Те, що зрештою можна було думати лише про чисту символіку, а спасіння завдяки Ґралю відклалося в найглибшому внутрішньому "Я" кожної людини, є тому не дивним.
Відомі тлумачення не позбавлені високої моральної цінности, але вони жодним чином не можуть претендувати на те, аби стати роз'ясненням поезій, і ще менше – на наближення до істини про Святий Ґраль.
І під Святим Ґралем мається на увазі не та посудина, якою користувався Син Божий у кінці своєї земної ходи на останній трапезі зі своїми учнями і в яку потім стікала його кров із хреста. Ця посудина є святим нагадуванням про високе Діяння Спасіння Сина Божого, але це не Святий Ґраль, оспівати який були удостоєні поети у своїх леґендах. Ці поезії людство сприйняло хибно.
Це повинні бути Обітування з Найвищих Висот, на здійснення яких мають очікувати люди! Якби їх сприйняли саме так, то вже давно, напевно, було б знайдено інший шлях, що зміг би просунути дослідження трохи далі, ніж досі. А так у всьому тлумачення мусили зрештою впертися в мертву точку, тому що ніколи не вдавалося досягти цілком бездоганного рішення, оскільки вихідний пункт кожного дослідження через попереднє хибне сприйняття від самого початку стояв на хибному ґрунті. — —
Ніколи дух людський, навіть у своїй найвищій довершеності та безсмерті, не зможе постати перед самим Святим Ґралем! І тому не зможе ніколи щедра звістка про нього надійти звідти в Речовинне, в напрямку до Землі; це здійсниться тільки через Посланця, який приходить звідти. Для людського духу, отже, Святий Ґраль завжди і вічно мусить залишатися таємницею.
Людина має залишатися з тим, що вона спроможна духовно осягнути, і намагатися передусім здійснити і довести це до найшляхетнішого розквіту, доклавши всіх зусиль. Але, на жаль, вона відходить надто охоче у своїх бажаннях щораз далі від цього, залишаючи без розвитку власне вміння, внаслідок чого допускає недбальство, яке не дає їй змоги однораз досягти того, на що вона спроможна, тимчасом бажаного вона все одно ніколи не зможе досягти. Вона позбавляє себе цим найпрекраснішого і найвищого у своєму справжньому бутті, досягаючи лише повного провалу у виконанні мети свого існування. — — —
Парсифаль є великим Обітуванням. Хиби і помилки, привнесені поетами в леґенди через своє занадто земне мислення, спотворюють справжню сутність цієї постаті. Парсифаль є єдиним із Сином Людським, Прихід якого провістив сам Син Божий* (Доповідь №10 "Син Божий і Син Людський"). Посланець Божий, він із пов'язкою на духовних очах мусить пройти найтяжчі земні випробування, як людина серед людей. Після визначеного часу, звільнений від цієї пов'язки, він знову мусить розпізнати свій вихідний пункт і таким чином себе самого, а також чітко побачити перед собою своє Завдання. Це Завдання також принесе спасіння людям, котрі серйозно шукають, воно пов'язане зі строгим Судом. Для цього, однак, не може бути обрано якусь людину, ще менше – можливі переживання багатьох людей або загалом усього людства; це буде тільки справжній Визначений, Обранець, особливий Посланець, який нестиме в собі такі можливості.
У незворотній закономірності всієї Божественної Волі ніяк неможливо, щоб кожен після завершення розвитку у своїй найвищій досконалості не зміг знову повернутися до вихідного пункту своєї первісної сутности, ніколи, проте, не виходячи за її межі. Так само і дух людський. Як духовне сім'я, він походить із Духовно-сутнісного, куди після своєї ходи крізь Речовинність за найвищої досконалости і досягнутої живої чистоти може повернутися як свідомий дух у сутнісній формі. Його шлях може там за найсприятливіших обставин привести аж до двору Замку Ґраля, що як Найвище стоїть у Духовно-сутнісному та утворює в ньому браму до сходів Трону, на якому Першопочаток усього буття, Бог-Отець, у Своєму Божественно-Безсутнісному час від часу накидає на Себе покрив Божественно-Сутнісного, тобто набуває форми. Жоден духовно-сутнісний, будь він навіть найвищий із високих, чистий і сяючий, не здатен перейти межу Божественного. Межа і можливість її переходу існує і тут, як у сферах або рівнях Речовинного творіння, просто в природі речей, у відмінності видів.
Верховним і Найвищим є Сам Бог у Своїй Божественній Безсутності. Потім, як найближче, трохи глибше лежить Духовно-сутнісне. Обоє – вічні. Тільки потім, опускаючись щораз глибше й глибше, до них примикає Діяння Речовинного творіння, починаючи із газоподібної Етерної речовинности, стаючи чимдалі щільнішим у низхідних рівнях або сферах, аж до кінцевої, людям видимої Грубої речовинности. Етерноречовинне в Речовинному творінні людина назвала Потойбічним. Тобто Потойбічним до своєї земної груборечовинної спроможности бачити. Обидва, однак, належать до Діяння Творіння, й у своїй формі не вічні, – навпаки, підлягають зміні з метою оновлення та освіження.
