Маятник Фуко

Умберто Еко

Сторінка 46 з 120

Він дав нам знак підійти ближче, й мені стало боязко. Пізніше, коли прийде Де Ґубернатіс, Ґарамонд піде йому назустріч, і цей жест щирості ще більше підкреслить його авторитет, адже відвідувач спершу побачить, як він перетинає залу, а потім сам перетне її під руку з господарем, і простір ніби чудесним чином подвоїться.

Ґарамонд посадив нас перед своїм письмовим столом. Він говорив різко, але по-дружньому:

— Доктор Бельбо гарно відгукується про вас, докторе Казобоне. Нам потрібні здібні співпрацівники. Як ви вже, мабуть, зрозуміли, не йдеться про зарахування до штату, ми не можемо собі цього дозволити. Ви одержите належну винагороду за вашу пильність, за вашу, коли хочете, відданість, адже наша робота — це висока місія.

Він назвав мені попередню суму на основі передбачуваної кількості годин праці, суму, яка у ті часи здалася мені розумною.

— Чудово, любий Казобоне. — Як тільки я став його працівником, він перестав мене титулувати. — Ця історія металів повинна будити захват, скажу більше, бути розкішною. Бути популярною, доступною, але науковою. Вона повинна вразити уяву читача, але по-науковому. Наведу вам приклад. Тут, у перших начерках я прочитав про — як же її? — магдебурзьку кулю: дві півкулі, складені докупи, повітря зсередини випомповують, і там створюється порожнеча. До них припинають дві пари тяглових коней, одну з одного боку, другу — з другого, вони тягнуть у протилежні боки, але дві півкулі не роз'єднуються. Гаразд, це наукове повідомлення. Але воно особливе, воно збуджує уяву, і ви повинні вирізняти кожен такий образний факт. А вирізнивши, знайти ілюстрацію: фреску, картину олією, будь-що. Тої епохи. А потім ми дамо її на цілу сторінку, в кольорі.

— Є така гравюра, — сказав я, — я її знаю.

— Бачите? Молодець. На цілу сторінку, в кольорі.

— Якщо це гравюра, то вона буде чорно-біла, — зауважив я.

— Справді? Чудово, тоді чорно-біла. Точність є точність. Але на золотистому тлі вона повинна вразити читача, він повинен перенестися туди, у той день, коли проводили експеримент. Зрозуміло? Науковість, реалізм, ентузіазм. За допомогою науки можна дійняти читача до живого. Що може бути більше театральнішого, драматичнішого, ніж мадам Кюрі, яка увечері повертається додому й бачить у темряві фосфоресцентне світло, Боже мій, що ж це таке... Вуглеводень, флогістон чи як там воно в біса називалося — і ось Марія Кюрі винайшла рентгенівські промені. Додайте трохи перцю. Але з пошаною до істини.

— Але що спільного мають рентгенівські промені з металами? — поспитав я.

— Хіба радій — це не метал?

— Гадаю, так.

— Ну от. Із погляду металів можна висвітлити весь усесвіт науки. Як ми вирішили назвати книгу, Бельбо?

— Ми думали про серйозну назву, "Метали і матеріальна культура", приміром.

— Вона й повинна бути серйозною. Але потрібне щось більше, якась іскорка, дрібниця, якою все сказано, треба подумати... Ось, "Всесвітня історія металів". Чи китайці теж там є?

— Авжеж, є.

— Отже, всесвітня. І це зовсім не рекламний трюк, а правда. А може, навіть "Дивовижні пригоди металів".

Саме в цю мить пані Грація оголосила про прихід комендаторе Де Ґубернатіса. Пан Ґарамонд хвильку повагався, глянув на мене з сумнівом, але Бельбо подав йому знак, ніби кажучи, що мені можна довіряти. Ґарамонд наказав упустити гостя й пішов йому назустріч. Де Ґубернатіс був у двобортному костюмі, з трояндою в петлиці, з авторучкою у кишеньці. Під пахвою тримав теку, а з кишені піджака виглядала згорнута газета.

