На третій рік Оріген дозволив собі зцілитися святою водою від древа хреста. За нею, нібито за навіянням уві сні, він посилав до Єрусалима. "Зцілившись", Оріген ризикував іноді бути присутнім на засіданнях сенату, який збирався за наказом базилевса на балачку про нічого не варті справи. Зважувався Оріген з'являтися і на іподромі, але тільки в ті дні, коли було напевно відомо, що Феодора перебуває в її улюбленому заміському палаці Гієроні чи на пала-
тійських віллах. Жінки не відвідували іподром, та базили-си могли насолоджуватись видовищем з-за граток церкви святого Стефана.
На майдані Бика, куди Євдемоній добрався вже завидна, не залишилося й сліду ешафота. Префект зрозумів: вночі варта спалила все дерево, гріючись. Стомлені легіонери були похмурі.
Міський легіон навербували з підданих імперії. Дехто з легіонерів мав у місті сім'ї, багато хто — друзів. На таких, звичайно, впливала тривога, що охопила Візантію. "Пора б,— думав Євдемоній,— замінити касарійців, кап-падокійців, сірійців, віфінійців, лідійців, македонян та інших підданих скіфами, персами, ким завгодно, щоб утворити охорону з людей, які не мають коріння ані в столиці, ні в самій імперії".
Про засуджених, що сховалися в святого Конона, префект не хвилювався. З двох тисяч нишпорок, утримуваних префектурою, не менше десятка змішалися з натовпом добровільних охоронців захисного притулку. Злочинцям не вибратися непоміченими.
На місці Божественного префект задовольнив би бажання підданих і дарував би помилування. Обидві хижі пташки дуже скоро знову попадуться, і з ними розправляться тихо. Можливо, варто роздати хліб...
Міський префект використовував як шпигунів не лише вільних людей, а й рабів сенаторів та інших відомих людей. Євдемоній вважав, що знає все, але сьогодні відчував марність своїх знань. Він боявся Візантії.
Хвала Христу, базилевс знає, що чинить! Підвладність волі Юстиніана давала Євдемонію відчуття блаженства, в його присутності зникали сумніви, все ставало простим. Побоювання долали префекта тільки далеко від Юстиніана.
Хоч злий вітер не втихав, похмурий ранок змінився світлим днем. Шум міста заглушив тривожний рокіт хвиль. Про море ніхто не думав. Купці завершили свої плавання до настання місяця бур, і нечасті зимові зв'язки підтримувалися тільки побіля берегів. Улітку синій, взимку Євксін-ський Понт ставав для подорожан чорним морем.
Візантійці сприймали зиму як неминучу, але коротку неприємність. Річки й рівчаки не замерзали, і не щодня заморозки грудневих і січневих днів могли затягти калюжі крихким склом тонкого, наче папірус, льоду. Дуб і лавр
8 в. і ванов 225
зберігали зелень, зеленіла і трава. В ясні дні сонце пригрівало настільки, що можна було скинути шубу.
В неділю, що йде за днем свята хрещення Христа, населення Візантії звикло до особливо цікавих видовищ на іподромі. Сьогодні кам'яні лави-трибуни прийняли понад десять міріадів людей. Перед початком служителі венетів, яких можна було впізнати за синіми хітонами, і служителі прасинів — у зелених — прогулювали на арені коней. Шанувальники перегонів, як завжди, вигукували клички улюбленців:
— Гунн, Красунчик, Дикий, Меркурій, Чудесна...
Було прохолодно, і глядачі куталися в що хто міг. Для заможніших килікійські кози дали білі шкури і білі тканини, бідніші вдовольнялися сукном із жовто-коричневої непромитої шерсті. Виднілися і сарацинські сукна, такі ж чорні, як шатра кочівних аравітян. Єгипет надсилав пухнасту вату госсіпія, теплим шаром якої підбивали матерію, зіткану з ниток коноплі, льону і того ж самого госсіпія. Поширені були короткі шуби з рябих шкур лошат і телят, коричневі накидки з оленячих, руді лисячі, жовті із шкур корсака, кошлаті овечі — всі завезені із слов'янських земель.
Ганчір'я закривало заклепані ошийники. Досвідчене око визначало рабів за міцно обв'язаними головами — так ховали роботу хазяйської бритви, яка виголювала половину волосся чи спереду назад, чи впоперек, чи навскоси. Дехто з вельмож брав із собою рабів для обслуги.
Вищі сановники могли отримати насолоду від видовища ігор з даху кафізми, а народ міг бути ощасливлений спогляданням сановників, які здавалися бюстами, розставленими на обводі даху
На третьому поверсі зовнішньої стіни кафізми виступав мармуровий горельєф старця в лежачому положенні з веслом у руці. Для підданих ця подоба язичницького Нептуна знаменувала владу базилевса над морями. А всередині дуже зручно влаштовувався префект міста — чудовий пункт для спостереження. Місця вистачало і для писця, який встигав занотовувати потрібне для пам'яті сановника.
Завчасу попереджений, Євдемоній зустрів базилевса внизу сходів, що вели через усі поверхи кафізми. Виконуючи палатійський ритуал, префект упав на коліна і, спритно торкнувшись ноги базилевса, встиг її поцілувати, зовсім не завадивши рухові Найвеличнішого.
Складному етикетові вчилися в кращих мімів і акроба-
тів. Віддати належне базилевсу чи базилисі, коли вони були в спокої на місці, не становило ніякої складності. Найнеотесаніший провінціал навчався цього за шість-сім двогодинних уроків. А от вітати базилевса на ходу при всьому бажанні міг навчитися не кожен. Незграбні опинялися між Скіллою та Харібдою: промахнутися чи, що вже майже злочин, завадити Божественному зробити крок! Тому люди, в собі непевні, ховалися і намагалися наблизитися до Володаря імперії в зручнішу мить.
