44-45. Пояснення землетрусу в тому, що коли якась душа закінчує строк свого перебування на горі Чистилища і Бог заводить своє (тобто розгрішену душу) в свою оселю, тобто на небо, то ця подія щоразу відмічається отим поштовхом і спільними співами тіней (див. рядки 58-72).
51. Тавманта дочка — Іріда, вісниця богів, головно Юнони, уособлення веселки.
52. Сухої пари... струмки — за Арістотелем, породжують вітер.
56. Вітер глибочінь земну лиша. — За Арістотелем, підземні вітри, виходячи на поверхню, викликають землетруси.
58-59. Душа підводиться — тобто залишає Чистилище і переходить у Рай.
82-84. Як добрий Tim карати йшов... — Римський полководець Тіт, син імператора Веспасіана і його наслідник, зруйнував Єрусалим у 70 р. н. є., нібито покаравши іудеїв за розп'яття Христа.
85. Я титул ніс незмінний і великий — титул поета.
89. Мене, тулузця... — За часів Данте ще не було знайдено віршів Стація, де він указував місце свого народження — Неаполь. У Тулузі народився інший Стацій — Люцій Стацій Урсул — теж римський поет.
93. В дорозі впав під другим твором. — Стацій помер, не дописавши своєї другої поеми "Ахіллеїда".
102. Сонцевий строк — тобто рік.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Сходження в шосте коло. — Прославлені персонажі Лімбу. — Шосте коло. — Обжерливі. — Приклади здержливості
14. Ювенал (нар. в 60-і pp.— п. після 127 р.) — прославлений римський поет-сатирик, сучасник Стація і його великий шанувальник.
40-41. Чом не керуєш... — Цей досить двозначний рядок "Енеїаи" (III, 56) Стацій тлумачить у позитивному щодо жаги до золота розумінні, тоді як переважна більшість коментаторів і перекладачів дотримується протилежного тлумачення.
42. Я б мав кружляти в люті і клясти — тобто потрапив би до четвертого кола Пекла (П. VII), де караються скупі і марнотратники.
46. О, скільки лисих встане з домовин — у "Пеклі", VII, наведено саме таку покару за скупість.
55-56. Ти... оспівав... сліз Йокастиних подвійний струм — тобто у своїй "Фіваїді" оспівав братовбивчу ворожнечу Етеокла і Полініка, синів Йокасти і Едіпа.
57. Співець пастушачої пісні — тобто Віргілій, автор пастушачих пісень — "буколік".
58. Кліо — муза історії, до якої звертається Стацій у поемі "Фіваїда". 61. Яке ж то сонце чи світило... — тобто, як ти дійшов до християнської віри.
63. На човен рибаря — човен апостола Петра, тобто християнство.
65. Парнаська верховина — гора Аполлона і муз, де протікає Кас-тальське джерело, що дарує поетичне натхнення.
70-72. "Час оновлення гряде..." — Переклад славетного місця з IV еклоги Віргілієвих "Буколік". У середні віки це місце тлумачили звичайно, як пророцтво про народження Христа. Ходили легенди, що ця еклога, написана, як гадають, з нагоди народження сина у Азінія Пол-ліона, навернула на християнство багатьох язичників. До числа навернених Данте відносить і Стація.
88-89. Ще вів своїх я греків... — тобто ще не писав дев'ятої пісні своєї поеми "Фіваїда".
97-99. Де Теренцій давній... — Стацій питає про посмертну долю видатних римських письменників: Теренція і Цецілія (II ст. до н. є.), Плавта (III-II ст. до н. є.), Варрона (II-І ст. до н. є.), а Віргілій (100) згадує ще й сатирика Персія (І ст. н. є.).
101. Із нами й грек... — тобто Гомер.
103. В першім колі хмурої темниці — в пекельному Лімбі (П. IV).
104-105. До гори — Парнасу (див. прим. 65).
