Правильно сказано, що дух людський походить із Царства Божого і тому, коли стає досконалим, спроможний знову повернутися в Царство Боже, але не до Нього Самого. Царством Божим є Чисто-Духовно-сутнісне.
Посередником між Божественно-Безсутнісним і Чисто-Духовно-сутнісним був Син Божий. Він прийшов із Божественно-Безсутнісного в Духовно-сутнісне, так само, як уже колись приходив у Речовинне. Із Приходом Сина Людського завершується висока Божественна Місія Сина Божого. Після її Виконання Син Божий знову цілковито повертається в Божественно-Безсутнісне, тимчасом Син Людський перебирає на себе обов'язки Посередника, зайнявши його місце, і, отже, стає Зверхником Хоронителів Святого Ґраля, Царем Ґраля, котрий дбає про Святу Посудину.
Син Людський стає для духів людських тоді А та О, тому що він – Початок і Кінець для спроможности осягнення людського духу, оскільки він спроможний пройти всі межі до Божественно-Безсутнісного, і таким чином усе оглядати.
45. Таємниця Люципера
Сіра завіса висить над усім, що пов'язано з Люципером. Ніби всі бояться підняти краєчок тієї завіси. Цей страх насправді є лише неспроможністю проникнути в царство темряви. Однак таке невміння, знову ж таки, зовсім просто полягає в природі речей, тому що й тут дух людський спроможний проникнути не так далеко, – навпаки, йому, згідно з його властивістю, встановлено межу. Як він не може дійти до Найвищої Висоти, так само не спроможний проникнути й до найглибшої глибини, – і ніколи не буде спроможний.Тож фантазія створила підміну для заповнення прогалини – різноманітних на вигляд істот. Говорять про диявола в найнеймовірніших формах, про грішного й відкинутого архангела, про втілення злого принципу* (засад, основних положень), і ще багато чого іншого. Про справжню сутність Люципера не розуміють нічого, попри те, що вона зачіпає людський дух і, як наслідок, часто затягує його в глибокий розлад, який іменують боротьбою.
Ті, хто каже про грішного архангела, а також ті, хто говорить про втілення злого принципу, підходять до фактів найближче. Але й тут існує хибна позиція, котра про все дає несправжнє уявлення. Втілення злого принципу допускає думку про найвищу вершину, кінцеву мету, уособлення всього зла в живому тілі, тобто про завершення, про остаточний підсумок. Люципер же, навпаки, є витоком хибного принципу, його вихідним пунктом і рушійною силою. Його треба було б назвати не злим принципом, причиною якого він є, а хибним принципом. Хибним як поняття, неправильно сприйняте, а не неправильне. Ділянкою впливу цього неправильного принципу є Речовинне творіння. У Речовинності тільки існують впливи Світла і впливи темряви, тобто обидва протилежні принципи водночас, і впливають у ній безперервно на душу людську, коли вона проходить у цій Речовинності шлях розвитку. Якому з них людська душа за власним бажанням віддається більше, є вирішальним для її піднесення до Світла або спрямованости вниз до темряви.
Величезною є прірва, що пролягає між Світлом і темрявою. Вона заповнена Діянням Речовинного творіння, форми якого минущі, тобто відбувається розпад сущих і утворення нових форм.
Оскільки, згідно із Законами, закладеними Волею Бога-Отця, кругообіг можна вважати завершеним і здійсненим лише тоді, коли у своєму кінці він повертається до витоку, то і шлях людського духу можна вбачати завершеним лише тоді, коли він повертається в Духовно-сутнісне, розташоване до Прасвітла якнайближче, тому що його сім'я вийшло з Духовно-сутнісного. Якщо він дозволяє собі поринути в темряву, то наражається на небезпеку бути затягнутим за межі найбільш зовнішнього кола свого нормального розвитку в глибину, і тоді йому більше не знайти шляху до сходження. Він неспроможний, однак, із найщільнішої та найглибшої етерноречовинної темряви опуститися ще глибше за цю найзовнішнішу межу і вийти з Речовинности, як може це зробити, піднявшись угору, в царство Духовно-сутнісного, бо це його вихідний пункт; і тому неспинно кружлятиме у велетенському кругообігу Речовинного творіння, доки зрештою його буде зятягнуто в розпад, тому що його етерноречовинне темне, і тому щільне та важке, вбрання, або ж, як його називають, потойбічне тіло, тримає його внизу. Потім, у розпаді, його набута в подорожі крізь Творіння духовна особистість як така розкладеться, тож він зазнає духовної смерти і розсіється в духовне прасім'я.
Сам Люципер перебуває поза Речовинним творінням, тобто його не буде затягнуто в розпад, як жертв його принципу, бо Люципер є вічним. Він походить із частини Божественно-сутнісного. Розлад розпочався після початку виникнення всього речовинного. Посланий для того, щоб підтримувати духовно-сутнісне в Речовинному та сприяти його розвитку, він не виконав цього свого завдання, як було задумано Творчою Волею Бога-Отця, але обрав інші, ніж вказані йому цією Творчою Волею, шляхи, виходячи з претензії на краще знання, що виникла в ході його дій у речовинності.
