Урсус підстерігав мрії й вивчав свого вихованця. Наші монологи дають на нашому чолі невиразний відблиск, але він ясний на погляд фізіономіста. От чому те, що творилося в Ґуїнплені, не вислизало від Урсуса. Одного разу, коли Ґуїнплен міркував, Урсус доторкнувся до його безрукавки й сказав:
— Ти, здається, спостерігаєш, дурню! Бережися, це зовсім не твоя справа. В тебе є, що робити, — любити Дею. Ти щасливий подвійним щастям: поперше, тим, що натовп бачить твою личину; подруге, тим, що Дея не бачить її. Це — щастя, що ти його маєш і на яке ти маєш права. Жадна жінка, побачивши твого рота, не погодилася б на твій поцілунок. І це рот, що утворює твою фортуну, це лице, що утворює твоє багатство, — це — не твоє. Ти не народився з таким от лицем. Ти взяв його від гримаси, що в безодні безмежного. Ти вкрав свою машкару диявола. Ти гидкий, — завдовольняйся з такої вдачі. На цьому світі, що його впорядковано премудро, є щасливі з права й щасливі випадково. Ти — щасливий випадково. Ти — в льоху, де знаходиться здобич — зоря. Бідна зірка належить тобі. Не пробуй вийти з льоха й бережи свою зірку, павук! тобі попався в тенета Венерин камінь. Будь ласка, задовольняйся. Я помічаю, що ти мариш про дурниці, — це ідіотство. Послухай, я говоритиму до тебе мовою істинної поезії: якщо Дея попоїсть м'яса й баранячих січеників, то за шість місяців вона стане здорова, як туркеня; одружися насправді й плодіть дітей — одного, двох, трьох, кучу дітей. От те, що я називаю філософствувати. До того ж ви будете щасливі, а це не дурниця. Мати малят — це щастя. Май хлоп'ят, ходи за ними, витирай їм носи, клади їх спати, маж їх, обмивай; нехай все це ворушиться навколо тебе; коли вони сміються, це — добре; коли горлають, це — краще; кричати — це жити; дивись, як вони ссатимуть у шість місяців, повзатимуть у рік, ходитимуть у два роки, стануть дорослими в п'ятнадцять років, полюблять у двадцять років. У кого є такі радощі, той має все. Щодо мене, то мені бракувало цього, от чому я такий грубий. Добрий бог, творець прекрасних поем і перший письменник, продиктував своєму співробітникові Мойсееві: розмножуйтеся! — такий текст. Розмножайся, тварино. Щождо світу, то він залишиться таким, який він є; він не потрібує твоєї допомоги на те, щоб усе йшло погано. Не бери ти на себе таких піклувань. Не турбуйся за те, що поза тобою. Залиши свій обрій спокійним. Комедіанта утворено для того, щоб на нього дивилися, а не для того, щоб він дивився. Ти знаєш, хто поза тобою? Щасливі з права. Ти, я повторюю тобі, щасливий випадково. Ти вкрав те щастя, якого вони є власники. Вони законні, а ти самозванець, ти незаконно живеш із щастям. Чого тобі ще треба, крім того, що маєш? Нехай мені допоможе Шіболет! Цей негідникшахрай! Розмножатися через Дею, — адже ж це приємно. Таке щастя скидається на шахрайство. Ті, що зверху мають привілею бути щасливими на землі, не люблять, щоб інші, що стоять нижче за них, дозволяли собі мати стільки радощів. Коли б тебе спитали, з якого права ти щасливий, ти не міг би відповісти. Ти не маєш такого патента, як вони мають. Юпітер, Аллах,. Вішну, Саваоф — все одно хто — дав їм візу бути щасливими. Бійся їх. Не втручайся до них, щоб вони не втручались до тебе. Та ти, нещасний, знаєш, що таке щасливий по праву? Це страховище, це — лорд! Так, лорд! От хто повинен був інтригувати у диявола перш, ніж з'явитися на світ, щоб увійти в життя саме такими ворітьми. Мабуть, тяжко було йому родитися! Він тільки й дав собі цей труд, проте, о, справедливе небо! цей єдиний труд. Схилити на свій бік долю, цю сліпу дуру, щоб вона разом ще в колисці зробила вас велителем людей! Це — підкупити касира, щоб він дав вам краще місце на спектаклі. Прочитай мою пам'ятку, що в тій каюті, якій я дав відставку, прочитай цей требник моєї мудрости, й ти побачиш, що таке лорд. Лорд — це той, хто має все й сам є все. Лорд той, що існує понад своєю власного природою; лорд — це той, що молодим має права старого, а старим користається втіхами молодих людей; недоброчесний — має пошану добрих людей, полохливий — він командує хоробрими людьми, ледащо — він користується плодами трудящих, неук — він має дипломи Кембріджа й Оксфорда, дурний — його вславлюють поети, поганий — він має усмішки жіноцтва. Терсіт — в шеломі Ахіла, заяць — у шкурі лева. Не зловживай моїми словами: я не кажу, що лорд — невідмінно неук, страхополох, гидкий, дурний і старий; я кажу тільки, що він може бути всім цим, і це не пошкодить йому. Навпаки. Лорди — це принци. Англійський король — тільки лорд, перший вельможа серед вельмож; це — все, це надто багато. Королі колись називали себе лордами: лорд Данії, лорд Ірляндії, лорд Островів. Лорд норвезький став називатися королем тільки триста років тому. Луціуса, найдавнішого англійського короля, св. Телесфор називав mylord Lucius — мілорд Луціус. Лорди — пери, цебто рівні. Кому? Королю. Я не роблю помилки й не змішую лордів з парляментом. Народні збори, що їх сакси, до повоювання, називали