У мене немає грошей, щоб піклуватися про тебе. Мої батьки не допоможуть нам. Я дуже люблю тебе. Я завжди любитиму тебе, і ти залишишся в моєму серце назавжди".
Д-р Н.: Що відбувається далі?
СУБ'ЄКТ: Вона... береться за важкий дверний молоток... на ньому зображення якоїсь тварини... і стукає у двері... ми чуємо кроки, що наближаються... і вона йде.
Д-р Н.: Що Вам каже Ваше внутрішнє почуття про все, що Ви побачили?
СУБ'ЄКТ: (дуже емоційно) О... вона як-не-як хотіла мене... не хотіла залишати мене... вона любила мене!
Д-р Н.: (я помістив свою руку на лоб Суб'єкта і почав серію постгіпнотичних навіювання, які закінчилися наступними вказівками) Стів, Ви зможете відновити ці підсвідомі спогади у своєму свідомому розумі. Ви збережете цей образ своєї матері до кінця життя. Зараз Ви знаєте, як вона насправді ставилася до Вас, і ця її енергія все ще з Вами. Це зрозуміло?
Суб'єкт: Так... зрозуміло.
Д-р Н.: Тепер перейдіть на кілька років вперед і розкажіть, що Ви відчуваєте щодо своїх прийомних батьків?
СУБ'ЄКТ: Завжди незадоволені мною... змушують мене почуватися винним із будь-якого приводу... контролюють і засуджують мене... (обличчя Суб'єкта стало вологим від сліз та поту) ...не знаю, що від мене хочуть... я якийсь не справжній...
Д-р Н.: (я заговорив голосніше) Скажіть мені, що не справжнє у Вас.
СУБ'ЄКТ: Вдаю... (замовкає)
Д-р Н.: Продовжуйте!
СУБ'ЄКТ: Я не контролюю себе по-справжньому... постійний гнів... погано поводжуся з людьми... доходжу навіть до... безнадійності...
Примітка: Після додаткових навіюваннь я почну переміщати мого Суб'єкта із підсвідомого розуму в надсвідомий і назад.
Д-р Н.: Чи було у Вас із цією душею (з душею матері) якесь спільне життя на Землі, в якому вас пов'язував фізичний чи емоційний біль?
СУБ'ЄКТ: (через мить Суб'єкт вчепився руками в поручні крісла) О, прокляття — так і є — звичайно — це вона!
Д-р Н.: Постарайтеся розслабитися і говоріть трохи повільніше. Я хочу, щоб на рахунок три Ви увійшли в це життя, яке побачили у своєму розумі, у найкритичніший момент ваших взаємин із цією душею. Один два три!
СУБ'ЄКТ: (глибоке зітхання) О... це та сама особистість... інше тіло... але і тоді вона була моєю матір'ю...
Д-р Н.: Утримуйте свою увагу на цій сцені (на Землі). День це чи ніч?
Суб'єкт: (пауза) Яскравий день. Палюче сонце та пісок...
Д-р Н.: Опишіть, що відбувається у цих пісках під палючим сонцем.
СУБ'ЄКТ: (запинаючись) Я стою перед моїм храмом... перед великим натовпом людей... позаду мене моя охорона.
Д-р Н.: Як Вас звуть?
Суб'єкт: Хейрем.
Д-р Н.: Що на Вас надіто, Хейрем?
СУБ'ЄКТ: Довге біле вбрання та сандалі. У руці у мене жезл із золотими зміями на ньому — символ моєї влади.
Д-р Н.: У чому твоя влада, Хейрем?
СУБ'ЄКТ: (Гордо) Я верховний жрець.
Примітка: У ході подальшої бесіди з'ясувалося, що ця людина була вождем племені, яке мешкало на Аравійському півострові біля Червоного моря близько 2000 років до нашої ери. У давнину цей регіон був відомий як Королівство Шеба (або Сейба). Я також дізнався, що храм являв собою величезну овальну форму споруди з глинистих цегли та каміння, і був присвячений богу Місяця.
Д-р Н.: Що ви робите перед вашим храмом?