Зловживаючи даною йому силою, він увів, між іншим, принцип спокушання замість принципу підтримки й допомоги, рівнозначного любові служіння. Любов служіння в Божественному розумінні не має нічого спільного з рабським служінням, але має на увазі тільки духовне сходження і, отже, вічне щастя ближнього, і діє відповідно.
Принцип спокушання ж рівнозначний влаштуванню пастки, через що недостатньо зміцнілі в собі створіння швидко оступаються, падають і гинуть, тоді як інші, навпаки, при цьому зміцніються в пильності та силі, щоби потім могутньо розквітнути у спрямуванні до Духовних Висот. Усе слабке, одначе, від самого початку безнадійно приречено на знищення. Цей принцип не знає ні доброти, ні співчуття, йому бракує Любови Бога-Отця, а отже, і найпотужнішої Сили піднесення та найміцнішої опори, яку вона надає.
Описане в Біблії спокушання в Раю показує вплив запровадження принципу Люципера, образно оповідає, як він спокушанням намагається перевірити на силу і стійкість людське подружжя, щоб його при перших же ваганнях відразу безжально штовхнути на шлях знищення.
Стійкість була б рівнозначна радісній налаштованості на Божественну Волю, закладену в простих Законах природи, або Творіння. І ця Воля, Божественна Заповідь, людському подружжю була добре відома. Не вагатися – це було б водночас і визнанням та виконанням цих Законів, завдяки чому людина може зробити їх для себе по-справжньому і необмежено корисними та стати справжнім "володарем Творіння", оскільки вона "йтиме з ними в ногу". Усі сили їй тоді служитимуть, якщо вона не протиставлятиме їм себе, і самочинно працюватимуть на її користь. У цьому й полягає виконання Заповідей Творця, єдиною метою яких є незатьмарене і безперешкодне підтримування у справному стані всіх можливостей розвитку, закладених у Його прекрасному Творі. Це просте дотримання згодом знову-таки стає свідомою співучастю в подальшому здоровому розвитку Творіння, або Речовинного світу.
Хто цього не виконує, той стає перешкодою, – йому або доведеться витримати шліфування до набуття правильної форми, або він потрапить між зубчасті колеса світового механізму, тобто Законів Творіння, і його буде розтерто. Хто не хоче зігнутися, мусить зламатися, оскільки не може бути жодних зупинок.
Люципер не хоче в доброті своїй чекати на поступове дозрівання і зміцнення, не хоче, як він повинен, бути люблячим садівником, який йому довірені рослини оберігає, пестить і доглядає, а, навпаки, повівся з ними буквально, як "цап на городі". Він удається до нищення всього слабкого і працює в такий спосіб нещадно.
При цьому він зневажає жертв, які піддалися його спокушанням і потрапили до пастки, та хоче, щоб вони через свою слабкість загинули.
Він також відчуває огиду перед ницістю та підлістю, з якими ці грішні жертви застосовують його принцип, бо лише люди доводять його до такої огидної розпутности, в якій вони себе виявляють, і таким чином підштовхують Люципера ще більше дивитися на них як на створіння, що заслуговують тільки знищення, а не любови й піклування.
А до здійснення цього знищення неабияк докладається принцип вседозволености, що виникає як природний наслідок принципу спокушання. Вседозволеність відбувається в нижчих реґіонах темряви, але різні виконавці так званого психоаналізу* (душевного дослідження) відкрили їй дорогу на Землю, припускаючи, що і на Землі вседозволеність може сприяти дозріванню і звільненню.
Але до якої страшенної біди призведе виконання цього принципу на Землі! Скільки лиха він накоїть через те, що на Землі не так, як у ділянках темряви, де лише споріднене існує разом, – навпаки, тут темніше і світліше живуть поруч і одне з одним. Подумайте при цьому лишень про статеве життя й таке інше. Якщо дозволити виконання цього принципу серед людства, мусить зрештою настати тільки Содом і Гоморра, з чого немає жодного виходу, хіба що найбільший страх може покласти цьому край.
Але попри це, вже сьогодні бачимо, як світом блукають розбещені таким ученням незліченні жертви, чия мізерна самосвідомість, узагалі все їхнє особистісне мислення були розчавлені та знищені там, де вони довірливо чекали на допомогу. Вони мають вигляд людей, з яких систематично зривали весь одяг, аби вони потім змушені були вбратися в запропонований їм новий одяг. Ці оголені, однак, здебільшого, на жаль, уже не можуть зрозуміти, навіщо їм цей новий одяг. Через систематичне втручання в їхні найособистіші справи й права вони з часом утратили й особисте самоусвідомлення, підтримуване відчуттям сорому, без якого не може бути нічого особистісного, яке само є частиною особистісного.
На такому занедбаному ґрунті неможливо потім спорудити жодну нову міцну будівлю. Несамостійними, за малим винятком, лишаються ці люди, які інколи доходять до безпорадности, оскільки їх позбавили навіть малої опори, яку вони мали раніше.
Обидва принципи – вседозволености і спокушання – настільки тісно пов'язані, що вседозволеності неодмінно мусить передувати спокушання. Тобто це справжнє виконання і розширення принципу Люципера.
Для істинного цілителя душ немає жодної потреби в низькому пориванні.