wittenagemot, нормани, після перемоги, назвали parliamentum. Потроху народ витиснули за ворота. В королівських грамотах, що ними скликали представників громад колись, зазначалося: ad consilium impendendum а тепер вони мають напис: ad consentiendum [41] [42]. Представники громад мають право погоджуватися. Сказати "так" — в цьому їхня свобода. Пери можуть сказати: "ні". І на доказ цього вони так і роблять. Пери можуть одрубати голову королю, а народ ні. Скарання на голову Карла І є порушення прав не короля, а перів, і добре зробили, що повісили тіло Кромвеля на шибениці. У лордів могутність. Чому? Тому, що в них багатство. Хто перегортав Думс-де-бук? Це доказ того, що лорди володіють Англією; це реєстр маєтків підданців, що його складено за Вільгельма Завойовника, і цей спис знаходиться під охороною лорда-канцлера скарбниці. Щоб скопіювати щонебудь з нього, платять по чотири су за рядок. Це знаменита книга. Чи ти знаєш, що я був хатнім доктором у лорда, що прозивався Мармадюк і що мав дев'ятсот тисяч французьких франків ренти на рік? Зрозумій це, жахливий кретине! А тобі відомо, що самими трусиками щ сажа графа Ліндсея можна нагодувати всю чернь П'яти портів? А сунься туди! Вони додержують доброго порядку. Кожного бракон'єра вішають. Я бачив, як за пару довгих волосатих вух, що стирчали з яґдташа, повісили на шибеницю батька шістьох дітей. От така наша вельможність. Трусик лорда дорогший за людину господа бога. Вельможі, — ти чуєш? — живоїди, а ми повинні вважати це за добро. Та коли б ми навіть вважали за зле, то що їм за діло? Народ заперечує? Та сам Плавт не вигадав би нічого комічнішого. Філософ був би втішний, коли б почав радити цій нещасній черні повстати проти обсягу і ваги лордів. Це все одно, якби червак почав сперечатися проти ноги слона. Я бачив раз, як гіпопотам наступив на кротову нору: він роздавив усе; він був невинний. Він навіть не знав, що існують кроти, — цей великий добродушний мастодонт. Мій любий, кроти, що їх давлять, це — людство. Роздавлювати — це закон. А ти думаєш, що сам кріт нікого не давить? Він мастодонт для кліща, що є мастодонт для мошкари. Однак, не будемо мудрувати. Мій хлопче, існують карети. Лорд у кареті, а народ під колесами; розумний відступає. Стань на боці й пропусти. Щодо мене, то я люблю лордів і уникаю їх. Я жив у одного з них. Цього досить для краси моїх спогадів. Я згадую його замок, як сяйво в хмарах. Мої мрії залишилися ззаду. Не можна уявити нічого чудовішого, величнішого, симетрійнішого, розкішнішого в усіх його подробицях за Мармадюк-Лодж. Кінецькінцем будинки, готелі й палаци лордів — це збірка всього, що тільки є найвеличнішого й найрозкішнішого в цьому розквітлому королівстві. Я люблю наших вельможних. Я вдячний їм за те, що вони багаті, могутні й щасливі. Закутаний у темряву, я з зацікавленням і задоволенням дивлюся на цей зразок небесної блакиті, що їй ім'я лорд. У Мармадюк-Лодж входили через незвичано просторий двір, що становив довгий простокутник, розподілений на вісім квадратів, одгороджених балюстрадами; з усіх боків залишено було широку дорогу; посередині розкішний восьмикутний фонтан з двома басейнами і з чудесним ажурним дахом, що спирався на шість колон. Там я познайомився з французьким ученим, абатом дю-Кро, що належав до якобінського манастиря на вулиці св. Якова. В Мармадюк-Лоджі зберігалася половина бібліотеки Ерпеніуса, друга половина в Кембрідзькій теологічній авдиторії. Там я читав книги, сидючи під оздобленим порталом. Такі речі звичайно бачить тільки невелика кількість зацікавлених подорожніх. А чи знаєш ти. смішний хлопче, що в горішніх лісах лорда Вільяма Норта, Ґрея-Рольстона, який сидить чотирнадцятим на баронській лаві, більше високозрісних дерев, ніж волосся на твоїй страшній головешці? А чи відомо тобі, що у лорда Норріса Райкота, що те ж саме, що й граф Ебінґдон, є башта заввишки в двісті футів за таким девізом: Virtusariete fortior,що, здається, хоче сказати: доброчесність дужча за тарана, але, дурню, його слід розуміти так: мужність дужча за військові машини. Так, я поважаю, визнаю й побожно шаную наших вельмож. Це лорди, разом з королівською величністю, працюють над тим, щоб забезпечити й зберегти переваги нації. їх випробована мудрість виявляється в скрутних обставинах. Першенство над усім, — я бажав би бачити, що б було, коли б вони не мали цього. Вони мають. Ті, що в Германії називаються князями, в Еспанії — Грандами, в Англії та Франції мають назву перів. Що були підстави вважати цей світ за нещасний, то бог відчув, де припущено помилку, — він бажав довести, що вміє створити щасливих людей, і створив лордів, щоб задовольнити філософів. Це поправка до першого творіння і врятовує діло господа богаДля нього це пристойний вихід з фаліпивого становища. Вельможі — великі люди. Пер, коли говорить про себе, каже: ми. Пер — це множина. Король кваліфікує перів consanguine! nostri Ч Пери утворили силу законів і між ними той, що засуджує на смерть людину, яка зрубає трьохлітню тополю.