Я дозволю собі нагадати, що саме сталося. Сонячного літнього дня мешканці Красного стають свідками небаченої досі події. На краю села, неподалік від хати поштарки Ганни Бєляшової, здійснює вимушену посадку літак з радянськими розпізнавальними знаками. Мешканці, природно, збігаються поглянути на небачене диво. Приїжджає навіть голова Голубєв, нині викритий як ворог народу. Наш народ любить нашу армію і її сталінських соколів. Мешканці Красного дивляться на пілота з природною повагою і цікавістю. Нікому, і голові також, не спадає на думку перевірити в цього, з дозволу сказати, пілота документи. Більше того, виявляючи злочинну недбалість, голова запрошує пілота в контору, надає в його розпорядження службовий телефон, з допомогою якого пілот негайно зв'язався зі своїм штабом. І ось над селом з'являється новий літальний апарат, а в ньому як почесний пасажир зі спеціальним завданням прибуває наш підсудний...
Тут Чонкіна геть розморило, і він знову опинився в Красному, молодий, нерозумний і сповнений сил. Світило сонце, цвірчали коники, хотілося їсти, пити, співати, палити, справляти всіляку нужду і різноманітними способами порушувати статут караульної та гарнізонної служби. Він робив і те, й друге, і третє, біг за дівчатами, котрі їхали на возі, вони йому щось кричали, і він їм щось кричав, а далі наблизився до Нюри, казав їй слова,і вона йому слова казала, але чийсь металевий голос заважав, виголошуючи якусь чортівню:
— ...споряджений зброєю, набоями і повітряним шляхом вступив у незаконні стосунки з Бєляшовою...
Він знав, що Нюра будь-якої миті може зникнути, і квапився негайно вступити з нею в незаконні стосунки, вона також була не проти, загравала з ним, лоскотала, йому стало радісно, і він засміявся.
І знову увірвався до вух той самий металевий голос:
— Він не тільки тоді глумився над марксистською теорією походження людини, але й зараз сміється над нашим радянським правосуддям.
— Яке нахабство! — сказав хтось іще, і Чонкін прокинувся.
Він не одразу пригадав, де перебуває, що це за люди і хто це страховисько, яке тиче в нього своїм довгим пальцем.
Перечекавши, доки публіка перестала обурюватись поведінкою підсудного і сам підсудний, посовавшись на табуреті, отямився, прокурор відсьорбнув води зі склянки, що стояла перед ним, і вів далі:
— Особисто я, товариші судді, проти святенництва в статевих питаннях. Я не буду осуджувати Бєляшову за те, що вона вступила в інтимні стосунки з людиною, яку бачила вперше в житті. Оцінюючи цей її легковажний вчинок, слід врахувати, що їй трапився наполегливий супротивник...
Чонкіна змагала дрімота. Він куняв, звалювався з табуретки, прокидався, витріщав очі, і знову засинав, і знову прокидався. Сон переплітався з дійсністю, прокурор перетворювався то на чорта, то на лісовика, то на якогось птаха, то на жабу, то на городнє опудало. І конвой, і суддя, і глядачі оберталися в нечистих чудовиськ, вони то сиділи на своїх місцях, то випаровувались, випірнали на якомусь болоті, булькаючи й кривляючись.
— Товариші судді! Третього липня ми всі з величезним душевним хвилюванням слухали по радіо історичний виступ товариша Сталіна. Слухали його й мешканці Красного, слухав і підсудний. Він не міг не бачити, яке глибочезне враження справили на людей проникливі слова нашого улюбленого вождя, що западали в душу. І ось, аби зруйнувати це враження, він вдається до вельми хитромудрого і, я б сказав, навіть оригінального маневру. Він запускає корову своєї коханки в город колгоспника Гладишева, відомого мічурінця і селекціонера, який, втім, нині теж викритий, як ворог народу. Таким чином, підсудний одразу вбиває двох зайців. По-перше, з допомогою корови знищує наукові досягнення Гладишева, а по-друге, відвертає увагу колгоспників від загальнонародних проблем, вказаних товаришем Сталіним. З якою ж метою прибув у наші краї злочинець і чого він хотів домогтися?
Прокурор з крокодила перекинувся у ворону, злетів на гілку, почистив пір'я і заволав:
— Для того, аби зрозуміти мотиви того чи іншого злочину, його потаємні пружини, насамперед необхідно відповісти на запитання: кому він на руку? Ми легко відповімо на це запитання, якщо згадаємо, ким виявився цей так званий Чонкін, до якого класу належить, чиї інтереси обстоює.
Злетівши з гілки, ворона перекинулася на прокурора і відпила води зі склянки.
— Органами слідства встановлено, що під машкарою рядового Чонкіна ховався лютий ворог нашого ладу, представник вищої дворянської аристократії князь Голицин. Хто ж такі Голицини? Засновник цього роду був колись князем Новгородським і Ладозьким. Від нього пішли численні кріпосники, реакціонери. Один з предків підсудного ще в 1607 році очолив придушення народного повстання під проводом Болотникова. Інший тричі претендував на російський престол і був єдиним серйозним суперником засновника династії Романових царя Михайла. Протягом трьохсот літ князі Голицини займали найзначні-ші місця при царському дворі. І от я ставлю запитання: чи випадково представник саме цієї сім'ї опинився в селі Красному напередодні війни? І я відповідаю: ні, не випадково. Марксистська діалектика вчить нас, що випадковостей у природі взагалі не буває. Всі явища, які відбуваються в світі, пов'язані одне з одним, випливають одне з одного і обумовлюють одне одне.
