Мені навіть стало шкода його.
Я повернувся до Кеті. Перш піж сісти з ними вечеряти в кухні, де завжди відбувалися бурхливі суперечки, я подзвонив Рупертові й розповів йому про вимоги Рендолфа.
— Поспішайте,— застеріг я,-[ бо віп утне таке, що вам і на думку не спаде.
— Тільки б не дізнався про п'ять мільйонів, поки я не переписав свої акції па Фредді. 1
— Отож поспішайте.
Я роблю, що можу, і, мені здається, все буде гаразд.
Мені теж так здавалось, і так би й було, якби Руперт не припустився грубої помилки.
Він усе розповів Джо. Не міг почекати ще кілька днів! Коли я дізнався, що трапилось, і до чого це призвело, то тільки руками розвів: надмірна чесність завжди межує з гл у нотою.
* * *
Руперт доводив, що намагався вибрати слушну хвилину для розмови з Джо, та, мабуть, він помилився, бо вважав, що мусить признатись їй до, а не після продажу акцій. Був тихий недільний вечір, еони сиділи на лужку перед будинком, попиваючи коктейлі, і Руперт вирішив: тепер або піколи. Bin розповів, що продає акції, а гроші збирається віддати на потрібні справи — насамперед на боротьбу за визнання Китаю в ООН. Джо повагалась якусь мить.
— Не може бути...
— Зачекай...
— Ні! Ні!— вже кричала вона.— Мовчиі Не хочу й слухати!— і, затуливши вуха, скочила па ноги.— Мені набридло! Набридло! Я накладу руки на себе!— істерично кричала вона.— Забирай свої гроші! Віддай їх китайцям! Але пам'ятай — я йду від тебе назавжди)
Він намагався пояснити, що не віддає свої гроші, а хоче розумно використати їх.
— Чому?— знавісніло повторювала вона.— Чому ти так по-дурному чиниш?
— Не знаю,— признався він.— Але це дає мені більше задоволення, ніж пливти за течією разом з Фредді.
— А чим тобі не підходить Фредді? Він хоч не божевільний.
— Ти хочеш, щоб я був такий/як Фредді?
— Так, бо він живе, як усі. Тобі це не подобається? Bin людина спокійна і забезпечена, не те що ти! Навіщо це ти робиш?
: Фредді — нещаспий і гідний жалю. Навіть у своїх стосунках з Пеггі.
— Вони щасливі,— твердила вона.
— Нещасні...
— Але не через гроші...^
— А через що?
— Через те, що чоловіки — дурні. Думаєш, тобі більдіо пощастило?
Він намагався вгамувати її.
— Ти негідник!— верещала вона, йдучи до будинку."— Нічого тобі жаліти Фредді! Пожалів би краще себе! Не лише Пеггі зраджує чоловіка... Я теж! Я теж тебе зрадила,— переможно заявила вона.
— Що ти верзеш?
— Я спала з Бонпі в поїзді, коли ти відлетів у своїх дурних справах до Пекіна,— кричала вона на ходу.— Тобі було все одно! Ти навіть не здогадувавсь! — Руперт пе вірив, і Джо це розуміла: вона обернулася до нього, бліда як смерть.— Ти такий самовпевпеппй. Але це так!— Вони вже дійшли до спальні.— Отож давай розлучимось. Мені тепер на все начхати! Хоч дітей ти не візьмеш. Я не дам тобі калічити їх. Тільки через мій труп!..
Руперт зрозумів, що настає найважча хвилина в його житті,— між ним і Джо виникла безодня. Він сліпо йшов слідом за пею, а вона кидалася з однієї кімнати до іншої й несамовито кричала:
— І не кажи мені, що ти чесний. Я знаю, ти обманював мене з тією росіянкою!
— То було зовсім випадково...— розгублено мовив він, не в змозі збагнути, що відбувається.
— .Ти просто негідник! Чесності в тобі ні крихти. Ханжа! Де твої моральні принципи?..
— З Бонні!..— й досі не вірив він, а потім раптом відчув шалену ненависть та біль, ніби від глибокої рани.
