Він лікує спершу, а потім будує далі. Істинний принцип полягає в перебудові хибних бажань шляхом духовного пізнання!
Застосування цього позбавленого любови принципу, одначе, змусило Люципера, самозрозуміло за природою речей, щодалі більше відокремлюватися від Люблячої Волі Всемогутнього Творця, що призвело до справжнього відрізання або виштовхування від Світла і з тим до щодалі глибшого падіння Люципера. Люципер є тим, хто сам себе відокремив від Світла, що рівнозначно виштовхуванню.
Відштовхування мусило здійснитися також згідно із сущими Празаконами, згідно з незаперечною Святою Волею Бога-Отця, тому що інший розвиток подій тут неможливий.
Оскільки Всемогутньою є тільки Воля Бога-Отця, Творця всіх речей, яка також міцно вкорінена в Речовинному творінні та його розвитку, то Люципер, напевно, має змогу лише в речовинність впровадити свій принцип, впливи якого, одначе, завжди можуть відбуватися тільки в межах встановлених Богом-Отцем Празаконів і повинні формуватися в їхньому напрямі.
Таким чином Люципер, керуючись своїм неправильним принципом, напевно, може підштовхувати людство на небезпечні шляхи, однак він не спроможний силоміць змусити людей до будь-чого, якщо вони самі добровільно не оберуть такого рішення.
Люципер фактично може лише заманювати. Людина як така стоїть, однак, упевненіше за нього в Речовинному творінні, отже, і значно надійніше, маючи більшу силу, ніж вплив Люципера, якого той зможе досягти. Кожна людина завдяки цьому настільки захищена, що для неї стане десятикратною ганьбою, якщо вона дозволить йому заманити себе слабшою, ніж у неї, силою. Вона повинна врахувати, що сам Люципер перебуває поза Речовинністю, тоді як вона міцно вкорінена в добре знайомому їй ґрунті. Люципер у застосуванні свого принципу змушений використовувати лише свої допоміжні війська, що складаються з людських духів, які не встояли перед спокушанням.
Та їм кожен спрямований увись людський дух знову-таки не лише ні в чому не поступається, але й значно переважає їх у силі. Одного-єдиного серйозного вольового акту достатньо, щоб це військо розігнати без сліду. За умови, що їхні заманювання не знайдуть жодного відгомону чи відгуку, за який вони могли б зачепитися.
Люципер був би взагалі безсилим, якби людство потурбувалося пізнати надані Творцем Празакони і дотримувалося їх. Люди ж, на жаль, підтримують щодалі більше його принцип своїм теперішнім способом дій і тому більшість із них мусить загинути.
Неможливо, щоб якийсь людський дух із самим Люципером міг стати на боротьбу, – це виключено з тієї простої причини, що той неспроможний дістатися до нього через різну природу їхньої сутности. Дух людський здатний вступати в контакт лише з тими, хто згрішив через хибний принцип, хто має за основу його сутність.
Походження Люципера зумовлює те, що до нього особисто наблизитися і виступити проти нього може тільки той, у кого таке саме походження, бо лише такий у змозі дістатися до нього. Це мусить бути Божий Посланець, котрий приходить із Божественно-Безсутнісного, і діє, споряджений святою серйозністю своєї Місії, котрий покладається на Першоджерело всієї Сили – на Самого Бога-Отця.
Це завдання доручено обітованому Синові Людському.
Боротьба особистісна, сам-на-сам, а не лише символічна в загальному сенсі, як це чимало дослідників хотіли б вивести з Обітувань. Це – здійснення Обітування в Парсифалі. "Святий Спис", могутність, Люципер застосував неправильно, і тим духовно-сутнісному в людстві як його іскрам та паросткам впровадженням свого принципу завдав болючої рани. Він у нього в цій боротьбі відніметься. Тоді в "праведній руці", тобто при втіленні в життя справжнього принципу Ґраля – принципу чистої строгої любови – він зцілить рану, раніше завдану ним у неправедній руці, тобто неправильним застосуванням.
Принципом Люципера, тобто неправильним застосуванням Божественної Могутности, що рівнозначно "Святому Спису" в неправедній руці, духовно-сутнісному завдається рана, яка не може загоїтися! Таку думку в леґенді образно відтворено в блискучій формі, бо ця подія справді схожа на відкриту незагойну рану.
Зважте, що духи людські як несвідомі духовні сімена або іскри витікають чи перелітають із найнижчого краю Духовно-сутнісного в Речовинне творіння в очікуванні, що після своєї подорожі крізь Речовинність ці вилиті частки, пробудившись і розвинувшись до особистісного усвідомлення, по завершенні кругообігу знову повернуться в Духовно-сутнісне. Подібно до кругообігу крови в груборечовинному тілі! Принцип Люципера, однак, відхиляє вбік значну частину цього потоку духовного кругообігу, через що багато духовно-сутнісного гине. Через це кругообіг не може досягти потрібного замикання, і відбувається ніби неспинне виснажливе витікання з відкритої рани.
Тепер же, коли "Святий Спис", тобто Божественна Могутність, переходить у праведну руку, яка діє за Волею Творця, і, як живлющий чинник, указує духовно-сутнісному, що мандрує крізь Речовинність, правильний шлях, що веде вгору, до свого вихідного пункту, у світле Царство Бога-Отця, то воно більше не пропаде, навпаки, потече до свого витоку, як кров до серця, завдяки чому в духовно-сутнісному закривається досі виснажлива кровоточива рана. Отже, зцілення може настати лише завдяки тому самому Списові, який завдав рани.