— Любий комендаторе, сідайте, мій любий друг Де Амброзіїс казав мені про вас — життя, віддане служінню державі, й таємне поетичне обдарування, чи не так? Покажіть, покажіть той скарб, що у вас у руках... Познайомтесь із двома моїми генеральними директорами.

Він посадив його перед письмовим столом, заваленим рукописами, і тремтячими від цікавості руками погладив обкладинку поданого твору:

— Нічого мені не кажіть, я все знаю. Ви з Віпітено, великого й славного міста. Життя, віддане праці на митниці. А тайкома, день за днем, ніч за ніччю, заповнюються ці вогнисті сторінки, натхнені демоном поезії. Поезія... У ній згоріла юність Сапфо, вона зігрівала сивину Ґете... Чарівне зілля, — казали греки, — отрута і бальзам. Звичайно, ми повинні будемо прочитати це ваше творіння, я вимагаю як мінімум трьох відгуків про прочитане, один внутрішній і два від консультантів (анонімних — даруйте, але вони надто відомі особи), "Мануціо" не видасть книги, якщо нема певності щодо її якості, а якість, вам це відомо краще, ніж мені, це річ невловна, її слід відкривати шостим чуттям, іноді книга має огріхи, недосконалості — Свево теж погано писав, як ви самі мені казали — але відчувається думка, ритм, сила. Знаю, не треба нічого мені казати, лише кинувши оком на перші слова вашого твору, я відчув щось таке, але я сам не хочу виносити присуд, хоча не раз — авжеж, не раз і не два — я не зважав на одержані прохолодні відгуки, адже не можна судити про автора, як ті рецензенти, не злившися з ним, так би мовити, в одне ціле, ось, приміром, я відкриваю навмання цей ваш твір, і відразу в вічі мені впадають оці рядки, "неначе восени, змарнілі вії" — чудово, не знаю, як решта, але я відчуваю натхнення, вловлюю образ, іноді текст розкривається саме так, у екстазі, в захопленні... Cela dit , любий друже, хай йому біс, якби можна було робити те, що хочеш! Але видавнича справа теж промисловість, найшляхетніша, але промисловість. А знаєте, скільки нині коштує друкарня та папір? Зазирніть, зазирніть у сьогоднішні газети, наскільки піднявся курс на Уолл-стрит. Гадаєте, це нас не стосується? Ще й як стосується. Чи вам відомо, що у нас беруть податки навіть за те, що лежить на складі? Оподатковують те, що не продане. Я плачу навіть за провал — за хресний шлях генія, якого не визнає міщанство. Цей веленьовий папір, — це, даруйте, дуже витончено, що ви надрукували текст на такому тонкому папері, відразу видно поета, а якийсь нікчема, напевно, видрукував би його на папері найвищої якості, аби засліпити очі й наслати оману на дух, але ця поезія написана від серця, еге ж, слова, наче камені, збурюють світ, — цей веленьовий папір рівноцінний для мене паперові для виготовлення банкнот.

Задзвенів телефон. Як я дізнався згодом, Ґарамонд натиснув на потайний ґудзик під столом, і пані Грація зробила йому вдаваний дзвінок.

— Любий метре! Прошу? Чудово! Велика новина, дзвоніть у всі дзвони. Ваша нова книга — це подія. Звичайно, видавництво "Мануціо" пишається, воно зворушене, ба більше, воно тішиться, що має вас серед своїх авторів. Ви бачили, що пишуть газети про вашу останню епічну поему. Вона варта Нобеля. На жаль, ви випередили час. Нам заледве вдалося продати три тисячі примірників...

Комендаторе Де Ґубернатіс пополотнів: він і не мріяв про три тисячі примірників.

