3] Хоч і пустій, та позначеній написом, Гектор з братами.
4] Тільки Паріса тоді не було на печальних обрядах:
5] Викравши вдатну дружину собі, він війну довголітню
6] Вніс у вітчизну: за звабником тисяча суден союзних
7] Рушило вслід, а на них — товариство військове пеласгів.
8] Помста швидкою була б, якби суден вітри супротивні
9] Не розметали, якби їх Авліда в землі Беотійській,
10] Рибою щедра, на тихій воді не тримала так довго.
11] Вже готувалися звичаєм предків Юпітеру скласти
12] Жертву благальну, вже древній вівтар запалав, коли раптом
13] Неподалік вівтаря, на платані, уздріли данайці
14] Синю змію, що вилася по стовбуру ген до верхів'я.
15] Там, на вершечку,— гніздо, й пташенят було вісім у ньому.
16] З матір'ю разом, що била крильми над гніздом опустілим,
17] їх, ухопивши, несита змія в одну мить проковтнула.
18] Всі остовпіли, а Тестора син, ясновидець відомий,
19] Ось що сказав: "Переможемо ми! Веселіться, пеласги!
20] Троя впаде; але й наші митарства триватимуть довго!" —
21] Дев'ятилітню війну — було й дев'ять птахів — пророкує.
22] Тільки сказав, а змія, обвиваючи віття зелене,
23] Каменем стала, зміїний свій вигляд у ньому зберігши.
24] Не втихомиривсь, одначе, Нерей,— в аонійській затоці
25] Воїнство все ще стоїть. І вже дехто вважав, що від лиха
26] Трою Нептун береже, адже він її муром обводив.
28] Що слід робити: дівочою кров'ю власкавити гнівну
29] Діву-богиню. Коли над любов'ю — спільна потреба,
30] Владар — над батьком верх узяли, й, щоб невинну віддати
31] Кров, Іфігенія станула серед жерців посмутнілих
32] Біля жертовника,— зглянулась Діва й, присутнім заславши
33] Зір поволокою, в найурочистішу мить обрядову, [207]
34] Кажуть, ланню жертовною доньку Мікен підмінила.
35] Тож, коли кров ю належною задовольнилась Діана
37] Тисяча суден, вітрила наповнивши вітром попутнім,
38] Після трудів чималих до фрігійських пісків дотяглися.
39] Між суходолом, повітрям і водами є серединне
40] Місце у просторі — наче межа трьохчастинного світу.
41] Кожну подію відтіль, хоч і віддаль незмірно далека,
42] Видно, й усі голоси проникають у вуха чутливі.
43] Там — Поголоска живе; її дім — на вершині найвищій.
44] Безліч веде туди входів і тисяча отворів різних
45] Є в тому домі; дверей — ні одних ні в одному проході.
46] Навстіж усе там і вдень і вночі. Увесь дім — із дзвінкої
47] Міді, й гуде він увесь, і відлунням повторює звуки.
48] Спокою в ньому нема, жоден закуток тиші не знає.
49] Криків, одначе, не чуть, тільки гамір стоїть невиразний.
50] Море подібно шумить, коли подих його наслухати
51] Здалеку. Відгомін грому такий, коли в хмарі понурій
52] Ще раз, але ніби знехотя вже, загуркоче Юпітер.
53] В передпокоях — роїться юрба. То виходить, то входить
54] Натовп хисткий. Неправдиві й правдиві впереміш повсюди
55] Там сновигають чутки, перепурхують з місця на місце
56] Незрозумілі слова; ці наповнюють вуха дозвільних.
57] Ті — з новиною далі летять. Щораз більшає доля
58] Вигадки: що б не почув,— щось від себе додасть оповідач.
59] Там — Легковірність і Помилка, здатна на все, процвітає,
60] Там і Веселість пуста проживає, й Страхи онімілі,
61] й Розбрат, іще молодий, і не знати ким зроджений — Шепіт.
62] Там озирається пильно довкіл і сама Поголоска:
63] Мусить-бо знати, що діється в небі, на землях, на водах.