Розігнувшись, Євдемоній пішов слідом за базилевсом крученими сходами, відстаючи на одну приступку. Юстиніан опирався на плече префекта, а той, виставивши по-черепашому голову, тихо доповідав про вранішні та нічні події. Вихованець римсько-грецької культури, Євдемоній мав дар коротко висловлюватись. На тридцять третій сходинці префект устиг завершити:
— Якщо Твоя Божественність забажає, вона випустить двох. Твій раб тобі знову їх зловить.
Відчувши, що Юстиніан перестав спиратися на його плече, Євдемоній, скоряючись безсловесному повелінню свого божества, відстав. Він усе ж зважився дати пораду, бо над ним не тяжів погляд базилевса. Та навіть так, збоку, він не посмів натякнути, що бажано змастити салом хлібної подачки огрубілі губи підданих.
Він не розкаювався. Дотикання базилевса, хвилина спілкування з базилевсом зняли заклопотаність і погані передчуття.
Порожні очні заглибини сліпого бога Теплих морів і вигадливо прорізані прощілини в кучерях поступили на службу префекту.
Цього сонячного, але холодного дня вознесіння Юстиніана на кафізму сподіялося в хмарі хутра горностаїв, шкурки яких привозили купці з північного берега Євксінського Понту. Поверх горностаїв була накинута порфира, складки якої, після того як Юстиніан возсів, розправили невидимі для підданих руки.
Явлення влади було зустрінуте недовгим відгомоном голосів. З хвилину, наче в пташарні, яку огортає сон, то там, то там ще чулися викрики, після того незчисленне вселюддя стишилося. Заплющивши очі, можна було вважати себе в пустелі. Євдемоній здригнувся. Що це? Жодного вітання! Але ж крім підданих, які виказали своє невдоволення, понад тисяча тільки його агентів було на трибунах.
8*
227
Скільки там було шпигунів Іоанна Каппадокійця, Трибоні-ана, Кол оподія і базилиси Феодори? Он хтось встає. Ні, його хапають, він зникає.
Юстиніан любив коней, і стайнича прислуга змушувала скакунів виробляти на арені красиві і складні фігури. Чи дивився Божественний на арену, Євдемоній не знав. Але трибуни дивилися тільки на кафізму.
Від лівих до кафізми трибун, які належали прасинам, відокремилося десятків зо два людей із зеленими бантами і поясами. З трибун венетів теж підвелася група людей, в синіх кольорах. Прохачі йшли до кафізми в низькому поклоні, з опущеними головами, горблячи спини — не можна було б докорити підданим у зухвальстві.
Старшини прасинів і венетів об'єднались біля підніжжя лівих сходів. їх називали Сходинами Милості, бо в Євангелії сказано: ліва рука дающого не повинна знати, що робить права. В правій кесар тримав меч, у лівій — кулю держави, увінчану хрестом розп'ятого.
Євдемоній перестав бачити старшин, але знав, що вони піднімаються крутими східцями. Ось верхні досягли площадки перед мідними дверима. Префект припав до дірки очної виямки лівим вухом. Праве чуло гірше після удару каменем по шолому в битві з персами.
Наступила мовчанка, тоді голос Оповісника спитав, якої милості просять піддані.
— Воля божа і фатум якось порвали мотузки засуджених,— відповів хтось,— то нехай змилується Єдино Великий і нехай заспокоїть свою столицю...— Прохач, вдаючись до загальноприйнятих формул, називав себе і всіх підданих червами і тліном, нікчемством і болотом. Але префект вловив блюзнірську погрозу в словах Манассіоса — він упізнав його голос. Заспокоїти столицю? Отже, якщо базилевс не пощадить повішальників, столиця не заспокоїться?
Не відриваючи вуха від щілини, Євдемоній прошептав писцеві: Зазнач: Манассіос погрожує бунтом...
А це говорить сенатор Оріген. Агенти донесли правильно, Оріген повторює Манассіоса слово в слово. Ба, всі заяложені запевнення і самоприниження не варті іржавого обола, їх повторюють усі вже понад два століття, відтоді, як Костянтин установив Етикет Палатія і формули прохань. По суті, Оріген зухвало погрожує, як і Манассіос.
Гострим нігтем префект клюнув голову писця:
— Оріген. Теж. Оповісник кинув, як камінь:
— Чекай... те!
Стомлені трибуни заворушились, почувся наростаючий гул юрмиськ, спроможних дотримувати мовчанку лише лічені миті.
Перекинувши скляницю годинника, Євдемоній дивився на струминку мілесенького піску. Як довго... Милість чи відмова? В обох випадках Юстиніан може зумисне розпалити хвилювання натовпу. Наростаючи, конус піску провіщав щось значне.
Єдина влада, єдина воля... З руху на трибунах Євдемоній зрозумів, що Оповісник підняв руку, закликаючи до уваги.
— Ні!..
Слухали старшини, слухав Євдемоній, піддані ще чекали. Префект з прикрістю переживав свою невдачу. Навіщо, дурень, ліз він з порадою! Тупоголовий, він не зумів угадати волю Божественного. Якщо доля дозволить, більше ніколи він не скаже ні слова...
Євдемоній відчував, як поволі сходять старшини; приступки Сходин Милості вузькі й круті. Нехай бог вчинить так, щоб один з бунтівників упав! Сміх натовпу перетворить трагедію на балаган.