— Тепер я хоч можу піти від тебе,— плакала Джо.— Жити з тобою нема більше сили. "
— Стривай...
— Що, може, хочеш, щоб я залишилась?— зневажливо кинула вона.— Глянь на свою пику. Ґидко, еге ж? Так тобі й треба. Припаймні по будеш мене тримати. Я скільки разів попереджала, що* піду. Тепер край! Ніякі клятви не допоможуть.
Він пішов із спальні, намагаючись ні про що не думати. Та в голові було ясно. Він розумів: Джо навіть пе уявляє собі, що наробила своїм зізнанням,— так той, хто накладав на себе руки, пе тямить, що| повернення до життя більше не буде. Вона не розуміє, що немає вороття.
— Господи!— шепотів він.—* Що ж мені робити? Що тепер буде З ДІТЬМИ? :
Уявляти собі Джо в обіймах Бонні було для нього все одно, що бачити її мертвою.
Спускаючись сходами, він чув її плач і все-таки надяг піджак, акуратно застебнув його й попрямував до хвіртки. Фіджеві, який радісно повискував, наказав: "Ні, тобі зі мною не можна!"—й зачинив, хвіртку перед самим носом собаки. Боляче муляла думка: яке шаленство штовхало його доводити і себе, і її до крайнощів, що зруйнували їхнє життя?
Він не сумнівався — це вже кінець, кінець усьому, що вони пережили разом.
Розділ тридцять восьмий
Днів п'ять я не бачив Руперта, а в неділю, коли Джо приїхала з дітьми в Уошберн, я саме був у Кеті. Фло подзвонила нам і сказала, що Джо в неї; я поїхав туди наступного дня. Джо кинула Руперта, а може, він її, бо коли вона від'їздила, Руперт ще не повернувся.
Пе знаю, де він пропадав, хоч і переконаний, що Руперт, ніби підстрелений лев, сховався десь і зализує свої рани. Ми сіли з Джо на обшивці електропомпи, що глухо гнала воду в один із безглуздих ставків Репдолфа.
— Тепер мені все байдуже,— казала вона.— І вам не слід втручатися. Не слід!
Джо була змучена. її нерви не витримували, а колишній вогонь, що завжди підігрівав її, здавалося, зовсім погас.
— Я не хочу більше бачити Руперта, не хочу з ним розмовляти,— у її голосі не було вже ні жалю, пі образи.—" Годі з мене! І не намагайтеся мене переконувати. Все втратило сенс.
"Чах, чах, чах",— вторив насос, ніби то билося велетенське механічне серце Рендолфа. Я знав, що старий радітиме з катастрофи Руперта. Звістка про це блискавкою облетіла всю родину, і всі вирішили, що Руперт і Джо посварилися через гроші. Лише я знав про Брайєна Бонні, а пізніше довідалась і Мерієп Крейфорд.
— І все-таки,— переконував я,— вам треба з ним помиритися.
— Годі вам, Джеку! Я вже пе раз прощала йому. А він усе чогось шукає. Чому він не задовольниться тим, що в нього є? Чому?
— Мало хто задоволений тим, що має,— не дуже впевнено зауважив я, захищаючи Руперта.
— А мене все влаштовує,— вже сердилась вона.— Що він знайшов у тій росіянці? Це вона його зіпсувала!
> Вона не лаяла Руперта, а ділилася своїми думками, і я добре знав, що це означає: коли Джо не вгамується — всьому край. Невже таке щастя може зруйнуватися лише через те, що підгнила якась одна опора? Проте щось, певно, давно вже підточувало цю родину, і коли цілий ряд обставин змусив Руперта порвати зі своїм оточенням, то вони — ті обставини — руйнували й почуття, які, здавалося, міцно поєднували його з Джо.
— Не настроюйте себе так,— вже благав я її.— Спробуйте помиритися з ним...
— — А я не хочу!— вперто заперечила вона.