106-108. Перелічуються видатні старогрецькі трагіки: Антіфон, Евріпід, Агатон і лірик Сімонід.
109-114. З тих, що оспівав ти... — Віргілій називає героїнь Стаці-євих поем (тоді вважалося, що вони, як і всі дійові особи античних і давньоєврейських переказів, існували справді):
Антігона — дочка Едіпа та Иокасти, сестра Етеокла і Полініка (див. прим. 55-56);
Аргія — дружина Полініка;
Деїфіла — дружина Тідея, одного з семи царів, що облягали Фіви, і мати героя Троянської війни Діомеда, товариша Одіссея в битвах і хитромудрих вчинках;
Ісмена — сестра Антігони;
Дочка Тіресія — Манто. Оскільки Стацій не згадує інших дочок фіванського віщуна Тіресія, то тут у Данте наявна суперечність, бо в "Пеклі" (XX, 55) він уміщує Манто не в Лімбі, а в схові віщунів;
Фетіда — богиня, дочка морського бога Нерея, мати Ахілла;
Деїдамія між її сестер — дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла.
112. Ще й няньку... — натяк на епізод з "Фіваїди" (IV, 716 — V, 753) з царицею Ізіфілою, яка, продана в рабство Йєменському царю Лікургу, няньчила його сина Офельта, але кинула дитину напризволяще, щоб піти показати дорогу війську сімох царів, які йшли воювати проти Фів. Офельт загинув. Лікург хотів убити Ізіфілу, але в цю мить її сини, що прибули з Лемносу, пізнали і врятували її.
118-120. Служницям першим дня вже вийшов строк — тобто минуло чотири денних години і п 'ята (одинадцята година пополуночі), взявши дишель колісниці, підводила розжеврений ріжок, який розгорався все дужче і дужче, отже, розвиднялося, починався новий ясний день.
124. За звичкою... — поети йдуть уже шостим колом гори Чистилища, де спокутується гріх обжерливості.
142-144. На святі не своїм устам... — натяк на євангельську розповідь про весілля в Кані Галілейській, на якому Марія, дбаючи про вино, дбала про гостей, а не про себе.
146. Даниїл-звіздар — біблійний пророк Данипі.
148-150. Для голоду був жолудь... — наводиться антична легенда про золотий вік.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ Шосте коло. — Обжерливі. — Форезе Донаті
11. "О Господи, устні мої!" (церк.) — "О Господи, уста мої!"
26. Ерісіхтона за те, що він зрубав дуб Церери, покарала ця богиня таким невтоленним почуттям голоду, що, продавши заради їжі навіть рідну дочку, він почав з великою жадобою їсти власне тіло (Метам. VIII).
ЗО. Коли Марія з'їла хлопчака... — Під час облоги Єрусалима римлянами (70 р. н. є.), в місті був такий голод, що Марія, дочка Єлеазара, з'їла своє немовля (Йосиф Флавій, "Іудейська війна", VI, 3).
32. Хто ж "ОМО" бачить... — Середньовічні теологи вважали, що в рисах людського обличчя можна прочитати "Homo Dei" ("людина Божа"): очі зображують два "О", брови й ніс — букву "М".
41-133. Цікава тінь... — Форезе Донаті (пом. 1296), приятель Данте і родич його дружини Джемми Донаті.
60. В думках про це не вимовиш того — тобто, коли думаєш про одне, не можеш говорити про інше.
73. Ця ж воля... — тобто воля до страждання.
74. "Боже мій!" — передсмертний зойк Христа під час страти.
84. Де покуту рік за рік здають — тобто в Передчистилищі, серед недбайливих (див. Ч. IV, 128-132).
86. Нема — дружина Форезе.
94-96. У Барбаджі, південній гористій частині острова Сардинії, заселеній виходцями з Африки, жінки, за словами старих коментаторів, ходили з оголеними грудьми або навіть зовсім голі — через спеку і неморальність. Отже, й Флоренція, на думку Форезе, гідна назви Барбаджі.