СУБ'ЄКТ: Я стою на сходах і виношу вирок жінці. Вона моя мати. Вона повалена навколішки переді мною. Коли вона піднімає на мене свої очі, я бачу в них співчуття та страх.
Д-р Н.: Як можуть її очі висловлювати одночасно співчуття та страх?
СУБ'ЄКТ: Співчуття в її очах — через ту владу, яка поглинула мене... тому що я здійснюю контроль над повсякденним життям моїх людей. І в її очах є страх через те, що я зараз зроблю. Це мене турбує, але мені не можна цього показувати.
Д-р Н.: Чому Ваша мати стоїть навколішки перед Вами на сходах храму?
СУБ'ЄКТ: Вона вломилася у сховище та вкрала їжу, щоб роздати її людям. Багато хто голодує в цей час року, але я один можу дати дозвіл на роздачу їжі. Частку, що видається, необхідно ретельно відміряти.
Д-р Н.: Чи порушила вона правила нормування їжі? Чи це було питання виживання, життя і смерті?
СУБ'ЄКТ: (Різко) Більше, ніж це — її непокора підриває мій авторитет. Я вдаюсь до розподілу їжі як до засобу... контролю над моїми людьми. Я хочу, щоб усі вони були віддані мені.
Д-р Н.: Що Ви збираєтеся зробити зі своєю матір'ю?
СУБ'ЄКТ: (Переконано) Моя мати порушила закон. Я можу врятувати її, але вона повинна бути покарана в настанову всім. Я вирішив, що вона помре.
Д-р Н.: Що ви відчуваєте, вбиваючи свою власну матір, Хейрем?
СУБ'ЄКТ: Це має відбутися. Вона як більмо на оці, як постійне джерело неприємностей для мене. Через її позицію мої люди приходять у занепокоєння. Я більше не можу вільно правити, коли вона поряд. І навіть зараз вона непокірна. Я віддаю наказ про виконання вироку, ударяючи своїм жезлом об кам'яні сходи.
Д-р Н.: Пізніше Ви відчували смуток, бо засудили свою матір до страти?
СУБ'ЄКТ: (його голос стає напруженим) Мені... не можна замислюватися про такі речі, якщо я хочу підтримувати свою силу та владу.
У цей момент розум Стіва вивільнив дві емоційно болючі події, пов'язані з добровільними актами розриву між матір'ю та сином. Хоча він встановив кармічний зв'язок, важливо, що його становище покинутої дитини не повинно розглядатися як факт суто історичної відплати. Щоб розпочати зцілення, ми повинні піти далі.
На наступному етапі нашого сеансу ми маємо виявити особисту сутність душі Стіва. Щоб зробити це, я помістив його у духовний світ. У кожному із моїх випадків я намагаюся повернути Суб'єкта в найбільш відповідну духовну зону, щоб досягти кращих результатів. У Випадку 13 я використав місце духовної орієнтації. У випадку 27 ми повернулися у момент його повернення з місця вибору життя. Я хотів, щоб Стів у цих обставинах побачив причини вибору свого нинішнього тіла та роль інших душ, які беруть участь у його житті.
Д-р Н.: Як Вас звуть у духовному світі?
СУБ'ЄКТ: САМЕС.
Д-р Н.: Добре, Самесе, оскільки ми знову у духовному світі, я хочу, щоб ми вирушили в період після Вашого попереднього перегляду життя людини на ім'я Стів. Що ви думаєте з цього приводу?
СУБ'ЄКТ: Такий скривджений чоловік... він такий злий на свою матір, що вона кинула її на порозі... і ці жорсткі реалісти, люди, які візьмуть на себе роль його батьків... Я не знаю, чи хочу я навіть прийняти це тіло!
Д-р Н.: Я розумію, але чому б нам не відкласти на кілька хвилин це рішення та не подивитися, як розвиваються події? Розкажіть мені, що ви зазвичай робите відразу після повернення із простору вибору життя?
СУБ'ЄКТ: Іноді мені хочеться якийсь час побути наодинці із собою. Але зазвичай мені цікаво дізнатися думку моїх друзів про ті життя, які я переглянув, і особливо мені цікаво поговорити з ними про цей варіант.
Д-р Н.: У Вас, звичайно, крім цього варіанта були й інші?
