Ніхто не дивувався й не засуджував місіс Мак-Ендер, зустрівши її на Рейні чи в Зерматі саму чи в супроводі якої-небудь леді й двох джентльменів; всі вважали, що вона дуже обачна; і Форсайти раділи всім серцем, упізнаючи той дивовижний інстинкт, керуючись яким, вона могла тішитися всілякими благами, нічим не жертвуючи. І весь загал уважав, що тільки такі жінки, як місіс Мак-Ендер, можуть зберегти і вдосконалити найкращий тип нашої жінки. Дітей у неї не було.
Якщо вона й відчувала до чогось антипатію, то лише до тих "ніжних" жінок, котрих чоловіки наділяють якоюсь "чарівливістю", а місіс Сомс була їй особливо осоружна.
Певна річ, місіс Мак-Ендер неясно почувала, що коли чарівливість вважати за мірило, то кмітливість і хист тоді будуть наче й зовсім ні до чого; і вона ненавиділа ту витончену знадливість, якої не могла не помітити в Айріні,— ненавиділа тим дужче, чим частіше ця так звана чарівливість порушувала всі її розрахунки.
Проте вона твердила, що не бачить у цій жінці нічого привабливого — в ній немає "іскри", вона не зможе постояти за себе, її загнуздає кожен, хто схоче, це ясна річ,— вона, місіс Мак-Ендер, не розуміє, чого нею так захоплюються чоловіки!
Насправді місіс Мак-Ендер не була злостива, але, дбаючи про своє становище в світі після болісних перипетій розлучення, вона завжди мусила мати в запасі цілу купу новин, отож їй навіть на думку не спало зберегти в таємниці свою зустріч з "тими двома" в парку.
Сталося так, що того самого вечора місіс Мак-Ендер обідала у Тімоті, куди вона інколи навідувалася, щоб, за її словами, "підбадьорити стареньких". Заради неї щоразу запрошувано тих самих гостей: Вініфред Дарті з чоловіком; Френсі, бо вона бувала в артистичних колах, а місіс Мак-Ендер, як відомо, писала статті про моди для "Жіночого царства"; і, щоб їй було з ким пофліртувати, запрошували молодих Гейменів, коли вони були вільні,— хоча Геймени сиділи на людях мовчки, як у рот води набравши, проте вважалося, що вони до найменших подробиць обізнані з останніми новинами фешенебельного товариства.
Двадцять п'ять хвилин на восьму місіс Мак-Ендер вимкнула електричне світло в своєму передпокої і, вбрана в манто з шиншиловим коміром, вийшла в коридор, спинившись на хвилину, щоб перевірити, чи не забула взяти ключа. Ці невеличкі, забезпечені всіма вигодами помешкання дуже зручні; звичайно, тут бракує світла й повітря, зате можна коли завгодно замкнути свою квартиру й піти. Не треба морочитися з слугами, і вона не почуває себе зв'язаною, як тоді, коли жила з бідолашним любим Фредом, котрий завжди попадався їй під ноги, тиняючись із замріяним виглядом. Вона не гнівалася на бідолашного любого Фреда, він був такий дурненький; але думка про ту актрису й досі викликала в неї гірку іронічну посмішку.
Ретельно причинивши двері, місіс Мак-Ендер пройшла через похмурий, пофарбований охрою коридор, повз нескінченний ряд коричневих дверей з номерами квартир. Ліфт саме спускався; закутавшись по самі вуха в елегантне манто, місіс Мак-Ендер стояла, чекаючи ліфта; її каштанові коси були гладенько зачесані — волосинка до волосинки. Залізні дверцята брязнули, відчиняючись; місіс Мак-Ендер зайшла у ліфт. В кабіні було вже троє: круглолиций, як дитина, чоловік у білій жилетці і дві старенькі леді в чорному і в мітенках.
Місіс Мак-Ендер усміхнулась до них; вона знала всіх пожильців; і всі троє, що досі були напрочуд мовчазні, зразу заговорили. Це був секрет успіху місіс Мак-Ендер. Вона розв'язувала всім язики.