По той бік схилу діти каталися на поні й весело перегукувались одне з одним. Конюх вів на повідку конДчииу Тесе, а дівчинка підскакувала в сідлі й прохала: "Відпустіть! Відпустіть!" Це було так любо, що, я гадав, уплине на Джо. Та вона байдуже дивилась у поле, нічого не помічала і не чула навіть відлуння свого дитинства, яке безповоротно відлетіло геть.
* * *
В Лондоні мене нетерпляче чекав Лілл. У поштовій скриньці було кілька листів; він просив негайно йому подзвонити. Спершу я хотів ним знехтувати, але раптом подумав, що це може стосуватися Руперта.
— Нарешті!— зрадів адмірал.— Я негайно пошлю по вас машипу.
їдучи до його старовинного білого особняка, я весь час тривожився за Руперта. Проте, мабуть, нічого не сталося, бо Лілл зустрів мене щирою усмішкою.
— Здрастуйте, Джеку,— діловито привітався він.
Я все ще тамував недовіру до нього, але адмірал ніби нічого й не бачив.
— Я вас довго не затримаю,— почав він.— Адже ви неодмінно все перекажете Рупертові.
— А чому б вам не поговорити з ним самим? Ви ж, мабуть, знаєте, де він... |
— Для цього довелося б притягти його сюди силоміць.
— Хіба вам це важко?
Моя ворожість не справила на нього ніякого враження.
— Я дізнався від Бонні, що Руперт домовився з китайцями про компенсацію, а потім подарував їм п'ять мільйонів. Вам це відомо?
— Так.
Тоді ви повинні знати й те, що він продає Фредді свої акції.
— Еге ж.
— Я хочу перешкодити цьому, якщо зможу... Ви, очевидно, знаєте, що в статуті фірми є параграф, який дозволяє відбирати без будь-якого відшкодування акції тих, хто завдає шкоди її інтересам. Для цього потрібна лише ухвала правління й підписи голови та одного з директорів.
Я мовчав, не бажаючи виказувати, що мені відомо, але це мене й зрадило.
Виходить, ви знали?
— Так. Адже це відомо всім членам родини. Слухайте, Джеку, нерозумно розмовляти зі млою таким тоном,— мовив адмірал, даючи відчути, що йому обридли мої нікчемні спроби виявити свою неприязнь до нього та й я сам.— Гарпе виховання привчає юнаків поважати старших, хоч би які вони були і хоч би що вимагали від них.
— Можете вважати мене невихованим,— відрубав я.
"~ Та сядьте ви, нарешті,— стомлено сказав він.— Єдине, чого я хочу,— перешкодити Рупертові дістати ті гроші. Попередьте його, що, коли він не передумає продавати свої акції, я завтра повідомлю Рендолфа, як він подарував китайцям п'ять мільйонів.
— І не дасте йому подумати?.. ~ Ні.
А яке це має відношення до вас? Адже то його власні акції.
— Просто не хочу, щоб він мав гроші, бо мені відомо, як він їх використаєм
— Але ж він має право розпоряджатися власними грішми, навіть якщо вони залишаться у фірмі.
— Ні. Він може розпоряджатися лише процентами з капіталу. Я не хочу, щоб він використав ці гроші на свій розсуд. Отож прошу передати йому це з усією рішучістю.
— Я навіть не знаю, де він зараз.
— Він повернувся додому,— сказав Лілл.
— В такому разі він уже продав акції;-..
— Ні, не продав. Поки що...
— Невже ви думаєте, що мені вдасться переконати його?
— Ні, не думаю. Але після всього, що трапилось, він, може, порозумнішав.
— Навряд,— заперечив я.— Ви не знаєте, який він упертий.
— Що ж, я розкажу Рендолфу про його вчинок, і тоді він не матиме нічого. Хоч мені не хочеться цього, Джеку. Ій-право, не хочеться. Поясніть йому це і скажіть, що я прошу його не робити дурниць. Нічого більше від нього не вимагають...
Я ненавидів адмірала, проте вважав, що Рупертові доведеться прийняти його пропозицію. Зізнання і втеча Джо змусять Руперта піти на компроміс, якщо тільки він не засліплений ненавистю до дружини.
— Добре,— здався я,— Я поговорю з ним.