На цьому й кінчаються їхні астрономічні знання.
Треба визнати, що в поезії вони далеко перевершили всіх смертних; влучність їхніх порівнянь, точність і докладність описів неможливо переказати. Їхні вірші, рясніючи й тими, й другими, вславляють приязнь і зичливість або складаються, як було вже зазначено, на честь переможця на перегонах чи інших змаганнях. Будівлі гуїгнгнмів хоча й невигадливі і навіть грубі на вигляд, зате дуже зручні й добре захищають мешканців від спеки та від холоду. В тій країні є дерево, в якого, коли воно доходить сорока років, слабне коріння і стовбур падає від першої бурі. Росте воно надзвичайно прямим, і, загостривши верхівку гострим каменем (гуїгнгнми не знають заліза), вони встромляють такі стовбури в землю дюймів на десять один від одного, а потім переплітають вівсяною соломою або пруттям. Таким самим способом роблять і покрівлі та двері будинків.
Западина між копитом та бабкою передньої ноги править гуїгнгнмам за руку, і вони орудують нею з неймовірною спритністю. Я сам бачив, як біла кобила в домі мого хазяїна просунула нитку крізь вушко голки (голку й нитки я дав їй умисне з цією метою). Вони доять корів, косять овес і виконують усяку роботу, яку ми робимо руками. У їхньому краю є твердий кремінь, яким вони обточують інше каміння й виготовляють клини, сокири та молотки. Знаряддям, зробленим з цього кременю, вони косять сіно та дикий овес, яким укрито більшість їхніх полів. Потім єгу звозять з поля копи та стоги і слуги молотять овес копитами в особливих критих повітках, а зерно складають у комори. Гуїгнгнми виготовляють грубий дерев'яний посуд, а також і череп'яний, висушений на сонці.
Коли з ними не станеться якогось нещасливого випадку, то гуїгнгнми помирають тільки від старості, і ховають їх у найпотаємніших місцях, причому друзі й родичі небіжчика не виявляють ні радості, ні суму, та й сам він, помираючи, тужить за світом, який має залишити, не більше, ніж той, хто йде додому від сусіди. Пригадую, одного разу мій хазяїн запросив до себе в якійсь важливій справі свого знайомого з родиною. Та в умовлений день, дуже запізнившись, з'явилася тільки його дружина з двома дітьми. Вона навела на своє виправдання дві причини. Перша була та, що вранці її чоловік лгнувнг. Це слово надзвичайно виразне і в перекладі означає: повернувся до своєї праматері. Другою причиною запізнення було те, що вона довго радилась із слугами, де краще поховати небіжчика. Я помітив, що трималася вона так само весело, як і всі інші. Місяців через три померла й вона.
Живуть гуїгнгнми звичайно років до сімдесяти — сімдесяти п'яти і дуже рідко до вісімдесяти. За кілька тижнів до смерті вони починають підупадати на силі, хоча й не відчувають ніякого болю. О цій порі їх часто відвідують друзі, бо їм самим виходити з дому вже не так легко й приємно, як раніш; проте, коли їм залишається жити десять днів (а гуїгнгнми рідко помиляються в своїх розрахунках), то вони віддають візити найближчим сусідам, що приходили до них. Везуть їх у запряженому єгу, зручному екіпажі, на зразок наших саней, яким вони користуються й тоді, коли постаріють, або їдуть у далеку путь, або пошкодять собі ногу. Віддаючи ці візити, гуїгнгнм урочисто прощається з друзями, ніби лагодячись виїхати до якоїсь далекої округи своєї країни, де він має прожити решту свого життя.
Не знаю, чи варто відзначити те, що в мові гуїгнгнмів немає слів, які означали б щось погане, крім тих, які пов'язані з потворністю або вадами єгу. Таким чином, щоб сказати про недогляд слуги, провину дитини, камінь, який порізав ногу, негоду тощо, вони до відповідного слова додають єгу, як-от: ггнм-єгу, вгнаголм-єгу, інлгмнд-вігл-ма-єгу, а погано збудоване приміщення називають ін-голмгн-мроглнв-єгу.
Я з великою приємністю міг би розказати ще багато чого про звичаї та чесноти цього прекрасного народу, але, збираючись незабаром опублікувати про нього окрему книгу, відсилаю читача до неї, а сам тим часом почну розповідь про страшне лихо, яке спіткало мене.
Розділ X
Власна господа автора та його щасливе життя серед гуїгнгнмів. Спілкуючися з ними, він удосконалюється в чеснотах. Розмови, що відбувалися між ними. Хазяїн сповіщає автора, що той повинен покинути їхню країну. Автор з горя непритомніє, але скоряється. З допомогою приятеля слуги він робить човен і навмання пускається в море.
