, брудна чуттєвість, потяг до крадійства чи вбивства, до підпалу або лише до обрахування та легковажного недбальства, – все одно, така схильність зазначену особу завжди опустить і затягне туди, де є подібне до неї. Відтворювати ці картини життя немає жодного сенсу. Вони почасту настільки жахливі, що дух людський на Землі навряд чи може повірити в їхню дійсність, якщо сам їх не бачив. І тоді він також би подумав, що це лише витвори безмежної збудженої лихоманкою фантазії. Тож він може задовольнитися тим, що відчує моральний острах перед подібним, що звільнить його від кайданів усього ницого, щоб на шляху сходження до Світла більше не було жодних перешкод.
Такими є темні реґіони впливів принципу, який намагається запровадити Люципер. Вічний кругообіг Творіння рухається і досягне пункту, в якому розпочнеться розпад, коли все речовинне втратить форму, щоб розпастися на прасім'я і з тим у подальшому русі принести нове поєднання, нові форми зі свіжою силою та незайманою землею. Те, що доти не зможе ще визволитися як із Грубої, так і з Етерної речовинности, щоб, залишивши позаду найвищу, найетернішу і найлегшу межу над усією Речовинністю, вступити в Духовно-сутнісне, буде неминуче затягнуто в розпад, унаслідок чого знищиться і його форма, й особистісне в ньому. Це і є тоді вічне прокляття, стирання всього свідомо особистісного!
47. Реґіони Світла і Рай
Променисте світло! Сліпуча чистота! Блаженна легкість! Це все говорить само про себе вже так багато, що навряд чи ще треба згадувати про подробиці. Чим менше етерноречовинне тіло, тобто вбрання людського духу в Потойбіччі, обтяжене будь-якою схильністю до ницого, будь-якою жагою до володіння груборечовинними речами та до насолоди, чим менше його вабить до них, тим менш щільним і через це менш важким буде його етерноречовинне тіло, утворене за його волінням, і тим швидше завдяки легкості він підніметься у світліші реґіони, які відповідають меншій щільності його етерноречовинного тіла.Чим менш щільним, тобто крихкішим і етернішим буде це етерноречовинне тіло завдяки його очищенню від ницих жадань, тим ясніший і світліший воно матиме вигляд, бо тоді ядро духовно-сутнісного в людській душі, променисте саме по собі завдяки його властивості, щодалі більше просвічує крізь щодалі менш щільне етерноречовинне тіло, тоді як у нижчих реґіонах це саме по собі променисте ядро через більшу щільність і важкість етерноречовинного тіла лишається закутаним і затемненим.
У реґіонах Світла кожна людська душа, залежно від властивости її етерноречовинного тіла, також знайде споріднене, тобто однодумців. Оскільки прагнути вгору здатне тільки справді шляхетне, спрямоване до добра, вільне від ницих жадань, то вона зі спорідненого зустріне там тільки шляхетне. Те, що мешканець таких реґіонів нітрохи не страждає від мук, а насолоджується лише благом шляхетного, яке випромінюють йому споріднені з ним, відчуває там блаженство і, своєю чергою, сам пробуджує радість в інших власними діями, та разом із ними переживає її, також легко зрозуміло. Він може сказати, що пробуває на полях блаженних, тобто відчуває в собі блаженство. Заохочений цим, буде щодалі більше радіти чистому й високому та підніматися щораз вище й вище. Його етерноречовинне тіло, пронизане таким відчуттям, стає все етернішим і все менш щільним, тож сяяння його духовно-сутнісного ядра проривається щодалі променистіше, і нарешті останні порошинки цього етерноречовинного тіла ніби в полум'ї розчиняться й відпадуть, завдяки чому, сягнувши досконалости і свідомости, ставши особистісним, людський дух у повній чисто-духовно-сутнісній формі зможе тоді перейти межу Духовно-сутнісного. Тільки в такий спосіб вступить він у вічне Царство Бога-Отця, в непроминущий Рай.
Як мало художник може відтворити в картинах муки справжнього життя в темних реґіонах, так само мало здатний він зобразити захоплення, яке буває в житті реґіонів Світла, навіть якщо ці реґіони ще належать до минущої Етерної речовинности і ще немає можливости перейти межу вічного Царства Бога-Отця.
Будь-який опис, будь-яка спроба образно відтворити це життя, безперечно, означали би применшення, і людській душі тому замість користи завдали б лише шкоду.
48. Світові події
Немає більшої небезпеки для справи, як залишити прогалину, необхідність заповнення якої часто відчуватиметься. Тоді ніщо не допоможе, хоч як би хотілося обминути її, бо така прогалина перешкоджає будь-якому поступу, щойно над нею буде зведено будівлю, вона того ж дня змусить останню розвалитися, навіть якщо її споруджено з найбільшою майстерністю та зі справді якісного матеріялу.Такими являють себе сьогодні різні християнські релігійні громади. Зявзято й уперто затуляють вони очі й вуха в багатьох місцях своїх учень, де відчувається нелогічність. За допомогою порожніх слів намагаються вони їх обминути, замість того, щоби по-справжньому однораз серйозно заглибитися в себе. Напевно, вони відчувають небезпеку того, що тимчасово наведені за допомогою вчення сліпої віри мости через такі провалля одного дня можуть не встояти і страшаться миті, коли легковагість цієї споруди завдяки просвітленню змушена буде піддатися розпізнанню. Також знають вони, що тоді нікого більше не вдасться схилити до вступу на такий оманливий шлях, через що, природно, потім наступна міцна споруда і шлях також змушені будуть лишитися порожніми. Так само їм відомо, що єдиний порив свіжого вітру Істини мусить знести такі штучні утворення. Однак за браком кращого, попри всю небезпеку, вони намагаються вперто утримувати хистку дошку. Вони навіть радше готові всіма засобами відстоювати цю позицію і знищити того, хто наважився б на основі самої Істини запропонувати надійніший перехід. Без зволікань вони б спробували повторити ту саму подію, що майже дві тисячі років тому розігралася на цій Землі, що кидає свою тінь аж до сьогоднішнього дня, і яку вони, одначе, самі, як головне звинувачення проти засліплености і згубної впертости людей, зробили осереддям свого вчення і своєї віри. Це були представники релігій і тодішні вчені, які у своїй догматичній зашореності й своїй слабкості зрадницької зарозумілости не спромоглися розпізнати Істину і Сина Божого, закрилися від них і його та прибічників зі страху й заздрости ненавиділи і переслідували, тоді як інші люди легше відкрилися пізнанню й швидше відчули Істину Слова.