120. Лик цього сестри — тобто Місяця, бо сестра Аполлона-Сон-ця — Діана, богиня Місяця.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
Шосте коло. — Обжерливі. — Ще одне таємниче дерево. — Приклади нездержливості
10. Піккарда — сестра Форезе Донаті, відома своєю чеснотливістю і праведним життям.
14. Святкує на Олімпі між святих... — тобто в Раю (ще один зразок у Данте сплутування античної і християнської міфології).
20. Бонаджунта з Лукки (бл. 1250 — 6л. 1300) — поет попереднього перед Данте покоління, представник старомодної сициліанської мистецької школи (див. прим. 52-54).
22-24. Того, хто взяв із церквою вінці... — "чоловік церкви", папа Мартін IV (з 1281 до 1285), родом з Тура (Франція).
24. Больсенську рибку... — у тодішніх гастрономів високо цінувалися вугрі з озера Больсена.
28-33. З юрби ненажер Данте вирізняє Убальдіно дельї Убальдіні, власника замку Піла Боніфація Ф 'єскі, що був архієпископом равенським з 1274 до 1295 року.
31. Месер Маркезе дельї Аргольйозі (або Гігольйозі), з Форлі.
35. Зупинивсь на тому, з Лукки — тобто на Бонаджунті (див. прим. 20).
37-48. Вигнанець Данте обрав місцем свого тимчасового перебування Лукку (в 1308 або 1315 p.). Джентукку деякі коментатори ототожнюють з Джентуккою Морла, яка вийшла заміж за Боннаккорсо Фондо-ра. Проте це місце взагалі вважається одним з найтемніших в усій "Комедії".
51. "Ви, донни..." — початок першої канцони "Нового життя" Данте.
52-54. Що від любові я чував... — Данте формулює психологічну
основу як своєї поетики, так і взагалі "нового солодкого стилю", "dolce
stil nuovo" (ряд. 57), який прийшов на зміну сициліанській школі, що
наслідувала провансальські зразки, і так званій "ученій" школі.
56. Гвіттоне д'Ареццо (бл." 1230 — бл. 1294) — глава "ученої" школи; нотар — Якопо да Лентіно (пом. бл. 1250) — поет сициліанської школи, нотар двору германського імператора Фрідріха II Гогенштауфена (1194— 1250), що був водночас королем Неаполя і Сицилії.
58. Ваші пера — представників "dolce stil nuovo": Данте (замолоду), Гвідо Кавальканті, Лапо Джанні, Діно Фрескебальді та ін.
64. Птаство, що летить до нільських хвиль — тобто журавлі. 79. Місто, де життя у мене гине — Флоренція. 82-87. Мерзощів оплот — Корсо Донаті, брат Форезе, глава флорентійських "чорних" і керівник розгрому "білих" у 1301 році, у 1308 році, обвинувачений у зраді, утік, але його схопили. По дорозі до Флоренції він ненароком упав з коня і його вбили. Данте надає^усій картині алегоричного змісту: Корсо, прив'язаного до конячого хвоста, звір тягне в безодню Пекла.
117. Колись-то Єва куштувала з нього... — з дерева пізнання добра і зла, що росло на висотах, тобто в Земному Раю (Бібл.).
121-122. П'яниці прокляті із кодла Хмари... — Сини Хмари (Нефе-ли) центаври, напівлюди-напівконі, упившись на весіллі Піріфоя, хотіли повикрадати жінок, але Тезей і його товариші угамували їх (Метам. XII).
124-126. Єврейський вождь Гедеон, збираючись на війну проти Мадіану, відіслав, як непридатних для його війська, тих, хто, прийшовши до води, "в вигоді пив", тобто ставши навколішки. Придатними він вважав тільки тих, хто пив воду не "в вигоді", тобто стоячи і з пригорщі
(Бібл.).
148.