У найвищому вихідному пункті вічного Духовно-сутнісного стоїть Замок Ґраля – духовно видимий, відчутний, тому що він іще такого ж самого духовно-сутнісного роду. Цей Замок Ґраля має в собі простір, розташований, своєю чергою, в найбільш зовнішній межі після Божественного, тобто він іще етерніший, ніж усе інше Духовно-сутнісне. У цьому просторі знаходиться – як запорука вічної Доброти Бога Отця, як символ Його Найчистішої Божественної Любови, а також як безпосередній вихідний пункт Божественної Сили – Святий Ґраль!
Це Чаша, в якій безперестанно вирує і клекоче подоба червоної крови, не переливаючись. Вона осяяна промінням найсвітлішого Світла, і тільки найчистішим духовно-сутнісним дозволено дивитися в це Світло. Це Хоронителі Святого Ґраля! Якщо в поезіях сказано, що найчистіші люди призначені для того, щоб стати Хоронителями Ґраля, то це той пункт, який обдарований поет надто приземлив, тому що він по-іншому не міг висловитися. Жоден людський дух не може вступити в цей священний простір. Навіть у своїй найдосконалішій духовній сутності після його повернення з ходи крізь Речовинність він усе-таки недостатньо етерний, аби переступити поріг, тобто межу цього простору. Він навіть у своїй найвищій досконалості в сутнісному ще занадто щільний для цього. Дальша етеризація для нього, одначе, мусила б стати рівнозначною повному розпаду або згорянню, оскільки, за природою свого походження, йому не властиво бути ще променистішим і світлішим, тобто ще етернішим. Його природа цього не витримає.
Хоронителями Ґраля є вічні, Чистодуховні, котрі ніколи не були людьми, вони – вершина всього Духовно-сутнісного. Вони потребують, одначе, Божественно-Безсутнісної Сили, залежать від неї, як і все залежить від Божественно-Безсутнісного, Першопочатку всієї Сили, Бога-Отця.
Час від часу в День Святого Голуба над Посудиною з'являється Голуб, як оновлений знак незмінної Божественної Любови Отця. Це година, що приносить єднання, Оновлення Сили. Хоронителі Ґраля приймають її у сповненому смиренности благоговінні і стають спроможні потім цю отриману дивовижну Силу передавати далі.
Від цього залежить існування всього Творіння!
Це мить, коли в Храмі Святого Ґраля Любов Творця, випромінюючись, виливається до нового буття, до нового пориву творення, що, як удар пульсу, йде донизу крізь увесь Всесвіт. Тремтіння проходить при цьому крізь усі сфери, священний трепет передчуття радости, великого щастя. Тільки дух земної людини лишається ще осторонь, не відчуваючи, що саме з ним при цьому відбувається, який безмірний Дарунок він тупоумно приймає, тому що його самообмеженість в інтелекті більше не допускає сприйняття такої величі.
Це мить Припливу Життя для всього Творіння!
Постійне необхідне повторення підтвердження Союзу, якого Творець дотримується щодо Свого Твору. Якби цей приплив колись припинився, закінчився, то мусило би все суще поволі всохнути, спорохніти і розпастися. Тоді б настав кінець усіх днів, і залишився б тільки Сам Бог, як це було спочатку! Тому що Він єдиний є Життя.
Цю подію відтворено в леґенді. У ній навіть зображено, як усе мусить порохніти і гинути, якщо не повториться День Святого Голуба, "зняття покриву" Ґраля, коли постаріють лицарі Ґраля за час, протягом якого Амфортас не знімав покриву Ґраля до години, о котрій приходив Парсифаль як Цар Ґраля.
Людина повинна відмовитися від сприймання Святого Ґраля як чогось незбагненного, бо він справді існує! Але дух людський через свою сутність неспроможний хоч коли-небудь глянути на Нього. Однак Благословіння, яке виходить із нього і яке можуть передавати далі і передають Хоронителі Ґраля, здатні сприймати й насолоджуватися ним і людські духи. У цьому сенсі деякі виклади не можна прямо назвати хибними, якщо вони не намагаються залучити до своїх тлумачень сам Святий Ґраль. Вони і правильні, і все-таки ні.
З'явлення Голуба у визначений День Святого Голуба вказує на щоразу здійснювану Місію Святого Духа, бо цей Голуб перебуває в тісному зв'язку з Ним. Однак це те, що дух людський здатен сприйняти лише образно, бо то є природна річ, що він навіть за найвищого розвитку насправді може мислити, знати і відчувати лише в тих межах, звідки сам вийшов, тобто в межах того роду, який є єдиним із найчистішою сутністю його витоку. Це вічне Чисто-Духовно-сутнісне. Цю межу він навіть у мисленні не зможе перейти. Інше він ніколи не спроможний сприйняти. Це настільки самозрозуміло, логічно і просто, що такий хід думок може простежити кожна людина.
Але те, що над ним, буде і мусить для людини з цієї самої причини завжди залишатися таємницею!
Кожна людина живе тому в хибній ілюзії, вважаючи, що несе Бога в собі, сама є божественною або може стати такою. Вона несе в собі чисто-духовне, але не божественне. І в цьому полягає нездоланна відмінність. Вона є створінням, а не частиною Творця, як дехто намагається себе переконати. Людина є і залишиться твором, вона ніколи не зможе стати Майстром.
Тому також неправильним є пояснення, що дух людський походить від Самого Бога-Отця і повертається до Нього. Витоком людини є Духовно-сутнісне, а не Божественно-Безсутнісне. Вона може тому, досягнувши досконалости, повернутися лише в Духовно-сутнісне.