Заворожений власною красномовністю, прокурор що далі, то більше вірив своїм словам і вже не невинну жертву бачив перед собою, а зловісну постать, в руках якої невидимі ниті всесвітньої змови.
— Розбиті дощенту білобандити всіх мастей від Керен-ського до Денікіна не заспокоїлись, не втратили своїх надій на повернення маєтків, заводів і фабрик. Підтримувані міжнародною буржуазією, гітлерівським фашизмом та японським мілітаризмом, виношуючи плани реставрації царського ладу, розраховуючи на підтримку прихованих ворогів народу, троцькістів і куркульських недобитків, які пішли в підпілля, користуючись невдоволенням усіляких ревкіних, голубєвих і їм подібних, використовуючи невдоволення окремими недоліками і труднощами, які є ще в нас подекуди, вони послали підсудного своїм емісаром. Будучи представником вищої сходинки дворянської ієрархії, він, як ніхто інший, був зацікавлений у відновленні царського ладу і, можливо, навіть сам... —прокурор задихнувся від заздалегідь не обміркованої думки, від раптового здогаду, котрого він сам злякався, але не зміг утримати,— і, можливо, навіть сам... він сам хотів стати царем! — швидко вигукнув прокурор, потряс кулаками й головою і сів, приголомшений власним відкриттям.
У залі прокотився гул, наче морська хвиля налетіла й розбилася об скелі.
Ті, які стояли за сценою, мимоволі подалися до лаштунків.
— Що він сказав? — пошепки запитав приїжджий генерал.
— Він каже, що цей,— Лужин злякано вказав пальцем на Чонкіна,— хотів стати...
— Це-е-еаре-ем,— почав заїкатися ззаду Мухін.
У залі запала мертва тиша, в якій було чутно тільки, як спітнілий захисник рве на дрібні клапті проект своєї промови. Всі дивилися на Чонкіна, а він, прокинувшись від раптової тиші, дивився і не міг зрозуміти, де він перебуває, звідкіля тут стільки чортів, чому вони мовчать і витріщаються на нього.
— Товариші судді!..
Отямившись після зробленого ним відкриття, прокурор підвівся, аби продовжити свою видатну промову.
Тим часом приїжджий генерал кинувся Куди Слід і передав "нагору" шифровку: "В ході судового розгляду прокурор Євпраксеїн неспростовно встановив, що підсудний Голицин мав намір оголосити себе імператором Іваном VII".
Зі швидкістю світла шифровка досягла Москви і викликала там новий переполох.
Збиваючись з ніг, забігали по коридорах полковники й генерали. Товариша Лаврентія на службі не виявилося, знайшли його зовсім в іншому районі Москви в ліжку якоїсь актриси.
Прокурор ще не скінчив своєї промови, як з Москви було отримано шифровку у відповідь: "Прокурору Євпрак-сеїну висловлюю особисту подяку. Лаврентій Берія".
— Підсудний та його зарубіжні господарі в своїх брудних розрахунках не зважили на те, що народ наш відданий своєму ладові, своїй партії і особисто товаришеві Сталіну. Нам не потрібні ні царі, ні імператори, ні біснуваті фюрери. Дії підсудного не знайшли підтримки в широких народних масах. Наші звитяжні чекісти, вірні заповітам Дзержин-ського, вчасно припинили зловорожу діяльність "божого помазаника", а жалюгідна жменька його поплічників не зважилась відкрито стати на його бік. Будучи цілковито викритим, він виявив шалений опір спочатку надісланому для його арешту сиецзагонові, а потім і регулярним підрозділам Червоної Армії. Чинячи опір з несамовитістю приреченого, він плекав божевільну в його становищі надію — будь-що відстояти захоплений ним плацдарм, будь-якою ціною протриматись до приходу гітлерівських військ.
— Не вийшло, панове! — закричав прокурор, звертаючись до суддів.— І ніколи не вийде.
Знову перекинувшись у чорта, прокурор почав перераховувати злочини, вчинені Чонкіним: порушення правил караульної служби, дезертирство, вчинення опору із застосуванням зброї, присилування осіб, котрі перебувають при виконанні службових обов'язків, до порушення цих обов'язків, потрава і негідне поводження з полоненими. Він назвав і статті карного кодексу, відповідно до яких Чонкін за умов воєнного часу і за обставин, що збільшують провину, міг би бути розстріляним три чи й чотири рази.
— Але,— сказав чорт, змахуючи копитом,— цей клубок злочинів, якого вистачило б для розстрілу цілої зграї бандитів, для підсудного був лише прелюдією до його головних лиходійств. Ці лиходійства передбачені статтями карного кодексу, які я вважаю за необхідне процитувати повністю.
Чорт надів на очі окуляри, розгорнув якусь бісівську книгу і зачитав:
— Стаття 58.2. Збройне повстання чи вторгнення з контрреволюційною метою на радянську територію озброєних банд, захоплення влади в центрі чи на місцях з тією ж метою і, зокрема, з метою силоміць відірвати од Союзу PCP і окремої союзної республіки будь-яку частину її території чи розірвати укладені Союзом PCP з іноземними державами договори тягнуть за собою — вищу міру соціального захисту — розстріл чи оголошення ворогом народу з конфіскацією майна і позбавленням громадянства союзної республіки і, тим самим, громадянства Союзу PCP та вигнанням за межі Союзу PCP назавжди; допускається, за пом'якшуючих обставин, зниження до позбавлення волі строком не менше трьох років, з конфіскацією всього чи частини майна.
Стаття 58.3.