64] От сповістила вона, що з загонами воїнів збройних
65] Грецькі до Трої зближаються судна. Отож не зненацька
66] Ворог напав: укріпились троянці й від моря проходи
67] Всі перекрили. Від Гектора перший ти рішенням Долі,
68] Протесілаю, упав. Поріділи данайців загони
69] В перших боях: наштовхнулись на Гектора-мужеубивця.
70] Крові чимало проливши, відчули й фрігійці, що значить
71] Меч у правиці ахейців. Уже побережжя сігейське
72] Кров ю спливало. Вже Кікн, потомок Нептуна, зі світу
73] Тисячу воїнів звів. Уже грізний Ахілл пе'ліонським
74] Списом троянців десятками клав. На Прудкій колісниці
75] Чи то за Ректором він, чи за Кікном шукаючи, врешті,
76] З Кікном зіткнувсь (тому Гектор ще міг десять років прожити).
77] Ось, понукаючи коней, що під хомутом вигинали
78] Спінені шиї, на ворога він скерував колісницю.
79] Списом потряс у могутній руці й до героя звернувся: [208]
80] "Хто б ти, юначе, не був, перед смертю потішся принаймні
81] Тим, що в бою подолає тебе сам Ахілл-гемонієць!"
82] Мить — і спис Еакіда важкий поспішив за тим словом.
83] І, хоч несхибний був спис, хоча пущений був непомильно,
84] Все ж на той раз не домігся свого наконечник залізний.
85] Щойно грудей він легенько торкнувся,— "О сину богині,-
86] Кікн одгукнувся,— не раз-бо чував я, герою, про тебе,-
87] Певно, здивований ти, що нема в мене рани на грудях?"
88] (Списник таки дивувавсь). "Не подумай, що цей мідносяйний,
89] Золотогривий шолом, що цей щит, який маю в лівиці,-
90] Це охорона моя: їх ношу тільки задля окраси.
91] Зброєю звик хизуватися й Марс. І якщо я відкину
92] Це бойове окриття, то й тоді не боятимусь рани.
93] Щось таки важить, що я народивсь не від німфи морської,
94] Не від Нерея дочки: сам Нептун моревладний — мій батько".
95] Гордо промовив і списом в округлений щит Еакіда-
96] Він, розмахнувшись, метнув. Через мідь, через дев'ять бичачих
97] Шкір наконечник проник, та застяг у десятому шарі.
98] Вихопив вістря і списом, що все ще тремтів од удару,
99] Знову розмашисто кинув герой, але ворога тіло
100] Знов без дряпинки було. Так і спис, що був кинутий втретє,
101] Кікна не вклав, хоч той вмисно підставив оголені груди.
102] Гнівом Ахілл запалав, як у цирку, бува, просто неба,
103] Піниться бик, ударяючи рогом страшним у багряну
104] Плахту, розлючений тим, що не тіло — повітря вдаряє.
105] "Може,— подумав Ахілл,— одлетів наконечник залізний?" —
106] Міцно тримався, однак. "То, виходить, ослабла правиця,
107] На одного лиш намарно розтративши всі свої сили?
108] Та не такою раніше була, коли стіни Лірнеса
109] Й Тенеда я розметав, покоривши їх перший, а Фіви,
110] Еетіоновий край, я залив таки їхньою кров ю
111] Вщерть, коли бистрий Каїк, пурпуровий від кровопролиття
112] Плив, коли двічі пізнав, яка міць мого ратища, Телеф!
113] Дужими й тут були руки мої: це ж бо їхня робота —
114] Купи навалених тіл; значить, має ще силу правиця!"
115] Мовив і, наче б у доказ тих слів, чи бува не брехливі,
116] Прямо в Менета метнув, простолюдина з-поміж лікійців.
117] Спис через панцир пробивсь, увігнався нещасному в груди.
118] Поки, вмираючи, падав Менет — головою об землю,
119] Вихопив зброю Ахілл із гарячої рани й промовив:
120] "Ось ця рука і цей спис, що на них я весь час покладався!
121] Хай і тепер, коли в цього метну, мені доля сприяє!"
122] Мовивши так, він у Кікна метнув — і не схибив нітрохи
123] Спис ясеновий: у лівім плечі задзвенів, невідхильний.
124] Тут же відбився, проте, мов од скелі чи муру глухого.