Я влаштував свою маленьку господу на власний смак. З наказу хазяїна мені збудували оселю за тамтешнім зразком ярдів за шість від хазяйського дому, і я сам обмазав стіни та долівку глиною і застелив очеретяними матами, які виплів своїми руками. Натіпавши диких конопель, що ростуть там, я зробив собі щось на зразок матраца й набив його пір'ям різних птахів: я ловив їх сильцями, сплетеними з волосся єгу, і ласував пресмачним пташиним м'ясом. З допомогою гнідого лошака, що виконував найважчу частину роботи, я ножем змайстрував собі два стільці. Коли мій одяг перетворився на лахміття, я пошив собі одежу з шкурок кролів та ще одного гарненького пухнастого звірятка, приблизно такого ж завбільшки; його називають ннугног. З них же зробив я собі й дуже пристойні панчохи. Черевики я підбив шматками дерева, прикріпивши їх до старих передків, а коли й передки зносилися, зробив нові з висушеної проти сонця шкіри єгу. З дупластих дерев я часто діставав мед і домішував його до води або їв із своїм вівсяним хлібом. Ніхто не міг би краще, ніж я, ствердити правдивість відомих висловів про те, що природу неважко вдовольнити і що скрута — мати винахідливості. Я був цілком здоровий тілом і спокійний духом; мене не хвилювали ні зрадництво чи невірність друга, ні образи явного чи прихованого ворога. Мені не треба було вдаватися до підкупу, лестощів або звідництва, запобігаючи ласки в якогось можновладця чи його фаворита. Я не потребував захисту ні від обману, ні від насильства. Тут не було ні лікарів, щоб руйнувати моє тіло, ні юристів, щоб обдирати мене, ні шпигунів, щоб стежити за моїми словами та вчинками, а тоді за гроші обвинувачувати мене в чому-небудь. Тут не було лихословів, огудників, наклепників, злодіїв, розбійників, грабіжників, адвокатів, звідників, блазнів, картярів, політиканів, дотепників, іпохондриків, нудних балакунів, сперечальників, насильників, убивць, жмикрутів, лідерів і членів партій чи політичних угруповань, людей, що словами чи прикладом підбивали б на розпусту; не було в'язниць, катівських сокир, шибениць, кари батогами і ганебних стовпів; не було шахраїв крамарів і крутіїв ремісників; не було бундючності, марнолюбства, удаваної дружби; не було джиґунів, бешкетників, п'яниць, повій і пранцюватих; не було сварливих, розпусних, марнотратних жінок; не було тупих, бундючних педантів; не було докучливих, вибагливих, дріб'язкових, галасливих, нікчемних, самовдоволених, велемовних приятелів; не було ні мерзотників, що піднеслися з бруду завдяки своєму нечестю, ні благородних людей, кинутих у багно за свої чесноти; не було лордів, скрипалів, суддів та вчителів танців.
Мій хазяїн робив мені честь, знайомлячи з багатьма гуїгнгнмами, що приїздили до нього в гості, і ласкаво дозволяючи бути присутнім у кімнаті під час їхніх розмов. І він, і його знайомі часто поблажливо розпитували мене і вислухували мої відповіді. Іноді я мав щастя супроводити хазяїна, коли він складав візити. Я ніколи не дозволяв собі багато говорити, а лише відповідав на запитання, та й то звичайно з великим жалем, бо шкодував часу, який міг би використати куди краще, слухаючи і вдосконалюючись. Справді-бо, для мене було невимовною втіхою мовчки слухати їхні розмови, де кожне слово мало глибокий сенс і в усьому панувала надзвичайна чемність без найменшої церемонності; де й самі говорили, і слухали інших з однаковим задоволенням; де нікому ніколи не перебивали мови й не знали ні нудьги, ні зайвого запалу, ні розбіжності думок. Гуїгнгнми вважають, що недовга мовчанка в бесіді тільки корисна, і, на мій погляд, вони мають рацію, бо тоді в мозку виникають нові думки, які дуже пожвавлюють розмову. Звичайні теми розмов у них такі: дружба й зичливість, суспільний лад і господарство; іноді спостереження над явищами природи, стародавні перекази, межі доброчесності й непомильні закони розуму; іншим разом — ті чи ті питання, які мала розв'язати найближча велика рада; і дуже часто — найкращі зразки поезії. Не хочу хвалитись, але все-таки скажу, що не раз предметом розмови була й моя скромна особа: користуючись із моєї присутності, хазяїн розповідав приятелям про мене та мою батьківщину, і це давало їм привід висловлювати не дуже втішні думки про людство; через те я не повторюватиму їхніх слів, а лише дозволю собі сказати, що мій хазяїн, хоч як це дивно, розумів природу і їхніх, і наших єгу краще, ніж я сам. Він перелічував усі наші хиби та вади, називаючи й багато таких, про які я навіть не згадував,— для цього йому досить було уявити собі, як поводилися б на нашому місці їхні єгу, коли б мали крихту розуму; із цього він робив аж надто слушний висновок, що людина — надзвичайно мерзенне й жалюгідне створіння.
Щиро признаюся, що всі свої невеликі знання, хоч чогось варті, я завдячую тільки напучуванням мого хазяїна та розмовам між ним і його приятелями, тим розмовам, свідком яких я був; і мушу сказати, що я пишався б куди більше, підкоряючись їм, ніж керуючи найбільшим і наймудрішим парламентом Європи. Мене глибоко вражали сила, краса і спритність гуїгнгнмів, а поєднання в них усіх чеснот сповнювало мене величезною пошаною до цих милих і приязних створінь. Щоправда, спершу я не відчував перед ними побожного трепету, властивого єгу та всім іншим тамтешнім тваринам, але незабаром, значно швидше, ніж я гадав, він охопив і мене, тільки до нього домішувалися шаноблива любов і щира вдячність за те, що вони ласкаво вирізняли мене з решти представників моєї породи.
Згадуючи свою родину, приятелів, земляків та людство загалом, я бачив їх такими, якими вони були насправді: справжнісінькими єгу і виглядом, і вдачею, хіба що трохи більш отесаними та обдарованими мовою; істотами, які використовують свій розум лише на те, щоб розвивати й примножувати вади, притаманні від природи їхнім братам з країни гуїгнгнмів.