Розмова тривала всі п'ять поверхів; хлопець-ліфтер стояв до них спиною, встромивши свого нахабного носа між грати.
Внизу вони розійшлися; чоловік у білій жилетці сентиментально подався до більярдної, старенькі леді пішли обідати, кажучи одна одній: "Дуже приємна жіночка", "Ну й балакуха!", а місіс Мак-Ендер сіла в кеб.
Коли місіс Мак-Ендер обідала у Тімоті (хоч сам Тімоті ані разу не погодився вийти зі своїх кімнат), розмова набувала того вільного світського тону, який полюбляють Форсайти, опинившись у товаристві, й, певна річ, саме тому вона була тут бажаною гостею.
Місіс Смолл і тітонька Гестер бадьорішали від свіжого слова. "От якби Тімоті з нею познайомився!"— казали вони. На їхню думку, місіс Мак-Ендер справила б на нього благодійний вплив. Вона могла розповісти, наприклад, про те, чого накоїв останнім часом у Монте-Карло син сера Чарлза Фіста; про те, з кого списана героїня модного роману Тайнмаута Едді, над яким усі вражено розводили руками, і про те, чи носять у Парижі шаровари. До того ж вона була дуже розсудлива і вміла дати пораду навіть з такого болючого питання — чи віддати Ніколасового старшого сина у флот, як того бажала мати, чи зробити з нього бухгалтера — на батькову думку, справа значно певніша. Місіс Мак-Ендер була рішуче проти флоту. Якщо у вас немає великих здібностей або великих зв'язків, то вам нізащо не дадуть ходу, і чого зрештою можна сподіватися, навіть якщо вам поталанить і ви станете адміралом,— платня у флоті мізерна! Бухгалтер — той має куди більші можливості, але треба хлопця примістити в добру фірму, де він розпочне свою кар'єру без усякого ризику!
Часом вона ділилася секретом — як вигідно зіграти на біржі, хоч місіс Смолл і тітонька Гестер ні разу не скористалися її порадами. На біржу в них не було грошей; та все одно їх охоплювало збудження, так наче вони й справді прилучалися до життя. Для них це була подія. Вони казали, що порадяться з Тімоті. Але ніколи не радилися, знаючи, що це його схвилює. Проте кілька тижнів після того вони тайкома стежили за біржовим курсом у тій газеті, яку передплачували з огляду на її фешенебельність, стежили з цікавістю, чи йдуть угору, чи падають акції "Брайтових рубінів" або шерстепрядильної компанії "Макінтош". Часом їм не вдавалося знайти назву потрібної компанії, тож вони чекали, поки прийде Джеймс, Роджер чи навіть Свізін, і питали тремтячим із цікавості голосом, що там діється з "Болівійським вапном"—його чомусь не видно в газеті.
А Роджер відповідав: "Навіщо воно вам здалося? Якась дурничка! Ви тільки попечете собі пальці, вкладаючи свої гроші у вапно та інші речі, в яких ви анічогісінько не тямите! Хто подав вам таку ідею?" І, з'ясувавши, хто її подав, він ішов до міста й, розпитавшися в Сіті, часом вкладав трохи грошей у те підприємство.
Десь посеред обіду, саме тоді, коли Смізер принесла бараняче сідельце, місіс Мак-Ендер, безтурботно озирнувшись довкола, сказала:
— Між іншим, кого, ви думаєте, я сьогодні зустріла в Річмонд-парку? Ніколи не здогадаєтеся — місіс Сомс і... містера Босіні. Вони, мабуть, їздили подивитися на будинок!
Вініфред Дарті кашлянула, ніхто не озвався й словом. Це було свідчення, якого вони всі підсвідомо чекали.
Віддаючи місіс Мак-Ендер належне, зауважимо, що влітку вона їздила до Швейцарії і на італійські озера разом з трьома своїми знайомими, тому нічого не чула про сварку Сомса з архітектором. Отож вона не могла передбачити того глибокого враження, яке справлять її слова.