125] Там, куди списом поцілив, одначе, на грудях у Кікна,
126] Крові сліди спостеріг — і зрадів Еакід, та намарно: [209]
127] Рани й тепер не було, це Менет його кров ю оббризкав.
128] Щойно тоді, з колісниці високої вмить зістрибнувши,
129] Кинувсь на все ще спокійного Кікна з мечем блискавичним
130] Лютий Ахілл, але й те надарма: розкололися, бачить,
131] Щит і шолом, а гартований меч не бере-таки тіла.
132] Врешті, не втерпів Ахілл: він опуклим щитом своїм Кікна
133] Бити раз по раз почав навмання — по обличчі, по скронях.
134] Той подається назад, Еакід — насувається грізно,
135] Передихнути не дасть. І жахнувся нащадок Нептуна,
136] Кола в очах попливли, затуманився зір; та не довго
137] Він задкував: наштовхнувсь на валун, що лежав серед поля.
138] Гепнувсь горілиць; на нього ж — Ахілл. Усією вагою
139] Велет його до землі прикував, не дозволив рухнутись.
140] Потім, щитом і колінами груди йому пригнітивши,
141] Міцно шолом затягнув ремінцями, й вони наче в зашморг
142] І підборіддя, і шию взяли, не давали дихнути.
143] Вже нахиливсь Еакід, щоби зброю з полеглого зняти —
144] Бачить: сама тільки зброя лежить. Замінив його тіло
145] В білого птаха з таким же іменням отець моревладний.
146] Після виснажливих, довгих боїв благодатна запала
147] Тиша; на деякий час ворогуючі зброю відклали.
148] Поки одні обставляють сторожею пильною стіни,
149] Другі ж невсипно чатують удовж оборонного рову,
150] День урочистий настав, коли велет Ахілл, переможець
151] Кікна, власкавлював кров ю телиці богиню Палладу.
152] Ось на багряний олтар він розклав їй посвячені кусні,
153] Ось уже й дим, такий милий богам, заклубився в повітрі;
154] З димом — жертовне пішло; що лишилось — було для гостини.
155] . Знатні, прилігши на ложах, уже смаженину пахучу
156] їсти взялись, усмиряють вином і турботи, і спрагу.
157] Та не кіфара дзвінка, не пісні милозвучні, не флейта
158] З буксу дірчастого довга й тонка їм дає насолоду,-
159] Ніч у розмовах пливе. Гомонять про бої, про хоробрість;
160] Хто про своє оповість, хто й про ворога добре озветься.
161] Хто з ким зіткнувся, кого подолав,— їм приємно по черзі
162] Мову вести. А про що б довелось говорити Ахіллу?
163] Що б то хтось інший почав із гостей в товаристві Ахілла?
164] Звісно, цікавила всіх у той час нещодавня поразка
165] Сина володаря вод. Дотепер ще не сходило з думки,
166] Як це так бути могло, що юнацького тіла не брала
167] Зброя — ні меч, ані спис, що залізо щербилось об нього.
168] Сам Еакід лиш плечима здвигав, дивувались ахейці.
169] Втрутився Нестор: "На вашім віку був один тільки воїн,
170] Що не зважав ні на спис, ні на меч, кого криця не брала,-
171] Кікн, а от я в давнину знав такого, що й тисячу ран міг
172] Тілом своїм невразливим прийнять,— перребійця Кенея. [210]
173] Це був той самий Кеней, що, хоробрістю славний, на схилах
174] Отрію жив. Та його з-між усіх виділяє ще й інше:
175] Жінкою він народивсь". Тут усі сивочолого просять,
176] Щоб оповів про це дивнеє диво. Ахілл серед інших:
177] "А розкажи нам таки, бо ж усі ми почути б хотіли,
178] Словом розумним уславлений світоче нашого часу,
179] Хто був Кеней, яким чином зазнав переміни такої,
180] Звідки ти знаєш його, з яких битв, із якого походу,
181] Ким він подоланий був, якщо міг його хтось подолати?"
182] Старець на те: "Хоча заздрісна давність мені на заваді.,.
183] Хоч не одне, колись бачене й чуте, забулося нині,
184] Все ж не одне й дотепер пам'ятаю.