СУБ'ЄКТ: (негативно хитає головою) Ні, це єдиний, який я повинен прийняти... це важке рішення.
Д-р Н.: Скажіть мені, Самесе, після того, як Ви повертаєтеся до групи своїх друзів, чи обговорюєте Ви можливості взаємодії із деякими з них у своєму наступному житті?
СУБ'ЄКТ: Так, найчастіше ці друзі збираються брати участь у моєму майбутньому житті, як і я в них. Декого не буде в якихось моїх життях. Але це не має значення. Ми всі обговорюємо один з одним наші життя. Я хочу детально почути їхню думку. Розумієте, ми всі так добре знаємо один одного — наші сильні та слабкі сторони, минулі успіхи та невдачі і чого нам слід остерігатися... такі моменти.
Д-р Н.: Чи обговорюєте Ви з ними якісь деталі щодо того, якою людиною Вам слід бути у Вашому наступному житті?
СУБ'ЄКТ: Так, загалом. Нічого конкретного. Тепер, коли я побачив Стіва і те, в яких стосунках з ним можуть бути інші, нам є про що поговорити. Тому я говорю з Джором.
Д-р Н.: Джор — це Ваш гід?
СУБ'ЄКТ: Перед тим, як вирушити на перегляд моїх майбутніх життів, я вже висловлював йому свою думку про те, ким мені слід бути.
Д-р Н.: Добре, Самесе, Ви щойно повернулися до своєї духовної групи із місця вибору життя. Що Ви спочатку робите?
СУБ'ЄКТ: Я розповідаю про цього хлопця Стіва, який такий нещасний... немає матері... і таке інше... якого роду люди навколо нього там... а також їхні плани... це має підійти нам усім.
Д-р Н.: Ви маєте на увазі ті душі, які мають намір прийняти певні тіла?
СУБ'ЄКТ: Так, нам треба закріпити це.
Д-р Н.: Чи є зараз завдання душі ще на стадії обговорення, чи після того, як душі залишають місце вибору життя, все вже вирішено?
СУБ'ЄКТ: Нікого не змушують щось робити. Ми знаємо, що має бути зроблено. Джор... та інші допомагають нам внести поправки... вони завершують загальну картину... (обличчя Суб'єкта стає серйозним)
Д-р Н.: Вас щось турбує, Самесе?
СУБ'ЄКТ: (безрадісно) Так... мої друзі йдуть... інші приходять... ох...
Д-р Н.: Як я розумію, зараз розпочнуться якісь обговорення з іншими душами. Намагайтеся розслабитися. За моєю командою, Ви чітко викладатимете мені все, що відбувається. Ви зрозуміли?
СУБ'ЄКТ: (нервуючи) Так.
Д-р Н.: Починайте! Скільки істот Ви бачите?
СУБ'ЄКТ: Тут... четверо... підходять до мене... Джор у тому числі.
Д-р Н: Хто перший?
СУБ'ЄКТ: (Суб'єкт хапає мене за руку) Це... Ієн... вона хоче бути... знову моєю матір'ю.
Д-р Н.: Це душа жінки, яка була матір'ю Хейрема та Стіва?
СУБ'ЄКТ: Так, це вона... о... я не хочу...
Д-р Н. Що відбувається?
СУБ'ЄКТ: Ієн каже мені, що настав час... залагодити наші справи... знову бути разом... матір'ю та сином.
Д-р Н.: Але Самесе, хіба Вам це не було відомо, коли Ви знаходились у просторі вибору життя і бачили, як мати Стіва приносить свою дитину до порога церкви?
СУБ'ЄКТ: Я бачив людей... можливі ситуації... це було все ж таки... абстрактно... це ще не був, насправді, я. Думаю, що мені потрібно щось переконливіше — адже не випадково тут з'явилася Ієн.
Д-р Н.: Хтось із новостворених істот є членом Вашої духовної групи?
СУБ'ЄКТ: (зітхає) Ні, ніхто.
Д-р Н.: Чому Ви та Ієн чекали 4000 років, щоб обговорити питання про те, як компенсувати Ваше ставлення до неї в Аравії?
СУБ'ЄКТ: Земні роки нічого не означають; це могло бути вчора.