Випроставшись і ледь зашарівшись, вона озирала всіх присутніх пильними очицями, силкуючись визначити ефект своїх слів. Обабіч неї молоді Геймени мовчки понурили до самих тарілок худі голодні обличчя й старанно жували баранину.
Ці двоє, Джайлс і Джесс, були такі схожі й нерозлучні, що їх усі називали "брати Дроміо" [10]. Вони ніколи не розмовляли й завжди, здавалося, зосереджено били байдики. Всі вважали, що вони готуються до якихось важливих іспитів. Їх часто можна було бачити в парку поряд з їхнім домом: вони годинами гуляли простоволосі з книжками в руках у супроводі фокстер'єра, не озиваючись ані словом і безперестану курячи. Щоранку, на відстані п'ятдесяти ярдів один від одного, вони їхали клусом до Кемден-Гіла на двох худих шкапах, таких самих цибатих, як і вони самі, і щоранку, десь через годину, так само на відстані п'ятдесяти ярдів один від одного, вони чвалом верталися додому. Щовечора, хоч би де вони перед тим обідали, їх можна було бачити о пів на одинадцяту біля театру "Альгамбра": обидва стояли, спершись на поруччя.
Ніколи їх не бачили окремо один від одного — такий був їхній спосіб життя, і вони, очевидно, були цілком ним задоволені.
Спонукувані джентльменськими почуттями, що глухо озвалися в їхній душі, вони повернулися тієї болісної хвилини до місіс Мак-Ендер і спитали в один голос:
— А ви вже дивилися?..
Вона була така здивована цим звертанням, що поклала виделку, і Смізер, що саме проходила повз неї, зразу ж забрала її тарілку. Проте місіс Мак-Ендер не розгубилася й миттю сказала:
— Мабуть, я візьму ще трошки цієї чудової баранини.
Але згодом у вітальні вона вмостилася поряд із місіс Смолл, вирішивши вивідати всі подробиці цієї справи. І почала:
— Яка чарівна жінка місіс Сомс! У неї таке чутливе серце! Сомсові страшенно поталанило!
Її палила така гостра цікавість, що вона зовсім забула про ту шкаралупу, в яку Форсайти завжди ховаються, Щоб не ділитися своєю бідою з чужими людьми. Місіс Септімус Смолл випросталася із шелестом і рипінням і вся затремтіла, охоплена почуттям власної гідності:
— Люба моя, на цю тему ми ніколи не розмовляємо!
II. НІЧ У ПАРКУ
Хоча непомильний інстинкт місіс Смолл примусив її сказати саме те, що "іще більше заінтригувало" цікаву гостю, мабуть, це була єдина правдива відповідь, яку вона могла дати.
На цю тему Форсайти не розмовляли навіть поміж собою — вживаючи ті слова, якими Сомс визначив своє становище, можна сказати, що все тепер плинуло "підземним річищем".
А проте за тиждень після того, як місіс Мак-Ендер зустріла "тих двох" у Річмонд-парку, всі Форсайти,— окрім Тімоті, від якого це дбайливо приховували,— навіть Джеймс, який робив свої звичні прогулянки з Полтрі на Парк-лейн, навіть шалений Джордж з його щоденними мандрівками від вікна в Геверснейку до більярдної в "Червоному кухлі"— всі знали, що "ті двоє" переступили межу.
Джордж (це з його легкої руки ввійшли в моду ті соковиті слівця, яких і досі вживають у фешенебельних колах) якнайточніше висловив почуття всіх Форсайтів, сказавши своєму братові Юстасу, що Пірат, як видно з усього, "хапає щастя в обидві жмені", а у Сомса вже, мабуть, скоро "печінка лопне".
Усі розуміли, що Сомса допекло до живого, але чим же йому зарадиш? Можливо, йому слід ужити якихось заходів, проте ці заходи, напевно, призведуть до фатальних наслідків.
Вони аж ніяк не хотіли, щоб дійшлося до публічного скандалу, отож нема чого думати про якісь заходи.