— Одержана сума не покрила коштів виробництва. Прийдіть і подивіться крізь скляні двері, скільки у мене в редакції людей. Сьогодні, щоб книга оплатилася, треба продати принаймні десять тисяч примірників, на щастя, певні твори продаються навіть у більшій кількості, але це письменники, так би мовити, іншого покликання. Бальзак був великий і продавав книги, наче пиріжки, Пруст же був не менший, але друкувався власним коштом. Ви потрапите до шкільних хрестоматій, але не до вокзальних кіосків, Джойс теж публікувався своїм коштом, як Пруст. Публікацію таких книг, як ваші, я можу дозволити собі раз на два-три роки. Дайте мені три роки часу...

Настала довга пауза. На обличчі в Ґарамонда вималювалось болісне збентеження.

— Як це? Вашим коштом? Ні, стільки не треба, ми можемо обмежити витрати... Але ж це не в правилах видавництва "Мануціо"... Авжеж, ви маєте рацію, Джойс і Пруст також... Атож, я розумію... — Ще одна болісна пауза.

— Гаразд, ми це обговоримо. Я був з вами щирий, але ви надто нетерплячий, спробуємо зробити з вами щось на зразок joint venture , як це нас навчили американці. Зайдіть до нас завтра, ми підрахуємо, що до чого... Моє шанування і захоплення.

Ґарамонд наче прокинувся, провів рукою по очах, тоді вдав, нібито раптом згадав про гостя.

— Даруйте. Це був Письменник, справжній письменник, може, навіть один з Великих. І все ж, саме тому... Іноді відчуваєш приниження, займаючись цим ремеслом. Якби не покликання... Але повернімося до вас. Гадаю, ми все сказали один одному, я напишу вам, скажімо, через місяць. Ваш твір залишиться тут, у добрих руках.

Комендаторе Де Ґубернатіс вийшов без слова. Він побував у кузні слави.

39

Лицар Планісфер, Князь Зодіака, Найвищий Герметичний Філософ, Верховний Командувач Небесних Тіл, Високий Жрець Ізіди, Князь Священного Пагорба, Філософ Самофракійський, Титан Кавказу, Юнак Золотої Ліри, Лицар Істинного Фенікса, Лицар Сфінкса, Великий Мудрець Лабіринта, Принц Брахман, Містичний Охоронець Святині, Будівничий Таємничої Вежі, Верховний Князь Священної Завіси, Тлумач Ієрогліфів, Орфічний Доктор, Охоронець Трьох Вогнів, Хранитель Невимовного Імені, Найвищий Магістр Великих Таємниць, Улюблений Пастир Оази Таємниць, Доктор Священного Вогню, Лицар Світляного Трикутника.

Ступені Древнього і споконвічного

ритуалу Мемфіс-Місраїм

"Мануціо" було видавництвом для ABK.

АВК у жарґоні "Мануціо" означало — але чому я вживаю минулий час? АВК існують і далі, там усе йде своїм ходом, наче нічого й не сталося, то я тепер відношу все у страшенно віддалену від нас давнину, адже те, що сталося того вечора, позначилося жаским розривом часу, в нефі Сен-Мартенде-Шан була порушена послідовність століть... а може, це тому, що того вечора я раптом постарів на десятиліття... чи, може, то просто страх, що Вони мене наздоженуть, примушує мене говорити так, ніби я пишу хроніку розпаду імперії, простягнувшись у ванні з надрізаними венами і чекаючи, поки втоплюся у власній крові...

АВК — це Автор Власним Коштом, а "Мануціо" було одним із тих видавництв, які в англосаксонських країнах називають vanity press, "пресою марнославства". Прибутки надзвичайно великі, витрати на працівників мінімальні. Ґарамонд, пані Грація, бухгалтер у комірчині в глибині, якого тут називали адміністративним директором, і Лючано, експедитор-інвалід у просторому складі в напівпідвалі.

— Я ніколи не міг зрозуміти, як Лючано примудряється пакувати книжки одною-однісінькою рукою, — сказав якось мені Бельбо, — гадаю, він допомагає собі зубами.

43 44 45 46 47 48 49