Для цього треба, одначе, спершу Спис вирвати в Люципера, щоб він перейшов у праведну руку, що відбувається в особистій боротьбі Сина Людського з Люципером!
Потім наступна боротьба, і не одна, що станеться в Етерноречовинному і Груборечовинному світах, буде лише наслідком цієї єдиної великої боротьби, яка принесе обітоване зв'язування Люципера, що проголосить початок Тисячолітнього Царства. Вона означає викорінення наслідків принципу Люципера.
Останній спрямований проти панування Божественної Любови, благословіння якої надається людям у їхній ході крізь Речовинність. Якби людство просто брало за зразок цю Божественну Любов, то відразу б стало зовсім невразливим перед будь-якими спокушаннями Люципера, і він би позбавився всіх своїх страхіть, які сплітає довкола нього людський дух.
Витвором нестримної фантазії людського мозку є також надзвичайно потворні образи, що їх помилково намагаються надати Люциперу. Насправді ж із простої причини – відмінности природи їхньої сутности – його не змогла побачити на власні очі ще жодна людина – навіть духовними очима, які здатні споглядати Етерну речовинність Потойбіччя часто вже під час земного життя.
Люципера, всупереч усім уявленням, можна назвати гордим і прекрасним, по-неземному прекрасним, сповненим похмурої величі, з ясними великими блакитними очима, холодний погляд яких свідчить, однак, про брак любови. Він є не лише поняттям, як зазвичай намагаються його уявити після невдалих інших тлумачень, – навпаки, він є особистістю.
Людство повинне збагнути, що також і через свою власну сутність йому покладено межу, яку воно ніколи перейти не зможе, зрозуміло, також у мисленні, і що послання з-поза цієї межі можуть надійти тільки шляхом Милости. Однак не з допомогою медіумів, які не здатні змінити свою суть ні за допомогою неземного стану, ні, так само, за допомогою науки. Саме вона адже за допомогою хімії має нагоду виявити, що відмінність родів може утворювати нездоланну межу. Ці Закони, одначе, виходять із Першоджерела, їх можна виявити не лише в Діянні Творіння.
46. Реґіони темряви і прокляття
Коли споглядають картини, котрі повинні відтворювати життя в так званому пеклі, то знизуючи плечима, проходять повз них із напівіронічною, напівспівчутливою посмішкою та думкою, що лише хвороблива фантазія або фанатична сліпа віра може вигадати сцени такого роду. Зрідка хтось пробує знайти в них хоча б дрібненьке зернятко істини. А проте, напевно, найстрахітливіша фантазія навряд чи зможе відтворити хоч приблизну картину, яка б виявилася схожою з муками життя в темних реґіонах. Бідними сліпцями є ті, хто припускається помилки, хто з глузливим знизуванням плечима легковажно проходить повз них! Настане мить, коли легковажність жорстоко помститься з приголомшливим настанням Істини. Тоді не допоможуть ані впертість, ані відмовки – їх очікувано затягне у вир, якщо вони вчасно не звільняться від цієї переконаности незнання, яка завжди характеризує лише порожнечу та обмеженість таких людей.Щойно відбудеться відокремлення етерноречовинного тіла від тіла груборечовинного* (Доповідь №40 "Смерть"), вони вже виявлять першу велику несподіванку при переживанні, що свідоме буття і життя з цим іще не закінчується. Першим наслідком є сум'яття, до якого додається нечувана тривога, що часто переходить у тупу покірність або найстрашніший розпач! Марною буде тоді впертість, марними – всі скарги, а також марними й благання, бо вони мусять пожати те, що посіяли в земному житті.
Оскільки вони насміхалися з посланого їм Богом Слова, яке вказує на життя після земної смерти і пов'язану з цим відповідальність за кожен повносилий помисел і дію, то найменше, що їх очікує, це те, чого вони хотіли: цілковита темрява! Їхні етерноречовинні очі, вуха й вуста замкнуло їхнє воління. Вони глухі, сліпі й німі у своєму новому оточенні. Це найкраще, що може з ними статися. Потойбічний керівник і помічник не може з ними порозумітися, тому що вони самі закриваються від цього. Сумний стан, який може поступово змінитися лише внаслідок повільного внутрішнього дозрівання згаданої особи, чому сприяє щодалі більший розпач. З наростаючим томлінням за світлом наче безперервне волання про допомогу лунає з такої пригніченої та змученої душі; нарешті поступово світлішає навколо неї, аж доки вона спроможеться бачити й інших, котрі так само потребують допомоги. Якщо у неї є прагнення підтримати тих, хто чекає в іще глибшій пітьмі, аби й біля них могло посвітлішати, то вона зміцнюється в цій діяльності надання допомоги завдяки потрібним для цього зусиллям щодалі більше, доки до неї зможе наблизитися інший, хто вже пройшов уперед, щоб і їй надалі допомагати на шляху до світліших реґіонів.
Так скулившись, сидять вони печальні, тому що їхні етерноречовинні тіла через брак воління ще занадто слабкі, щоб ходити.